Рішення

від 22.08.2024 по справі 643/19016/18

МОСКОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 643/19016/18

Провадження № 2/643/309/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.08.2024 Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Скотаря А.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Ширіної Я.В.,

представника позивача адвоката Сологубовської А.Е.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Савченко О.О.,

представника третьої особи ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Регіональне відділення фонду Державного майна України по Харківській області, ПРАТ «Трест «Південзахіденергобуд», Харківська міська рада, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Коробова Ірина Григорівна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Кимлик Наталія Іванівна про відновлення становища, яке існувало до порушення шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання правочинів недійсними та застосування наслідків їх недійсності, скасування державної реєстрації правочинів,

установив:

29.12.2018 ОСОБА_3 звернувся до Московського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про визнання договорів купівлі-продажу та дарування квартири недійними, в обґрунтування якого зазначив, що зі своєю дружиною ОСОБА_6 мешкає за адресою: АДРЕСА_1 (колишні кімнати № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 ). Ці кімнати в 1980 році отримала його мати ОСОБА_7 , яка працювала муляром-штукатуром на підприємстві ХСУ треста «Південзахіденергобуд» більш ніж 25 років. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 04.02.2015 у справі № 2-4707/11 задоволено апеляційну скаргу позивача та його дружини, скасовано рішення Московського районного суду м. Харкова від 02.06.2011 в частині визнання за ОСОБА_5 права власності на квартиру АДРЕСА_2 , що є кімнатами № НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 .

Позивач зазначає, що вселився до вказаної житлової площі на законних підставах як член сім`ї наймача, набув право користування цими кімнатами, що підтверджується наданими доказами. Крім того правомірність права користування кімнатами № 457, № 458 доведена позивачем під час розгляду справи в апеляційній інстанції. 15.03.2012, до ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, ОСОБА_5 продала спірну квартиру ОСОБА_4 , який у свою чергу 14.09.2012 подарував цю квартиру ОСОБА_1 .

Рішенням Господарського суду Харківської області від 31.10.2016 у справі № 922/4841/15 визнані незаконним дії Органу самоорганізації населення «Будинковий комітет «Вулиця Гвардійців Широнінців, 39-Б» щодо перейменування кімнат у вказаному житловому будинку, визнано незаконними дії КП «ХМБТІ» з виготовлення 10.11.2009 технічного паспорту на зазначений будинок.

На підставі викладеного позивач проси позов задовольнити та:

1. Визнати недійсним договір купівлі-продажу продажу квартири АДРЕСА_2 , що є кімнатами № НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 , укладений 15.03.2012 між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Кимлик Н.І.;

2. Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2 , що є кімнатами № НОМЕР_1 , АДРЕСА_5 , розташованої за тією ж адресою, укладений 21.08.2012 між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Коробою І.Г.; судові витрати покласти на відповідачів (т. 1, а.с. 2-9).

18.04.2019 позивачем подано позовну заяву в новій редакції, де останній збільшив коло третіх осіб та позовні вимоги і просив:

1. Визнати недійсним договір купівлі-продажу №126 від 15.03.2012 квартири АДРЕСА_6 укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Кимлик Н.І., реєстровий № 126;

2. Скасувати державну реєстрацію права власності у Реєстрі прав власності на нерухоме майно від 20.12.2011 за ОСОБА_8 на квартиру АДРЕСА_6 ;

3. Скасувати державну реєстрацію права власності у Реєстрі прав власності на нерухоме майно від 12.07.2012 за ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_6 ;

4. Визнати недійсним договір дарування р. № 2353 від 21.08.2012 вищевказаної квартири, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Коробовою І.Г., реєстровий №2353;

5. Скасувати державну реєстрацію права власності у Реєстрі прав власності на нерухоме майно від 21.08.2012 за ОСОБА_1 на спірну квартиру, судовий збір покласти на відповідачів (т. 1, а.с. 80-90).

05.10.2023 через систему Електронний суд від представника ОСОБА_3 , адвоката Сологубовської А.Е., надійшла позовна заява в новій редакції до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ПрАТ «Трест «Південзахіденергобуд», Регіональне відділення фонду державного майна України по Харківській області, Приватний нотаріус ХМНО Коробова І.Г., приватний нотаріус ХМНО Кимлик Н.І. про припинення дії, яка порушує право та повернення майна в натурі, встановлення нікчемності, визнання недійсності правочинів та застосування наслідків їх недійсності (скасування державної реєстрації), в якій позивач просить:

1. Припинити дії, що порушують права позивача ОСОБА_3 та витребувати у відповідача ОСОБА_1 майно в натурі - Тип майна: квартира. Реєстраційний номер майна: 35588958. Адреса нерухомого майна: АДРЕСА_1 Загальна площа (кв.м): 41,9, Житлова площа (кв.м): 29,7, Матеріали стін: цегла Технічний опис майна: 2-кімнатна квартира, у будинку готельного типу. Відомості про право власності: дата прийняття рішення про державну реєстрацію: 14.09.2012 Дата внесення запису: 14.09.2012ПІБ: ОСОБА_1 Форма власності: приватна Частка власності: 1/1 Підстава виникнення права власності: договір дарування, р№ 2353, 21.08.2012, ОСОБА_9 , приватний нотаріус ХМНО;

2. Засвідчити наявність юридичного факту щодо укладання ОСОБА_5 протиправного одноособового правочину шляхом звернення до суду з позовною заявою про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_7 , встановити наявність підстав, передбачених законодавством та вважати такий правочин нікчемним, одночасно застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину;

3. Застосувати відповідні положення норм матеріального права щодо підтвердження обставин неправомірності правочину та застосувати наслідки недійсності правочину - Договір купівлі-продажу майна (Договір1) від 15.03.2012 (квартири АДРЕСА_2 (що є кімнатами № НОМЕР_1 та АДРЕСА_4 між: ОСОБА_5 та ОСОБА_4 ), посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Кимлик Н.І.

4. Застосувати відповідні положення норм матеріального права щодо підтвердження обставин неправомірності правочину та застосувати наслідки недійсності правочину - Договір дарування майна (Договір2) від 21.08.2012 (квартири АДРЕСА_2 (що є кімнатами № НОМЕР_1 та АДРЕСА_4 укладений між: ОСОБА_4 та ОСОБА_1 посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Коробовою І.Г.

5. Скасувати у «Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно. Державному реєстру Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна» інформацію щодо прав власності на 2-кімнатна квартира АДРЕСА_6 за ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та відповідні записи щодо підстав виникнення права власності за вказаними особами на це майно;

6. Судовий збір, сплачений позивачем покласти на відповідачів.

На виконання ухвали Московського районного суду м. Харкові від 05.10.2023 про залишення позовної заяви від 05.10.2023 без руху, представником позивача 17.10.2023 подано позовну заяву у новій редакції, в якій остання посилалась на те, що позивач є титульним володільцем спірного майна, яке вибуло з його володіння поза його волевиявленням, тому з метою відновлення становища, яке існувало до порушення відповідачами його права, вважала за необхідне доповнити позовні вимоги та просила суд:

1. Засвідчити наявність юридичного факту вчинення ОСОБА_5 протиправного одностороннього правочину щодо набуття цивільних прав - звернення до суду з позовом про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 (кімнати № НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 , встановлення права власності за нею 02.06.2011 рішенням Московського районного суду у справі № 2-4707/11 та засвідчити наявність юридичного факту щодо встановлення протиправності (недійсності) зазначеного правочину - відмова суду у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_6 - рішення Апеляційного суду Харківської області від 04.02.2015, перевірити відповідні доводи, підтвердити (визнати) обставину недійсності правочину в мотивувальній частині судового рішення та застосувати відповідні положення норм матеріального права та процедуру щодо правових наслідків недійсного правочину;

2. Визнати недійсним правочин: договір купівлі-продажу майна №126 від 15.03.2012 - квартири АДРЕСА_6 укладений між: ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО КИМЛИК Н.І. та застосувати наслідки недійсності правочину;

3. Визнати недійсним правочин: договір дарування майна № 2353 від 21.08.2012 - квартири АДРЕСА_6 укладений між: ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО КОРОБОВОЮ І.Г. та застосувати наслідки недійсності правочину;

4. Відновити становище, яке існувало до порушення титульного права позивача ОСОБА_3 шляхом витребування майна із чужого незаконного володіння: витребувати у відповідача ОСОБА_1 майно в натурі - тип майна: квартира, реєстраційний номер майна: 35588958, адреса нерухомого майна: АДРЕСА_1 , загальна площа (кв.м): 41,9, житлова площа (кв.м): 29,7, матеріали стін: цегла; технічний опис майна: двокімнатна квартира у будинку готельного типу; відомості про права власності: дата прийняття рішення про державну реєстрацію: 14.09.2012; дата внесення запису: 14.09.2012 ПІБ: ОСОБА_1 ; форма власності: приватна, частка власності: 1/1; підстава виникнення права власності: договір дарування, р.№ 2353, 21.08.2012, ОСОБА_9 , приватний нотаріус ХМНО.

5. Встановити порядок виконання рішення суду шляхом виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_6 та вселити позивача ОСОБА_3 у зазначену квартиру;

6. Скасувати державну реєстрацію права власності у «Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстру іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна» (Державний реєстр прав) - інформацію щодо права власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_6 за фізичними особами:

6.1). ОСОБА_1 ;

6.2). ОСОБА_4 ;

6.3). ОСОБА_5 ;

шляхом зобов`язання Департаменту реєстрації Харківської міської ради внести відповідні записи про зазначене скасування записів до Державного реєстру прав.

7. судовий збір, сплачений позивачем покласти на відповідачів (т. 2, а.с. 170-194).

Рух у справі.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 02.01.2019 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 16.09.2019 у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_1 про зобов`язання позивача особисто з`явитися у судове засідання відмовлено; заяву представника позивача про забезпечення позову задовольнити частково і накладено заборону на відчуження квартири АДРЕСА_2 (кімнат № НОМЕР_1 та АДРЕСА_4 ; частково задоволено заяву представника позивача про витребування доказів.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 22.11.2019 провадження у справі зупинене за клопотанням відповідача ОСОБА_1 через відкриття Верховним Судом 19.09.2019 касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 04 лютого 2015 року.

На виконання Розпорядження Голови Верховного Суду від 08.03.2022 за № 2/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану», яким змінено територіальну підсудність судових справ Московського районного суду м. Харкова на Октябрський районний суд м. Полтави, вказана справа передана на розгляд Октябрському районному суду м. Полтави.

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 17.11.2022 за № 65 відновлено територіальну підсудність судових справ Московського районного суду м. Харкова з 23.11.2022.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 17.07.2023 справу передано за підсудністю до Московського районного суду м. Харкова. 01.08.2023 вищевказана справа надійшла до Московського районного суду м. Харкова.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 07.08.2023 відповідно до ст. 32 ЦПК України справу прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження, відкрито провадження, справу призначено до розгляду у підготовчому засіданні на 10:30, 31.08.2023, яке відкладалось через неявку всіх учасників справи.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 05.10.2023 задоволено клопотання позивача про витребування доказів: оспорюваних договорів.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 05.10.2023 позовну заяву ОСОБА_3 у новій редакції від 05.10.2023 залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків.

Ухвалою Московського районного суду від 02.11.2023 прийнято до розгляду позовну заяву в новій редакції від 17.10.2023.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 28.12.2023 закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні.

Ухвалою суду від 21.08.2024 клопотання представника позивача ОСОБА_10 в частині поновлення судового розгляду залишено без задоволення, в частині прийняття позовних вимог, викладених у новій редакції залишити без розгляду та повернуто представнику позивача.

Доводи сторін та третіх осіб.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Сологубовська А.Е. позов в останній редакції від 17.10.2023 підтримала у повному обсязі, надала пояснення, відповідно до обставин, викладених у позовній заяві, просила позов задовольнити.

27.12.2023 представник позивача подала відповідь на відзив ОСОБА_1 від 07.12.2023, у якому просила відхилити аргументи, зазначені відповідачкою ОСОБА_1 , просила постановити окрему ухвалу про порушення кримінальної справи за фактом скоєння кримінальних правопорушень (протиправне заволодіння державним майном, підробка документів, шахрайство, порушення недоторканості житла) відповідачами у справі (т. 3, а.с. 134-145).

11.03.2024 позивачем подані письмові пояснення, у яких він посилається на таке: надані до відзиву ОСОБА_1 докази, а саме акти, не можуть бути належними доказами, оскільки підписані особами, які мешкають в інших блоках та поверхах гуртожитку, отже не можуть бути обізнані про мешканців кімнат № НОМЕР_1 , № 458. Ордер № 043/96 на кімнати № 457, № 458 від 25.03.2003 на склад сім`ї: ОСОБА_5 , 1963 р.н., ОСОБА_11 , 1983 р.н. (донька першої) виданий під час фактичного проживання родини Морозових у цих кімнатах. При цьому ОСОБА_7 , мати позивача, на час видачі цього ордеру була жива і померла тільки через 7 місяців 01.11.2003. Ордер виписаний на старому бланку 1980-1990-х рр., без прізвища керівника тресту « ОСОБА_12 », з розмитою печаткою. Підстави видачі ордеру на ОСОБА_5 , яка не має жодного відношення до підприємства, незрозумілі. Договір безстрокового найму житлового приміщення на ім`я ОСОБА_5 датується 20.06.2007, тоді як з ОСОБА_3 укладено такий саме договір, на ті самі кімнати раніше 01.07.2005. Інформація у довідках, виданих ОСОБА_13 у 2019 році, не відповідає дійсності, оскільки остання прийнята на роботу лише 23.05.2005, тому не могла знати про події, що відбувались у 2003 році. Рішення Апеляційного суду Харківської області від 07.07.2014, яке додано до відзиву, скасовано, отже позивач вважає, що відповідачка ОСОБА_1 вводить суд в оману. Додатково повідомив, що 02.08.2023 внесені відомості до ЄРДР № 12023221170002712 за ч. 4 ст. 190 КК України за його зверненням з приводу зазначених вище та викладених у позовній заяві обставин, у кримінальному провадженні його визнано потерпілим.

Просив суд позовні вимоги задовольнити, позов розглянути без його участі (т. 3, а.с. 231-241).

Відповідачка ОСОБА_1 в судовому засіданні позов не визнала та пояснила, що є власником квартири АДРЕСА_6 та добросовісним її набувачем. На момент придбання квартири їй не було відомо про ОСОБА_3 , його претензії щодо квартири, оскільки у вказаній квартирі з часу її придбання, тобто з серпня 2012, ОСОБА_3 та його дружина не мешкали. Відповідачка власним коштом зробила ремонт у квартирі, уклала необхідні договори з приводу утримання майна, сплачує комунальні послуги. Щодо придбання квартири за договором дарування пояснила, що планувалось укласти з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу, але через те, що вона перебувала у шлюбі, а її чоловік дуже хворів, доставити його до нотаріуса для підписання згоди на купівлю майна при укладенні договору купівлі-продажу не було жодної можливості. Тому їй було запропоновано укласти договір дарування, за яким вона набула право власності на спірну квартиру та сплатила ОСОБА_4 кошти як з її купівлю.

Представник відповідачки ОСОБА_1 , адвокат Савченко О.О., в суді заперечувала проти позовних вимог, зазначила, що її довірителька є добросовісним набувачем і задоволення позову покладе на неї надмірний тягар щодо позбавлення права власності на майно, яке вона набула на законних підставах та не знала і не могла знати про існування обставин, на якій посилається позивач. Крім того, позивач вводить суд в оману, оскільки у спірній квартирі він не мешкає і відповідно до копії паспорта у кімнатах № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 чи у квартирі АДРЕСА_2 не зареєстрований. Просила у задоволенні позову відмовити.

У відзивах на позовні заяви від 22.02.2019 та 23.08.2023 ОСОБА_1 посилалась на те, що позов не визнає у повному обсязі, на час укладання договору дарування спірна квартира належала ОСОБА_14 на підставі договору купівлі-продажу, тобто вона є повноправним власником квартири. Твердження позивача, що він має права на цю квартиру не доведене належними доказами. ОСОБА_3 вимоги про визнання права власності у позові не порушує, оскільки йому неодноразово відмовлено рішеннями судів у задоволенні таких позовів. Крім того, позивач не надає доказів, що він є спадкоємцем померлої у 2003 році ОСОБА_7 , у спірній квартирі не проживав та не проживає. Просила у задоволенні позову відмовити (т. 1, а.с. 134-137).

07.12.2023 представник відповідачки ОСОБА_1 , адвокат Савченко О.О., подала відзив на позовну заяву у редакції від 17.10.2023, у якому зазначила, що з 21.08.2012 до цього часу відповідачка ОСОБА_1 є законною власницею квартири АДРЕСА_6 . Той факт, що спірна квартира на праві приватної власності належить ОСОБА_1 не оспорюється позивачем. На час ухвалення рішення Господарським судом Харківської області право власності на квартири у спірному будинку вже було зареєстровано за тими його мешканцями, хто мав на це право на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 02.06.2011 у справі № 2-4707/11. Порушення процедури присвоєння номеру об`єкту нерухомості не може бути підставою для скасування права власності на нього.

У новій редакції позовної заяви представник позивача стверджує, що «кімнати 457 та 458 (квартира АДРЕСА_2 ) є об`єктом державної власності, перебувають на балансі господарської організації та не увійшли до її статутного капіталу. Вказане твердження спростовується відомостями з реєстру нерухомого майна, відповідно до якого спірна квартира є об`єктом приватної власності ОСОБА_1 . Якщо спірна квартира є державною власністю і право власності на неї не може бути зареєстровано за жодним з мешканців гуртожитку, то в даній справі ОСОБА_3 є неналежним позивачем, оскільки не може представляти інтереси держави.

Твердження представника позивача, що всі учасники оспорюваних правочинів ( ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ) мали умисел на незаконне заволодіння державним майном є надуманим.

ОСОБА_3 ніколи не був власником спірної квартири, відмова суду у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_6 автоматично не тягне набуття права власності на спірне майно ОСОБА_3 . Реституція та витребування майна із чужого законного володіння у даному випадку не є належним способом захисту.

Добросовісний набувач не може нести відповідальність через порушення третіх осіб, які були допущені при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Втрата добросовісним набувачем свого статусу суперечить ст. 388 ЦК України та призводить до позбавлення його майна, що змушує добросовісного набувача самостійно шукати способи відшкодування своїх втрат, що є неприпустимим, оскільки покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Отже, право власності на спірну квартиру АДРЕСА_6 ніколи не було зареєстровано за позивачем, визнання недійсними спірних договорів не може мати наслідком витребування майна на користь позивача, обраний позивачем спосіб захисту прав позивача є неналежним, а позовні вимоги не підлягають задоволенню (т. 3, а.с. 17-24).

Відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в жодне судове засідання не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причину неявки суду не повідомили.

Представник третьої особи Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області (далі Регіональне відділення ФДМ) подав письмові пояснення, у яких зазначив, що ВАТ «Трест «Південзахіденергобуд» створено згідно з наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України «Про створення відкритого акціонерного товариства «Трест «Південзахіденергобуд» від 12.09.1995 № 839-П шляхом перетворення державного підприємства «Південзахіденергобуд» у відкрите акціонерне товариство.

За даними інформаційної пошукової підсистеми (ІППС) «Етап-Майно» обліковується як наявний (щодо якого не реалізоване управлінське рішення) житловий будинок (колишній гуртожиток для малосімейних) за адресою: АДРЕСА_8 , який не увійшов при приватизації до статутного капіталу ВАТ «Трест «Південзахіденергобуд» (тип акціонерного товариства змінено у ПрАТ «Трест «Південзахіденергобуд»). Разом з тим, вказаний житловий будинок знаходиться на балансі ПрАТ «Трест «Південзахіденергобуд».

Рішенням Харківської міської ради від 19.12.2007 № 1278 зазначеному гуртожитку наданий статус житлового будинку.

Правомірність знаходження зазначеного вище об`єкту житлового фонду на балансі ВАТ «Трест «Південзахіденергобуд» визнана адміністративними судами і підтверджується постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2010 у справі № К-38144/10, яка залишена в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.11.2011.

Згідно з діючим законодавством, державний житловий фонд підлягає безоплатній передачі до комунальної власності відповідної територіальної громади.

Рішенням 14 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 22.02.2012 № 635/12 «Про комунальну власність м. Харкова» надано згоду на прийняття до комунальної власності міста Харкова житлового будинку по АДРЕСА_8 , літ. «А-9».

Регіональним відділенням ФДМ видано наказ від 20.03.2012 № 481-п про прийняття рішення щодо передачі житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_8 до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, який листом від 20.03.2012 № 18-1486 був направлений балансоутримувачу, а листом від 28.03.2012 № 18-1654 - Харківському міському голові.

На звернення Регіонального відділення ФДМ до Харківського міського голови з проханням розглянути питання щодо прийому в комунальну власність територіальної громади м. Харкова житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_8 , було повідомлено про необхідність надання технічної документації та правовстановлюючих документів на зазначений вище об`єкт державного майна.

Листом від 18.01.2012 № 537 Комунальне підприємство «Харківське міське БТІ» на лист регіонального відділення ФДМ України щодо реєстрації права власності на житловий будинок за Державою Україна повідомило, що частина квартир в ньому зареєстрована на праві власності за фізичними особами на підставі рішень Московського районного суду від 02.06.2012 у справі № 2-4707/11 та від 01.12.2011 у справі № 2-6920/11, та повідомило щодо необхідного пакету документів для реєстрації права власності на інші квартири.

Листом від 12.04.2012 № 03-2069 Регіональне відділення ФДМ звернулось до прокуратури Харківської області щодо вжиття заходів прокурорського реагування на спірні правові відносини з приводу визначення статусу житлового будинку, але підстав для вжиття заходів прокурорського реагування не було встановлено (лист прокуратури Харківської області від 21.05.2012 № 5/2-230 вих. 12).

На підставі звернень Регіонального відділення ФДМ та мешканців зазначеного вище житлового будинку прокуратурою Московського району м. Харкова поданий позов в інтересах держави в особі Регіонального відділення ФДМ до органу самоорганізації населення «Будинковий комітет АДРЕСА_8 » та до КП «Харківське МБТІ» про визнання незаконними дій вказаних вище підприємств та зобов`язання КП «Харківське МБТІ» провести повторні обміри і виготовити новий технічний паспорт на будинок. За результатами нового розгляду справи № 922/4841/15 (на виконання постанови Вищого господарського суду України від 07.07.2016) Господарським судом Харківської області 31.10.2016 прийняте рішення щодо часткового задоволення позову, зокрема визнано незаконними дії органу самоорганізації населення «Будинковий комітет АДРЕСА_8 » щодо проведення перенумерації кімнат у житловому будинку та дії КП «Харківське міськБТІ з виготовлення 10.11.2009 технічного паспорту на зазначений вище об`єкт.

Листом від 02.07.2016 № 41-3406 Регіональне відділення ФДМ повідомило ВАТ Трест «Південзахіденергобуд», що згідно з нормами Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14.05.2015 № 417-ІІІ, у разі приватизації мешканцями квартир у житловому будинку в комунальну власність приймаються неприватизовані квартири та приміщення, а будинок в цілому приймається територіальною громадою для належного утримання та управління.

Крім того, Регіональним відділенням ФДМ листом від 25.10.2018 № 47-6882 на запит Харківської місцевої прокуратури № 4 було надано інформацію щодо наявності підстав для вжиття заходів представницького характеру стосовно законності приватизації житла мешканцями на підставі технічного паспорту, виготовленого КП «Харківське МБТІ» 10.11.2009 після проведення перенумерації кімнат органом самоорганізації населення «Будинковий комітет АДРЕСА_8 » (дії яких визнані незаконними в судовому порядку), і як наслідок створення на їх базі приватизованих квартир ОСББ «Олимп 39», а також щодо передачі зазначеного житлового будинку до комунальної власності (в частині неприватизованих приміщень) територіальної громади м. Харкова для належного утримання та управління без вимог щодо здійснення державної реєстрації права власності на нього.

Таким чином, житловий будинок по АДРЕСА_8 знаходиться у державній власності та обліковується на балансі ВАТ Трест «Південзахіденергобуд» як позастатутний об`єкт державного житлового фонду.

Регіональне відділення ФДМ України підкреслює, що приватизація житла мешканцями будинку по АДРЕСА_8 здійснюється на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» і не належить до компетенції Регіонального відділення ФДМ по Харківській області (т. 3, а.с. 77-80).

Представник третьої особа ПРАТ «Трест «Південзахіденергобуд» ОСОБА_2 у судовому засіданні позов підтримав та пояснив, що будинок АДРЕСА_8 раніше перебував на балансі підприємства, наразі процедура з передачі його до комунального майна не завершена. Матері позивача ОСОБА_7 , яка перебувала у трудових відносинах з підприємством, дійсно були виділені кімнати у гуртожитку, проте не № 457, № 458, а за іншими номерами. На той час у гуртожитку була практика обміну кімнатами між мешканцями, який додатково не реєструвався, тому ОСОБА_7 , ймовірно, здійснила такий обмін та почала мешкати саме у спірних кімнатах. Позивач, як її син, має право користуватися цими кімнатами. Ордери на кімнати, що видавалися ОСОБА_13 , не є законними, оскільки повноважень на їх видачу вона не мала.

Представник третьої особи Харківської міської ради в судовому засіданні пояснень по суті справи не надав, просив відкласти розгляд справи з метою ознайомлення з матеріалами справи, проте у наступні судові засідання не з`явився, письмових пояснень не подав.

Треті особи приватні нотаріуси Харківського міського нотаріального округу Коробова І.Г. та ОСОБА_15 просили розглядати справу без своєї участі, про що надали письмові заяви (т. 2, а.с. 212, 244).

Досліджені докази.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази в їх сукупності, встановив таке: рішенням Московського районного суду м. Харкова від 02.06.2011 крім іншого, за ОСОБА_5 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_6 . Рішенням апеляційного суду Харківської області від 04.02.2015 вказане рішення змінено в частині, ОСОБА_5 відмовлено у задоволенні позову про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_6 (т. 1, а.с. 31-35).

Рішенням Господарського суду Харківської області від 31.10.2016 визнано незаконним дії Органу самоорганізації населення «Будинковий комітет « АДРЕСА_8 » щодо проведення перенумерації кімнат у житловому будинку по АДРЕСА_8 , визнано незаконними дії КП «ХМБТІ» по виготовленню 10.11.2009 технічного паспорту по АДРЕСА_8 (т. 1, а.с. 16-29).

Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 15.03.2012, ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_4 придбав квартиру АДРЕСА_6 (т. 2, а.с. 243).

За договором дарування квартири від 21.08.2012 ОСОБА_4 подарував, а ОСОБА_1 прийняла у дар двокімнатну квартиру АДРЕСА_6 (т. 2, а.с. 213-214).

Згідно з корінцем ордеру на житлову площу від 21.07.1993, витягу з протоколу засідання адміністрації та профкому тресту «ПЗЕБ» від 21.07.1993 ОСОБА_7 виділено у користування 2 кімнати № 453, № 456 на склад сім`ї: ОСОБА_7 , син ОСОБА_3 (т. 2, а.с. 75, 76).

З копії паспорта ОСОБА_3 убачається, що він зареєстрований у АДРЕСА_8 , гурт, без зазначення номеру кімнати (т. 1, а.с. 43).

ОСОБА_3 на підтвердження позовних вимог надані копії договору найму жилого приміщення, заява свідків, довідки про склад сім`ї, згідно з якими він з дружиною постійно мешкає за адресою спірного житла (т. 1, а.с. 45, 50, 51).

ОСОБА_1 на підтвердження відзиву на позовну заяву надані копії договору найму житлового приміщення на ім`я ОСОБА_5 , договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій на ОСОБА_5 , ордеру на ОСОБА_5 , актів обстеження місця проживання, довідки-інформації (т. 1, а.с. 119-123, 169-176; т. 2, а.с. 42-51), згідно з якими ОСОБА_3 та його дружина не мешкають за адресою спірного житла. Крім того, надані докази оплати комунальних послуг (т. 1, а.с. 115-118; т. 2, а.с. 59-61).

З довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні, наданої ОСОБА_16 , встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 не зареєстровано жодної особи (т. 2, а.с. 77). На наданих ОСОБА_1 відеозаписах відображено кімнату, у якій знаходяться старі меблі, речі та мотлох. Встановити, що відеозапис відображає спірні кімнати не вбачається можливим.

З копії рішень Харківської міської ради, рішень судів, листування Регіонального відділення ФДМ України по Харківській області, КП «Харківське міськБТІ», наказів Фонду державного майна України (т. 3, а.с. 81-112) вбачається, що житловий будинок АДРЕСА_8 досі перебуває у державній власності та обліковується на балансі ПРАТ «Трест «Південзахіденергобуд» як позастатутний об`єкт державного житлового фонду. До об`єктів комунальної власності не переданий.

Норми права,які застосувавсуд.

У постанові Верховного Суду від 19 вересня 2023 року у справі № 910/19668/21 узагальнено висновки щодо застосування норм права під час розгляду справ про визнання недійсними договорів та обрання при цьому ефективного способу захисту.

Відповідно до ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

Пунктом 2 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3,5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.

Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (відповідні висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 та від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).

Частинами 1 та 2 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає наступне: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у ч. 2 ст. 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором, законом, судом у визначених законом випадках. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у ч. 1 статті 2 ГПК України (ч. 1 ст.2 ЦПК України). Близька за змістом позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.

Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Таким чином від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише в разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі (Постанова Великої палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц).

У разі безвідплатного набуття майна в особи, яка не мала права його відчужувати, власник на підставі ст. 387 ЦК України має право витребувати його від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, незалежно від добросовісності останньої (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Згідно з ч. 1 ст. 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідно до ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

За ч. 1 ст. 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Висновки за результатом розгляду позовної заяви.

На підставі наданих доказів суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 є належним позивачем, незважаючи на надані відповідачем ОСОБА_1 документи щодо його непроживання у спірних кімнатах. Суд вважає ордер на житлове приміщення на ім`я ОСОБА_5 , що виданий ОСОБА_13 , недопустимим доказом, оскільки виданий особою, яка не мала права його видавати. Інші докази у сукупності, зокрема акти та довідки, не можуть бути прийняті судом як належні, достовірні та достатні для висновку про непроживання ОСОБА_3 у спірних кімнатах та на підставі яких відповідно до ч. 5 ст. 82 ЦПК України можна дійти висновку про спростування висновків судових рішень, зокрема рішення Апеляційного суду Харківської області від 04.02.2015, яким встановлено, що житло у гуртожитку АДРЕСА_8 було надано матері ОСОБА_3 ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Кімнати № 457, № 458, які є квартирою АДРЕСА_2 , виділені ОСОБА_7 у зв`язку з її перебуванням у трудових відносинах з ВАТ «Трест «Південзахіденергобуд».

Таким чином суд вважає, що позивач має право користування кімнатами № 457, № 458, що наразі за реєстром речових прав зареєстровані як квартира АДРЕСА_6 .

Отже, права позивача, як користувача спірного житла порушені внаслідок набуття ОСОБА_5 права власності на спірне житло, яке визнано незаконним, та подальшого його відчуження на користь третіх осіб.

Твердження представника позивача, що ОСОБА_3 є титульним володільцем недоведено допустимими, належними та достовірними доказами з погляду на те, що договори найму на спірне житло укладені ОСОБА_13 як з ОСОБА_5 і ОСОБА_1 , так і з ОСОБА_3 за відсутності у ОСОБА_13 повноважень на це; договори укладено у той час, коли попередні договори не розірвані та не припинені, отже не можуть бути доказами «титулу». У спірній квартирі АДРЕСА_2 не зареєстровано жодної особи, згідно паспорта ОСОБА_3 останній не зареєстрований у спірних кімнатах № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , витрати на утримання майна несе ОСОБА_1 .

Як вказано вище, ОСОБА_3 має похідне право користування спірним житлом, яке виділено його матері ОСОБА_7 , проте не є його титульним володільцем.

Отже, наслідком відмови ОСОБА_5 у визнанні права власності на майно є недійсність подальших угод щодо відчуження цього майна квартири АДРЕСА_6 .

Доказів, що відповідачка ОСОБА_1 знала про обставини, що передували укладенню договору дарування матеріали справи не містять, право власності вона набула на підставі безоплатного договору договору дарування, з чого суд робить висновок про наявність у відповідача ОСОБА_1 ознак добросовісності, але відмовляє у задоволенні позову в частині відновлення становища, яке існувала до порушення прав позивача ОСОБА_3 шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння не з підстав добросовісного набуття, а з підстав неналежно обраного позивачем способу захисту своїх прав. Судом установлено, що позивач не був власником спірного житла, отже не може витребувати на свою користь відповідне майно у відповідачки ОСОБА_1 .

Таким чином, суд вважає, що єдиним можливим, правильним та ефективним способом захисту прав позивача є визнання договорів купівлі-продажу та дарування недійсними без застосування наслідків реституції.

За таких умов цивільна справа за позовом у останній редакції від 17.10.2023 має бути розглянута наступним чином:

Вимога № 1 про засвідчення наявності юридичних фактів… не підлягає задоволенню, оскільки не містить максимально чітко і зрозуміло сформованого визначення способу захисту порушеного права, свободи чи інтересу позивача, не може поновити права позивача та має на меті заперечити право іншої особи на звернення до суду.

Вимоги позивача № 2 та № 3 про визнання недійними договору купівлі-продажу та договору дарування мають бути задоволені через встановлення судом їх недійсності, разом з тим вимоги щодо застосування наслідків недійсності цих правочинів не є належним способом захисту прав позивача, який не був і не є власником спірного майна, а повернення майна відчужувачу не відновить прав позивача.

Через відсутність у позивача як до, так і після виникнення спірних правовідносин статусу власника майна, позовна вимога № 4 щодо відновлення становища та витребування майна із чужого незаконного володіння у даному випадку також не є належним способом захисту, тому у її задоволенні має бути відмовлено.

Вимога № 5 про встановлення порядку виконання рішення суду шляхом виселення ОСОБА_1 та вселення ОСОБА_3 не може бути задоволена через те, що вимоги про виселення відповідачки та вселення позивача не були предметом судового розгляду, до того ж, підставою для встановлення способу або порядку виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим і встановлення порядку виконання судового рішення не передбачає обрання нового способу захисту порушеного права.

Вимоги №№ 6-8 про скасування державної реєстрації права власності за кожним з відповідачів є на думку суду безпідставними та зайвими, оскільки рішення суду про скасування права власності на спірну квартиру за ОСОБА_5 , яке набрало законної сили є підставою для скасування такого запису у реєстрі речових прав. Відповідно рішення про визнання договорів купівлі-продажу та дарування, що набрало законної сили, є підставою для скасування записів про право власності у реєстрі речових прав.

Підстав для постановлення окремої ухвали суд не вбачає, оскільки беззаперечні докази умисних протиправних дій з боку відповідачів, порушень законодавства з боку інших органів та установ чи зловживання процесуальними правами учасниками процесу відсутні.

Суд зазначає, що підхід сторони позивача до формування зайвих і взаємовиключних позовних вимог у позовній заяві з посиланням на принцип jura novit curia («суд знає закони») у даному випадку має маніпулятивний характер, не сприяв швидкому розгляду справи, а навпаки, надмірно обтяжив позивача як в обранні способу захисту і доказування, так і в розмірі судового збору, який належить сплатити.

Заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 27.12.2017, мають бути скасовані для подальшої реалізації прав позивача щодо виконання рішення.

Розподіл судових витрат.

Суд розподіляє судові витрати відповідно до ст. 141 ЦПК України пропорційно до задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.п. 2, 10 ч. 1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається: у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; у позовах, що складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

Згідно з частиною 2 вказаної статті, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи. Вказане кореспондується з абз. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Відповідно до п. 31 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними. У справах про визнання правочину недійсним без застосування наслідків недійсності судовий збір сплачується як із немайнового спору. У справах про застосування наслідків недійсного (нікчемного) правочину судовий збір сплачується залежно від вартості відшукуваного майна, щодо якого заявляються вимоги. У справах про визнання правочину недійсним із застосуванням наслідків недійсності судовий збір сплачується відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 80 ЦПК України (зараз п. 10 ч. 1 ст. 176 ЦПК України) за загальною сумою всіх вимог.

Звіту про оцінку майна на час розгляду справу стороною позивача не надано, ціною позову вказано 16436,00 грн, що вочевидь не відповідає дійсній ринковій вартості двокімнатної квартири готельного типу у Салтівському районі м. Харкова.

Ураховуючи, що позов перебуває у провадженні суду з 2018 року та з метою доступу позивача до правосуддя, судом прийнято до розгляду позовну заяву в останній редакції від 17.10.2023, яку подану на виконання ухвали про залишення попередньо поданого позову без руху. При цьому розмір судового збору судом не встановлено, що не позбавляє суд права встановити розмір необхідного для сплати судового збору під час ухвалення рішення.

Ринкова ціна двокімнатної квартири готельного типу у Салтівському районі м. Харкова складає, за найменшими підрахунками, не менше 300000,00 грн.

Позивачем заявлено 8 позовних вимог, а не 5, як рахує позивач, оскільки витребування майна та встановлення порядку виконання рішення шляхом виселення/вселення є різнорідними вимогами і не можуть рахуватись як одна; вимоги про скасування реєстрації права власності щодо кожного відповідача є окремими вимогами.

З них - позовні вимоги №№ 1, 5, 6.1, 6.2, 6.3 (за нумерацією суду, наведеною в описовій частині рішення) є немайновими; - вимога № 4 про витребування майна є майновою; - вимоги №№ 2, 3 через не зазначення позивачем необхідних до стягнення сум чи вартості майна унаслідок застосування реституції не можливо прорахувати відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 176 ЦПК України, отже суд визначає їх як майнові, що підлягають сплаті за мінімальною ставкою судового збору для позову майнового характеру.

Позовна заява уперше надійшла до суду 29.12.2018, судовий збір за неї сплачений у розмірі 704,80 грн (т. 1, а.с. 1), тобто сплачений не у повному обсязі. За заяву про забезпечення позову сплачено 352,40 грн.

При збільшенні позовних вимог у 2019 році позивачем не був доплачений судовий збір.

У 2023 році позивачем сплачено 6441,60 грн судового збору та 536,80 грн судового збору за витребування доказів (яке сплаті не підлягає).

Оскільки збільшення позовних вимог відбулось у 2023 році, суд розраховує судовий збір за ставками 2023 року та враховує сплачені суми у 2018 році.

Як встановлено судом, позивач за подання позову повинен був сплатити: 3000 грн за вимогу про витребування майна, за решту вимог 7х1073,60 = 7515,20 грн, а всього 7515,20 + 3000 = 10515,20 грн., зі збором за заяву про забезпечення позову 10515,20 + 352,40 = 10867,60 грн.

Отже, 10867,60 грн повна сума судового збору, що мала бути сплачена позивачем.

Позивачем всього сплачено 6441,60 + 536,80 + 704,80 + 352,40 = 8053,60 грн, отже необхідною до доплати позивачем сумою судового збору є 10867,60 - 8053,60 = 2 832,00 грн, яку суд стягує з позивача на користь держави.

З 8 позовних вимог судом задоволено дві вимоги, які у свою чергу задоволені на половину, отже сукупний обсяг задоволення позовних вимог складає (1/2 +1/2) / 8 х 100% = 12,5%.

Таким чином, з відповідачів на користь позивача має бути стягнуто 12,5 % судових витрат (які позивач мав понести при умові повної оплати судового збору), що становить 1358,45 грн, тобто у рівних частках з кожного відповідача по 452,82 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 19, 76-81, 82, 141, 158, 263, 265, 267, 268, 435 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Регіональне відділення фонду Державного майна України по Харківській області, ПРАТ «Трест «Південзахіденергобуд», Харківська міська рада, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Коробова Ірина Григорівна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Кимлик Наталія Іванівна про відновлення становища, яке існувало до порушення шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання правочинів недійсними та застосування наслідків їх недійсності, скасування державної реєстрації правочинів задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_6 , укладений 15.03.2015 між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кимлик Н.І., реєстровий № 126.

Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_6 , укладений 21.08.2015 між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Коробовою І.Г., реєстровий № 2353.

У решті позовних вимог відмовити.

Заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 16.09.2019 - скасувати.

Заборону на відчуження квартири АДРЕСА_2 (кімнат № НОМЕР_1 та АДРЕСА_4 - зняти.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 1358,45 грн (одна тисяча триста п`ятдесят вісім гривень 45 копійок) у рівних частках по 452,82 грн (чотириста п`ятдесят дві гривні 82 копійки) з кожного відповідача.

Стягнути з ОСОБА_3 недоплачений при поданні позову до суду судовий збір у розмірі 2832,00 грн (дві тисячі вісімсот тридцять дві гривні 00 копійок).

Дані позивача: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_8 , гурт.

Дані відповідачів:

ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_9 ,

ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_10 .

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_11 .

Дані третіх осіб:

Регіональне відділення фонду державного майна України по Харківській області, код ЄДРПОУ 44223324, адреса: м. Харків, м-н Театральний, буд. 1.

ПРАТ «Трест «Південзахіденергобуд», код ЄДРПОУ 00118434, адреса: Харківська область, Дергачівський район, смт Подвірки, вул. Набережна, буд. 1.

Харківська міська рада, код ЄДРПОУ 04059243, адреса: м. Харків, м-н Конституції, 7.

Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Коробова Ірина Григорівна, адреса: м. Харків, пр. Ювілейний, буд. 68.

Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Кимлик Наталія Іванівна, адреса: м. Харків, вул. Героїв Харкова, буд. 259.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його оголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його оголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разіподання апеляційноїскарги рішення,якщо йогоне скасовано,набирає законноїсили післяповернення апеляційноїскарги,відмови увідкритті чизакриття апеляційногопровадження абоприйняття постановисуду апеляційноїінстанції занаслідками апеляційногоперегляду.

Повне рішення складено 02.09.2024.

Суддя А.Ю. Скотар