Рішення

від 19.08.2024 по справі 914/275/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.08.2024 Справа № 914/275/24

Господарський суд Львівської області у складі судді Зоряни Горецької, за участю секретаря судового засідання Марти Пришляк, розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівське автотранспортне підприємство 24662»,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Екобудінвест Плюс»,

про відшкодування заборгованості по орендній платі,

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 ;

від відповідача: ОСОБА_2 ;

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівське автотранспортне підприємство 24662» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Екобудінвест Плюс» про відшкодування заборгованості по орендній платі.

Ухвалою від 08.02.2024 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Рух справи відображено в ухвалах суду.

Враховуючи, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи та прийняття рішення судом 19.08.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція прокурора

Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди №1/01-23 від 01.01.2023 у зв`язку з чим заборгованість становить 128 875,00 грн.

Позиція відповідача

Відповідач заперечив позовні вимоги, оскільки послуги надавались виключно до липня 2023. Відсутні докази на підтвердження надання послуг з серпня 2023 по грудень 2023. Приміщення звільнено у липні 2023 на підтвердження чого відповідач змінив фактичну та юридичну адреси. Відсутні докази реєстрації позивачем податкових накладних з серпня 2023 по грудень 2023.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Відповідач на умовах Договору №1/01-23 оренди нежитлових приміщень від 1.01.2023 орендував у Позивача нежитлові приміщення першого поверху: каб. №108, №109 загальною площею 63,9 м2 та виробничо - складське приміщення площею 161,9 м2, що належать Орендодавцю на праві власності і знаходяться у будівлі за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно п. п. 1.1, 4.1.3 Договору №1/01-23 від 01.01.2023 право володіння та користування предметом оренди було платним.

П. 3.1 Договору №1/01-23 від 01.01.2023 визначено розмір щомісячної орендної плати у сумі 25775 грн з ПДВ, а п. 3.2 - строк її сплати: сума орендної плати передбачена п. 3.1 цього Договору сплачується в повному обсязі щомісячно не пізніше 10 числа місяця, за який проводиться оплата, а якщо цей день вихідний - першого робочого дня після цієї дати.

Позивач свій обов`язок орендодавця виконав, передав Відповідачу предмет оренди 01.01.2023 про що свідчить підписаний сторонами Акт прийому-передачі приміщення від 01.01.2023.

У Відповідача виник обов`язок щомісячно сплачувати орендну плату у сумі 25 775,00 грн з ПДВ (з 01.01.2023) не пізніше 10 числа місяця, за який проводиться оплата.

У серпні 2023 сторони здійснили звірку взаємних розрахунків за період з 01.01.2023 по 20.08.2023 за наслідкам якої підписали відповідний акт.

Відповідач долучив до матеріалів справи лист №01 від 01.07.2023 про розірвання Договору №01/01-23 з 01.08.2023. Доказів надіслання вказано листа Позивачу матеріали справи не містять.

ОЦІНКА СУДУ

Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно, зокрема, до умов договору, а згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України - у строк, визначений договором.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У правовідношенні, яке є предметом розгляду у цій справі, зобов`язання виникли напідставі договору, умови якого в тому числі передбачають і як підстави, так і порядок їх припинення.

Насамперед слід зазначити, що між позивачем та відповідачем на підставі Договору №01/01-23 від 01.01.2023 (далі Договір) виникли правовідносини оренди.

Згідно ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Норми ст. ст. 762, 797 ЦК України передбачають справляння плати за користування майном, при чому, зогляду на правове регулювання, передбачене зазначеними нормами, плата справляється за весь період користування майном, а норми ст. 795 ЦК України чітко визначають як момент початку строку найму, так і момент завершення цього строку, яким є фактпередачі майна.

При чому, в частині звільнення орендаря від плати за користування майном, чинне законодавство передбачає лише один випадок: неможливість користування майном, норма ч. 4 ст. 762 ЦК України передбачає право орендаря вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася, а ч. 6 цієї ж статті звільнення орендаря від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Отже, орендна плата є платою за користування майном і сплачується вона за весь періодкористування цим майном.

При цьому сторони узгодили підстави припинення Договору та порядок реалізації своїх прав та обов`язків в процедурі припинення Договору.

З ініціативи орендаря Договір міг бути достроково припинений згідно п. 5.6, 6.3, при чому згідно п. 5.6 виключно у разі порушення умов договору орендодавцем, а згідно п. 6.3 з письмовим повідомленням не пізніше, ніж за два місяці до бажаної дати припинення.

Відповідно до п. п. 2.3, 2.4, 4.1.3, 4.1.12 Договору, сторони передбачили:

-предмет оренди вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання - передачі, який повинен бути підписаний сторонами не пізніше дня припинення цього Договору;

-обов`язок по складанню акта приймання - передачі покладається на сторону, яка передає предмет оренди іншій стороні цього Договору;

-своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату та інші, передбачені цим Договором, платежі;

-у разі припинення цього Договору повернути орендодавцю предмет оренди.

Окрім цього, сторони узгодили, що окрім випадків, прямо передбачених Договором, дострокове припинення Договору та внесення до нього змін здійснюється за письмовою згодою сторін, та з дотриманням вимог ст. 188 ГК України (п. 6.4), тобто з дотриманням передбаченої ч. ч. 2 4 ст. 188 ГК України процедури: надіслання пропозиції - її розгляд - передача спору на розгляд суду, якщо згоди не досягнуто, а також, що зміни і доповнення вносяться до Договору способом укладення сторонами відповідної додаткової угоди, яка буде невід`ємною частиною Договору (п. 7.6).

Відповідач не вчинив жодної з тих дій, яка передбачена Договором для дострокового його припинення, відтак усі передбачені Договором зобов`язання сторін припились 30.12.2023, тобто зі спливом строку, на який цей договір було укладено.

Разом з тим, укладаючи Договір сторони не домовлялись про складання жодних документів для підтвердження виконання зобов`язань, що випливають з користування предметом оренди.

З огляду на усе наведене вище, те, що за період, протягом якого відповідач не сплатив орендної плати, сторони не підписали акту чи актів про надані послуги, не свідчить ні про те, що відповідач не міг користуватись майном, а це єдина підстава звільнення від сплати орендної плати, ніпро те, що його зобов`язання в цьому аспекті змінились чи припинились. Згаданий акт може мати правове значення у сфері ведення бухгалтерського обліку, але у сфері припинення зобов`язань подібний документ правового значення не має.

Водночас, те, що позивач не сформував податкових накладних, не свідчить ні про те, що відповідач не мігкористуватись майном, ні про те, що його зобов`язання в цьому аспекті змінились чи припинились.

З точки зору податкового законодавства в даному випадку орендодавець не міг складати податкових накладних.

Як вірно вказує позивач, згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну на дату виникнення податкових зобов`язань, проте згідно п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобовязань вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку; б) дата відвантаження товарів, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Оскільки жодна з цих подій не відбулась, то відсутні підстави для складання податкової накладної не було.

Щодо твердження відповідача про те, що він повідомив позивача про звільнення ним приміщення, то даний факт не підтверджений жодними доказами, а вказане повідомлення не могло б породити жодних правових наслідків, оскільки по суті було б односторонньою відмовою від зобов`язання, вчиненою з порушенням умов договору, адже відповідач не вчинив жодної з тих дій, яка передбачена Договором для дострокового його припинення.

Зміна запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань про місцезнаходження відповідача жодним чином не може слугувати підтвердженням факту звільнення приміщення, оскільки процедури внесення змін в реєстр, укладення, виконання чи припинення договору ніяк не пов`язані та не залежать одна від одної.

Враховуючи вищевикладене, доводи відповідача не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідності доказів» на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріали справи містять достатньо доказів, на підставі яких позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 4, 13, 41, 45, 53, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Екобудінвест Плюс» (ЄДРПОУ 37776004) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівське автотранспортне підприємство 24662» (ЄДРПОУ 03117719) 128 875,00 грн заборгованості з орендної плати та 3 028,00 грн судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

СуддяГорецька З.В.