Постанова

від 31.07.2024 по справі 911/595/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2024 року

м. Київ

справа № 911/595/19

провадження № 61-200св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - керівник Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави, відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Київській області, фермерське господарство «Кландайк»,

треті особи: ОСОБА_1 , Білоцерківська міська рада Київської області,

особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги, - заступник керівника Київської обласної прокуратури,

розглянув касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року у складі колегії суддів Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.

у справі за позовом керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, фермерського господарства «Кландайк», треті особи: ОСОБА_1 , Білоцерківська міська рада Київської області, про визнання недійсними наказів та договорів.

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року керівник Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Київській області) та фермерського господарства «Кландайк» (далі - ФГ «Кландайк») про визнання недійсними наказів Головного управління Держземагентства у Київській області (далі - ГУ Держземагентства у Київській області) від 03 лютого 2014 року «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки» за № КИ/3220488600:04:001/00012868, КИ/3220488600:04:013/00012869, КИ/3220488600:04:001/00012870, КИ/3220488600:04:006/00012871, КИ/3220488600:04:001/00012872; визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 3220488600:04:001:0055, 3220488600:04:013:0023, 3220488600:04:001:0056, 3220488600:04:006:0037, 3220488600:04:001:0057, укладених 14 березня 2014 року між ГУ Держземагентства у Київській області та фізичною особою ОСОБА_1 , і скасування рішень приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун К. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексними номерами 11634860, 11629408, 11636743, 11632817, 11638418 від 14 березня 2014 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржувані договори оренди земельних ділянок укладені на підставі незаконних наказів ГУ Держземагентства у Київській області від 03 лютого 2014 року «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки» за № КИ/3220488600:04:001/00012868, КИ/3220488600:04:013/00012869, КИ/3220488600:04:001/00012870, КИ/3220488600:04:006/00012871, КИ/3220488600:04:001/00012872.

Прокурор стверджував, що ОСОБА_1 , отримуючи в оренду спірні земельні ділянки, не мав намірів займатись фермерським господарством особисто та не звертався із цією метою до Білоцерківської районної державної адміністрації із заявою про отримання в оренду земельних ділянок державної власності.

Вказував, що отримання ОСОБА_1 значних площ земель для ведення фермерського господарства спрямоване на збільшення обсягу земель ФГ «Кландайк». При цьому ОСОБА_1 як голова цього ФГ повинен був отримати такі земельні ділянки у користування за результатами аукціону, що відповідало б вимогам статей 124, 134 ЗК України та статті 7 Закону України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Господарський суд Київської області ухвалою від 08 травня 2019 року залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_1 .

Ухвалою від 24 червня 2020 року Господарський суд Київської області прийняв відмову прокурора від частини позовних вимог та закрив провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 231 ГПК України в частині позовних вимог про скасування рішення приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун К. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексними номерами 11634860, 11629408, 11636743, 11632817, 11638418 від 14 березня 2014 року.

Господарський суд Київської області рішенням від 24 червня 2020 року задовольнив позовні вимоги в повному обсязі.

Постановою від 24 листопада 2020 року Північний апеляційний господарський суд рішення Господарського суду Київської області від 24 червня 2020 року скасував, провадження у справі № 911/595/19 закрив.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 01 лютого 2021 року задовольнив заяву Білоцерківської місцевої прокуратури про направлення справи за встановленою юрисдикцією та направив матеріали справи до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області для розгляду по суті.

Ухвалою від 18 травня 2021 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у цій справі в загальному порядку.

Ухвалою від 05 жовтня 2021 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області залучив до участі у справі як третю особу Білоцерківську міську раду Київської області.

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області рішенням від 08 грудня 2021 року у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд вказав на дотримання прокурором під час звернення до суду із позовом вимог Закону України «Про прокуратуру». Зазначив, що ГУ Держземагентства у Київській області під час видання наказів про передачу в оренду ОСОБА_1 спірних земельних ділянок порушило приписи ЗК України та Закону України «Про фермерське господарство» та не встановило його волевиявлення на створення фермерського господарства з урахування перспектив його діяльності, не перевірило наявність власних матеріальних та трудових ресурсів для обробітку землі.

Оскільки земельні ділянки були передані в оренду з порушенням вимог чинного законодавства, а тому й договори оренди, укладені на підставі наказів про затвердження документації із землеустрою та передачу ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства земельних ділянок, підпадають під ознаки недійсного правочину. Таким чином, місцевий суд дійшов висновку, що позиція позивача щодо передачі в оренду зазначених земельних ділянок з порушенням вимог чинного законодавства знайшла своє підтвердження.

Вказуючи на відсутність підстав для відмови в позові в частині вимог до ФГ «Кландайк», суд першої інстанції керувався тим, що воно є неналежним відповідачем, оскільки до відкриття провадження у цій справі Білоцерківським міськрайонним судом Київської області та на момент розгляду справи користувачем (суборендарем) спірних земельних ділянок є фермерське господарство «Кландайк-ІІ».

Суд врахував, що оспорювані накази ГУ Держземагентства у Київській області видало 03 лютого 2014 року, спірні договори були укладені 14 березня 2014 року, державна реєстрація права оренди спірних земельних ділянок за ОСОБА_1 була проведена 14 березня 2014 року, а прокурор звернувся до суду з цим позовом у березні 2019 року, тобто через п`ять років після реєстрації договорів. Оскільки позивач не обґрунтував своєї позиції щодо строку звернення до суду за захистом своїх прав, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню у зв`язку із пропуском позовної давності.

Київський апеляційний суд постановою від 21 листопада 2022 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнив частково. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2021 року скасував, позов керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави залишив без розгляду.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що Білоцерківська територіальна громада в особі Білоцерківської міської ради, до компетенції якої належать повноваження щодо розпорядження спірними земельними ділянками, у цій справі не є ані суб`єктом звернення, ані залученим учасником справи, хоча у цьому випадку, вона має бути належним позивачем у спірних правовідносинах.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва.

Звертаючись з позовом до господарського суду в липні 2019 року, після зміни юрисдикції справи, прокурор підстави звернення не змінював, попри те, що питання представництва в цій справі вже досліджувалося та суд першої інстанції 26 липня 2021 року відмовив ФГ «Кландайк» у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 257 ЦПК України. Водночас апеляційний суд додатково наголосив на тому, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі заступник керівника Київської обласної прокуратури посилається на наявність підстав для касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, та просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року й направити справу до апеляційного суду на новий розгляд.

Касаційна скарга заступника керівника Київської обласної прокуратури також містить клопотання про розгляд справи в судовому засіданні за участі представника Офісу Генерального прокурора.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Касаційна скарга заступника керівника Київської обласної прокуратури на постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року надійшла до Верховного Суду 03 січня 2023 року.

Верховний Суд ухвалою від 11 січня 2023 року вказану касаційну скаргу залишив без руху та встановив заявникові строк для усунення її недоліків.

30 січня 2023 року до Верховного Суду надійшло клопотання від Київської обласної прокуратури про продовження строку на усунення недоліків.

Верховний Суд ухвалою від 31 січня 2023 року продовжив Київській обласній прокуратурі строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Верховний Суд ухвалою від 13 лютого 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури та витребував цивільну справу із Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.

24 лютого 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Ухвалою від 16 липня 2024 року Верховний Суд відмовив у задоволенні клопотання заступника керівника Київської обласної прокуратури про участь у судовому засіданні, призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 липня 2024 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петров Є. В., Сердюк В. В., Ситнік О. М.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заступник керівника Київської обласної прокуратури, обґрунтовуючи наявність підстав для касаційного оскарження судового рішення, посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 та від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц.

Заявник стверджує, що апеляційний суд, не досліджуючи наявність фактів порушеного права держави та не надаючи їм правової оцінки, залишив позов без розгляду, чим фактично позбавив державу права на захист інтересів у суді, а отже, - доступу до правосуддя.

Зазначає, що спірними земельними ділянками, які належали до державної форми власності на території Храпачівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, на момент подання позову до суду розпоряджалось ГУ Держгеокадастру у Київській області.

Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, не передбачає повноважень органів Держгеокадастру щодо пред`явлення позовів про визнання недійсними організаційно-розпорядчих актів органів державної влади або місцевого самоврядування.

ГУ Держгеокадастру у Київській області визначено відповідачем у цій справі, що процесуально позбавляє його можливості звернення до суду як позивача, тому, звертаючись до суду із цим позовом в інтересах держави, прокурор діяв правомірно.

Звертає увагу, що незважаючи на те, що на цей час Білоцерківська міська рада наділена державою правом розпорядження спірними землями, процесуальним законодавством не передбачено можливість зміни позивача під час розгляду справи.

Відзив на касаційну скаргу

У березні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ФГ «Кландайк»,в якому зазначено, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому відсутні підстави для її задоволення. Представник ФГ «Кландайк» також подав до Верховного Суду клопотання про закриття касаційного провадження та про зупинення розгляду справи.

Фактичні обставини справи

Суд установив, що прокуратура Київської області проводила досудове розслідування кримінального провадження, відомості про яке 06 червня 2018 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018111030000182. 26 грудня 2018 року кримінальне провадження було закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України за встановленої відсутності в діяннях посадових осіб ГУ Держгеокадастру у Київській області складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 364 КК України (т. 5 а. с. 104 - 106).

Під час досудового розслідування вказаного кримінального провадження було встановлено, що 03 лютого 2014 року ГУ Держземагентства у Київській області видало накази «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки» за № КИ/3220488600:04:001/00012868, КИ/3220488600:04:013/00012869, КИ/3220488600:04:001/00012870, КИ/3220488600:04:006/00012871, КИ/3220488600:04:001/00012872, якими затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 на території Храпачівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, та на підставі відповідних договорів оренди землі від 14 березня 2014 року ОСОБА_1 передано в оренду такі земельні ділянки з кадастровими номерами: 3220488600:04:001:0055 площею 73,3800 га, 3220488600:04:013:0023 площею 10,0000 га, 3220488600:04:001:0056 площею 17,4200 га, 3220488600:04:006:0037 площею 9,4561 га та 3220488600:04:001:0057 площею 5,2939 га (т. 1 а. с. 26 - 55).

Договори оренди землі від 14 березня 2014 року посвідчені приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун К. А., зареєстровані 14 березня 2014 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно за індексними номерами 11634860, 11629408, 11636743, 11632817 та 11638418.

14 березня 2014 року ОСОБА_1 уклав з ФГ «Кландайк» договори суборенди землі, відповідно до яких ОСОБА_1 як суборендодавець передав ФГ «Кландайк» як суборендарю земельні ділянки: площею 73,3800 га (кадастровий номер 3220488600:04:001:0055), площею 10,0000 га (кадастровий номер 3220488600:04:013:0023), площею 17,4200 га (кадастровий номер 3220488600:04:001:0056), площею 9,4561 га (кадастровий номер 3220488600:04:006:0037) та площею 5,2939 га (кадастровий номер 3220488600:04:001:0057).

27 серпня 2014 року відбулася державна реєстрація зазначених договорів суборенди землі, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1 а. с. 76 - 90).

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань ФГ «Кландайк» зареєстровано у державному реєстрі підприємств та організацій України 07 лютого 2006 року та станом на 05 квітня 2019 року засновником і головою вказаного фермерського господарства є ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 115 - 120).

Загальна площа землі, яку передано в суборенду ФГ «Кландайк», становить 115,55 га. З дня отримання земельних ділянок у 2014 році ФГ «Кландайк» використовувало їх за цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства.

06 вересня 2019 року ОСОБА_1 та ФГ «Кландайк-ІІ» уклали договори суборенди землі, за якими спірні земельні ділянки передано в суборенду (т. 7 а. с. 36 - 67).

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно 06 вересня 2019 року відбулася державна реєстрація зазначених договорів суборенди, де суборендарем вказаних земельних ділянок є ФГ «Кландайк-ІІ» (т. 8 а. с. 4 - 22).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також керуючись межами касаційного перегляду справи, визначеними статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи зміст касаційної скарги, предметом касаційного перегляду у цій справі є перевірка наявності обґрунтованих підстав для звернення прокурора із цим позовом до суду.

Так, скасовуючи рішення місцевого суду та залишаючи позов без розгляду, суд апеляційної інстанції вказав на відсутність у цій справі підстав для представництва прокурором інтересів держави у зв`язку із невжиттям ним усіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення такого представництва.

Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не погоджується із цим висновком апеляційного суду у зв`язку із таким.

Громада володіє деякими ознаками суб`єкта публічно-правових відносин, яка може мати власні (публічні) інтереси, що є відмінними від інтересів конкретної (приватної) особи. При цьому Конституцією України (статті 13, 23, 41, 43, 89 та 95) передбачено, що суспільні (публічні) інтереси підлягають самостійному захисту, а також обов`язковому врахуванню під час прийняття найважливіших рішень на рівні держави або відповідної територіальної громади.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 статті 131-1 Конституції України).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятої 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає у тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

У Висновку № 3 (2008) Консультативної ради європейських прокурорів «Про роль прокуратури поза межами сфери кримінального права» зазначено, що діяльність прокурорських служб за межами кримінального права визначається, насамперед, потребою суспільства у належному захисті прав людини та державних інтересів; не існує загальних міжнародних правових норм та правил стосовно завдань, функцій та організації прокурорської служби за межами сфери кримінального права, оскільки держава має суверенне право визначати свої інституційні та правові процедури реалізації її функцій із захисту прав людини та державних інтересів (пункти 29 - 31).

У постанові Верховного Суду від 04 листопада 2022 року у справі № 420/18905/21 викладено висновок про те, що позиція європейських інституцій полягає у тому, що участь прокурора у судовому провадженні поза межами кримінального процесу є винятком; така участь можлива лише за умови спрямованості на захист суспільних або важливих державних потреб, відсутності конфлікту інтересів, гарантованої незалежності органів прокуратури, а також дотриманні права усіх сторін процесу на справедливий суд як елементу принципу верховенства права.

Згідно з частиною другою статті 2 ЦК України держава Україна, Автономна Республіка Крим та територіальні громади є учасниками цивільних відносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками (частина перша статті 167 ЦК України).

Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити

про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справу № 925/1133/18 (провадження № 12-60гс23) та вкотре досліджуючи питання обсягу повноважень прокурора при здійсненні ним представництва в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення її інтересів, дійшла таких висновків під час ухвалення постанови від 11 червня 2024 року: «… визначений частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов. Прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави» (див. пункти 76, 140 постанови).

Так, у справі, що переглядається, підставою звернення прокурора із цим позовом до суду було виявлення під час проведення досудового розслідування кримінального провадження факту порушення встановленого законодавством порядку надання фізичній особі в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Об`єктом оскарження є відповідні накази ГУ Держземагентства у Київській області про затвердження документації із землеустрою і передачі в оренду земельних ділянок та договори оренди землі, укладені на підставі цих наказів між ОСОБА_1 та ГУ Держземагентства у Київській області.

З огляду на заявлену прокурором вимогу про визнання недійсними вказаних наказів і договорів оренди та відсутність іншого органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, прокурор під час подання позову до суду правомірно визначив ГУ Держгеокадастру у Київській області одним із відповідачів у справі.

Колегія суддів Верховного Суду враховує, що постановою від 14 січня 2015 року № 5 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру» Кабінет Міністрів України ухвалив рішення щодо реорганізації територіальних органів Державного агентства земельних ресурсів України шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру. Згідно із додатком 2 до вказаної постанови Кабінету Міністрів України ГУ Держземагентства у Київській області реорганізовано в ГУ Держгеокадастру у Київській області. Тобто ГУ Держгеокадастру у Київській області є правонаступником ГУ Держземагентства у Київській області.

Питання зміни форми власності спірних земель та їх перехід до відання Білоцерківської міської територіальної громади в особі Білоцерківської міської ради Київської області було предметом дослідження Білоцерківського міськрайонного суду Київської області під час розгляду клопотання міської ради про вступ у справу як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, та постановлено відповідну ухвалу від 05 жовтня 2021 року (т. 7 а. с. 182, 183).

Наведеним спростовується вказівка суду апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові про те, що Білоцерківська територіальна громада в особі Білоцерківської міської ради не є залученим учасником справи.

Крім того, зміна форми власності спірних земель відбулась вже після звернення прокурора із цим позовом до суду, що, у свою чергу, свідчить про відсутність у прокурора на час пред`явлення позову обов`язку на виконання вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» доводити бездіяльність Білоцерківської міської ради Київської області.

У зв`язку із наведеним Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів касаційної скарги заступника керівника Київської обласної прокуратури та наявність підстав для її задоволення і, відповідно, скасування оскаржуваної постанови Київського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року.

Разом із цим колегія суддів Верховного Суду врахувала, що питання юрисдикційності спору, що є предметом розгляду, вже вирішувалось у судовому порядку. Тому розгляд цієї справи в порядку цивільного судочинства спрямований на забезпечення доступу до правосуддя та уникнення юрисдикційного конфлікту. Зазначений підхід узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 904/6125/20 (провадження № 12-27гс21).

Подане ФГ «Кландайк» до Верховного Суду клопотання про закриття касаційного провадження підлягає залишенню без задоволення, оскільки наведені прокурором підстави касаційного оскарження знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду.

ФГ «Кландайк» також просило зупинити розгляд справи до розгляду Верховним Судом справи № 925/1133/18 щодо визначення правового статусу прокурора як самостійного позивача. Велика Палата Верховного Суду розглянула зазначену справу 11 червня 2024 року, викладені у ній висновки колегія суддів врахувала під час розгляду цієї справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У частині шостій статті 411 ЦПК України встановлено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Оскільки порушення апеляційним судом норм процесуального права призвело до ухвалення незаконного судового рішення, оскаржувана постанова апеляційного суду відповідно до статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури, не змінює судове рішення та не ухвалює нове, а направляє справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року скасувати та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. І. Грушицький Судді І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Сердюк О. М. Ситнік