Рішення

від 02.09.2024 по справі 620/2811/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2024 року м. Чернігів Справа № 620/2811/24

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Тихоненко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) за допомогою системи Електронний суд звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - період з 25.03.2018 року по 24.01.2024 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08 лютого 1995 року №100;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, - період з 25.03.2018 року по 24.01.2024 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08 лютого 1995 року №100.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що не проведення розрахунку при звільненні є підставою для виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - повернуто позивачу.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2024 ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року скасовано, а справу направлено до Чернігівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.

Відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю, та зазначив, що військовослужбовці правового статусу «працівник» не мають, проходження їх служби врегульовано спеціальним законодавством, тому чинність КЗпП України на них не поширюється, а тому його норми не можуть поширюватись на відносини, що виникають між військовими частинами та військовослужбовцями з приводу питань, які випливають з відносин проходження військової служби. Військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу, тобто на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України КЗпП України не поширюється. Вказує, що з 19.07.2022 фактично почала діяти нова редакція ст. 117 КЗпП України, відповідно до якої за затримку виплати належних сум при звільненні звільнений працівник має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше ніж за шість місяців. Так, як статтею 117 КЗпП України (в редакції, що діяла до 19.07.2022 та в редакції Закону №2352-ІХ після 19.07.2022) визначено, що організації повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, застосовуючи норми, що діяли до 19.07.2022 неможливо, оскільки фактичний розрахунок з позивачем здійснений 24.01.2024 станом на момент коли діяла стаття 117 КЗпП України в редакції №2352-ІХ.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 , наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 24.03.2018 № 67 позивача було звільнено з військової служби в запас, справи та посаду здав 24.03.2018. З 24.03.2018 знято з усіх видів забезпечення.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 у справі № 620/3248/20 позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 задоволено повністю: визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки (56 днів), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби правопорядку, 24.03.2018; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні (56 днів) додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби правопорядку, 24.03.2018.

Вказане рішення суду набрало законної сили 11.11.2020.

На виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 у справі № 620/3248/20 позивачу було нараховано грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в розмірі 14809,17 грн та виплачено 20.11.2020 (а.с.12).

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.12.2020 у справі № 620/3247/20 позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військову частину НОМЕР_1 задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 24.03.2018; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 24.03.2018. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.03.2021 у справі №620/3247/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково: змінено частину третю резолютивної частини рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року, викладено абзац 3 наступним чином: Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року з урахуванням базового місяця індексації січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 року по 24.03.2018 року з урахуванням базового місяця індексації березень 2018 року, з урахуванням проведених виплат. В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року залишено без змін.

Також рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.01.2023 у справі № 620/7358/22 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дії відповідача щодо не нарахування в невиплати позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 24.03.2018 із застосуванням абзаців 3,4,5,6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 та зобов`язання відповідача нарахувати та виплати позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 24.03.2018, виходячи з фіксованої величини 4079,56 грн із застосуванням абзаців 3,4,5,6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 в сумі 3158,37 грн.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2023 у справі №620/7358/22 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 січня 2023 року задоволено частково: рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 січня 2023 року скасовано; прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково: визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 24.03.2018 із застосуванням абзаців 3,4,5,6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 24.03.2018 із застосуванням абзаців 3,4,5,6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.12.2020 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.03.2021 у справі № 620/3247/20 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2023 у справі № 620/7358/22 позивачу було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення: 22.06.2021 в розмірі 5743,71 грн, 31.05.2022 в розмірі 77999,40 грн, 24.01.2024 в розмірі 3111,85 грн (а.с.12 зворот 13 зворот).

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі Закон) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 1 Закону передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ні Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, ні іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не врегульовані питання порушення роботодавцем, строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення.

Згідно з правовою позицією, висловленою колегією суддів Верховного Суду України у своїй постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за невикористану відпустку) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Разом з тим, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Так, статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В той же час, згідно статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин (далі - Закон №2352-ІХ), який набрав чинності 19.07.2022. передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 підсумувала, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13ц.

Крім того, у вищевказаній постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Тому, Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України.

Аналогічна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.

Верховний Суд в постанові від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23 зазначив, що спірний період стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності новою редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, 19.07.2022, і після цього.

Так, період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Тож, належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Під час судового розгляду даної адміністративної справи судом встановлено, що з позивачем не було проведено повного розрахунку при звільненні, а остаточну виплату позивачу індексації грошового забезпечення відповідачем було проведено 24.01.2024.

Отже, вищевказане є підставою для відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Так, згідно наявної в матеріалах справи відомості про нараховане та виплачене грошове забезпечення від 09.07.2020 №2403/о/СС грошове забезпечення позивача за січень (9045,94 грн) та лютий 2018 року (7671,84 грн) складало 16717,78 грн.

Згідно пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункту 8 вищевказаного Порядку).

Враховуючи вищевикладене, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 283,35 грн (16717,78 грн/59 днів).

Тобто, зважаючи на кількість днів затримки розрахунку у період з наступного дня після звільнення позивача (25.03.2018) по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ), то у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, середній заробіток за вказаний період має становити 446842,95 грн (283,35 грн*1577).

З огляду на наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, з урахуванням таких критеріїв.

Враховуючи викладене, зважаючи на звернення до суду після звільнення (24.03.2018) через 2 роки 5 місяців (серпень 2020 року) та на розмір виплаченої позивачу на виконання рішень суду грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення порівняно із розрахованим середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.03.2018 по 18.07.2022, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до суми 20332,82 грн (20% від простроченої заборгованості роботодавця в розмірі 101664,13 грн).

Щодо періоду з 19.07.2022 по 19.01.2023 (обмеження строком виплати у 6 місяців), то слід обраховувати суму стягнення пропорційно розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять 100 відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Так, в матеріалах справи наявна відомість про нараховане та виплачене грошове забезпечення від 09.07.2020 № 2403/0/СС, згідно якої в березні 2018 позивачу було нараховано 14291,03 грн грошового забезпечення.

Із врахуванням грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення в сумі 101664,13 грн, на які позивач мав право на день звільнення, сума усіх належних позивачу при звільненні виплат становить 115955,16 грн (14291,03 грн +101664,13 грн).

Отже, сума усіх належних позивачу виплат при звільненні складає 115955,16 грн (що становить 100%), з них в день звільнення фактично виплачено 14291,03 грн (що становить 12,32% від суми усіх належних на день звільнення виплат), а сума невиплаченої грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення складає 101664,13 грн (що становить 87,68% від суми усіх належних на день звільнення виплат).

Період затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 по 19.01.2023 (обмеження строком виплати у 6 місяців) складає 185 дні, тому середній заробіток за вказаний період має становити 52419,75 грн (283,35 грн*185), що становить 100%.

Виходячи з принципу пропорційності, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період становить 45961,64 грн (87,68% від 52419,75 грн).

Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 66294,46 грн (20332,82 грн + 45961,64 грн).

Враховуючи викладене вище в сукупності, зважаючи, що обов`язок суду щодо визначення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, визначений статтею 117 Кодексу законів про працю України, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення з позивачем своєчасного повного розрахунку при звільненні; стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 66294,46 грн з відрахуванням зборів, податків та інших обов`язкових платежів з вказаної суми.

Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 66294,46 грн. з відрахуванням зборів, податків та інших обов`язкових платежів з вказаної суми.

В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ).

Повне судове рішення складено 02.09.2024.

Суддя Оксана ТИХОНЕНКО