Рішення

від 02.09.2024 по справі 910/5239/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.09.2024Справа № 910/5239/24Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Приватного підприємства "Ресурс Буд" (03083, м. Київ, вул. Пирогівський шлях, 34, ідентифікаційний код 36506383)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТМОСФЕРА ІНЖИНІРИНГ СІСТЕМЗ" (Україна, 01010, місто Київ, провулок Хрестовий, будинок 6; ідентифікаційний код 42828431)

про стягнення 330 271,77 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

29 квітня 2024 до Господарського суду міста Києва від Приватного підприємства «Ресурс Буд» надійшла позовна заява № б/н від 26.04.2024 до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТМОСФЕРА ІНЖИНІРИНГ СІСТЕМЗ" про стягнення заборгованості за договором поставки № РББ-210043 від 04.01.2021 у розмірі 552 690,34 грн, з яких: 286 806,44 грн основного боргу, 143 403,22 грн штрафу, 101 673,15 грн інфляційних втрат та 20 807,53 грн трьох відсотків річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

17.05.2024 від позивача надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

31.05.2024 від позивача через підсистему «Електронний суд» надійшло клопотання про приєднання доказів витрат на правничу допомогу.

10.06.2024 від позивача через підсистему «Електронний суд» надійшло клопотання, в якому останній повідомив, що після відкриття провадження у справі, відповідачем частково оплачено суму боргу по договору №РББ- 210043 від 04.01.2021, а саме:

- 200 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №418 від 31.05.2024;

- 22 418,57 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №434 від 04.06.2024.

Таким чином, з долучених позивачем до матеріалів справи платіжних інструкцій вбачається, що після відкриття провадження у справі відповідач здійснив погашення основного боргу за договором у загальному розмірі 222 481,57 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №418 від 31.05.2024 та №434 від 04.06.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2024 провадження у справі №910/5239/24 за позовом Приватного підприємства "Ресурс Буд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТМОСФЕРА ІНЖИНІРИНГ СІСТЕМЗ" в частині стягнення основної суми боргу у розмірі 222 418,57 грн - закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору; вирішено подальший розгляд у справі №910/5239/24 за позовними вимогами Приватного підприємства "Ресурс Буд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТМОСФЕРА ІНЖИНІРИНГ СІСТЕМЗ" здійснювати про стягнення 64 387,87 грн основного боргу, 143 403,22 грн штрафу, 101 673,15 грн інфляційних втрат та 20 807,53 грн трьох відсотків річних.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

На адресу суду від відповідача відзив на позов не надходив.

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

04 січня 2021 року між Приватним підприємством «Ресурс буд» (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АТМОСФЕРА ІНЖИНІРИНГ СІСТЕМЗ" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № РББ-220043 (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукцію, а покупець прийняти та своєчасно оплатити продукцію та послуги з поставки продукції.

Предметом продажу є така продукція: будівельні матеріали в асортименті (п. 1.2. договору).

Згідно з п. 1.3. договору товар постачається для будівництва об`єкту: «Будівництво житлового будинку з офісними приміщеннями та підземним паркінгом, що знаходиться за адресою: м. Київ, Печерський район, вул. Лабораторна, 12».

Згідно з п. 1.5. договору загальна сума договору складається з сумарної вартості усіх видаткових накладних та актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), що оформляються сторонами під час дії цього договору.

Відповідно до пунктів 3.1., 3.2. договору оплата продукції та послуг здійснюється покупцем на умовах 100% попередньої оплати або на умовах відстрочення платежу. У разі продажу та поставки продукції на умовах відстрочення платежу, оплата продукції та послуг здійснюється покупцем протягом 14 (чотирнадцяти) банківських днів з моменту складання видаткової накладної та акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) постачальником.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що поставка продукції здійснюється на підставі замовлення наданого покупцем, в якому повинно бути вказано: асортимент та кількість продукції, детальна інформація щодо місця розвантаження з вказівкою часу роботи відповідного об`єкту (складу) в разі доставки продукції постачальником.

Відповідно до пунктів 4.4., 4.6., 4.7. договору:

- по факту відвантаження продукції постачальник складає видаткову накладну та надає її на підпис покупцю;

- в разі надання послуг з поставки замовленої продукції, постачальник складає акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) та надає його на підпис покупцю;

- перехід права власності на продукцію від постачальника до покупця відбувається в момент передачі продукції по видатковим накладним та/або по товарно-транспортну накладну.

Строк дії договору був узгоджений сторонами по 31.12.2021, а в частині виконання зобов`язань до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором (п. 8.1. договору).

Пунктом 4.11. договору сторони узгодили, що у разі укладення договору про врегулювання відносин електронного документообігу, оформлення та обмін документами по виконанню даного договору здійснюється на умовах вищезазначених в договорі про врегулювання відносин електронного документообігу.

Так, 01.04.2021 року між позивачем та відповідачем було укладено договір №Е-2021/0032 про врегулювання відносин електронного документообігу (надалі - договір №Е-2021/0032).

Відповідно до умов договору №Ј-2021/0032, сторони домовились, що на виконання умов договору будуть застосовуватися наступні види електронних документів:

- рахунок-фактура;

- видаткова накладна;

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг);

- акт звірки взаємних розрахунків.

Відповідно до п. 2.5. договору №Е-2021/0032 оригіналом Е-документу вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Сторони визнають, що КЕП (ЕПЦ) за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) сторони, що склала такий документ.

Пунктом 2.13. договору №Е-2021 /0032 визначено, що Е-документи вважаються підписаними і набирають чинності з моменту підписання з використання КЕП (ЕПЦ) стороною- одержувачем Е-документу, отриманого від сторони-відправника з нанесеним нею КЕП (ЕПЦ).

Відповідно до п. 2.20. договору №Е-2021/0032 сторони домовилися, що Е-документи, які відправлені, завірені КЕП (ЕПЦ), мають повну юридичну силу, породжують права та обов`язки для сторін, можуть бути представлені до суду в якості належних доказів та визнаються рівнозначними документами, що складаються на паперовому носієві.

Договір №Е-2021/0032 діє до 31.12.2021 року. Якщо жодна із сторін не менше ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії даного договору не повідомить іншу сторону у письмовій формі про небажання продовжувати строк його дії, даний договір автоматично продовжує свою дію на один календарний рік та на кожний наступний календарний рік. Кількість таких продовжень строку дії є необмеженою (пункти 4.1. та 4.2. договору №Е- 2021/0032).

Позивач у позовній заяві зазначає, що постачальником поставлено відповідачу товар та надано послуги з поставки продукції на суму 1 285 761,16 грн, що підтверджується підписаними між сторонами видатковими накладними та актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), а саме:

- №РБК-003192 від 16.04.21 на суму 50 749,38 грн;

- №РБК-003192-2 від 16.04.21 на суму 10 296,97 грн;

- №РБК-003257 від 17.04.21 на суму 21 329,45 грн;

- №РБК-003257-2 від 17.04.21 на суму 19 858,45 грн;

- №РБК-003257-3 від 19.04.21 на суму 19 122,96 грн;

- №РБК-003257-4 від 19.04.21 на суму 41 923,39 грн;

- №РБК-003257-5 від 20.04.21 на суму 39 716,89 грн;

- №РБК-003257-6 від 20.04.21 на суму 21 329,45 грн;

- №РБК-003257-7 від 21.04.21 на суму 19 122,95 грн;

- №РБК-003257-8 від 21.04.21 на суму 41 923,39 грн;

- №РБК-003257-9 від 22.04.21 на суму 19 122,95 грн;

- №РБК-003257-10 від 22.04.21 на суму 41 923,39 грн;

- №РБК-003257-11 від 23.04.21 на суму 9 561,48 грн;

- №РБК-003257-12 від 23.04.21 на 31 626,42 грн;

- №РБК-003652 від 24.04.21 на суму 21 329,45 грн;

- №РБК-003652-2 від 26.04.21 на суму 19 122,95 грн;

- №РБК-003652-3 від 26.04.21 на суму 41 923,39 грн;

- №РБК-003652-4 від 27.04.21 на суму 19 122,95 грн;

- №РБК-003652-5 від27,04.21 на суму 41 923,39грн;

- №РБК-003652-6 від 28.04.21 на суму 41 187,90 грн;

- №РБК-003652-7 від 29.04.21 на суму 19 858,45 грн;

- №РБК-003652-8 від 29.04.21 на суму 42 658,88 грн;

- №РБК-003652-9 від 30.04.21 на суму 19 122,95 грн;

- №РБК-003652-10 від 30.04.21 на суму 41 923,39 грн;

- №РБК-003968 від 05.05.21 на суму 19 122,95 грн;

- №РБК-003968-2 від 05.05.21 на суму 41 923,39 грн;

- №РБК-003968-3 від 06.05.21 на суму 19 122,95 грн;

- №РБК-003968-4 від 06.05.21 на суму 41 923,39 грн;

- №РБК-003 968-5 від 07.05.21 на суму 31 626,42 грн;

- №РБК-003968-6 від 07.05.21 на суму 9 561,48 грн;

- №РБК-006207 від 17.06.21 на суму 27 324,00 грн;

- №РБК-009754 від 28.08.21 на суму 19 564,25 грн;

- №РБК-012136 від 15.10.21 на суму 8 237,58 грн;

- №РБК-012136-2 від 19.10.21 на суму 25 301,14 грн;

- №РБК-012136-3 від 20.10.21 на суму 29 419,92 грн;

- №РБК-012136-4 від 22,10.21 на суму 41 976,00 грн;

- №РБК-012414 від 23.10,21 на суму 14310,00 грн;

- №РБК- 12414-2 від 25.10.21 на суму 10 494,00 грн;

- №РБК-012414-3 від 26.10,21.на суму 32 118,00 грн;

- №РБК-012414-4 від 27.10.21 на суму 10 017,00 грн;

- №РБК-012414-5 від 29.10.21 на суму 12 084,00 грн;

- №РБК-012773 від 30.10.21 на суму 9 063,00 грн;

- №РБК-012773-2 від 05.11.21 на суму 38 549,94 грн.

Відповідачем було частково оплачена поставка продукції та надання послуг з поставки продукції на загальну суму 998 954,72 грн, що підтверджується платіжними інструкціями:

- №2875 від 02.06.2021 на суму 700 000,00 грн;

- №5166 від 21.09.2021 на суму 298 954,72 грн.

Таким чином, розмір простроченої заборгованості на момент подачі позову до суду становила 286 806,44 грн.

Між сторонами, на підтвердження суми заборгованості у розмірі 286 806,44 грн, станом на 31.07.2023 року було підписано Акт звірки взаємних розрахунків по договору №РББ-210043.

19.01.2024 року позивач направив відповідачу вимогу про сплату заборгованості у розмірі 286 806,44 грн.

Разом з тим, після відкриття провадження у справі, відповідачем частково оплачено суму боргу по договору №РББ- 210043 від 04.01.2021, а саме:

- 200 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №418 від 31.05.2024;

- 22 418,57 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №434 від 04.06.2024.

Таким чином, з долучених позивачем до матеріалів справи платіжних інструкцій вбачається, що після відкриття провадження у справі відповідач здійснив погашення основного боргу за договором у загальному розмірі 222 481,57 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №418 від 31.05.2024 та №434 від 04.06.2024.

Звертаючись з позовом до суду позивач зазначає, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором, сплату боргу за договором у повному обсязі не здійснив, у зв`язку з чим, за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 64 387,87 грн, з урахуванням ухвали суду про закриття провадження у справі.

Також, у зв`язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань в частині здійснення розрахунків, позивачем нараховано та заявлено до стягнення штраф у розмірі 143 403,22 грн, 101 673,15 грн інфляційних втрат та 20 807,53 грн трьох відсотків річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання в силу вимог ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку про його змішану правову природу, а саме про те, що договір містить елементи як договору поставки (щодо сталих обов`язків з передачі товарів у власність покупця), так і договору про надання послуг (щодо похідних обов`язків з надання транспортних послуг - доставки товару).

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем поставлено відповідачу товар та надано послуги з поставки продукції на суму 1 285 761,16 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних та актів здачі-прийняття робіт (наданих послуг), підписаних сторонами без заперечень та зауважень.

В свою чергу, за приписами ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В свою чергу, згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За умовами п. 3.1 та п. 3.2 договору оплата продукції та послуг здійснюється покупцем на умовах 100% попередньої оплати або на умовах відстрочення платежу.

У разі продажу та поставки продукції на умовах відстрочення платежу, оплата продукції та послуг здійснюється покупцем протягом 7 банківських днів з моменту складання видаткової накладної та акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) постачальником.

Відповідно до статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Також судом враховано, що позивачем до матеріалів справи долучені копії протоколів руху документів, звітів та пов`язаних з ним повідомлень, квитанцій по актам здачі-прийняття наданих послуг.

Відповідачем було частково оплачена поставка продукції та надання послуг з поставки продукції на загальну суму 998 954,72 грн, що підтверджується платіжними інструкціями:

- №2875 від 02.06.2021 на суму 700 000,00 грн;

- №5166 від 21.09.2021 на суму 298 954,72 грн.

Судом встановлено, що сторонами складено та підписано без заперечень та зауважень Акт звірки взаєморозрахунків по договору №РББ-210043, відповідно до якого, за відповідачем станом на 31.07.2023 обліковувалась заборгованість в розмірі 286 806,44 грн.

Також після відкриття провадження у справі, відповідачем частково оплачено суму боргу по договору №РББ- 210043 від 04.01.2021, а саме:

- 200 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №418 від 31.05.2024;

- 22 418,57 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №434 від 04.06.2024.

Таким чином, відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань за договором, оплату отриманого товару та послуг у повному обсязі не здійснив, у зв`язку з чим, за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 64 387,87 грн.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати заборгованості за договором не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 64 387,87 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 143 403,22 грн,інфляційні втрати в розмірі 101 673,15 грн та 3 % річних у розмірі 20 807,53 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до п. 6.5 договору у випадку прострочення оплати поставленої продукції та наданих послуг з поставки продукції відповідно до умов даного договору, покупець сплачує штраф постачальнику у розмірі 50% від вартості неоплаченої продукції та наданих послуг з поставки продукції.

Таким чином, оскільки станом на день подачі позову до суду за відповідачем обліковувалась заборгованість в розмірі 286 806,44 грн, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог в частині стягнення з відповідача штрафу у розмірі 143 403,22 грн на підставі п. 6.5 договору.

В свою чергу, статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат за заявлений позивачем період, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягають 3% річних в розмірі 20 807,53 грн та інфляційні втрати в розмірі 101 673,15 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення суму.

З огляду на викладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Також позивачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 500,00 грн.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Згідно із ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення учасником справи судових витрат на професійну правничу допомогу суду має бути надано належні фінансові документи, що свідчать про перерахування цією особою коштів адвокату за надані послуги на підставі договору про надання правової допомоги.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 19/64/2012/5003, від 05.01.2019 у справі № 906/194/18, від 19.02.2019 у справі № 917/1071/18.

Як вбачається з матеріалів справи, в підтвердження понесених витрат на правову допомогу у розмірі 10 500,00 грн, позивачем надано договір про надання правничої (правової) допомоги № 24/04 від 24.04.2024, акт надання послуг № 15 від 26.04.2024 на суму 10 500,00 грн, детальний опис робіт (наданих послуг) від 26.04.2024 на суму 10 500,00 грн, рахунок на оплату № 18 від 24.04.2024 на суму 10 500,00 грн та платіжну інструкції № 7559 від 25.04.2024 на суму 10 500,00 грн.

Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, відповідно до частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспіврозмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Однак відповідачем будь-яких заперечень щодо не співмірності заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу не висловлено.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом у даній справі у заявленому розмірі 10 500,00 грн, судом враховано, що предмет спору у даній справі є розрахунковим, зокрема, стягнення заборгованості за договором поставки, і така категорія спорів не належить до складних. Більше того, розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Вивчення нормативно-правового регулювання таких правовідносин відбувається під час здобуття вищої освіти в галузі права і не потребує додаткових зусиль і часу адвоката, який професійно займається діяльністю багато років.

Суд зазначає, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України»). У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ, вирішуючи питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху», зазначив, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§55).

Крім того, судом враховано, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача.

Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 30.01.2023 у справі №910/7032/17.

Враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного надання послуг, а також не співмірність розміру витрат із складністю справи, суд дійшов висновку що у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача на правову допомогу покладаються на відповідача частково в сумі 5 250,00 грн.

Відповідно до ст. 129 ГПК України понесені позивачем витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АТМОСФЕРА ІНЖИНІРИНГ СІСТЕМЗ" (01010, м. Київ, провулок Хрестовий, 6; ідентифікаційний код: 42828431) на користь Приватного підприємства "Ресурс Буд" (03083, м. Київ, вул. Пирогівський Шлях, 34; ідентифікаційний код: 36506383) заборгованість у розмірі 64 387 шістдесят чотири тисячі триста вісімдесят сім) грн 87 коп., штраф у розмірі 143 403 (сто сорок три тисячі чотириста три) грн 22 коп., інфляційні втрати в розмірі 101 673 (сто одна тисяча шістсот сімдесят три) грн 15 коп., 3% річних у розмірі 20 807 (двадцять тисяч вісімсот сім) грн 53 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 954 (чотири тисячі дев`ятсот п`ятдесят чотири) грн 08 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 250 (п`ять тисяч двісті п`ятдесят) грн 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України. Повний текст рішення складено 02.09.2024

Суддя І.О. Андреїшина