Рішення

від 29.08.2024 по справі 380/8591/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2024 рокусправа № 380/8591/24

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Кузана Р.І. розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_3 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_3 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року);

- зобов`язати військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, у розмірі 86242,41 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що станом на день виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення відповідач не провів з ним розрахунку у повному обсязі. Вказує, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.07.2023 у справі №380/13597/23 відповідач здійснив остаточний розрахунок з позивачем 10.04.2024. Таким чином, за твердженням позивача, після того, як відповідач у повному розмірі розрахувався із позивачем, в нього виникло право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Просив позов задовольнити.

Ухвалою судді від 29.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Сторони належним чином повідомлялися про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Від відповідача 14.05.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що на час звільнення позивача зі служби спірні суми йому ще не належали, а вина відповідача у їх невиплаті була відсутня, що виключає відповідальність останнього, передбачену ст.117 КЗпП України. Стверджує, що компенсація за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена за судовим рішенням, не може здійснюватись за правилами ст.117 КЗпП України. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу врегульовані положеннями спеціального законодавства. Посилається на те, що індексація грошового забезпечення не належала до виплати позивачу в момент його звільнення із військової служби. Зазначає, що до моменту направлення позовної заяви між сторонами не існувало спору щодо належних позивачу сум розрахунку при звільненні. Також вказує, що ст.117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Дослідивши подані позивачем документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 11.06.2021 №124, капітана ОСОБА_2 з 12.06.2021 виключено із списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.

На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду 28.07.2023 у справі №380/13597/23 відповідач 10.04.2024 здійснив виплату грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 12.06.2021 у сумі 63511,76 грн., що підтверджується випискою з банківської картки позивача.

Стверджуючи про наявність права на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно з частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі №823/1023/16.

Аналіз наведених вище норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 вказаного Кодексу.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_3 та всіх видів забезпечення 11.06.2021.

На виконання рішення суду відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем при звільненні, а саме нарахував та виплатив індексацію грошового забезпечення у розмірі 63511,76 грн, що підтверджується випискою по надходженню по картці/рахунку, наявною в матеріалах справи.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що відповідачем було проведено фактичний розрахунок з позивачем в частині виплати індексації грошового забезпечення не у строк, встановлений положеннями ст.116 КЗпП України.

Таким чином, оскільки індексація грошового забезпечення не виплачена в день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Поряд з цим суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо оптимізації трудових відносин №2352-ІХ, таким чином, як на момент проведення остаточного розрахунку з позивачем, так і на момент звернення позивача із даним позовом, розгляду і вирішення цієї справи, редакція ст. 117 КЗпП України передбачає виплату працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

В свою чергу, відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Суд вважає, що період затримки розрахунку при звільненні повинен обраховуватися з 12.06.2021 (наступний день після виключення позивача зі списків особового складу) по 09.04.2024 (день, що передував остаточному розрахунку при звільненні) та становить 1033 днів.

Водночас, з огляду на приписи ст. 117 КЗпП України в редакції від 01.07.2022, зазначений вище період обмежено шістьма місяцями, у зв`язку із чим позивачу належить до виплати компенсація у вигляді середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку в періоді з 04.01.2021 по 12.12.2021, тривалістю 183 календарних день.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а.

При розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд виходить з такого.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 Порядку №100).

Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі - Порядок №260).

Тобто Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.

З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців. Таким чином, суд дійшов висновку, що необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100, залежно від кожного окремого випадку з обов`язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком №260.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у подібних правовідносинах, в постанові від 25.11.2020 у справі №160/2867/19.

Так, з довідки щодо нарахованого грошового забезпечення позивача від 28.05.2021 судом встановлено, що розмір місячного грошового забезпечення позивача становив у квітні 2021 року 14373,70 грн., у травні 2021 року 14373,70 грн.

Кількість календарних днів служби позивача у квітні-травні 2017 року становила 61 день.

Відтак, для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 471,26 грн в день (28 747,40 грн грн/61 календарні дні).

Резюмуючи дослідження розміру грошового забезпечення, яке підлягає стягненню на користь позивача у цій справі, суд зазначає наступне.

Сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням статті 117 КЗпП України, становить: 471,26 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) * 183 (кількість днів затримки розрахунку) = 86 240,58 грн.

При цьому суд враховує, що відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, передусім спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку при звільненні зі сторони роботодавця.

Так, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. З урахуванням приписів ч. 1 ст. 9 Цивільного кодексу України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України.

Звертаючись із вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких міг уникнути позивач за умови виконання роботодавцем свого обов`язку, встановленого статтею 116 КЗпП України.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, суд з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності вважає за можливе зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

Оскільки сума виплаченої з затримкою індексації грошового забезпечення (47247,00 грн) є меншою від нарахованого середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні (48 167,52 грн), суд вважає за доцільне застосувати до спірних правовідносин принцип співмірності, з урахуванням розміру недоплаченої суми та істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника.

Істотність частки суми грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 63511,76 грн (грошової компенсації за невиплату індексації грошового забезпечення)/ 86 240,58 (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,73.

Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки, становить: 471,26 грн (середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням) х 0,73* 183 (кількість днів затримки) = 62 955,62 грн.

Щодо способу захисту порушеного права позивача, то суд, з урахуванням п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1990 №13, відповідно до якого, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини, вважає за необхідне саме стягнути визначену суму як міру відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, виходячи з принципу розумності, справедливості та пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача - стягнення на його користь 62 955,62 грн., як середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02.08.2017 по 02.02.2018 включно.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 139 КАС України на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 884,15 грн.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_3 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за шість місяців у розмірі 62 955 (шістдесят дві тисячі дев`ятсот п`ятдесят п`ять) грн. 62 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_3 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 884 (вісімсот вісімдесят чотири) грн. 15 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяР.І. Кузан