Рішення

від 21.08.2024 по справі 903/445/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 серпня 2024 року Справа № 903/445/24

Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняк А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство Авіс

до відповідача: Приватного підприємства Захід Агро

про стягнення 4035462,37 грн,

за участю представників-учасників справи:

від позивача: н/з;

від відповідача: н/з.

У зв`язку з неявкою сторін, запис розгляду судової справи не здійснювався, відповідно до ч.3 ст. 222 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: 06.05.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю - підприємство Авіс звернулося до суду з позовом до Приватного підприємства Захід Агро в якому просить стягнути 4035462,27 грн з них:

707840,00 грн сума основного боргу за отримані та не оплачені посівні одиниці;

646131,83 грн пені за отримані та не оплачені посівні одиниці;

337823,91 грн 20% річних за отримані та не оплачені посівні одиниці;

267298,05 грн інфляційне збільшення за отримані та не оплачені посівні одиниці;

75839,04 грн залишок попередньої оплати;

31373,63 грн інфляції за отриману попередню оплату;

45046,31 грн 20% річних за отриману попередню оплату;

1796340,00 грн штраф за недопоставку соняшника;

127769,60 грн штраф за не цільове використання посівного матеріалу.

При обґрунтуванні позовних вимог посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору контрактації сільськогосподарської продукції №ДА-15 від 06.04.2021 в частині своєчасної та повної оплати вартості отриманого посівного матеріалу(насіння соняшнику Дует CL), не повернення попередньої оплати за товар (соняшник органічний) та його непоставку.

Ухвалою суду від 13.05.2024 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12.06.2024, запропоновано відповідачу надати відзив на позов, позивачу відповідь на відзив.

У судовому засіданні 12.06.2024 судом встановлено, що позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство Авіс не відповідає вимогам ст. 164 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою суду від 12.06.2024 дану позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення її недоліків, а саме подати суду докази надіслання на адресу місцезнаходження відповідача копії позовної заяви та доданих до неї документів листом з описом вкладення.

14.06.2024 позивач подав заяву про усунення недоліків позовної заяви з доказами надіслання на адресу місцезнаходження відповідача копії позовної заяви та доданих до неї документів листом з описом вкладення. Дана заява з додатком приєднана до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 17.06.2024 повідомлено сторін про те, що підготовче судове засідання відбудеться 02.07.2024.

Ухвалу суду від 17.06.2024 надіслано судом на адресу місцезнаходження відповідача, яка відповідає відомостям із ЄДРПОУ: вул. Незалежності, 60а, м.Рожище, Волинська область, 45100.

26.06.2024 поштовий конверт за ідентифікатором № 0600272552530 повернувся до суду із довідкою відділення поштового зв`язку ф.20 за закінченням терміну зберігання.

В судовому засіданні 02.07.2024 суд, на виконання вимог ст. 195 ГПК України, враховуючи строки розгляду справи, ухвалив на місці закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 22.07.2024.

Ухвалою суду від 02.07.2024 повідомлено сторони про те, що розгляд справи по суті відбудеться 22.07.2024.

Ухвалу суду від 02.07.2024 надіслано судом на адресу місцезнаходження відповідача, яка відповідає відомостям із ЄДРПОУ: вул. Незалежності, 60а, м.Рожище, Волинська область, 45100.

10.07.2024 поштовий конверт за ідентифікатором № 0600275105284 повернувся до суду із довідкою відділення поштового зв`язку ф.20 за закінченням терміну зберігання.

В судовому засіданні 22.07.2024 представник позивача позовні вимоги підтримала, просила позов задовільнити повністю, також заявила усне клопотання про проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції у Господарському суді Вінницької області.

Ухвалою суду від 22.07.2024 постановлено повідомити сторони про те, що розгляд справи по суті відбудеться 21.08.2024 в режимі відеоконференції з представником позивача; Господарському суду Вінницької області забезпечити проведення 21.08.2024 в режимі відеоконференції в приміщенні суду судового засідання по справі № 903/445/24; здійснити офіційне оприлюднення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України про повідомлення відповідача Приватного підприємства Захід Агро про дату та час судового засідання.

Ухвалу суду від 22.07.2024 надіслано судом на адресу місцезнаходження відповідача, яка відповідає відомостям із ЄДРПОУ: вул. Незалежності, 60а, м.Рожище, Волинська область, 45100.

31.07.2024 поштовий конверт за ідентифікатором № 0600278469872 повернувся до суду із довідкою відділення поштового зв`язку ф.20 за закінченням терміну зберігання.

Позивач в судове засідання 21.08.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча вчасно та належно був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (ухвали суду від 22.07.2024) до його електронного кабінету 22.07.2024.

Відповідач в судове засідання 21.07.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, 22.07.2024 був повідомлений на офіційному веб-сайті судової влади України про дату та час судового засідання.

Відповідно до ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

З огляду на викладене суд розглядає справу за відсутності відзиву відповідача за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про дату, час та місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Застосовуючи згідно з ч.1 ст.3 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989р.).

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Папазова та інші проти України" (заяви №№ 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07) від 15.03.2012р. (п.29) суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності представників сторін.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

встановив:

06.04.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю підприємством Авіс (контрактант) та Приватним підприємством Захід Агро (виробник) було укладено договір № ДА-15 контрактації сільськогосподарської продукції (далі договір), згідно з умовами котрого контрактант зобов`язується передати виробнику посівний матеріал високоолеїнового соняшника (надалі іменується «Посівний матеріал») та здійснити розрахунок за поставлений виробником соняшник, вирощений із посівного матеріалу (п.п.1.1.1 договору) (а.с.16-22).

Відповідно до п.п.1.1.2 договору виробник зобов`язується прийняти посівний матеріал й використати його за цільовим призначенням, встановленим даним договором, здійснити за нього розрахунок та поставити контрактанту соняшник органічний високоолеїновий, вирощений із посівного матеріалу (надалі іменується «Соняшник»).

Згідно із п.1.2 договору сторони домовилися, що посівний матеріал та соняшник разом у цьому договорі іменуються «предмет договору».

За приписами пункту 1.3 договору найменування, кількість предмету договору, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), одиниці виміру, ціна одиниці виміру та загальна сума предмету договору визначаються у специфікаціях, рахунках, видаткових накладних, сертифікатах виробника, товарно-транспортних накладних, актах приймання- передачі та/або інших товарно-супровідних документах, які є невід`ємною частиною даного договору, у разі їх складання сторонами.

Підпунктом 2.1.1 договору передбачено, що контрактант зобов`язується передати виробнику посівний матеріал у кількості 158 посівних одиниць з метою його посіву на земельній ділянці розміром 316 га. Ціна одиниці посівного матеріалу та загальна вартість всієї його партії зазначається у видаткових накладних.

Згідно із п.п.2.1.8 договору, контрактант зобов`язується оплатити вартість соняшника у такому порядку:

10% вартості соняшника в якості попередньої оплати протягом 5 банківських днів від дати отримання від виробника рахунку;

50% вартості соняшника протягом 5 банківських днів від дати поставки соняшника, що зазначена у відповідній видатковій накладній;

40% вартості соняшника протягом 5 банківських днів від дати отримання від виробника дійсного транзакційного сертифікату, що підтверджує статус соняшника як органічного.

Відповідно до п. 2.2 договору Виробник зобов`язується:

- своєчасно та в повному обсязі прийняти від контрактанта посівний матеріал й використати його виключно за цільовим призначенням (п.п.2.2.1);

- цільовим призначенням/використанням посівного матеріалу у контексті даного договору є посів виробником посівного матеріалу, вирощеного із нього соняшника й поставка всієї його кількості виключно контрактанту (п.п.2.2.2);

- своєчасно й належним чином засіяти земельну ділянку розміром 316 га посівним матеріалом (п.п.2.2.3);

- своєчасно, у повному обсязі та з найменшими втратами виростити, зібрати врожай соняшника та зберігати його у належних умовах до дня передачі виключно контрактанту із усіма, передбаченими законодавством й даним договором, супровідними документами (п.п.2.2.4);

- оплатити контрактанту вартість посівного матеріалу не пізніше 01.10.2021(п.п.2.2.5);

- поставити соняшник, вирощений із посівного матеріалу, виключно контрактанту до 31.12.2021 (п.п.2.2.6);

- поставити вирощений із посівного матеріалу соняшник та зібраний на земельній ділянці, відведеної для такої мети розміром 316 га у загальній кількості із розрахунку 15 ц з 1 га власними транспортними засобами та за власний рахунок виключно на адресу виробничих потужностей контрактанта, а саме: Вінницька область, смт Крижопіль, вул.Тютюнника,88. Поставка соняшника транспортом контрактанта можлива за попередньою письмовою домовленістю про це між сторонами з одночасним коригуванням ціни із врахуванням транспортних витрат (п.2.2.7);

- у разі, якщо реальна урожайність соняшника буде меншою, ніж 15 ц з 1 га, підтвердити такий факт належним документом уповноваженого державного органу, оригінал якого повинен бути направлений виробником контрактанту до визначеного даним договором строку поставки. За відсутності такого документу, виробник позбавляється права на поставку меншої кількості соняшника, ніж це передбачено договором, із посиланням на не урожайність, як поважну причину недопоставки.

Відповідно до п.п. 3.1.4. договору контрактант має право погодитись на поставку від виробника соняшника у меншій кількості, ніж це передбачено п.п.2.2.7 договору, виключно у разі, якщо реальна урожайність соняшника, вирощеного виробником, буде меншою, ніж 15 ц з 1 га із обов`язковим підтвердження такого факту відповідною довідкою спеціального уповноваженого державного органу.

Згідно з п. 5.6 договору оплата за предмет договору здійснюється сторонами шляхом безготівкового банківського переказу грошових коштів на поточні рахунки сторін, зазначені у даному договорі.

Відповідно до п. 6.5 договору факт приймання-передачі предмету договору підтверджується оформленими належним чином видатковими накладними.

Пунктом 7.1 договору передбачено, що у випадку порушення договору сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним законодавством України.

Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договор (п.7.2 договору).

Відповідно до п. 7.4 договору при порушенні виконання зобов`язань, передбачених п.п.2.2.4 п.2.2 договору, виробник сплачує на користь контрактанта суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період протермінування платежу, 20% річних, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаних або несвоєчасно виконаних зобов`язань за кожен день прострочення за весь період протермінування платежу. Обмеження, передбачені п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України у даному випадку не застосовуються.

Умовами п. 7.5 договору передбачено, що у разі якщо виробник не поставив та/або не допоставив контрактанту соняшник у кількості та/або строки, передбачені даним договором, він зобов`язаний протягом семи календарних днів від дати відповідної письмової вимоги контрактанта, сплатити на користь останнього штраф у розмірі 20% від ринкової вартості не переданого контрактанту соняшника у встановлений термін та кількості, але не менше суми із розрахунку: із площі 316 га при врожайності 1,5 т з одного га та вартості 21000,00 грн за одну тону. Позовна давність щодо умов даного пункту збільшується сторонами до 3 років.

Згідно із п. 7.6. договору у разі, якщо виробник не поставив та/або не допоставив контрактанту соняшник у кількості та/або строки, передбачені даним договором, вважається, що він використав посівний матеріал не за цільовим призначенням, чим здійснив свідоме порушення договору, й зобов`язаний протягом семи календарних днів від дати відповідної письмової вимоги контрактанта, сплатити на користь останнього штраф у розмірі 20% вартості посівного матеріалу за його нецільове використання. Позовна давність щодо умов даного пункту збільшується сторонами до 3 років.

Пунктом 7.13 договору передбачено, що якщо виробник, одержавши суму попередньої оплати за соняшник, не передав його у встановлений строк, контрактант має право вимагати повернення суми попередньої оплати. У такому разі виробник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 20% річних від простроченої суми за користування чужими грошовими коштами від дня одержання цієї суми від контрактанта до дня фактичного передання соняшника контрактанту або повернення йому суми попередньої оплати.

Даний договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками без будь яких зауважень.

06.04.2021 позивач та відповідач узгодили специфікацію №1 про передачу позивачем та прийняття відповідачем посівного матеріалу за найменуванням Duet CL імп. непротруєне, ціною одиниці посівного матеріалу 160,00 грн, у кількості 158 шт. одиниць посівного матеріалу, загальною вартістю посівного матеріалу без ПДВ та загальною вартістю останнього з ПДВ, що становить всього: 707840,00 грн. Датою поставки посівного матеріалу сторони визначили 30.04.2021 (а.с.23).

На виконання умов договору та з дотриманням положень специфікації позивач поставив відповідачу товар насіння соняшнику Дует CL у кількості 158 одиниць посівного матеріалу на загальну суму 707840,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № AV000001060 від 18.04.2021 (а.с.24). Зазначений товар отримано без претензій щодо кількості та якості директором ПП «Захід Агро», що підтверджується довіреністю №3 від 15.04.2021 (а.с.25).

Відповідач у визначені договором строки оплати за поставлений посівний матеріал (01.10.2021) не провів, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 707840,00 грн основного боргу, а також нарахованих у зв`язку з простроченням його оплати 646131,83 грн пені, 337823,91 грн 20% річних, 267298,05 грн інфляційних втрат.

Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (далі ГК України) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтями 11 та 509 ЦК України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.

Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч. 1 статті 627 Цивільного кодексу України.

За своєю правовою природою даний договір є договором контрактації сільськогосподарської продукції.

Відповідно до ст. 713 ЦК України за договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції зобов`язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов`язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору. До договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом.

В ч. 5 ст. 656 ЦК України передбачена можливість встановлювати на рівні закону особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна. Договір контрактації сільськогосподарської продукції є одним з таких особливих видів договорів купівлі-продажу.

Договір контрактації сільськогосподарської продукції можна охарактеризувати не лише як різновид договору купівлі-продажу, а й як різновид договору поставки. Адже момент виконання як договору контрактації, так і договору поставки є віддаленим у часі від моменту їх укладення; з обох зазначених договорів виникають, як правило, довготривалі відносини; предметом як договору поставки, так і контрактації зазвичай виступають майбутні товари, а сторонами - суб`єкти підприємницької діяльності. Про подібність даних договорів свідчить також і частина 2 статті 713 ЦКУ, що передбачає можливість застосування до договору контрактації не лише загальних положень про купівлю-продаж, а й положень про договір поставки.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК).

За приписами ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З урахуванням вимог ст. 638 ЦК України, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору а відтак договір є укладеним.

Доказів розірвання договору, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об`єктивних обставин.

За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З урахуванням вимог ст. 638 ЦК України, сторони досягли згоди з усіх істотних умов усного договору а відтак договір є укладеним.

Доказів розірвання усного договору, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об`єктивних обставин.

Статтею 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання умов договору поставив відповідачу посівний матеріал у кількості 158 міш. (ПО) на суму 707840,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № AV000001060 від 18.04.2021, а відповідач отримав посівний матеріал на підставі довіреності №3 від 15.04.2021.

Разом з тим, відповідач в порушення умов договору не оплатив посівний матеріал в строки визначені у договорі, а саме не пізніше 01.10.2021.

Оскільки відповідач доказів, які б підтверджували належне виконання договору щодо оплати посівного матеріалу в сумі 707840,00 грн не надав та доводів позивача не спростував, суд дійшов висновку про те, що вимога про стягнення заборгованості є обґрунтованою та підлягає задоволенню у заявленій позивачем сумі.

У зв`язку із несвоєчасною оплатою відповідачем вартості отриманого посівного матеріалу, позивач нарахував відповідачу 20% річних у розмірі 337823,91 грн за період з 02.10.2021 по 15.04.2024 та інфляційні втрати у розмірі 267298,05 грн за період з жовтня 2021 по березень 2024.

Відповідно до п. 7.4 договору при порушенні виконання зобов`язань, передбачених п.п.2.2.4 п.2.2 договору, виробник сплачує на користь контрактанта суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період протермінування платежу, 20% річних.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді нарахування на суму боргу три процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем, відповідно до поданого розрахунку нараховано відповідачу 267298,05 грн інфляційних збитків, 337823,91 грн - 20% річних.

Відповідач контррозрахунку здійснених нарахувань суду не надав.

У відповідності до ч.1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Згідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку про вірність здійсненого розрахунку та правомірність заявлених до стягнення 267298,05 грн інфляційних втрат нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, щодо нарахування 337823,91 грн 20% річних, то позивачем невірно визначено кількість днів просточення, а саме 871 день замість 927 днів, однак суд не може вийти за межі позовних вимог, а тому дійшов висновку про підставність для стягнення 337823,91 грн.

Щодо стягнення пені за отримані та не оплачені посівні одиниці в сумі 646131,83 грн, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

У відповідності до частини 1 статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями згідно з частиною 1 статті 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з приписами ст. 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 7.4 договору при порушенні виконання зобов`язань, передбачених п.п.2.2.4 п.2.2 договору, виробник сплачує на користь контрактанта пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаних або несвоєчасно виконаних зобов`язань за кожен день прострочення за весь період протермінування платежу. Обмеження, передбачені п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України у даному випадку не застосовуються.

Позивачем, відповідно до поданого розрахунку нараховано відповідачу пеню за період з 02.10.2021 по 15.04.2024 в сумі 646131,83 грн в розмірі облікової ставки Національного банку України, відповідач контррозрахунку здійснених нарахувань суду не надав, тому, перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку, що позивачем не вірно визначено кількість днів прострочення у період з 02.10.2021 по 09.12.2021 (вказано 70 днів замість 69 дні) та за період з 03.06.2022 по 27.07.2023 (вказано 393 дні замість 420 дні) раховано, що 2024 рік має 366 дні, однак суд не може вийти за межі позовних вимог, а тому дійшов висновку про підставність для стягнення 337823,91 грн.

Щодо вимоги про стягнення 1796340,00 грн штраф за недопоставку соняшника та 127769,60 грн штраф за не цільове використання посівного матеріалу, суд зазначає таке.

Умовами договору визначено, що відповідач зобов`язаний поставити соняшник, вирощений із посівного матеріалу, виключно позивачу до 31.12.2021 (п. 2.2.5 договору).

На виконання умов договору відповідач прийняв від позивача посівний матеріал, яким мав засіяти земельну ділянку розміром 316 га й зібрати врожай соняшника у такій кількості: 316 га х 15ц (1,5т) = 4740ц (474 тони) та поставити позивачу соняшник у кількості 4740ц (474 тони).

Проте, відповідач поставив позивачу соняшник лише у кількості 46.3 тони, що підтверджується видатковими накладними: № 42 від 02.11.2021 в кількості 26,04 тони на суму 519765,69 грн, № 43 від 09.11.2021 в кількості 20,46 тони на суму 404395,27 грн.

Пунктом 7.5 договору унормовано, що у разі, якщо виробник не поставив та/або недопоставив контрактанту соняшник у кількості та/або строки, передбачені даним договором, він зобов`язаний протягом семи календарних днів від дати відповідної письмової вимоги контрактанта, сплатити на користь останньої штраф у розмірі двадцять % від ринкової вартості не переданого контрактанту соняшника у встановлений термін та кількості, але не менше суми із розрахунку: із площі 316 га при врожайності 1,5 т з одного га та вартості 21 000,00 грн за одну тону.

Позивач нарахував відповідачу штраф за недопоставку соняшника до 31.12.2021 в сумі 1796340,00 грн, а саме: 316 га х 1,5т = 474т - 46,3т = 427,7т х 21000,00 грн = 8981700,00 грн х 20% (штраф) = 1796340,00 грн.

Господарський суд, перевіривши розрахунок штрафу за недопоставку соняшнику, визнав його арифметично правильним, тому задовольняє його в повному розмірі на суму 1796340,00 грн.

Крім цього, п. 7.6. договору у разі, якщо виробник не поставив та/або не допоставив контрактанту соняшник у кількості та/або строки, передбачені даним договором, вважається, що він використав посівний матеріал не за цільовим призначенням, чим здійснив свідоме порушення договору, й зобов`язаний протягом семи календарних днів від дати відповідної письмової вимоги контрактанта, сплатити на користь останнього штраф у розмірі 20% вартості посівного матеріалу за його нецільове використання. Позовна давність щодо умов даного пункту збільшується сторонами до 3 років.

Як слідує з матеріалів справи, виробник поставив контрактанту лише 46,3 тонн соняшника при врожайності 1,5 т з одного га, то виробником така кількість соняшника була зібрана з 30,8га.

За технологічними нормами для засівання двох гектарів землі передбачається одна посівна одиниця. Для 30,8 га необхідно було використати 15,4 посівних одиниць.

Як результат, виробник використав не за цільовим призначенням посівний матеріал у кількості 158 п.о. - 15,4 п.о. - 142,6 п.о.

Вартість однієї посівної одиниці складає: 707840,00 грн : 158 п.о. = 4 480,00 грн.

Отже сума штрафу за нецільове використання посівного матеріалу становить: 142,6 п.о. х 4 480,00 грн = 638 848,00 грн х 20% (штраф) - 127 769,60 грн, яка є обґрунтована та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 3-88гс11, від 27.04.2012 у справі № 3-24гс12; постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, від 09.07.2018 у справі № 903/647/17 та від 08.08.2018 у справі № 908/1843/17, Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 №910/12876/19.

Правова природа штрафу є відмінною від пені, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Штраф є одноразовим платежем, який обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Щодо остаточного визначення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню з відповідача, суд зазначає таке.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Відповідно до частини першої статті 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею), за статтею 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).

За приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Щодо вимоги про стягнення 75839,04 грн попередньої оплати товару, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Аванс (попередня оплата) це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року в справі № 910/12382/17).

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 13 травня 2019 року у справі № 910/15009/17, оскільки позивач сплатив суму попередньої оплати, а відповідач не передав товар, правильним є застосування частини другої ст. 693 Цивільного кодексу України та наявність підстав для задоволення позову і повернення позивачу попередньої оплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законі інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

На підставі отриманого від відповідача рахунку № 2 від 26.04.2021, позивач перерахував на його рахунок 27.04.2021 1000000,00 грн в якості попередньої оплати за соняшник органічний за договором ДА-15 від 06.04.2021, що підтверджується платіжним дорученням № 4025.

Проте, відповідач поставив позивачу соняшник лише у кількості 46.3 тони загальною вартістю 924160,96 грн, що підтверджується видатковими накладними: № 42 від 02.11.2021 в кількості 26,04 тони на суму 519765,69 грн, № 43 від 09.11.2021 в кількості 20,46 тони на суму 404395,27 грн.

Пунктом 7.13 договору передбачено, що якщо виробник, одержавши суму попередньої оплати за соняшник, не передав його у встановлений строк, контрактант має право вимагати повернення суми попередньої оплати. У такому разі виробник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 20% річних від простроченої суми за користування чужими грошовими коштами від дня одержання цієї суми від контрактанта до дня фактичного передання соняшника контрактанту або повернення йому суми попередньої оплати.

Граничний строк поставки соняшнику відповідно до договору сторонами був встановлений не пізніше 31.12.2021.

Матеріали справи не містять належних доказів поставки відповідачем товару в повному обсязі в обумовлений строк.

З огляду на викладене позивач має право вимагати повернення зробленої ним на користь відповідача передоплати, оскільки відповідач свої зобов`язання зі своєчасного передання товару не виконав, товар позивачу не поставив.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача 75839,04 грн попередньої оплати є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення 31373,63 грн інфляції за отриману попередню оплату, 45046,31 грн 20% річних за отриману попередню оплату суд зазначає таке.

Правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу (пункт 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі ст. 625 ЦК України позивач правомірно від дня одержання коштів нарахував та просить суд стягнути з відповідача 20 % річних та інфляційні нарахування.

Перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку про вірність здійсненого розрахунку та правомірність заявлених до стягнення 31373,63 грн інфляційних втрат, однак щодо нарахування 45046,31 грн 20% річних позивачем не враховано, що 2024 рік має 366 дні, а тому суд здійснивши власний перерахунок 20 % річних дійшов висновку про підставність для стягнення 45034,28 грн.

В іншій частині вимоги позивача про стягнення 12,03 грн 20 % річних задоволенню не підлягають, у зв`язку їх з безпідставністю та необґрунтованістю.

Щодо заяви позивача про вирішення питання про розподіл судових витрат в частині витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

Частиною 1 ст. 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу визначений позивачем при поданні позовної заяви становить 10000,00 грн.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як передбачено ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Разом із позовною заявою, позивач подав до суду клопотання про стягнення із відповідача витрат на послуги адвоката, у якому він просить стягнути із відповідача 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, а також опис наданих послуг, згідно із яким станом на 29.04.2024 йому надано послуги з професійної правничої допомоги, які включають збір та правовий аналізі інформації, документів та матеріалів, що стосуються справи (16 год.); надання усних консультацій та роз`яснень щодо правових питань, що стосуються справи (2 год.); складання позовної заяви із формуванням додатків (24 год.).

Фактично, вказаний опис складений перед початком розгляду справи та містить опис наданих адвокатом послуг станом на момент подання позову.

На підтвердження факту надання представницею позивача професійної правничої допомоги на вказану вище суму до суду подано договір про надання правової допомоги № К-31 від 02.12.2021, згідно із яким адвокат зобов`язується надавати клієнту правову допомогу щодо захисту прав та законних інтересів останнього в судах всіх інстанції, державної виконавчої служби, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування у справі за позовом клієнта до ПП «Захід-Агро», а клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах визначених договором. Номер справи зазначається в ухвалі господарського суду про відкриття провадження (п. 1.1. договору).

Правова допомога полягає у зборі та правовому аналізі інформації, документів та матеріалів, що стосуються справи; наданні усних та письмових консультацій та роз`яснень щодо правових питань, що стосуються справи; складанні необхідних для справи процесуальних документів, скарг, претензій та позовних заяв тощо; виконанні окремих доручень клієнта, що стосуються справи; представництві інтересів клієнта в судах всіх інстанцій, державної виконавчої служби, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування з питань, що стосуються справи (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 3.1 договору за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар (винагороду) в розмірі десять тисяч гривень в якості попередньої оплати шляхом видачі коштів з каси клієнта із зазначенням відповідного призначення платежу.

Також до матеріалів справи долучено видаткові касові ордери від 02.12.2021 на суму 9900,00 грн та від 03.12.2021 на суму 100,00 грн, якими підтверджується факт отримання представником позивача грошових коштів за надання професійної правничої допомоги у справі за позовом до ПП «Захід-Агро» на загальну суму 10000,00 грн; акт (звіт) приймання-передачі наданих послуг від 14.05.2024, яким визначена остаточна сума судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн та у якому відображено перелік наданих адвокаткою послуг.

У матеріалах справи наявні також копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Волошенюк О.В. серії ВН №000116 від 18.01.2017, а також ордер серії АВ № 1126703 від 02.12.2021.

Верховний Суд у постанові від 30.09.2020 у справі №379/1418/18 зазначив, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Суд зазначає, що відповідач не заперечив щодо заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу, незважаючи на те, що позивач направляв йому клопотання про стягнення витрат на послуги адвоката разом із позовною заявою.

Враховуючи те, що понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу підтверджено документально, розмір гонорару не виходить за межі розумності, є співмірним з ціною позову та складністю справи, заперечення щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу у справі від відповідача до суду не надходили, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у справі підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 9999,97 грн., пропорційно до задоволених позовних вимог.

В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Судом не береться до уваги твердження відповідача про те, що договір та видаткова накладна підписані не ним, оскільки на даних документах міститься печатка підприємства та підпис директора, призначена судом, за клопотанням відповідача, судова експертиза не була останнім оплачена та залишена експертами без виконання, з чого слідує, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами протилежне.

Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача слід стягнути 707840,00 грн сума основного боргу за отримані та не оплачені посівні одиниці, 646131,83 грн пені за отримані та не оплачені посівні одиниці, 337823,91 грн 20% річних за отримані та не оплачені посівні одиниці, 267298,05 грн інфляційне збільшення за отримані та не оплачені посівні одиниці, 75839,04 грн залишок попередньої оплати, 31373,63 грн інфляційних втрат за отриману попередню оплату, 45034,28 грн 20% річних за отриману попередню оплату, 1796340,00 грн штраф за недопоставку соняшника, 127769,60 грн штраф за не цільове використання посівного матеріалу, в позові про стягнення 12,03 грн 20% річних за отриману попередню оплату слід відмовити через безпідставність.

Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, передбачені ст.129 ГПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути 60531,76 грн витрат по сплаті судового збору та 9999,97 грн витрат на правничу допомогу, пропорційно до розміру позовних вимог, в іншій частині залишити за позивачем.

Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства Захід Агро (вул.Незалежності,60А, м.Рожище, Волинська область, 45100, код ЄДРПОУ 37887411) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство Авіс (вул.Пирогова,150, м.Вінниця, 21037, код ЄДРПОУ 13304871) 4035450,34 грн (чотири мільйони тридцять п`ять тисяч чотириста п`ятдесят гривень 34 коп.), з них 707840,00 грн сума основного боргу за отримані та не оплачені посівні одиниці, 646131,83 грн пені за отримані та не оплачені посівні одиниці, 337823,91 грн 20% річних за отримані та не оплачені посівні одиниці, 267298,05 грн інфляційне збільшення за отримані та не оплачені посівні одиниці, 75839,04 грн залишок попередньої оплати, 31373,63 грн інфляційних втрат за отриману попередню оплату, 45034,28 грн 20% річних за отриману попередню оплату, 1796340,00 грн штраф за недопоставку соняшника, 127769,60 грн штраф за не цільове використання посівного матеріалу, а також 60531,76 грн (шістдесят тисяч п`ятсот тридцять одну гривню 76 коп.) витрат по сплаті судового збору та 9999,97 грн (дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто дев`ять гривень 97 коп) витрат на правничу допомогу.

3. У позові про стягнення 12,03 грн (дванадцять гривень 03 коп.) 20% річних за отриману попередню оплату відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного

судового рішення

02.09.2024.

СуддяА. С. Вороняк