Ухвала

від 02.09.2024 по справі 640/18846/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

02 вересня 2024 року

м. Київ

справа №640/18846/22

адміністративне провадження № К/990/32745/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Коваленко Н.В.,

суддів: Рибачука А.І., Стрелець Т.Г.,

перевіривши касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15.04.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.07.2024 у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України в особі Департаменту охорони здоров`я та реабілітації, третя особа - Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до до Міністерства внутрішніх справ України в особі Департаменту охорони здоров`я та реабілітації про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15.04.2024, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.07.2024, адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправні дії Міністерства внутрішніх справ України в особі Департаменту охорони здоров`я та реабілітації щодо відмови ОСОБА_1 у безоплатному медичному обслуговуванні у закладах охорони здоров`я Міністерства внутрішніх справ України;

- зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України в особі Департаменту охорони здоров`я та реабілітації надати безоплатне медичне обслуговування у закладах охорони здоров`я Міністерства внутрішніх справ України ОСОБА_1 , а саме в Центральній поліклініці МВС України та Центральному госпіталі МВС України на підставі Закону №1150-ІХ та Закону № 203/98-ВР.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Міністерства внутрішніх справ України звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, Верховний Суд виходить із такого.

Розгляд справи в суді першої інстанції здійснено в порядку спрощеного позовного провадження.

Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв`язку передбачає, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункти 1, 3 частини четвертої та підпункти «а», «б» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження судових рішень, скаржник вказує на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував правових висновків Верховного Суду щодо визначення правонаступництва органів податкової міліції та щодо долучення доказів під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції. Також вважає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики

Скаржник також вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо порядку реалізації гарантій колишніх працівників податкової міліції у зв`язку з прийняттям нових нормативно-правових актів.

Також зазначає, що Міністерство внутрішніх справ України позбавлено можливості спростувати обставини встановленими оскаржуваними судовими рішеннями, зокрема, щодо правонаступництва органів податкової поліції та бюджетної установи, за рахунок бюджетних асигнувань якої повинні здійснюватися видатки на безоплатне медичне обслуговування в закладах охорони здоров`я МВС України осіб рядового і начальницького складу податкової міліції, звільнених із служби за віком при розгляді будь-якої іншої справи.

На думку скаржника, касаційна скарга становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для Міністерства внутрішніх справ України, оскільки за даними Пенсійного фонду України на обліку перебувають більше чотирьох з половиною тисяч пенсіонерів, яким положення абзацу другого пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про Бюро економічної безпеки» встановлено гарантію на безоплатне медичне обслуговування в закладах охорони здоров`я МВС.

Надаючи оцінку обґрунтуванням скаржника, Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Суди попередніх інстанцій задовольняючи частково позовні вимоги, виходили з того, що пунктом 4 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про Бюро економічної безпеки» встановлено, що за колишніми працівниками податкової міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб, встановлені Законом України «Про Національну поліцію». Особам рядового і начальницького складу податкової міліції, звільненим із служби за віком, через хворобу, гарантується безоплатне медичне обслуговування у закладах охорони здоров`я Міністерства внутрішніх справ України.

Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України в касаційній скарзі зазначається норма права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд апеляційної інстанції застосував в оскаржуваному судовому рішенні; висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні; висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду із зазначенням дати її прийняття та номеру справи; обґрунтування подібності правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.

Проте, скаржник не вказав конкретної норми права, яку на його думку, застосовано судом апеляційної інстанції всупереч висновкам Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, не зазначив, який безпосередньо висновок Верховного Суду не було враховано судом апеляційної інстанції при вирішенні спору у цій справі.

Колегія суддів не бере до уваги загальні посилання скаржника на висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 06.10.2022 у справі №600/2258/21, від 16.08.2023 у справі №640/23268/21, від 05.12.2023 у справі №240/21521/22, від 21.12.2023 у справі №460/2112/21, оскільки такі висновки є нерелевантними до правовідносин у цій справі, адже були сформовані за інших обставин у справах та містять інший суб`єктний склад учасників правовідносин.

Також скаржник формально посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та не вказує: які саме норми матеріального та/або процесуального права необхідно застосувати для формування вказаного вище висновку; за результатами розгляду касаційної скарги, який саме висновок має бути сформований Верховним Судом з урахуванням зазначених ним норм матеріального та/або процесуального права.

Верховний Суд зауважує, що у разі оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 4 статті 328 КАС України обов`язковим є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; висновку апеляційного суду, який, на переконання скаржника є неправильним; обґрунтування у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.

Однак обґрунтування касаційної скарги не дають підстав вважати, що ця справа має фундаментальне значення на формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Суд зауважує, що посилання на наявність обставин, передбачених підпунктом «б» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не містить достатніх обґрунтувань з огляду на те, що скаржник не навів та не обґрунтував, при розгляді якої саме справи він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженими судовими рішеннями, та яким чином ці обставини впливають на вирішення спору у конкретній іншій справі.

Також Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що справа становить значний суспільний інтерес, оскільки вони носять загальний характер, який притаманний кожній аналогічній справі.

Вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

Скаржником не наведено обґрунтованих доводів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.

Касаційна скарга в частині наведених у ній обґрунтувань вимог до суду касаційної інстанції містить лише посилання на фактичні обставини справи, нормативно-правові акти, а також позицію скаржника про те, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено судове рішення з порушенням вимог чинного законодавства України, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень у розумінні статті 328 КАС України.

Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено існування обставин, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладені вимоги Кодексу адміністративного судочинства України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.

Керуючись статтями 248, 328, 333, 347, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15.04.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.07.2024 у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України в особі Департаменту охорони здоров`я та реабілітації, третя особа - Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.В. Коваленко

Суддя А.І. Рибачук

Суддя Т.Г. Стрелець