Ухвала

від 30.08.2024 по справі 465/5362/24

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2024 року

м. Харків

Справа № 465/5362/24

Провадження № 2/638/5516/24

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі головуючої судді Яковлевої В.М., вирішуючи питання про відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

установив:

01 липня 2024 року представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , через систему «Електронний суд», звернувся до Франківського районного суду м. Львова з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова від 04 липня 2024 року позов адвоката Крета Олега Ігоровича, який діє від імені ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Онлайн Фінанс" про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, направлено за підсудністю до Дзержинського районного суду м. Харкова, що знаходиться за адресою: 61202, м. Харків, проспект Перемоги, 52-В.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 серпня 2024 року вищевказана цивільна справа розподілена у провадження судді Яковлевої В.М.

Вищевказана цивільна справа передана в провадження судді Яковлевої В.М. 10 серпня 2024 року.

Ухвалою судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 серпня 2024 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для виконання вимог ст. ст. 175, 177 ЦПК.

Вирішуючи питання про прийняття справи до свого провадження, вивчивши матеріали справи, суд доходить такого висновку.

При зверненні до суду з відповідним позовом позивач повинен дотримуватися вимог закону щодо підсудності розгляду цивільних справ, передбачених главою 2 розділу І ЦПК України.

Поняття підсудності у цивільному судочинстві - це розмежування компетенції між окремими ланками судової системи та між судами однієї ланки щодо розгляду цивільних справ. Підсудністю фактично є визначення в системі судів компетентного суду стосовно вирішення певної цивільної справи.

Територіальна підсудність - це підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа.

Критеріями даного виду підсудності зокрема виступають: місце проживання відповідача, місце заподіяння шкоди, місце знаходження спірного майна, місце розгляду первісного позову тощо.

Положеннями статті 27 ЦПК України визначено загальні положення підсудності справ за місцем проживання або місцезнаходження відповідача.

За загальним правилом відповідно до частини другої статті 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса можуть пред`являтися також за місцем його виконання (частина п`ята, дванадцята статті 30 ЦПК України).

Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що за загальним правилом позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Разом з тим, нормами ЦПК України у справах за позовами про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, передбачена альтернативна підсудність, тобто позивач має право за своїм вибором звернутися з позовом до стягувача за його місцезнаходженням або за місцем виконання.

Статтею 90 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Статтею 3 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема виконавчих написів нотаріусів.

Статтею 24 Закону України «Про виконавче провадження» визначено місце виконання рішення.

Відповідно до частин першої та другої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

У пункті 37 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 3 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» роз`яснено, що право вибору між судами, яким згідно із правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві. Якщо позивач при пред`явленні позову дотримався правил територіальної чи альтернативної підсудності, суд не має права повернути позивачеві позовну заяву з мотивів непідсудності справи цьому суду.

Стаття 28 ЦПК України містить перелік цивільних справ, в яких встановлена підсудність за вибором позивача. Тобто останньому надається право вибору підсудності залежно від категорії справи або за наявності інших зазначених у законі умов.

Підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це така підсудність, при якій позивачеві надається право за своїм вибором пред`явити позов в один з декількох вказаних в законі судів. Така процесуальна пільга встановлена законодавцем для позивачів у деяких справах з метою зробити судовий захист їх суб`єктивних прав більш зручним.

Предметом даного позову є визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Стосовно застосування положень Закону про захист прав споживачів щодо визначення підсудності справи за місцем реєстрації позивача (споживача) суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 18 Цивільного кодексу України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного суду у справі № 638/6060/18 від 12 серпня 2020 року.

Відповідно до статті 87 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-ХІІ «Про нотаріат» (далі Закон № 3425-ХІІ) для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог статті 87 Закону № 3425-ХІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» (далі Перелік).

Згідно з пунктом 2 вказаного Переліку для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Відповідно до статті 90 Закону № 3425-ХІІ стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 643/2870/18 (провадження № 61-4126св19) Верховний Суд дійшов таких висновків.

Виконавчим написом є розпорядження нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачі чи повернення майна кредитору, здійснене на документах, які підтверджують зобов`язання боржника. В основі вчинення цієї нотаріальної дії знаходиться факт безспірності відповідальності боржника. Тому вчинення виконавчого напису це не вирішення спору між кредитором та боржником, а підтвердження безспірності зобов`язань боржника.

Оскільки вчинення виконавчого напису нотаріусом є одним з видів позасудового захисту прав кредитора, а безпосередньо виконавчий напис нотаріуса є виконавчим документом відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», кредитор після вчинення нотаріусом виконавчого напису має право звернутися до органів державної виконавчої служби або до приватного виконавця з метою примусового стягнення заборгованості за кредитом.

При цьому нотаріус вчиняє нотаріальні дії від імені держави, тому в нього не можуть бути спільні чи однорідні права і обов`язки з особами, які звернулися до нього, або з особами, які вирішили, що їх права порушені нотаріальними діями. Це суперечить правовому статусу нотаріуса, визначеному у статтях 1, 9 Закону № 3425-ХІІ.

При стягненні за виконавчим написом нотаріуса боржник не позбавлений права на захист своїх прав. Стягнення провадиться в рамках виконавчого провадження, яке дозволяє боржнику користуватися правом захисту, в тому числі судового. Предметом позову в таких справах є спір про право, зокрема позивач заперечує наявність у нього суми заборгованості перед кредитором, яка вказана у виконавчому написі.

Таким чином, позов про визнання виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитним договором таким, що не підлягає виконанню, стосується кредитних правовідносин. У випадку пред`явлення такого позову споживачем фінансових послуг підлягає застосуванню положення частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Проте, якщо позивач не зазначає жодних доводів та не додає доказів того, на які саме потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення позивачем особистих економічних та побутових потреб, в чому полягає порушення прав позивача як споживача фінансових послуг, то позов не пов`язаний з порушенням прав споживача.

Так, зокрема, у постанові Верховного Суду від 12.08.2020 у справі № 638/6060/18 (провадження № 61-2657св/19) зверталась увага, що для застосування статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» має бути встановлено, що позов пов`язаний з порушенням прав споживача.

Отже, для застосування положень Закону України «Про захист прав споживачів» недостатньо зазначити, що це є позов про захист прав споживачів, оскільки такий позов повинен містити предмет та обставини, які вказують на порушення прав позивача як споживача послуг. Тобто, предмет та підстави позову повинні вказувати на те, що такий позов пов`язаний з порушенням права споживача, з зазначенням такого права та способу захисту відповідно до положень, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів».

Лише за наведених вище обставин позов може бути пред`явлений за місцем реєстрації позивача як споживача.

Як свідчать матеріали справи, у позовній заяві зазначена адреса зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання позивача ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 .

Згідно з відповіддю № 675664 від 03.07.2024 з Єдиного державного демографічного реєстру адреса реєстрації ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 .

Водночас, у позові позивач не зазначає жодних доводів та не додає доказів того, на які саме потреби було надано кредит, зокрема, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення позивачем особистих економічних та побутових потреб, в чому полягає порушення прав позивача як споживача фінансових послуг, а відтак позов не пов`язаний з порушенням прав споживача.

Відтак у даному випадку не можна вважати пред`явлення такого позову споживачем фінансових послуг та, відповідно, застосовувати положення частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Окрім того, у позові представник позивач як на правове обгрунтування також не посилається на положення Закону України «Про захист прав споживачів», позов не містить предмету та жодних обставини, які б вказували на порушення ОСОБА_1 прав позивача як споживача послуг. Позовна заява за своїм змістом та додані до неї документи не містять ані мети отримання коштів на споживчі цілі як споживача, ані будь-яких підстав, які б вказували на те, що такий позов пов`язаний з порушенням права споживача, з зазначенням такого права та способу захисту відповідно до положень, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів».

Отже, підстав для застосування у даному випадку положень, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів» та визначення підсудності за місцем реєстрації позивача, як споживача, не вбачається.

Між тим, суд також враховує, що предметом даного позову є визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, отже позов може бути також пред`явлений за правилами альтернативної підсудності, а саме,за місцемйого виконання.

Відповідно до частин першої та другої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна.

Так, направивши за підсудністю позовну заяву суд виходив з того, що до позовної заяви долучені постанови виконавчого провадження, з яких вбачається, що відповідні виконавчі дії проводилися за місцем проживання боржника за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно відповіді № 675664 від 03.07.2024р. з Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 .

Тобто суд, направляючи справу за підсудністю, вважав, що місцем виконання є зареєстроване місце проживання боржника ОСОБА_1 .

Позивач вважав, що місцем виконання є місце проживання боржника ОСОБА_1 як внутрішньо переміщеної особи.

Проте такі висновки є помилковим, з огляду на наступне.

Особа може мати декілька місць проживання / перебування. Водночас законодавством визначено необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання / перебування особи, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором, в тому числі й на підставі договору оренди житлового приміщення.

Реєстрація (декларування) місця проживання / перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема, під час вибору суду, якому підсудна справа.

Положення ч. 1 ст. 27, ч. 1 ст. 28 ЦПК України імперативно встановлюють, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи сторони у справі, якщо інше не передбачено законом.

Зазначена вимога процесуального закону унеможливлює зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності.

Отже, в нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення.

Використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватись чи не щодня. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання.

Суд першої інстанції, відкриваючи провадження у справі, не встановив зареєстрованого місця проживання чи перебування позивача та не взяв до уваги, що згідно з копією його паспорта, що є в матеріалах справи, місце його реєстрації відмінне від адреси, зазначеної в наданому позивачем договорі оренди житлового приміщення, договір оренди не містить інформації про реєстрацію місця проживання чи реєстрацію його місця перебування позивача. Суд апеляційної інстанції не спростував доводи апеляційної скарги, зазначивши в постанові, що порушення судом першої інстанції правил територіальної підсудності не заслуговують на увагу.

Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 24 червня 2024 року у справі № 554/7669/21 (провадження № 61-5805сво23).

Разом із тим, як свідчать матеріали справи, постановою приватного виконавця виконавчого округу Подолянко І.А. про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника встановлено, що згідно з відомостями ПФУ, ДФС у відповідь на запит приватного виконавця щодо отримання боржником доходів, боржник отримує дохід від особи, якою є: Товариство з обмеженою відповідальністю «СТАЛЕКС» (ЄДРПОУ 32949840) та постановлено звернути стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 , що отримує дохід від особи, якою є: Товариство з обмеженою відповідальністю «СТАЛЕКС» (ЄДРПОУ 32949840), адреса: 61157, Харківська область, м. Харків, Жовтневий район, вул. Миколи Бажана, 10, кв.102. Здійснювати відрахування із доходів боржника у розмірі 20 відсотків.

Постанову направленодля виконання до особи, якою є: Товариство з обмеженою відповідальністю «СТАЛЕКС» (ЄДРПОУ 32949840), адреса: 61157, Харківська область, м. Харків, Жовтневий район, вул. Миколи Бажана, 10, кв.102 (.а.с. 14).

Отже, постанова виконується за місцем роботи боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАЛЕКС» (ЄДРПОУ 32949840).

Місцезнаходженням відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Онлайн Фінанс»: м. Київ, б. Верховної ради, буд. 34, офіс 511.

Окрім того, відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, рішенням Вищої ради правосуддя від 20 квітня 2023 року № 399/0/15-23 з 01 травня 2023 року змінено територіальну підсудність судових справ Печенізького районного суду Харківської області, Борівського районного суду Харківської області, Ізюмського міськрайонного суду Харківської області - Дзержинському районному суду м. Харкова.

Проте, позовна заява не містить будь - яких відомостей або документів на підтвердження місця виконання виконавчого напису у Шевченківському районі м. Харкова або міста Ізюм Харківської області, з урахуванням зміни підсудності суду, що могло би бути підставою для визначення підсудності Дзержинського районному суду м. Харкова за правилами альтернативної підсудності.

Водночас суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 378 ЦПК України, судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).

За таких обставин судом встановлено, що дана справа не підсудна Дзержинському районному суду м. Харкова.

Отже, компетентним та належним судом для розгляду даної справи є Жовтневий районний суд м. Харкова.

Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, Закону України «Про виконання рішень, застосування практики Європейського суду з прав людини», інститут підсудності безпосередньо пов`язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у п. 1 статті 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.

Відповідно до п. 1 частини першої статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Частинами першою та другою статті 32 ЦПК України визначено, що спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

На підставівищевикладеного, суд доходить висновку, що справу необхідно передати для розгляду за правилами загальної підсудності за місцезнаходженням відповідача - юридичної особи до Жовтневого районного суду м. Харкова для розгляду за територіальною юрисдикцією (підсудністю).

Керуючись статтями 27, 31, 32, 259-260 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Матеріали цивільної справи № 465/5362/24 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, передати до Жовтневого районного суду м. Харкова (вулиця Полтавський Шлях, 45, Харків, Харківська область, 61000).

Відповідно до пункту 15.5 Перехідних положеньЦПКУкраїни ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повний текст ухвали складено 30 серпня 2024 року.

Суддя В.М. Яковлева