Рішення

від 02.09.2024 по справі 120/13986/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

02 вересня 2024 р. Справа № 120/13986/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до: Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 )

Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 )

про: визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач 1) та Військової частини НОМЕР_2 (далі відповідач 2) про визнання протиправною бездіяльність відповідачів щодо не проведення своєчасного остаточного розрахунку при звільненні з військової служби; зобов`язання відповідачів нарахувати та виплатити позивачеві середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.02.2019 по 12.10.2021.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що наказом командира Військової частини НОМЕР_3 від 25.02.2019 № 43 його звільнено у запас Збройних Сил України. Позивач зауважує, що на день виключення його зі списків Військової частини НОМЕР_3 , відповідачем не повністю проведено із ним розрахунку по усім видам забезпечення, а саме не було нараховано та виплачено індексації грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. З метою захисту свого порушеного права, позивач звернувся із позовом до суду. Так, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11.06.2021 по справі № 120/2484/21 Військову частину НОМЕР_2 зобов`язано виплатити позивачеві індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 14.04.2016 по 31.12.2018, а також виплатити грошову компенсацію за невикористану у 2018-2019 роках додаткову відпустку як учаснику бойових дій, передбачену п. 12 ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. 12.10.2021 на виконання рішення суду відповідачем повністю здійснено виплати. З метою здійснення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.02.2019 по 12.10.2021 позивач 13.10.2021 звернувся до відповідачів із відповідними заявами. Позивач зазначає, що за результатами розгляду його заяв, відповідачами не надано відповіді. Вважаючи бездіяльність відповідачів щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями вказані матеріали передані на розгляд судді Вінницького окружного адміністративного суду Богоноса Михайла Богдановича.

Так, ухвалою від 01.11.2021 позовну заяву залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків позовної заяви.

05.11.2021 на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків, вказаних в ухвалі від 01.11.2021.

Ухвалою суду від 10.11.2022 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Цією ж ухвалою у відповідачів витребувано належним чином засвідчену копію довідки про розмір середньоденного заробітку ОСОБА_1 на день звільнення, а саме 25.02.2019.

07.12.2021 за вх.№83447/21 до суду від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому наведено заперечення проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію відповідач 1 вказує, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством. Відповідач 1 не погоджуються з посиланням позивача на норми Кодексу законів про працю, зокрема ст. 117. Адже вказаною статтею передбачено відповідальність саме власника за затримку розрахунку при звільненні, в той час як відповідач таким не є. Також відповідач вказує, що військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. З огляду на вищевикладене, відповідач вважає дану позовну заяву необґрунтованою, невмотивованою та такою, що не підлягає задоволенню. Крім того, відповідач 1 наголошує, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 (окрема рота), яка, в свою чергу, не має власного фінансового господарства та перебуває на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_2 (батальйон). Військова частина НОМЕР_2 (батальйон) в системі військово-організаційної структури є підпорядкованою військовій частині НОМЕР_1 (бригаді), що виражається у праві командира військової частини НОМЕР_1 , серед іншого, приймати кадрові рішення щодо особового складу військової частини НОМЕР_2 . Разом з тим, військова частина НОМЕР_2 є окремою юридичною особою, має власне фінансове господарство, утримується на окремому штаті, має власне найменування та печатку, та зареєстрована у порядку, встановленому законом, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Тобто, усі виплати позивачу, в тому числі й компенсації та допомоги, здійснювала військова частина НОМЕР_2 .

12.12.2021 за вх.№85392/21 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 14.03.2022 провадження у справі зупинено.

У зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 01.06.2023 №595/0/15-23 "Про призначення ОСОБА_2 на посаду члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів" Богоніс М.Б. не може здійснювати розгляд вказаної адміністративної справи.

Враховуючи наведене та відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 №30 (із змінами та доповненнями), Засад використання автоматизованої системи документообігу у Вінницькому окружному адміністративному суді, затверджених рішенням Зборів суддів Вінницького окружного адміністративного суду від 30.03.2022 року № 13, на підставі розпорядження виконуючого обов`язки керівника апарату суду «Про призначення повторного автоматизованого розподілу справ» від 12.06.2023 №19, проведено повторний автоматизований розподіл справи №120/13986/21-а.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2023 дану справу передано для розгляду судді Вінницького окружного адміністративного суду Маслоід Олені Степанівні.

Ухвалою від 19.06.2023 суддею Маслоід О.С. адміністративну справу №120/13986/21-а прийнято до свого провадження.

Ухвалою суду від 13.08.2024 провадження у справі поновлено та повторно витребувано у відповідачів належним чином засвідчену копію довідки про розмір середньоденного заробітку ОСОБА_1 на день звільнення, а саме 25.02.2019 року.

16.08.2024 за вх.№47909/24 до суду від відповідача 2 надійшли витребувані докази.

22.08.2024 за вх.№48957/24 до суду від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву.

Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

Наказом відповідача 1 №43 від 25.02.2019 позивача виключено зі списків особового складу відповідача та всіх видів забезпечення з 25.02.2019.

Проте на день виключення зі списків з позивачем не проведено повного розрахунку, зокрема не було нараховано та виплачено індексації грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11.06.2021 року по справі №120/2484/21-а відповідач 2 12.10.2021 виплатив належні позивачеві суми грошового забезпечення в загальному розмірі 12 528, 22 грн.

Водночас, за період з 26.02.2019 по12.10.2021 відповідач не нарахував та не виплатив позивачеві середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із такого.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», яким передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, і незалежності та територіальної цілісності.

Положеннями ч. 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ч. 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до ст. 47 Кодексу законів про працю України (тут і надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Положеннями ч. 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Ч. 2 ст. 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Суд зауважує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст.117 КЗпП України як такої, що є загальною та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення військовослужбовців з військової служби.

Така позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17, від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, та, в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

В ході розгляду справи судом встановлено, що на день виключення позивача зі списків військової частини з ним не проведено повного розрахунку, зокрема не було індексації грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11.06.2021 року по справі №120/2484/21-а відповідач 2 12.10.2021 виплатив належні позивачеві суми грошового забезпечення в загальному розмірі 12 528, 22 грн.

Однак при виплаті вказаної суми відповідачем 2 не нараховано і не виплачено позивачеві середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

В контексті наведеного суд вказує, що після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відтак, не має значення чи роботодавець добровільно виплатив заборгованість із заробітної плати чи на виконання рішення суду, у випадку затримки розрахунку при звільненні працівника до роботодавця застосовуються санкції, передбачені с. 117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Суд зазначає, що день звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 по справі №821/1226/16).

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст. 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.

Згідно із витягом з наказу відповідача 1 №43 від 25.02.2019 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 25.05.2019.

Відтак строк затримки по виплаті заробітної плати слід рахувати з 26.02.2019 року, адже відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.

Оскільки відповідач 12.10.2021 на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11.06.2021 по справі №120/2484/21-а здійснив виплату позивачеві належних сум грошового забезпечення, то саме 12.10.2021 є днем фактичного розрахунку.

З огляду на викладене, наявні підстави для визнання протиправною бездіяльність відповідача 2 (оскільки саме ним здійснювалась виплата грошового забезпечення позивачеві) щодо не нарахування та невиплати позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.02.2019 по 12.10.2021.

Суд звертає увагу правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.08.2020 у справі № 813/851/16, відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.

Тким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі Порядок №100).

Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 12.10.2021 шляхом виплати позивачеві індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в загальній сумі 12 528, 22 грн.

Згідно із наданою відповідачем 2 довідкою середньоденне грошове забезпечення позивача складає 304, 34 грн.

Оскільки відповідачем виплачено середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 26.02.2019 по 12.10.2021, то затримка розрахунку при звільненні становить 960 календарних днів.

Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, обчислений згідно Порядку №100, становить 292 166, 40 грн (середньоденне грошове забезпечення 304, 34 грн. Х 960 календарних днів).

Водночас, суд вважає, що в порівнянні із виплаченою сумою 12 528, 22 грн, суму 292 166, 40 грн не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої компенсації.

Суд звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у п. 39-41 постанови від 18.03.2020 по справі №711/4010/13-ц, згідно яких встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640/17.

У п.77-78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц також зазначено, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

У п. 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

З врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути розрахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.

Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.07.2019 у справі №805/3167/18-а, від 03.04.2019 у справі №662/1626/17 та від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.

У даному випадку, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

При вирішенні справи суд з`ясував, що істотність частки невиплаченої індексації індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій (12 528, 22 грн) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 26.02.2019 по 12.10.2021 становить 0,04% (12 528, 22 грн/292 166, 40 грн)

Отже, сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,04% розраховується наступним чином: 304, 34 грн (середньоденний заробіток позивача) х 0,04% = 12,17 грн - середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки; 12,17 грн Х 960 (днів затримки розрахунку) = 11 683, 20 грн.

Таким чином, з урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 11 683, 20 грн з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.

Відтак, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь з відповідача 2 11 683, 20 грн як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні

Відповідно до статей 9, 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі ст. 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому в силу положень ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При зверненні до суду з даною позовною заявою позивачем сплачено судовий збір в сумі 908 грн.

Таким чином, поверненню позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сума у розмірі 681 грн.

Керуючись Конституцією України, Законами України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Кодексом законів про працю України та ст. 2, 6, 9, 73- 78, 90, 245, 246, 255, 293, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.02.2019 по 12.10.2021.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.02.2019 по 12.10.2021 в розмірі 11 683 (одинадцять тисяч шістсот вісімдесят три) гривні 20 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 681 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 )

Відповідач 1: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 )

Відповідач 2: Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 )

Повний текст рішення складено та підписано суддею 02.09.2024 року.

СуддяМаслоід Олена Степанівна