Рішення

від 03.09.2024 по справі 915/244/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2024 року Справа № 915/244/24

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі головуючого судді Давченко Т.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами справу № 915/244/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕКТР-А» (бульвар Слави, 23/13, м.Дніпро, 49106, код ЄДРПОУ 19305854);

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЛАД ПЛЮС» (вул. Кустарна, 1а, с. Лиса Гора, Первомайський район, Миколаївська область, 55250, код ЄДРПОУ 38422761)

про стягнення грошових коштів у сумі 134263,92 грн.

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СПЕКТР-А» (далі - ТОВ «СПЕКТР-А») звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЛАД ПЛЮС» (далі ТОВ «ВЛАД ПЛЮС») заборгованості у сумі 134263,92 грн., з якої: 130700,86 грн. основний борг, 2102,08 грн. інфляційні втрати, 1460,98 грн. 3% річних.

ТОВ «СПЕКТР-А» також просить суд про стягнення з відповідача грошових коштів на відшкодування витрат з оплати позовної заяви судовим збором.

Ухвалою суду від 18.07.2024 відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами; встановлено для учасників справи процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі направлялася відповідачу до електронного кабінету через систему «Електронний суд» та згідно довідки про доставку електронного листа, зазначена ухвала доставлена відповідачу до його електронного кабінету 01.08.2024.

Від відповідача відзиву на позовну заяву не надійшло.

Частиною 9 ст. 165 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Ураховуючи викладені обставини, а також те, що відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву або інших документів по суті справи, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами, у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Розгляд справи здійснено поза межами встановленого ГПК України строку у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, воєнного стану через військову агресію Російської Федерації проти України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Із позову вбачається, що у відповідності до досягнутої домовленості між позивачем та відповідачем, позивач у період з 14.05.2021 до 24.05.2021 здійснив поставку на адресу відповідача продукції швейної промисловості (тканини та інші матеріали) на загальну суму 130700,86 грн.

На виконання умов договору позивачем було передано відповідачу товар відповідно до наступних накладних:

- за видатковою накладною № РН-00000367 від 14.05.2021 на загальну суму 45627,31 грн.;

- за видатковою накладною № РН-00000385 від 14.05.2021 на загальну суму 55810,84 грн.;

- за видатковою накладною № РН-00000386 від 21.05.2021 на загальну суму 21136,21 грн.;

- за видатковою накладною № РН-00000389 від 24.05.2021 на загальну суму 8126,50 грн.

Вказане підтверджується копіями видаткових накладних, які містять підписи та печатки представників сторін.

В матеріалах справи відсутні і сторонами не подавалось доказів наявності з боку відповідача претензій щодо найменування, кількості, якості товару, як не подавалось і доказів відмови від товару та повернення такого товару позивачу.

Таким чином, підписавши видаткові накладні відповідач погодився з найменуванням, кількістю, якістю та ціною такого товару.

Позивачем на виконання положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України складено та зареєстровано податкові накладні:

- № 31 від 14.05.2021 на загальну суму 45627,31 грн. (квитанція № 1, документ доставлено до центрального рівня ДПС України 20.05.2021);

- № 49 від 14.05.2021 на загальну суму 55810,84 грн. (квитанція № 1, документ доставлено до центрального рівня ДПС України 26.05.2021);

- № 61 від 21.05.2021 на загальну суму 21136,21 грн. (квитанція № 1, документ доставлено до центрального рівня ДПС України 02.06.2021);

- № 76 від 24.05.2021 на загальну суму 8126,50 грн. (квитанція № 1, документ доставлено до центрального рівня ДПС України 07.06.2021) .

Вказане підтверджується копіями податкових накладних, квитанцій з відмітками про реєстрацію ПН в ЄРПН, які містяться в матеріалах справи.

Позивач звертався до відповідача з претензією від 12.09.2023 вих.№12/09-23, копія якої міститься в матеріалах справи, в якій просив здійснити оплату поставленої на адресу відповідача продукції в сумі 130700,86 грн. не пізніше 19.09.2023.

Направлення претензії на поштову адресу відповідача позивач підтвердив наданими копіями документів: опису вкладення від 12.09.2023, накладної (трек № 4908300816335).

За твердженнями позивача, зазначена претензія була повернута позивачу 29.09.2023 відділенням поштового зв`язку з довідкою із зазначенням причин повернення: «за закінченням терміну зберігання», що підтверджується копіями конверту з довідкою відділення поштового зв`язку про причини повернення відправлення.

За твердженнями позивача, відповідач не здійснив оплату за товар у встановлений строк, у зв`язку з чим з 09.10.2023 виникла заборгованість в розмірі 130700,86 грн. Зазначена сума не погашена відповідачем до теперішнього часу, внаслідок чого позивач був змушений звернутися з даним позовом до суду.

З огляду на те, що оплата поставленого товару є обов`язком відповідача, то тягар доказування належного виконання цього обов`язку лежить на відповідачі.

Виконання обов`язку з повної та своєчасної оплати поставленого товару за видатковими накладними відповідачем не доведено.

Докази сплати позивачу грошових коштів за поставлений товар, у матеріалах справи відсутні.

Частиною 1 ст. 181 ГК України визначено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтями 202 та 205 ЦК України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі, а сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами вчиняються у письмовій формі.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Судом встановлено, що в даному випадку має місце укладання сторонами договору поставки у спрощений спосіб шляхом отримання відповідачем від позивача товару на підставі видаткових накладних № РН-00000367 від 14.05.2021, № РН-00000385 від 14.05.2021, № РН-00000386 від 21.05.2021, № РН-00000389 від 24.05.2021, що не суперечить вимогам ст. 181 ГК України.

Виконання цивільних і господарських зобов`язань, які виникли з договору, врегульовано відповідними положеннями ГК та ЦК про договір та зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 2 ст. 509 ЦК зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1. ст. 174 ГК господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема з господарського договору.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 193 ГК суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною ч. 4 ст. 193 ГК передбачено, що управнена сторона має право не приймати виконання зобов`язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає із змісту зобов`язання.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч. 3 ст. 692 ЦК України, у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Частиною 1 ст. 526 ЦК передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 610 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 614 ЦК особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Отже, не виконавши зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару, відповідач порушив відповідне право позивача на отримання передбаченої договором оплати товару грошовими коштами.

Згідно ч. 2 ст. 20 ГК кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються, зокрема шляхом присудження до виконання обов`язку в натурі.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів по оплаті товару у розмірі 130700,86 грн. є обґрунтованими, законними і такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення 3% річних, інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов`язання).

Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв`язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.

Стаття 625 ЦК України застосовується до всіх грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов`язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов`язання.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 №924/532/19).

Позивач згідно наданого розрахунку просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 1460,98 грн., нараховані за період з 09.10.2023 по 21.02.2024, а також інфляційні втрати у розмірі 2102,08 грн. за період листопад 2023 року січень 2024 року. Нарахування 3% річних та інфляційних втрат здійснено позивачем на суму основного боргу в розмірі 130700,86 грн.

Судом за допомогою програми IpLex перевірено розрахунок 3% річних, а також інфляційних втрат та встановлено, що вони є арифметично правильними та вірними.

Отже, вимога в цій частині позову є законною та обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 13 ГПК).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 ГПК).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 14 ГПК).

Учасники справи, зокрема зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (п. 4 ч. 2 ст. 42 ГПК).

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст.ст. 76,77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими сторонами доказами, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, у разі задоволення позову, судовий збір підлягає покладенню на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЛАД ПЛЮС» (вул. Кустарна, 1а, с. Лиса Гора, Первомайський район, Миколаївська область, код ЄДРПОУ 38422761) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕКТР-А» (бульвар Слави, 23/13, м.Дніпро, код ЄДРПОУ 19305854) грошові кошти у загальному розмірі 134263,92 грн., з якої: 130700,86 грн. основний борг, 1460,98 грн. 3% річних, 2102,08 грн. інфляційні втрати, а також грошові кошти на відшкодування судових витрат у справі з оплати позовної заяви судовим збором у сумі 3028,00 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст.241 Господарського процесуального кодексу України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст.241 Господарського процесуального кодексу України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення (ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження (ч. 2 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Т.М. Давченко