Рішення

від 02.09.2024 по справі 922/2135/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/2135/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярмаркова, буд. 1) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Руф Профіль Групп" (61010, м. Харків, вул. Олександра Шпейєра, буд. 66) про стягнення 20874,71 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Квартирно-експлуатаційний відділ міста Біла Церква звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Руф Профіль Групп" про стягнення 20874,71 грн., з яких: штраф 20% у розмірі 20798,00 грн. та 3% річних у розмірі 76,71 грн., а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3028,00 грн.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача взятих на себе зобов`язань за договором про закупівлю №194 від 28.03.2024 в частині своєчасної поставки товару.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.06.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк у п`ять днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.

26.06.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області зареєстровано заяву про усунення недоліків (вх. №16617) разом із доданими до неї документами, яку досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.07.2024 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 ГПК України, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено сторонам строк для подання заяв по суті справи.

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Будь-яких заяв або клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до статті 252 ГПК України до суду від учасників справи не надходило.

Відповідно до частини 5 статті 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 7 статті 6 ГПК України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

З 05.10.2021 офіційно почали функціонувати три підсистеми (модулі) ЄСІТС: "Електронний кабінет", "Електронний суд", підсистема відеоконференцзв`язку.

Положеннями п. 17 розділу ІІІ Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21, визначено, що особам, які зареєстрували Електронний кабінет в ЄСІТС, суд вручає будь-які документи у справах, у яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення в паперовій формі за окремою заявою.

Отже, чинним процесуальним законодавством передбачено два способи належного повідомлення сторони про дату, час та місце судового засідання - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через "Електронний кабінет".

Подібний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №910/6322/21, від 29.06.2022 у справі №906/184/21, від 02.11.2022 у справі №910/14088/21, від 29.11.2022 у справі №916/1716/20, від 27.03.2023 у справі №910/16794/19.

Матеріали справи свідчать, що учасники справи зареєстрували "Електронний кабінет" в Єдиній судовій інформаційно - телекомунікаційній системі, а тому з огляду на наведені законодавчі положення ухвалу Господарського суду Харківської області від 24.06.2024 було доставлено до зареєстрованого Електронного кабінету учасників справи, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, які містяться в матеріалах справи.

Пунктом 2 частини 6 статті 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Окрім того, за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвалу Господарського суду Харківської області від 24.06.2024 по справі №922/2135/24 було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.

Отже, матеріали справи свідчать про те, що учасники справи повідомлені належним чином про розгляд даної справи.

17.07.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області зареєстровано відзив на позовну заяву (вх. №18076), в якому відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування заперечень проти позовних вимог відповідачем зазначено, що 28.03.2024 між ТОВ "Руф Профіль Групп" та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Біла Церква було укладено договір про закупівлю №194 щодо поставки профнастилу в асортименті, кількості та за цінами, зазначеними у Специфікації. Відповідно до п. 5.2 Договору №194 від 28.03.2024 кінцевим строком поставки товару було визначено 30.04.2024 р. Зазначає, що навесні 2024 р. збройні сили Російської Федерації вдалися масованого обстрілу енергетичної структури та міст України. В м. Харкові повні блекаути змінювались тривалими плановими та позаплановими відключеннями електроенергії, повітряні тривоги лунали щодня по кілька разів, а тому відповідач не мав можливості своєчасно виконати взяті на себе зобов`язання. Вказує, що 29.04.2024 на адресу позивача направлявся лист з проханням продовжити строк виконання зобов`язань за договором на 15 днів. Втім, за результатом зусиль працівників відповідача, замовлений товар було у повному обсязі поставлено 09.05.2024 р. Враховуючи, що замовлений товар було поставлено 09.05.2024 р., відповідач за результатом розгляду претензії позивача 27.05.2024 перерахував на рахунок КЕВ м. Біла Церква грошові кошти у розмірі 690,43 грн. у якості штрафних санкцій (пені) по договору №194 від 28.03.2024, а тому ТОВ "Руф Профіль Групп" понесло відповідальність за прострочення поставки. Стверджує, що пункт 7.10 договору містить в собі нікчемну норму закону, а отже у жодному разі не підлягає застосуванню. Окрім того, відповідач зазначає, що позовні вимоги щодо стягнення із відповідача штрафних санкцій у розмірі 20% від загальної ціни позову, враховуючи факт прострочення поставки менше ніж на 10 календарних днів, з огляду на триваючі в Україні військові дії та тяжку енергетичну ситуацію, що склалась на весні 2024 р. у місті Харкові, є несправедливими, надмірними та неспівмірними обставинам справи.

30.07.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від відповідача зареєстровано заяву про ознайомлення з матеріалами справи в електронну вигляді, внесення РНОКПП/коду ЄДРПОУ до додаткових відомостей про учасника справи та надання доступу до електронної справи (вх. №19161), яку судом задоволено та надано представнику відповідача доступ до електронної справи.

Таким чином, судом було створено всім учасникам справи належні умови для доведення своїх правових позицій, надання ними доказів для обґрунтування своїх вимог та заперечень, а тому суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи та вирішення господарського спору по суті.

Положеннями частини 4 статті 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

28.03.2024 між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Біла Церква (далі - позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Руф Профіль Групп" (далі - відповідач, постачальник) було укладено договір про закупівлю №194 (далі - договір).

Пунктом 1.1. договору передбачено, що постачальник зобов`язується поставити та передати у власність замовника товар, а саме: профнастил стінковий за ДК 021:2015 Єдиного закупівельного словника 44170000-2 Плити, листи, стрічки та фольга, пов`язані з конструкційними матеріалами (далі - товар), визначений в асортименті, кількості, цінами, які зазначені у Специфікації (Додаток 1 до Договору), а замовник зобов`язується прийняти товар та сплатити його вартість у порядку та на умовах, що визначено договором.

Умовами пункту 3.1. договору визначено, що ціна на товар встановлюється в національній валюті України - гривні.

Згідно пункту 3.2. договору ціна договору становить 103990 грн. з ПДВ.

Пунктом 3.3. договору погоджено, що ціна договору може бути зменшеною за взаємною згодою сторін та згідно з іншими умовами, що передбачені договором.

Відповідно до пункту 4.1. договору розрахунок за кожну поставлену партію товару здійснюється у розмірі 100% вартості такої партії товару, упродовж 30 робочих днів з дати поставки відповідної партії товару на адресу замовника, на підставі наданих товаросупровідних документів.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що місце поставки товарів: на підставі пункту 27. Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послу для замовника, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі" на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 р. №1178, у зв`язку із тим, що розкриття інформації про місце поставки товару несе загрозу безпеці замовника вказана інформація зазначається як загальна назва населеного пункту - України, Київська область, місто Біла Церква.

Відповідно до пункту 5.2. договору кінцевий строк поставки товару: 30 квітня 2024 рік.

Умовами пункту 5.6. договору визначено, що датою поставки партії товару є дата, коли партію товару було передано у власність замовника в місці поставки з моменту та на підставі підписної сторонами видаткової накладної товару. Товар вважається переданим замовнику у кількості в місці поставки з моменту та на підставі підписаної сторонами видаткової накладної товару. Приймання товару по якості (тобто виявлення при використанні сторонами видаткової накладної товару).

Згідно з пунктом 5.8. договору право власності на партію товару переходить від постачальника до замовника з моменту підписання сторонами видаткової накладної товару та передання товару замовнику в місці поставки.

Умовами пункту 12.1. договору передбачено, що договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками обох сторін, скріплюється печатками сторін (за наявності) і діє до 31.12.2024 року, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Додатком №1 до договору про закупівлю №194 від 28.03.2024 є Специфікація, в якій сторони визначили найменування товару - профнастил стіновий у кількості 220 шт. Ціна за одиницю 393,90 грн. з ПДВ. Загальна вартість 86658,33 грн. без ПДВ. Всього - 103990,00 грн. з ПДВ.

Відповідно до видаткової накладної №436 від 09.05.2024 відповідач передав, а позивач прийняв товар - профнастил стіновий у кількості 220 шт. Ціна - 472,682 грн. з ПДВ. Сума з ПДВ 103990,00 грн.

Обставини справи свідчать, що позивач звернувся до відповідача з претензією №21 від 14.05.2024 вих. №1636 від 14.05.2024 про неналежне виконання умов договору про закупівлю №194 від 28.03.2024, в якій з викладенням правових та фактичних підстав звернення просив сплатити заборгованість у розмірі 21565,14 грн., у т.ч. штраф 20% відповідно до договору у розмірі 20798,00 грн., суму 3% річних у розмірі 76,71 грн., пеню у розмірі 690,43 грн. на банківські реквізити замовника.

Відповідачем надано відповідь на претензію від 24.05.2024 вх. №1654 від 05.06.2024, в якій відповідач визнав факт несвоєчасної поставки товару та право позивача вимагати сплати пені, пердбаченої пунктом 7.2. договору №194 від 28.03.2024, яку сплачено на користь позивача у розмірі 690,43 грн. відповідно до банківської виписки по рахунку 27.05.2024. При цьому проти вимог про сплату штрафу за п. 7.12. договору та 3% річних заперечив як у необґрунтованих.

Звертаючись з позовом до суду позивачем у позовній заяві в обґрунтування позовних вимог зазначено про порушення відповідачем умов пункту 5.2. договору про закупівлю №194 від 28.03.2024 та прострочення поставки товару на 9 днів у зв`язку із чим позивачем нараховано до стягнення штраф на підставі пункту 7.10 договору, пеню на підставі пункту 7.2. договору та 3% річних на підставі статті 625 ЦК України.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.

Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як зазначено в статті 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Аналіз наведених норм права свідчить, що договір поставки за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У таких правовідносинах обов`язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі №909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору. Свобода договору, закріплена у якості однієї із засад цивільного законодавства, сформульована у статтях 6 та 627 ЦК України, у відповідності до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, укладаючи та підписуючи договір №194 від 28.03.2024 сторони чітко визначили та погодили всі істотні умови договору, взаємні права та обов`язки кожної із сторін, а також відповідальність сторін у разі порушення умов договору.

За приписами статті 173 ГК України один суб`єкт господарського зобов`язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із частиною 1, 4 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до частини 2 статті 267 ГК України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно із статтею 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Отже, однією із основних умов виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до пункту 5.2. договору кінцевий строк поставки товару: 30 квітня 2024 рік.

Матеріали справи містять лист-узгодження відповідача вих. №29/04/253 від 29.04.2024, в якому відповідач просив позивача розглянути можливість продовження договору на 15 днів з підписанням додаткової угоди до договору для того, щоб виконати замовлення в повному обсязі.

Пунктом 11.1. договору передбачено, що зміни до договору можуть вноситись у випадках, передбачених законом і договором, та оформлються у письмовій формі шляхом укладення відповідної додаткової угоди, яка підписується уповноваженими представниками обох сторін, скріплюється печатками сторін (за наявності) та є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

За змістом статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами частини 1, 3 статті 653 ЦК України передбачено, що у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Приписами статті 654 ЦК України унормовано, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Аналіз наведених норм права з урахуванням обставин даної справи дає підстави дійти висновку, що одностороннє волевиявлення сторони договору щодо зміни строків поставки не тягне за собою внесення змін до договору, що свідчить про обов`язок відповідача поставити товар у визначені умовами п. 5.2. договору строки в силу законодавчих вимог статті 188 ГК України та статтей 651, 653, 654 ЦК України.

Умовами пункту 5.6. договору визначено, що датою поставки партії товару є дата, коли партію товару було передано у власність замовника в місці поставки з моменту та на підставі підписної сторонами видаткової накладної товару. Товар вважається переданим замовнику у кількості в місці поставки з моменту та на підставі підписаної сторонами видаткової накладної товару. Приймання товару по якості (тобто виявлення при використанні сторонами видаткової накладної товару).

Згідно з пунктом 5.8. договору право власності на партію товару переходить від постачальника до замовника з моменту підписання сторонами видаткової накладної товару та передання товару замовнику в місці поставки.

Відповідно до видаткової накладної №436 від 09.05.2024 відповідач передав, а позивач прийняв товар - профнастил стіновий у кількості 220 шт. Ціна - 472,682 грн. з ПДВ. Сума з ПДВ 103990,00 грн., яка підписана між сторонами, підписи скріплено печатками сторін.

Отже, матеріали справи свідчать про порушення відповідачем погодженого з позивачем умовами пункту 5.2. договору строку поставки товару, що також визнає та підтверджує відповідач у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, згідно приписів статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 ЦК України).

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 ГК України).

За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Системний аналіз положень чинного законодавства вказує, що забезпечення виконання зобов`язання має своєю правовою метою надання контрагентам можливості передбачити у відповідному правочині правові наслідки неналежного виконання обов`язків за відповідним правочином. При цьому суд зазначає, що право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України, що узгоджується із свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України.

Окрім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19 викладено правову позицію, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України та не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

З огляду на вище вказану правову позицію Великої Палати Верховного Суду, а також наведені положення законодавства, суд відхиляє твердження відповідача про безпідставність застосування до нього передбаченої умовами пункту 7.10 договору господарсько-правової відповідальності у вигляді штрафу.

Водночас суд звертає увагу, що сторони чітко визначили та погодили всі умови договору шляхом його підписання, що є належною у розумінні статей 11, 509 ЦК України та статей 173, 174 ГК України підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором кореспондуючих прав і обов`язків сторін, а також настання відповідальності сторін у разі порушення умов договору, а тому твердження відповідача про нікчемність погодженої між сторонами умови пункту 7.10 договору є необґрунтованим та безпідставним.

Враховуючи зазначене, а також беручи до уваги встановлену статтею 204 ЦК України та неспростовану в межах цієї справи в порядку статті 215 ЦК України презумпцію правомірності означеного договору, суд вважає такий договір належною у розумінні статей 11, 509 ЦК України та статей 173, 174 ГК України підставою для виникнення та існування обумовлених договором кореспондуючих прав і обов`язків сторін.

Пунктом 6.1. договору передбачено, що замовник зобов`язаний приймати поставлений товар згідно з видатковою накладною товару (п.п. 6.1.2.).

Умовами пункту 6.3. договору передбачено, що постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товару в терміни, встановлені договором (п.п. 6.3.1).

Пунктом 7.10 договору погоджено, що за порушення строків поставки товару визначених договором (прострочення поставки) з постачальника стягується штраф у розмірі 20% від загальної вартості договору.

Матеріалами справи підтверджено та відповідачем визнано порушення строку поставки товару, визначеного умовами пункту 5.2. договору, а тому перевіривши правомірність та правильність здійсненого позивачем розрахунку штрафу у розмірі 20798,00 грн. відповідно до умов пункту 7.10. договору, суд зазначає, що вказане нарахування відповідає умовам договору, положенням законодавства, розрахунок виконано арифметично вірно, у зв`язку із чим позовна вимога про стягнення штрафу у розмірі 20798,00 грн. визнається судом обґрунтованою.

Щодо позовної вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 76,71 грн. за період з 01.05.2024 по 09.05.2024 на підставі статті 625 ЦК України, суд зазначає наступне.

Приписами статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 626 ЦК України).

Разом з тим, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням інфляційних витрат на суму боргу та процентів річних виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов`язання.

Вказані правові висновки знайшли своє змістовне відображення у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов`язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку, нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

За змістом ст. ст. 509, 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Таким чином, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплатити кошти кореспондує обов`язок боржника такої сплати (висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).

Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Натомість встановлені обставини справи та погоджені між сторонами умови договору свідчать про те, що відповідач порушив строки саме поставки товару, а тому таке зобов`язання не є грошовим і на нього не поширює свою дію норма статті 625 ЦК України.

З огляду на викладене, у задоволенні позовної вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 76,71 грн. на підставі статті 625 ЦК України, слід відмовити.

Щодо тверджень відповідача у відзиві на позовну заяву про те, що заявлений розмір штрафних санкцій є надмірним та не відповідає обставинам справи з посиланням на положення частини 1 статті 233 ГК України, частини 2 статті 551 ЦК України, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За приписами частини 4 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо вона значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Застосоване у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суд користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій, оцінюючи обставини, які мають істотне значення.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

Так, зокрема, неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Частиною 2 статті 216 ГК України унормовано, що застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначено, що навесні 2024 р. збройні сили Російської Федерації вдалися масованого обстрілу енергетичної структури та міст України. В м. Харкові повні блекаути змінювались тривалими плановими та позаплановими відключеннями електроенергії, повітряні тривоги лунали щодня по кілька разів, майже кожного дня були вибухи, а тому відповідач не мав можливості своєчасно виконати взяті на себе зобов`язання. Вказує, що за результатом зусиль працівників відповідача, замовлений товар було у повному обсязі поставлено 09.05.2024 р. Враховуючи, що замовлений товар було поставлено 09.05.2024 р. відповідач за результатом розгляду претензії позивача 27.05.2024 перерахував на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 690,43 грн. у якості штрафних санкцій (пені) по договору №194 від 28.03.2024.

Крім того, зазначено, що позовні вимоги про стягнення із відповідача штрафних санкцій у розмірі 20% від загальної ціни позову, враховуючи факт прострочення поставки менше ніж на 10 календарних днів, з огляду на триваючі в Україні військові дії та тяжку енергетичну ситуацію, що склалась на весні 2024 р. у місті Харкові, є несправедливими, надмірними та неспівмірними обставинам справи.

У даному разі матеріали справи містять лист ТОВ "Стіл Трейд" вих. №54 від 30.04.2024 за підписом директора товариства, що адресований відповідачу, в якому ТОВ "Стіл Трейд" повідомляє, що є виробником металу оцінкованого з полімерним покриттям. Зазначає, що ТОВ "Стіл Трейд" отримало замовлення від ТОВ "Руф Профіль Груп" та не може поставити метал (товщина 0,4 мм, RAL 7024 мат, полімерне покриття) терміном до 30.04.2024 через відключення електропостачання та зобов`язалось відправити вищезгаданий метал не пізніше 08 травня 2024 року.

Окрім того, матеріали справи містять лист-узгодження вих. №29/04/253 від 29.04.2024, в якому відповідач зазначає, що у місті Харкові протягом останніх 4 тижнів склалася більш важка ситуація, ніж відповідач міг очікувати. Зазначено, що місто знаходиться під постійним щоденним обстрілом військ рф. У зв`язку із чим порушено електропостачання. Повідомлено, що вказану ситуацію відповідачем вирішено та відповідач працює на дизельних електрогенераторах. Разом з тим, вказує, що компанії з вантажоперевезень зараз відмовляються їхати до регіону відповідача. Через це металургійний комбінат досі не відправив відповідачу метал, з якого відповідач повинен був зробити позивачу профнастил. Таким чином, відповідач просив розглянути можливість продовження договору на 15 днів з підписанням додаткової угоди до договору для того, щоб відповідач виконав замовлення позивача у повному обсязі.

Суд зазначає, що Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженогоЗаконом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першоїстатті 106 Конституції України,Закону України "Про правовий режим воєнного стану"в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який наразі продовжено.

Харківську міську територіальну громаду із центром у м. Харків, де здійснює свою господарську діяльність відповідач, включено до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій №309 від 22.12.2022.

Загальновідомо, що з початком введення в Україні воєнного стану Харківська територіальна громада, на території якої розташован відповідач з перших днів знаходилась в зоні активних бойових дій, а саме місто Харків з перших днів прийняло на себе удар збройної агресії, зокрема масовані ракетні удари у квітні-травні 2024 р., що збігається з періодом виконання відповідачем умов договору з поставки товару.

Відповідні обставини, в силу приписів частини 3статті 75 ГПК України, є загальновідомими та такими, що не підлягають доведенню.

Суд зауважує, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Відповідно до положень статті 3, частини 3 статті 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість.

З огляду на вказане, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Натомість наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем поставлено позивачу товар із незначним пропуском погодженого умовами пункту 5.2. договору строку, а тому стягнення з відповідача штрафу у повному обсязі, не є співрозмірним з негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання.

Водночас суд приймає до уваги, що відповідач визнає існування взятих на себе договірних зобов`язань з поставки товару, не заперечує, що поставка за договором відбулась з порушенням строку, що передбачений умовами пункту 5.2. договору із об`єктивних та незалежних від відповідача причин.

Обставини справи свідчать, що задля виконання умов договору, відповідач шукав шляхи вирішення проблеми, в тому числі намагався оперативно поставити товар після спливу строку поставки, що відповідачем було зроблено та поставлено товар у повному обсязі згідно видаткової накладної №436 від 09.05.2024, який позивачем отримано.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що відповідач діяв добросовісно та поставив позивачу товар у повному обсязі із незначним простроченням строку поставки, що передбачений умовами пункту 5.2. договору.

Суд вважає за необхідне звернутися до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №147/66/17, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного.

Верховний Суд у постанові від 16.02.2022 у справі №914/1954/20 звернув увагу, що суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Крім того, матеріали справи свідчать, що позивачем не доведено, що внаслідок незначного порушення строків виконання зобов`язань з своєчасної поставки товару відповідачем було заподіяно позивачу збитків, розмір яких перевищує або дорівнює заявленому розміру штрафу. При цьому матеріали справи свідчать, що у випадку зменшення розміру штрафу позивач не несе негативного наслідку в своєму фінансовому стані, протилежного останнім не доводиться.

З огляду на викладене, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі 902/538/18).

Зазначене свідчитиме про дотримання справедливого балансу інтересів сторін, не призведе до порушення засад розумності, справедливості та добросовісності, не стане для відповідача надмірним та несправедливим фінансовим тягарем. Відтак, необхідність зменшення заявленого до стягнення розміру штрафу у даному разі не може свідчити про нівелювання мети існування неустойки як відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Отже, враховуючи вище зазначене, з урахуванням важливості та необхідності дотримання балансу інтересів сторін у даному конкретному випадку, виходячи з міркувань розумності та справедливості, беручи до уваги матеріальні інтереси обох сторін, характер господарської діяльності, її суспільне значення, а також ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань з поставки товару, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, відсутність заперечень з боку позивача щодо доводів відповідача про надмірність заявленого штрафу, суд вбачає наявність виняткових обставин, з якими законодавством пов`язується можливість реалізації судом дискреційних повноважень для зменшення розміру штрафу.

З огляду на вказане, на цілковите переконання суду, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін та верховенства права, обґрунтованим, розумним та справедливим слід вважати зменшений розмір штрафу на 50%, який підлягає стягненню у розмірі 10399,00 грн. В задоволенні решти заявленого до стягнення розміру штрафу суд вважає за необхідне відмовити.

Суд констатує, що присудження до стягнення штрафу у вказаному розмірі, з урахуванням обставин справи, відповідає вимогам чинного законодавства України, є цілком адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, способом стимулювання боржника до належного виконання зобов`язань.

Суд зазначає, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру поведінки особи, що бере участь у судовому процесі із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Вказані вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Водночас судом надано оцінку щодо належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок зазначених вище судом доказів у їх сукупності.

Таким чином, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями статті 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про часткове задоволення позову, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас суд враховує, що у разі зменшення неустойки в резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 03.04.2018 у справі №902/339/16.

Разом з тим, суд зазначає, що пунктом 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру підлягає сплаті судовий збір - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб установлено з 1 січня 2024 року в розмірі 3028,00 грн.

Суд враховує, що згідно частин 1, 4 статті 6 ГПК України у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система. Єдина судова інформаційно комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

За змістом частин 5, 6 статті 42 ГПК України документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Позовна заява надійшла до господарського суду в електронній формі через систему "Електронний суд", а тому враховуючи положення частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за звернення з позовною заявою до суду підлягав сплаті судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Водночас матеріали справи свідчать, що за звернення з позовною заявою до суду було сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн. згідно платіжної інструкції №332 від 12.06.2024, тобто в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, у разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, за звернення з позовною заявою до суду було внесено судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом, а саме у розмірі 605,60 грн., а тому позивач має право відповідно до пункту 1 частини 2 статті 7 Закону України "Про судовий збір" на повернення частини судового збору за його клопотанням.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Руф Профіль Групп" (61010, м. Харків, вул. Олександра Шпейєра, буд. 66, код ЄДРПОУ 40172470) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярмаркова, буд. 1, код ЄДРПОУ 08167863) штраф у розмірі 10399,00 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2413,49 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні решти позову - відмовити.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "02" вересня 2024 р.

СуддяГ.І. Сальнікова