Рішення

від 02.09.2024 по справі 160/12365/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2024 рокуСправа №160/12365/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відповідача-1: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, до Відповідача-2: Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області про визнання неправомірними дій, визнання протиправним та скасування наказу №12-к о/с від 23.02.2024р. в частині та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

13.05.2024р. через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Відповідача-1: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, до Відповідача-2: Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області та, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 22.05.2024р., просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області №12-к від 23.02.2024р. «Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям» в частині внесення змін до наказу Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області №3-к від 11.01.2024р. щодо встановлення позивачу ОСОБА_1 надбавки за вислугу років на державній службі на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби станом на 25 січня 2024р. в розмірі 16 відсотків та з 18.05.2024р. 18 відсотків посадового окладу;

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати позивачу ОСОБА_1 , надбавки за вислугу років на державній службі в розмірі 16 відсотків посадового окладу, починаючи з 25 січня 2024р. згідно абзацу 2 пункту 12 розділу Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» №3460-ІХ;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області перерахувати та виплатити позивачу ОСОБА_1 надбавку за вислугу років на державній службі відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» з 25 січня 2024 року, обчисливши її розмір виходячи з 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області в подальшому нараховувати та виплачувати позивачу ОСОБА_1 надбавку за вислугу років на державній службі відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» №889-УІІІ від 10.12.2015р., а саме: на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона з 18.05.2015р. працює у Жовтоводському міському суді Дніпропетровської області на посаді секретаря судового засідання, дана посада віднесена до категорії В державної служби, у зв`язку із чим їй був присвоєний 7 ранг та з 11.01.2024р. відповідно до наказу суду №3-к було встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 24 відсотка від посадового окладу (виходячи зі стажу державної служби 8 років 07 місяців 13 днів) станом на 01.01.2024р. Проте, у подальшому на виконання вимог пункту 12 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» відповідачем-2 було прийнято наказ № 12-к від 23.02.2024р. за яким їй було встановлено надбавку за вислугу років на державній службі на рівні 16 відсотків від посадового окладу з 25.01.2024р. А відповідно, позивач вважає, що вказаними протиправними діями та наказом №12-к у оспорюваній частині, були порушені її права на належний рівень оплати праці державних службовців, гарантований статтями 50 та 52 Закону України «Про державну службу», оскільки приписи нового закону (Закону України «Про Державний бюджет України на 2024р.) до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності застосовані бути не можуть, вказані приписи не мають зворотної дії в часі відповідно до ст.58 Конституції України, законом про Державний бюджет України не можуть вноситися зміни до спеціальних законів щодо обсягу прав і гарантій, які врегульовані такими спеціальними нормами, у разі конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, яким у даному випадку, є саме норми Закону України «Про державну службу». Тому позивач вважає, що якщо існує неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, підлягає застосуванню підхід, який є найбільш сприятливим для особи про що зазначено і у правових висновках Верховного Суду, рішеннях Конституційного Суду України, Європейського суду з прав людини, які наведені у позові. За викладеного, позивач вказує на те, що за наказом №12-к від 23.02.2024р. були змінені обсяг прав та обов`язків (зменшені з 24 до 16 відсотків) щодо нарахування та виплати їй надбавки за вислугу років, які були встановлені позивачеві до 01.01.2024р., що суперечить Конституції України, а також і принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України, у зв`язку із чим просить позов задовольнити. Окрім того, позивач у позові просить і звернути рішення суду в межах присудження виплати надбавки за вислугу років за один місяць до негайного виконання відповідно до п.2 ч.1 ст.371 КАС України (а.с.1-6, 28-29).

Ухвалою суду від 29.01.2024р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано, зокрема, відповідачів-1,2 надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України» виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.21).

Зазначена ухвала суду була отримана відповідачами-1,2 через систему «Електронний суд» у своїх електронних кабінетах 20.05.2024р. у відповідності до вимог ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується змістом довідок про доставку електронних листів, наявних у справі (а.с.25-27).

На виконання вищенаведених вимог ухвали суду, 27.05.2024р. через систему Електронний суд від відповідача-1 (ТУ ДСА в Дніпропетровській області) надійшов відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні позову позивачеві відмовити посилаючись на те, що пунктом 12 Прикінцевих положень ЗаконуУкраїни «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 № 3460-IXустановлено, що у 2024 році оплата праці державних службовців здійснюється на основі класифікації посад, а саме: заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України. Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу. До державних органів, що пройшли класифікацію, в частині нарахування та виплати надбавки за вислугу років державної служби, застосовуються нормиЗакону № 3460-IX, вказав, що усі державні органи системи правосуддя пройшли класифікацію посад державної служби, а відтак, у 2024 році оплата праці державних службовців (в тому числі апаратів судів) державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, здійснюється відповідно допостанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року № 1409 «Питання оплати праці державних службовців на основі класифікації посад у 2024 році», тому вважає, що, прийнявши наказ №12-к від 23.02.2024р. щодо встановлення надбавки за вислугу років, у тому числі і позивачеві, відповідач-2 діяв відповідно до п.12 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік». Також відповідач-1 посилається і на відсутність протиправності його дій у даному питанні, оскільки територіальне управління як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі на 2024 рік, відповідач-1 позбавлений можливості надавати оцінку будь-якому закону та предмет його якості та/або конституційності, в той же час, вказав, що Закон №3460-ІХ в судовому порядку не скасовувався, неконституційним не визнавався та є чинним, що виключає будь-яку протиправність дій відповідача-1. Окрім того, представник відповідача-1 у відзиві на позов посилається і на пропущення позивачем місячного строку звернення до суду з даним позовом, встановленого ч.5 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.32-37).

Також, 28.05.2024р. на виконання вимог ухвали суду через систему Електронний суд від відповідача-2 (Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області) надійшов відзив на позов у якому останній просив у задоволенні позову позивачеві відмовити посилаючись на те, що Верховна Рада України 09.11.2023р. ухвалила Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» згідно якого було передбачено встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям на більше 30 відсотків від посадового окладу, що менше ніж передбачено спеціальним Законом України «Про державну службу» (абз.2 п.12 розділу Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»). Також і НАДС України надало роз`яснення щодо умов оплати праці державних службовців державних органів, які провели класифікацію посад державної служби від 10.01.2024р. №176 р/з, згідно якого було надано вказівку про необхідність підготовки проектів наказів про встановлення надбавок за вислугу років на державній службі у відсотковому розмірі, перерахованому відповідно до абз. 2 п.12 розділу Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік». Як зазначив представник відповідача-2 у відзиві на позов, саме на виконання вказаних норм закону та роз`яснення і було прийнято наказ №12-к від 23.02.2024р. про встановлення позивачеві надбавки за вислугу років з 25.01.2024р. у розмірі 16 відсотків від посадового окладу, з 18.05.2024р. 18 відсотків від посадового окладу, що, на думку відповідача-2, відповідає вищенаведеним приписам бюджетного законодавства, зазначив, що вказані приписи закону неконституційними не визнавались, не скасовувались у судовому порядку, є чинними, тому прийняття оспорюваного наказу не є свавільними діями, а виконанням прямої вказівки Закону №3460-ІХ. За викладеного, представник відповідач-2 вважає, що при здійсненні перерахунку та виплати позивачеві надбавки за вислугу років на державній службі відповідач-2 діяв у відповідності до вимог Бюджетного Кодексу України, положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та роз`яснення НАДС України від 10.01.2024р. №176 р/з (а.с.43-45).

Зазначені відзиви на позов з доданими до нього документами були отримані позивачкою у її електронному кабінеті 27.05.2024р. та 28.05.2024р., відповідно, про що свідчать квитанції №1104755, №1111134, наявні у справі (а.с.42,48).

Позивач станом на 02.09.2024р. правом на надання відповіді на відзив, встановленим ст.163 Кодексу адміністративного судочинства України, не скористалася, відповіді на відзиви відповідачів на адресу суду не направила.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно довідки управління персоналом суду від 23.07.2024р. №228 суддя Конєва С.О. перебувала у черговій відпустці у період з 26.07.2024р. по 31.08.2024р. та у зв`язку із зазначеним за ухвалою суду від 02.09.2024р. розгляд даної справи було продовжено згідно до ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України до 02.09.2024р. (а.с.49,50).

Отже, рішення у даній адміністративній справі приймається 02.09.2024р. у межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Громадянка України ОСОБА_1 з 18.05.2015р. проходить державну службу на посаді секретаря судового засідання Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області, прийняла Присягу державного службовця, їй присвоєний черговий 7 ранг (категорії В) державного службовця, що підтверджується змістом копій паспорту, трудової книжки та наказу №28-к від 18.05.2015р., наявних у справі (а.с.7-10, 15).

Згідно копії наказу Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області №22-к від 22.05.2023р. «Про встановлення надбавки за вислугу років ОСОБА_1 », позивачці було встановлено з 19.05.2023р. надбавку за вислугу років на державній службі (стаж на державній службі становив 8 років 01 день) в розмірі 24% (а.с.13).

Надалі, 11.01.2024р. наказом Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області №3-к «Про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі» станом на 01.01.2024р. позивачці було встановлено надбавку за вислугу років на державній службі (стаж державної служби становив 8 років 07 місяців 13 днів) в розмірі 24% про що свідчить зміст копії наведеного наказу (а.с.14).

Водночас, 09 листопада 2023 року Верховна Рада України ухвалилаЗакон України «Про Державний бюджет на 2024 рік», згідно якого передбачено встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям не більше 30 відсотків посадового окладу, що менше ніж передбачено спеціальнимЗаконом України «Про державну службу».

Так, згіднорозділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.

При цьому, абзацом 2 пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Окрім того, і Національне агентство України з питань державної служби (далі НАДС України) 10.01.2024р. видало роз`яснення за №176-р/з «Щодо умов оплати праці державних службовців державних органів, які провели класифікацію посад держаної служби», у якому надало вказівку службам управління персоналом державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, підготувати проект наказу про встановлення надбавок за вислугу років на державній службі у відсотковому розмірі, перерахованому відповідно до абзацу другого пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (а.с.11-12).

На виконання вказаних вимог наведеного закону та роз`яснень, 23.02.2024р. Жовтоводським міським судом Дніпропетровської області було прийнято наказ за №12-к «Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям» за пунктом 2 якого видно, що були внесені зміни до наказу №3-к від 11.01.2024р. та його пункт 1 викладений у редакції, за яким наказано встановити працівникам апарату Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області надбавку за вислугу років на державній службі на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби станом на 25.01.2024р., зокрема, позивачці ОСОБА_1 (стаж державної служби 08 років 08 місяців 07 днів) 16 відсотків; з 18.05.2024р. (стаж державної служби 09 років 00 місяців, 00 днів) 18 відсотків (а.с.17).

Не погоджуючись із вказаним наказом відповідача-2 у оспорюваний частині щодо зменшення відсоткового розміру надбавки за вислугу років з 24% до 16% та 18 відсотків, відповідно, а також і з діями відповідача-1 щодо нарахування та виплати вказаної надбавки у зменшеному розмірі, внаслідок чого, на думку позивачки, було порушене її право на належний рівень оплати праці державних службовців, гарантовані статтями50та52 Закону України «Про державну службу», позивачка звернулася з даним позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача частково.

Задовольняючи позовні вимоги в частині позовних вимог позивача про визнання протиправним та скасування наказу Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області №12-к від 23.02.2024р. «Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям» в частині внесення змін до наказу Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області №3-к від 11.01.2024р. щодо встановлення позивачу ОСОБА_1 надбавки за вислугу років на державній службі на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби станом на 25 січня 2024р. в розмірі 16 відсотків та з 18.05.2024р. 18 відсотків посадового окладу, суд виходить з наступного.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з частинами другою та третьоюстатті 5 Закону України «Про державну службу»відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до пункту 4 частини першоїстатті 7 Закону України «Про державну службу» передбачено, що державний службовець має право на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).

Згідно з частиною другоюстатті 50 Закону України «Про державну службу»заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 6) премії.

Стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки (частина першастатті 46 Закону України «Про державну службу»).

Відповідно до частини першоїстатті 52 Закону України «Про державну службу» передбачено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

В той же час, пунктом 12розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»встановлено, що у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.

Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

НормиЗакону України «Про державну службу»щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до пункту 13розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»умови оплати праці державних службовців, передбачені цим Законом, не застосовуються для державних службовців у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби. Оплата праці таких державних службовців здійснюється відповідно до умов, встановлених на 2023 рік, при цьому стимулюючі виплати можуть бути нараховані в граничному розмірі до 50 відсотків посадового окладу на місяць.

Отже, із аналізу наведених вище приписів слідує, що законодавством передбачено різний розмір надбавки за вислугу років на державній службі, а саме: 3 відсотки від посадового окладу і не більше 50 відсотків посадового окладу за ч.1 ст.52 Закону України «Про державну службу»; 2 відсотки від посадового окладу і не більше 30 відсотків посадового окладу за п.12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Як встановлено судом із матеріалів справи, в даному випадку, спір стосується того, у якому розмірі має бути виплачена позивачу надбавка за вислугу років на державній службі, а саме: у відсотковому розмірі, передбаченому ч.1 ст.52Закону України «Про державну службу»чи у відсотковому розмірі, передбаченому абзацом другим 12розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Із аналізу вищенаведених приписів законодавства судом установлено, що на теперішній час діють дві норми щодо визначення розміру надбавки за вислугу років державним службовцям, це - п. 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», який поширюється на державних службовців органів, у яких проведено класифікацію посад, та ч. 1ст. 52Закону України «Про державну службу», яка поширюється на усіх без виключення державних службовців, оскільки жодних застережень з цього приводу ця норма не містить.

Водночас, слід зазначити, що п. 12розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» зменшує граничний розмір надбавки за вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, а також зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, тобто запроваджує менший розмір спірної надбавки, ніж це передбачено ч. 1ст. 52Закону України «Про державну службу».

Отже, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», який набрав чинності 01.01.2024р., встановлені нові умови оплати праці державних службовців у 2024 році.

Разом з цим, урішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008 та від 30.11.2010 № 22-рп/2010 Конституційний Суд Українидійшов висновку, що законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві; у разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.

В абзаці третьому пункту 4 мотивувальної частинирішення від 28.08.2020 № 10-р/2020 Конституційний Суд Українивкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті6, частині другій статті19, статті130 Конституції України.

Юридична визначеність норми права є ключовою умовою забезпечення кожному ефективного судового захисту незалежним судом.

Конституційний Суд України у рішенні від 20.06.2019 № 6-р/2019 звернув увагу, що юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзаци п`ятий, шостий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини).

Поняття якість закону означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на права осіб (рішення у справах Олександр Волков проти України (заява № 21722/11), C.G. та інші проти Болгарії (заява № 1365/07).

Поряд із цим, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що відповідальність за подолання недоліків законодавства, правових колізій, прогалин, інтерпретаційних сумнівів лежить, в тому числі, і на судових органах, які застосовують та тлумачать закони (рішення у справах Вєренцов проти України (заява № 20372/11), Кантоні проти Франції (заява №17862/91).

У постанові Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, яке набрало законної сили 21.09.2023 року, суд зазначив, що «надаючи тлумаченнястатті 58 Конституції Україниу Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що врегулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першійстатті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

УРішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зпівід 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина першастатті 58 Конституції Українипередбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).

Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третійстатті 22 Конституції Українипринцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а дійшла висновку, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Слід також звернути увагу, що неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання є колізією норм права.

За загальним правилом вирішення колізій, передбаченим частиною третьоюстатті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності правового актаКонституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Під юpидичною кoлізією (від лaтинського «collisio»зіткнення) слід розуміти cyпepeчніcть aбo poзбіжніcть між нормативно-правовими актами, якими врегульовано одній й ті ж aбo спорідненні правовідносини.

У п. 2.1 Рішення від 18 червня 2020 року № 5-р(II)/2020 Конституційний Суд України зазначив, що принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori)«закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali)«закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Виходячи із засад теорії права, оскількиЗакон України «Про державну службу» №889-УІІІ (далі Закон №889-УІІІ) та Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» №4360-ІХ (далі Закон №3460-ІХ)мають однакову юридичну силу, при цьому,Закон № 3460-IXприйнятий пізніше, у спірних правовідносинах має місце змістовна та темпоральна колізії.

У випадку одночасного існування змістовної та темпоральної колізії між більш ранньою cпeціaльнoю нopмoю і пізнішoю зaгaльнoю нopмoю, пepeвaгy мaє paнішe пpийнятa cпeціaльнa нopмa, тобто ч. 1ст. 52Закону № 889-VIII.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що у спірних правовідносинах підлягають застосуванню саме правові норми спеціального законодавства, прийняті раніше, а саме: приписи ч.1 ст.52 Закону №889-УІІІ, а не приписи абзацу другого пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону №3460-ІХ, яким звужується обсяг прав та гарантій державних службовців, визначених чинним законодавством.

Разом з тим, як встановлено із матеріалів справи, за оспорюваним наказом відповідача-2 №12-к від 23.02.2024р. позивачеві при встановленні та перерахунку надбавки за вислугу років було зменшено відсотковий розмір надбавки за вислугу років на державній службі, який було встановлено їй раніше наказом №3-к від 11.01.2024р. на рівні 24 відсотка від посадового окладу, до 16 відсотків посадового окладу з 25.01.2024р., до 18 відсотків посадового окладу з 18.05.2024р. саме на підставі п.12 розділу «Прикінцеві положення» Закону №3460-ІХ та роз`яснення НАДС України від 10.01.2024р. №176 р/з, що підтверджується змістом копії наведеного наказу (а.с. 17)

Слід також зазначити, що безпідставним є і застосування відповідачем-2 у даних правовідносинах при прийнятті наказу №12-к від 23.02.2024р. у оспорюваній частині вказівок, які містяться у роз`ясненні НАДС від 10.01.2024р. №176 р/з щодо необхідності підготовки проектів наказів про перерахунок вислуги років державних службовців на підставі п.12 розділу «Прикінцеві положення» Закону №3460-ІХ, оскільки такі роз`яснення центральних органів виконавчої влади щодо розрахунку заробітної плати мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм, а тому не можуть покладатися в основу видання наказів щодо встановлення складових заробітної плати державних службовців.

Зазначене підтверджено і самим змістом наведеного роз`яснення, копія якого міститься в матеріалах справи (а.с.11-12).

За викладених обставин суд приходить до висновку, що при прийнятті вищенаведеного наказу у оспорюваній частині відповідачем-2 були звужені права та гарантії позивача як державного службовця на належний рівень оплати праці (зменшено відповідну надбавку за вислугу років з 24 % посадового окладу до 16% та 18% посадового окладу), що не відповідає правовій визначеності, суперечить ст.22, ст.58 Конституції України та ч.1 ст.52 Закону №889-УІІІ, якою врегульовані розміри надбавки за вислугу років державних службовців та саме ці приписи підлягають застосуванню у даних правовідносинах, як спеціальні норми, які прийняті раніше, тому наведений наказ у оспорюваній частині підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Що стосується позовних вимог позивача в частині визнання протиправними дій Територіального управління ДСА в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати позивачу надбавки за вислугу років на державній службі у розмірі 16 відсотків посадового окладу з 25.01.2024р. згідно абзацу 2 п.12 розділу «Прикінцеві положення» Закону №3460-ІХ, то, виходячи з того, що такі дії були вчинені відповідачем-1 на підставі наказу №12-к від 23.02.2024р., який судом визнається протиправним та скасовується у оспорюваній частині, а виходячи з того, що ці позовні вимоги є похідними, тому наведені дії відповідача-1 також підлягають визнанню протиправними у судовому порядку.

Статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування ст.76 наведеного Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачами-1,2 у відзивах на позов та доданими до нього копіями документів не доведено належними, достатніми та допустимими доказами правомірність і законність прийняття наказу №12-к від 23.02.2024р. у оспорюваній частині та правомірність вчинення дій по нарахуванню та виплаті позивачеві відповідачем-1 надбавки за вислугу років на державній службі у зменшеному розмірі, а саме: замість 24% посадового окладу, 16% з 25.01.2024р. та 18% посадового окладу з 18.05.2024р., з урахуванням встановлених судом обставин та аналізу вищенаведених чинних норм законодавства, які відповідачами-1,2 не спростовані.

З приводу аргументів відповідача-1 щодо пропущення позивачем місячного строку звернення з даним позовом до суду, встановленого ч.5 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України, то вказані аргументи спростовуються наступним.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Частина 2 статті 233 Кодексу законів про працю України "Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів" у редакції до 19.07.2022 року передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Разом з тим, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 року №2352-IX внесено зміни до ст.233 КЗпП України та викладено її в такій редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Отже, до 19.07.2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 та від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21.

При цьому, слід зазначити, що приписи ч.5 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України не врегульовують строки звернення до суду з позовом щодо нарахування та виплати державним службовцям заробітної плати у розмірі встановленому законодавством, а відповідно, за загальним правилом, у разі відсутності норми у спеціальному та процесуальному законі, підлягають застосуванню норми загального законодавства, якими у даному випадку є саме строки звернення до суду, встановлені ст.233 КЗпП України у редакції, чинній з 19.07.2022р., а саме: 3 місяці з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Водночас, коли саме (дата та місяць) позивачеві була виплачена надбавка за вислугу років у зменшеному розмірі за наказом №12-к від 23.02.2024р. відповідачем-1 жодних доказів суду не надано.

А виходячи із того, що заробітна плата державним службовцям апаратів судів виплачується щомісячно згідно до Закону України «Про оплату праці», то позивач мала довідатися про нарахування та виплату їй надбавки за вислугу років у зменшеному розмірі 01.03.2024р. (виплата заробітної плати за лютий 2024р.).

Відповідно, початок відліку 3-х місячного строку звернення до суду з даним позовом для позивача розпочався з 02.03.2024р. та закінчився 03.06.2024р. (з урахуванням вихідних днів).

Так, як встановлено судом зі змісту позову з даним позовом через систему «Електронний суд» позивач звернулася до суду 13.05.2024р. (а.с.1), тобто, у межах 3-місячного строку звернення до суду, встановленого ст.233 КЗпП України у редакції, чинній з 19.07.2022р.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивачем вказаний вище строк звернення до суду з даним позовом дотриманий, тому вищенаведені аргументи відповідача-1 у цій частині є неспроможними, оскільки спростовуються вищенаведеними доказами.

Інші доводи відповідачів-1,2 вивчені судом, проте не беруться до уваги, оскільки не спростовуються вищенаведених висновків суду.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши у відповідності до вимог ч.2 ст.2 наведеного Кодексу, правомірність прийняття відповідачем-2 наказу №12к від 23.02.2024р. у оспорюваній частині, правомірність дій відповідача-2 щодо нарахування та виплати позивачеві надбавки за вислугу років у зменшеному розмірі, суд приходить до висновку, що наведений наказ у оспорюваній частині та дії відповідача-2 є такими, що прийняті/вчинені не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Приймаючи до уваги викладене, судом встановлено, що при прийнятті відповідачем-2 наказу №12к від 23.02.2024р. у оспорюваній частині, вчиненні відповідачем-1 дій щодо нарахування та виплати надбавки за вислугу років у зменшеному розмірі, були порушені права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання наведеного наказу у оспорюваній частині протиправним та його скасування, а також і визнання вказаних вище дій відповідача-2 протиправними.

Тому, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача, у наведеній вище частині, підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог позивача в частині зобов`язання Територіальне управління ДСА в Дніпропетровській області перерахувати та виплатити позивачеві надбавку за вислугу років на державній службі відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» з 25 січня 2024 року, обчисливши її розмір виходячи з 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів, то в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.

Пунктом 2 частини третьоїстатті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»передбачено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють Державна судова адміністрація Українищодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Статтею 154 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Згідно з підпунктом 3 пункту 4 Положення про Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 10.05.2023 №229, територіальне управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює функції розпорядника коштів Державного бюджету України нижчого рівня щодо забезпечення діяльності територіального управління та судів у відповідному регіоні.

Таким чином, із аналізу наведених приписів, суд приходить до висновку, що повноваження щодо здійснення перерахунку та виплати заробітної плати державним службовцям місцевих загальних судів Дніпропетровської області належать територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, як розпорядник коштів Державного бюджету України нижчого рівня щодо забезпечення діяльності Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області.

Відтак, саме ТУ ДСА України в Дніпропетровській області уповноважений здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років позивачу.

З огляду на зазначене, з метою належного захисту порушених прав позивача, суд вважає необхідним зобов`язати відповідача-1 (ТУ ДСА в Дніпропетровській області) провести перерахунок та виплату позивачеві надбавки за вислугу років на державній службі у відсотковому розмірі, встановленому наказом Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області №3-к від 11.01.2024р. відповідно до вимог ст.52 Закону України «Про державну службу», з 25 січня 2024 року із урахуванням уже виплачених сум.

На переконання суду, саме наведений спосіб захисту порушеного права є ефективним та достатнім для відновлення наведеного вище порушеного права позивача.

В той же час, позовні вимоги позивача в частині зобов`язання ТУ ДСА в Дніпропетровській області обчислити розмір надбавки за вислугу років позивачеві виходячи з 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів, задоволенню не підлягають, оскільки відповідні обчислення відповідачем-1 проводяться лише на підставі наказів керівників апаратів судів, прийнятих з дотриманням вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Закону України «Про державну службу», а відповідно, таке обчислення, без відповідного наказу, суперечить вимогам та процедурі, встановленій чинним законодавством; відрахування загальнообов`язкових платежів із заробітних плат працівників державної служби є обов`язком суб`єктів владних повноважень, які виступають їх податковими агентами, а відповідно, оскільки такі суми надбавки за вислугу років у розмірі, встановленому наказом суду №3-к від 11.01.2024р., позивачеві ще не нараховані та не виплачені, а відповідно, право позивача у цій частині ще не є порушеним, тому такі позовні вимоги позивача до відповідача-1 є передчасними.

З огляду на викладене, задовольняючи позовні вимоги у наведеній частині частково, суд використовує свої повноваження, передбачені ч.2ст.9 КАС України, і самостійно визначає формулювання резолютивної частини судового рішення у цій частині позовних вимог, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту прав позивача.

Також не підлягають задоволенню і позовні вимоги позивача щодо зобов`язання Територіальне управління ДСА в Дніпропетровській області в подальшому нараховувати та виплачувати позивачу ОСОБА_1 надбавку за вислугу років на державній службі відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» №889-УІІІ від 10.12.2015р., а саме: на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу, з огляду на те, що ці позовні вимоги направлені на захист права на майбутнє, тоді як підлягають судовому захисту лише ті права, які є порушеними у розумінні ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо висловленої у позові вимоги позивача про звернення рішення суду до негайного виконання в межах присудження виплати надбавки за вислугу років за один місяць згідно до ч.1 ст.371 Кодексу адміністративного судочинства України, то у цій частині вимог позивачеві слід відмовити, з огляду на таке.

Відповідно до пункту ч.1ст. 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Тобто, негайне виконання в межах сум платежу за один місяць застосовується у разі стягнення грошових сум з відповідача.

Оскільки, в даному випадку, способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача-1 здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років, а не стягнення грошових сум, негайне виконання не застосовується.

За викладених обставин, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували понесення ним будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи з урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору за п.1 ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відповідача-1: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, до Відповідача-2: Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області про визнання неправомірними дій, визнання протиправним та скасування наказу №12-к о/с від 23.02.2024р. в частині та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області №12-к від 23.02.2024р. «Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям» в частині внесення змін до наказу №3-к від 11.01.2024р. щодо встановлення ОСОБА_1 надбавки за вислугу років на державній службі на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби станом на 25 січня 2024р. в розмірі 16 відсотків та з 18.05.2024р. 18 відсотків посадового окладу.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 надбавки за вислугу років на державній службі в розмірі 16 відсотків посадового окладу, починаючи з 25 січня 2024р. згідно абзацу 2 пункту 12 розділу Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» №3460-ІХ.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (49027, Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 21-А, ЄДРПОУ 26239738) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) надбавки за вислугу років на державній службі у відсотковому розмірі, встановленому наказом Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області №3-к від 11.01.2024р. відповідно до вимог ст.52 Закону України «Про державну службу», з 25 січня 2024 року із урахуванням уже виплачених сум.

У іншій частині позову відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва