Рішення

від 21.08.2024 по справі 160/8448/18

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2024 рокуСправа №160/8448/18

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

12.11.2018 ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення №984760-1319-0464 від 25.05.2018 року про зобов`язання сплатити податкове зобов`язання, а саме: земельний податок з фізичних осіб, податковий період 2018 рік, сума податкового зобов`язання складає 164 334,53 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що прийняте податковим органом податкове повідомленням-рішенням про нарахування податкового зобов`язання з земельного податку з фізичних осіб за 2018 рік у сумі 164 334,53 грн., за земельну ділянку площею 5 233 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , є протиправним, оскільки, контролюючим органом застосовано ставки податку, прийняті рішеннями Дніпровської міської ради №13/27 від 06.12.2017 року (1% від НГО за січень-лютий 2018 року) та №8/30 від 21.02.2018 року (2,3% НГО за березень-грудень 2018 року). Проте, зазначені ставки не могли бути застосовані з огляду на приписи ст. 12 ПК України та з урахуванням строків прийняття рішень.

Додатково надав пояснення, в яких зазначив, що відповідачем було неправильно визначено ставки земельного податку в розрізі конкретного виду земельної ділянки, зокрема, податок за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням розраховано за кодом 12.08 «для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій», для застосування якої необхідною умовою є отримання користувачем (власником) цієї земельної ділянки прибутку (доходу) від функціонування платних автостоянок. Проте, основним видом його діяльності є 68.32 «Управління нерухомим майном за винагороду або на основі контракту», а використання земельної ділянки як автостоянки здійснюються виключно для зберігання особистих транспортних засобів громадян без отримання прибутку.

На підставі викладеного, просив позов задовольнити та скасувати прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення №984760-1319-0464 від 25.05.2018 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.02.2019 року в задоволенні позову було відмовлено.

Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що перехід права постійного користування не позбавляє позивача обов`язку сплачувати земельний податок за період до того, як відбулась подія переходу вказаного права, а позивач в свою чергу, мав повідомити податковий орган про зазначені зміни та ставити питання щодо здійснення перерахунку суми грошового зобов`язання. Також, суд першої інстанції дійшов висновку щодо правомірного застосування відповідачем при прийнятті оскарженого податкового повідомлення-рішення ставок, визначених рішенням Дніпровської міської ради №13/27 від 06.12.2017 року та №8/30 від 21.02.2018 року, оскільки, із врахуванням дати їх прийняття, на вказані рішення поширювалось законодавчо встановлене обмеження щодо дії ст. 4 та ст. 12 Податкового кодексу України.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач 18.03.2019 року подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилався на те, що рішенням суду не спростовано невірне застосування при обрахунку ставки земельного податку з урахуванням не отримання позивачем прибутку (доходу) з земельної ділянки, крім того, судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини у справі та не враховано нездійснення певного виду діяльності позивачем, а саме, за КВЕД 52.21, а також не враховано, що у Державному реєстрі речових прав зареєстровано передачу права постійного користування земельною ділянкою у рахунок погашення боргу, а отже позивач не є користувачем земельної ділянки, а тому, суд першої інстанції не врахував норми п. 286.5 ст. 286 ПК України.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15.04.2019 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.02.2019 року було залишено без змін.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач 20.05.2019 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення процесуальних норм, з вказівкою на неповне з`ясування усіх обставин справи, просив їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. При цьому, наголошував на тому, що відповідачем було неправильно застосовано ставку земельного податку з фізичних осіб при розрахунку зобов`язання, визначеного оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, оскільки земельна ділянка використовується позивачем для безоплатного надання місць для стоянки автомобілів, а не як платна автостоянка. Разом з тим, обов`язок сплати ним земельного податку припинився з жовтня 2018 року, після переходу права користування земельною ділянкою до іншої особи. Враховуючи викладене, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11.06.2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, а саме: рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.02.2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15.04.2019 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Причиною скасування рішень стало те, що суди попередніх інстанцій не надали у зазначеному аспекті як такої правової оцінки посиланням позивача на обставину переходу права користування вказаною земельною ділянкою у жовтні 2018 року до іншої особи у сукупності з доданими на її обґрунтування документами, які були залучені під час розгляду справи до матеріалів останньої, що, як наслідок, призвело до передчасних висновків щодо правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у повному розмірі визначених грошових зобов`язань.

25.06.2024 року адміністративна справа №160/8448/18 повернулась на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду та згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.06.2024 року, передана на розгляд судді Кальнику В.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.06.2024 року суддя Кальник В.В. адміністративну справу №160/8448/18 прийняв до свого провадження, та справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Даною ухвалою запропоновано сторонам надати свої письмові пояснення з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 11.06.2024 року, що слугували підставою для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

17.07.2024 року до суду від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області надійшла заява про заміну відповідача у справі.

17.07.2024 року до суду від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області надійшли письмові пояснення з урахуванням висновків Верховного Суду, в яких представник посилається на відсутність підстав для задоволення позову, оскільки з 25.04.2013 року до цього часу ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Записи про відчуження вказаного об`єкту нерухомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні. Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, кадастровий номер: 1210100000:04:142:0113, за вказаною адресою, станом на 02.06.2017 року земельна ділянка мала комунальну форму власності, а ОСОБА_1 мав право постійного користування даною земельною ділянкою. Таким чином, з жовтня 2018 року позивач не міг передати право постійного користування даною земельною ділянкою іншим особам, оскільки власником в той період була Дніпропетровська міська рада. Також, було зауважено, що твердження позивача щодо відсутності у нього права постійного користування земельною ділянкою з жовтня 2018 року суперечить даним Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Отже, оскільки Державний реєстр речових прав на нерухоме майно не містить інформації про припинення у позивача права користування спірною земельною ділянкою з жовтня 2018 року, у позивача наявний обов`язок сплачувати земельний податок за 2018 рік.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.07.2024 задоволено заяву Головного управління ДПС в Дніпропетровській області про заміну відповідача у справі № 160/8448/18. Замінено відповідача у справі №160/8448/18 з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39394856) на Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015).

Замінено відповідача у справі №160/8448/18 з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015) на Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, як відокремлений підрозділ (код ЄДРПОУ 44118658).

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 09.02.2010 року зареєстрований як фізична особа-підприємець за номером: 2 224 000 0000 069426, основний вид діяльності згідно КВЕД: 68.32 «Управління нерухомим майном за винагороду або на основі контракту», є платником єдиного податку 3 групи, що підтверджується копією витягу з ЄДРПОУ, наявного у матеріалах справи.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, станом на 02.06.2017 року за ОСОБА_1 закріплено право постійного користування земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,5233 гектарів з цільовим призначенням 12.08 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій.

25.05.2018 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області було прийнято податкове повідомлення-рішення №984760-1319-0464, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб за 2018 рік у сумі 164 334,53 грн.

Позивач, вважаючи рішення відповідача про визначення суми податкового зобов`язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб за 2018 рік незаконним, звернувся до суду з позовом.

Отже, спір між сторонами виник з підстав правомірності та обґрунтованості винесення контролюючим органом податкового повідомлення-рішення №984760-1319-0464 від 25.05.2018 року.

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно із ст. 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За змістом пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пп. 269.1.1, 269.1.2 п. 269.1 статті 269 ПК України, платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі. А в силу вимог пп. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено (п. 271.1 ст. 271 ПК України).

Пунктом 286.1 ст. 286 ПК України встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно із п. 286.5 ст. 286 ПК України, нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 287.2 статті 287 ПК України, облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводяться контролюючими органами за місцем знаходження земельної ділянки щороку до 1 травня.

За приписами пункту 284.1 статті 284 ПК України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки рішення щодо ставок земельного податку та наданих пільг зі сплати земельного податку юридичним та/або фізичним особам за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

З аналізу викладеного вбачається, що використання землі в Україні є платним та нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки) на підставі даних державного земельного кадастру та відповідно до інформації, отриманої від центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивачу податковим повідомленням-рішенням №984760-1319-0464 від 25.05.2018 було нараховано суму земельного податку з фізичних осіб за земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,5233 гектарів з цільовим призначенням 12.08 «Для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій», виходячи зі ставки податку 1% від нормативно грошової оцінки за січень - лютий 2018 року (рішення № 13/27) та 2,3% за березень - грудень 2018 року (рішення №8/30).

Так, згідно з пунктом 12.3 статті 12 ПК України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Відповідно до пп. 12.4.3 п. 12.4 ст. 12 ПК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Пунктом 12.5 ст. 12 ПК України визначено, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Згідно із пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Водночас, пунктом 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2245-VIII установлено, що у 2018 році до рішень про встановлення місцевих податків і зборів, -прийнятих органами місцевого самоврядування, у тому числі радами об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, після 15 липня 2017 року та у 2018 році, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті ПК України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

У постанові від 19.09.2022 у справі № 804/2474/18 Верховним Судом сформовано висновки, відповідно до яких з аналізу норм Закону №2245-VIII вбачається, що у 2018 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування, у тому числі радами об`єднаних територіальних громад, про встановлення місцевих податків і зборів, зокрема і в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України. Суд вважає, що вказаний Закон №2245-VIII в тому числі і в частині принципів фіскальної достатності (підпункт 4.1.5 пункту 4.1 статті 4 ПК України), стабільності та порядку прийняття і оприлюднення органами місцевого самоврядування рішень про встановлення місцевих податків та зборів (незастосування підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4 та підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України) спрямований на захист суспільних (публічних) інтересів та з урахуванням ситуації, яка виникла в Україні у той період часу та особливостей правової природи податкових правовідносин, мав на меті усунути об`єктивні (технічні) недоліки законодавчого регулювання конкретного аспекту оподаткування.

Аналогічний за змістом підхід викладений у постанові Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №825/1496/17 від 15.05.2019 року.

Враховуючи викладене, доводи позивача щодо неправомірного застосування контролюючим органом під час винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення ставок, визначених рішенням Дніпровської міської ради №13/27 від 06.12.2017 року та №8/30 від 21.02.2018 року, є безпідставними, оскільки, із врахуванням дати їх прийняття, на вказані рішення поширювалось законодавчо встановлене обмеження щодо дії ст. 4 та ст. 12 Податкового кодексу України.

Також, є необґрунтованими посилання позивача не невірне застосування відповідачем ставки земельного податку, оскільки контролюючим органом було здійснено розрахунок земельного податку відповідно до нормативної грошової оцінки земельної ділянки та з урахуванням ставок земельного податку, визначених для конкретної категорії та цільового призначення земельної ділянки, наведених у витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Крім того, суд зауважує, що на відповідача, як контролюючий орган, законодавчо не покладено обов`язок щодо встановлення категорії та цільового призначення земельної ділянки при здійсненні розрахунку податкового зобов`язання.

Доказів того, що позивач оскаржив рішення, яким було визначено нормативно-грошову оцінку земельної ділянки, що перебувала у його користуванні, останнім суду не надано, у зв`язку з чим, посилання позивача на цю підставу, як на одну із підстав неправомірності спірного податкового повідомлення-рішення є необґрунтованими.

Також, є безпідставними посилання позивача на той факт, що позивач використовує земельну ділянку як автостоянку виключно для зберігання особистих транспортних засобів громадян без отримання прибутку, що, на думку позивача, підтверджується копіями відповідних договорів, укладених з власниками транспортних засобів, оскільки зазначений факт не є предметом розгляду у даній справі та не може бути врахований при оцінці правомірності оспорюваного податкового повідомлення-рішення, оскільки ці обставини не були підставою для його винесення.

При цьому, суд зауважує, що використання земельної ділянки як автостоянки виключно для зберігання особистих транспортних засобів громадян без отримання прибутку могло бути враховано при винесенні рішення про визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Проте, як встановлено судом, зазначене рішення позивачем оскаржено не було.

Крім того, суд критично ставиться до аргументів позивача, що ним, як фізичною особою-підприємцем, здійснюється лише єдиний вид підприємницької діяльності за кодом КВЕД 68.32 «Управління нерухомим майном за винагороду або на основі контракту», оскільки у податкових деклараціях платника єдиного податку фізичної особи-підприємця за І квартал 2018 року, півріччя 2018 року та три квартали 2018 року у графі 9 зазначено вид підприємницької діяльності за КВЕД 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна».

Щодо посилань позивача на той факт, що при примусовому виконанні виконавчого напису №721, виданого 28.08.2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Павловською Г.О., постановою приватного виконавця ВП №57104986 від 10.09.2018 року було передано право постійного користування земельною ділянкою в рахунок погашення заборгованості, у зв`язку з чим, на думку позивача, в нього відсутній обов`язок щодо сплати земельного податку, суд зазначає наступне.

Як встановлено під час судового розгляду справи та підтверджується письмовими доказами, оскаржуване податкове повідомлення-рішення №984760-1319-0464 було прийнято контролюючим органом 25.05.2018 року, в той час як постанова приватного виконавця датована 10.09.2018 року.

Отже, на час винесення податкового повідомлення-рішення контролюючий орган не міг володіти зазначеною інформацією.

Щодо посилань позивача на перехід права користування вказаною земельною ділянкою у жовтні 2018 року до іншої особи, суд зазначає наступне.

Згідно із п. 287.1 ст. 287 ПК України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Статтями 125 та 126 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Таким чином, обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у землекористувачів з дня набуття права користування земельною ділянкою та триває протягом всього періоду перебування її у користуванні.

З аналізу викладеного вбачається, що обов`язок сплати земельного податку виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Користувач має сплачувати земельний податок за фактичне використання землі.

Під час розгляду справи судом встановлено, що з 25.04.2013 року позивач є власником нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, кадастровий номер: 1210100000:04:142:0113, за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 02.06.2017 року земельна ділянка мала комунальну форму власності, власником її є Дніпровська міська рада, а ОСОБА_1 мав право постійного користування даною земельною ділянкою.

Також, згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, сформованого станом на 15.07.2024 року, ОСОБА_1 і до цього часу є орендарем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та власником нежитлового приміщення за вказаною адресою.

В даному випадку, вудь-яких доказів щодо відсутності у позивача права постійного користування земельною ділянкою, позивачем під час розгляду справи суду не надано.

Натомість, вказані твердження спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Отже, оскільки Державний реєстр речових прав на нерухоме майно не містить інформації про припинення у позивача права користування спірною земельною ділянкою з жовтня 2018 року, у позивача наявний обов`язок сплачувати земельний податок за 2018 рік.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення №984760-1319-0464 від 25.05.2018 року про зобов`язання позивача сплатити земельний податок з фізичних осіб за 2018 рік у сумі 164 334,53 грн. прийнято відповідачем обґрунтованою та відповідно до вимог діючого законодавства, у зв`язку з чим підстави для його скасування відсутні.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 242-246, 250, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.

Розподіл судових витрат у справі не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Кальник