Ухвала

від 02.09.2024 по справі 520/3852/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 вересня 2024 року

м. Київ

справа №520/3852/24

адміністративне провадження № К/990/31914/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Соколова В.М., Губської О.А.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2024 року у справі № 520/3852/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі - відповідач, ГУ НП в Харківській області), у якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність ГУ НП в Харківській області, яка полягає в незарахуванні ОСОБА_1 до стажу служби в поліції наявну в неї на момент переходу на службу в ГУНП в Харківській області вислугу років з 11 березня 2011 року по 17 серпня 2023 року у Державній кримінально-виконавчій службі у загальній кількості 12 років 05 місяців 06 днів;

- зобов`язати ГУ НП в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції наявну в неї на момент переходу на службу в ГУНП в Харківській області вислугу років з 11 березня 2011 року по 17 серпня 2023 року у Державній кримінально-виконавчій службі у загальній кількості 12 років 05 місяців 06 днів.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2024 року, позовні вимоги задоволено. Визнано протиправною бездіяльність ГУ НП в Харківській області, яка полягає в незарахуванні ОСОБА_1 до стажу служби в поліції наявну в неї на момент переходу на службу в ГУ НП в Харківській області вислугу років з 11 березня 2011 року по 17 серпня 2023 року у Державній кримінально-виконавчій службі у загальній кількості 12 років 05 місяців 06 днів. Зобов`язано ГУ НП в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції наявну в неї на момент переходу на службу в ГУ НП в Харківській області вислугу років з 11 березня 2011 року по 17 серпня 2023 року у Державній кримінально-виконавчій службі у загальній кількості 12 років 05 місяців 06 днів.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ГУ НП в Харківській області звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року відкрито провадження у справі № 520/3852/24 та визначено, що цей спір відповідно до положень пункту 10 частини шостої статті 12, частини першої статті 257 КАС України належить до справ незначної складності, у зв`язку з чим постановлено розглядати цю справу в порядку адміністративного судочинства за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Водночас пунктом 2 частини 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що підставою касаційного оскарження судових рішень є підпункти "а", "в" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та зазначає, що спір між сторонами стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника.

Суд звертає увагу, що пункт 2 частини п`ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, урахувавши тотожність правового статусу служби в органах внутрішніх справ і служби в установі виконання покарань, а також діяльність позивача, функції, які ним виконувались на момент проходження служби, статус позивача, дійшов висновку, що стаж служби в Державній кримінально-виконавчій службі України має зараховуватись до стажу служби в поліції, що дає право, зокрема на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

При цьому, судами попередніх інстанцій ураховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20 жовтня 2022 року у справі № 160/11127/20, де суд касаційної інстанції зазначив. що служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби України прирівнюється до служби в органах внутрішніх справ України, оскільки здійснювалась вона в порядку, установленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а відтак, має такий же правовий статус і повинна в силу пункту 3 частини другої статті 78 Закону України «Про Національну поліцію» зараховуватися до стажу служби в поліції.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій не враховані правові висновки, які викладено у постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 520/5960/19.

Однак скаржник не зазначає яку саме норму права судами попередніх інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вищевказаній постанові Верховного Суду та не указує щодо застосування якої саме норми права у наведеній постанові викладено висновок, який не врахований судами попередніх інстанцій.

Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий /висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Так, спірні правовідносини у цій справі між сторонами склались щодо незарахування стажу роботи в органах Державної кримінально-виконавчої служби України (на час звільнення в Державній пенітенціарній службі України) до стажу служби в поліції, що дає право на встановлення позивачеві надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки.

Натомість у справі № 520/5960/19 спірні правовідносини між сторонами склались щодо зарахування працюючому поліцейському на підставі пункту 2 Постанови №393 часу навчання у вищому навчальному закладі при обчисленні стажу служби в поліції для цілей встановлення надбавки за вислугу років та тривалості додаткової оплачуваної відпустки.

З огляду на наведене, обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справі № 520/5960/19 не є подібними до обставин цієї справи, а висновки Суду у цій справі зроблені виходячи з конкретних, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін, а відтак правові позиції викладені Верховним Судом у постанові не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі.

Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та наведеним скаржником судовим рішенням суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди.

Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Суд касаційної інстанції зауважує, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, Верховний Суд виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для їх формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому парового питання, що постало перед практикою його застосування.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Тому, колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить належним чином обґрунтованих випадків, зазначених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі незначної складності.

Доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин та досліджених ним доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.

Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.

З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.

Оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, прийняте у справі, яке розглянуте за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судовому рішенні суду апеляційної інстанції обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2024 року у справі № 520/3852/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала у спосіб її надсилання до суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов О.А. Губська