Рішення

від 03.09.2024 по справі 120/1184/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

03 вересня 2024 р. Справа № 120/1184/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Флайфікс" до Вінницької митниці про визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Флайфікс" до Вінницької митниці про визнання протиправним та скасування рішення.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю прийнятого відповідачем рішення про коригування митної вартості товарів №UA401000/2023/000119/2 від 17.11.2023.

Ухвалою від 05.02.2024 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк відповідачем відзив на позовну заяву подано не було.

З огляду на викладене, а також керуючись ч. 6 ст. 162 КАС України, на думку суду, наявні підстави для вирішення даної справи за наявними у ній матеріалами.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що 01.06.2023 між ТОВ "Флайфікс" (покупець) та компанією AKTURKLOJISTIK VE TICARET LTD (продавець), було укладено контракт №2/2023. Відповідно до умов контракту, продавець продав, а покупець купив товар вказаний в Інвойсах, що є невід`ємною частиною договору (п. 1.1). Номенклатура, кількість та вартість товару вказані в Інвойсах, що є невід`ємною частиною договору (п. 1.2). Оплата за товар проводиться після отримання товару (п. 4.2).

З метою здійснення митного оформлення товару, поставленого за контрактом №2/2023 від 01.06.2023, позивачем була подана до Вінницької митниці електронна митна декларація №23UA401020062161U2 разом із необхідним для митного оформлення пакетом документів.

Загалом, з метою проведення митного оформлення товару, позивачем були надані наступні документи:

- контракт №2/2023 від 01.06.2023;

- додаток №1 до контракту від 31.10.2023;

- Інвойс № ULS2023000000153 від 31.10.2023;

- специфікація до інвойсу від 31.10.2023;

- автотранспортна накладна № 00069 від 01.11.2023;

- сертифікат походження від 01.11.2023 № MM 0720042;

- рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від 14.11.2023 №HMC2023000000593;

- довідка про транспортні витрати № HMC2023000000593 від 14.11.2023;

- прайс-лист б/н від 01.06.2023;

- експертний Висновок № 113/851 від 15.11.2023;

- комерційна пропозиція від 31.10.2023;

- експортна декларація країни відправлення №23270100EX00082134 від 01.11.2023.

При цьому в митній декларації №23UA401020062161U2 митна вартість товару визначена за першим методом - за ціною Договору.

Разом із тим, за наслідком розгляду наданих позивачем матеріалів, відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA401000/2023/000119/2 від 17.11.2023.

Незгода позивача із прийнятим рішенням, зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 34-1 ч. 1 ст. 4 МК України, митні органи - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, митниці та митні пости.

Відповідно до положень статті 49 МК України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною 1 статті 51 МК України передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 52 МК України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані:

1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом;

2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;

3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації. (ч. 2 ст. 52 МК України).

У випадках, визначених цим Кодексом, для заявлення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України відповідно до митного режиму імпорту, митному органу, який проводить митне оформлення цих товарів, разом з митною декларацією та іншими необхідними для митного оформлення зазначених товарів документами в установленому порядку подається декларація митної вартості (ч. 4 ст. 52 МК України).

У декларації митної вартості наводяться відомості про метод визначення митної вартості товарів, числове значення митної вартості товарів та її складових, умови зовнішньоекономічного договору, що мають відношення до визначення митної вартості товарів, та надані документи, що підтверджують зазначене. Відомості, зазначені у частині восьмій цієї статті, є відомостями, необхідними для митних цілей (ч.ч. 8, 9 ст. 52 МК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Частиною 2 статті 53 МК України передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Частинами 1, 2 та 3 ст. 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Положеннями ч. 5 ст. 54 МК України передбачено, що митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Відповідно до ч. 6 ст. 54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;

2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;

4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Згідно з ч. 1 ст. 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Положення статті 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Відповідно до ч. 1 статті 58 МК України, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо:

1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:

а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;

б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);

в) не впливають значною мірою на вартість товару;

2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;

3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті;

4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Частиною 2 статті 58 МК України передбачено, що Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

В даному ж випадку, як уже було встановлено судом вище, між ТОВ "Флайфікс" (покупець) та компанією AKTURKLOJISTIK VE TICARET LTD (продавець), було укладено контракт №2/2023 від 01.06.2023.

Відповідно до умов контракту, продавець продав, а покупець купив товар вказаний в Інвойсах, що є невід`ємною частиною договору (п. 1.1). Номенклатура, кількість та вартість товару вказані в Інвойсах, що є невід`ємною частиною договору (п. 1.2). Оплата за товар проводиться після отримання товару (п. 4.2).

Згідно із доповненням №1 до контракту №2/2023 від 01.06.2023, вартість товару згідно інвойсу № ULS2023000000153 від 31.10.2023 встановлено на чіткому рівні.

З метою здійснення митного оформлення товару, поставленого за контрактом №2/2023 від 01.06.2023, позивачем була подана до Вінницької митниці електронна митна декларація №23UA401020062161U2 разом із необхідним для митного оформлення пакетом документів.

Загалом, з метою проведення митного оформлення товару, позивачем були надані наступні документи: контракт №2/2023 від 01.06.2023; додаток №1 до контракту від 31.10.2023; Інвойс № ULS2023000000153 від 31.10.2023; специфікація до інвойсу від 31.10.2023; автотранспортна накладна № 00069 від 01.11.2023; сертифікат походження від 01.11.2023 № MM 0720042; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від 14.11.2023 №HMC2023000000593; довідка про транспортні витрати № HMC2023000000593 від 14.11.2023; прайс-лист б/н від 01.06.2023; експертний Висновок № 113/851 від 15.11.2023; комерційна пропозиція від 31.10.2023; експортна декларація країни відправлення №23270100EX00082134 від 01.11.2023.

При цьому в митній декларації №23UA401020062161U2 митна вартість товару визначена за першим методом - за ціною Договору.

Разом із тим, за наслідком розгляду наданих позивачем матеріалів, відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA401000/2023/000119/2 від 17.11.2023.

Як видно із змісту рішення №UA401000/2023/000119/2 від 17.11.2023 підставою для коригування митної вартості товарів став висновок митного органу про те, що документи, які надані до митного оформлення, не містять достовірних та об`єктивних відомостей, які б підтверджували числові значення складових митної вартості.

Зокрема, в рішенні №UA401000/2023/000119/2 від 17.11.2023 зазначено наступне:

1) у наданому інвойсі від 31.10.2023 №ULS2023000000153 не зазначено, які складові включені до ціни товару, а також не міститься посилання на виконання якого зовнішньоекономічного договору (контракту) він виданий. Також наданий інвойс від 31.10.2023 №ULS2023000000153 не містить умов, порядку та термінів оплати, банківські платіжні документи відсутні. Отже, неможливо перевірити числові значення заявленої митної вартості товару та відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

2) в наданій копії митної декларації країни відправлення від 01.11.2023 №23270100EX00082134 зазначено номер e-Fatura, який не співпадає з номером e-Fatura інвойса від 31.10.2023 №ULS2023000000153;

3) в наданому висновку ДП «Держзовнішінформу» №113/851 від 15.11.2023 проаналізовано мережу Інтернет, однак сайти наведені експертом українських компаній і товар не аналогічний, а з схожими технічними характеристиками, також експертом у вищезгаданому висновку зазначено, що ціна «може становити…». За посиланням на сайти https://rozetka.com.ua, https://epicentrk.ua та https://megamarket.zakaz.ua. вказана ціна українських компаній на подібний товар на українському ринку, яка в рази перевищує ціну ввезеного товару і ніяк не може підтвердити ціну продажу в країні придбання Туреччині.

Надаючи оцінку виявленим митним органом розбіжностям, суд враховує наступне.

Щодо посилань відповідача на відсутність в інвойсі від 31.10.2023 №ULS2023000000153 посилання на виконання якого зовнішньоекономічного договору (контракту) він виданий, умов, порядку та термінів оплати, варто зазначити, що умови, порядок та терміни оплати за товар чітко визначені самим контрактом №2/2023 від 01.06.2023.

Належність Інвойсу від 31.10.2023 №ULS2023000000153 саме до контракту №2/2023 від 01.06.2023 підтверджується доповненням №1 до контракту №2/2023 від 01.06.2023, яким встановлено вартість товару згідно Інвойсу № ULS2023000000153 від 31.10.2023.

Суд зазначає, що наданий позивачем Інвойс № ULS2023000000153 від 31.10.2023 містить чітку інформацію про номенклатуру, кількість та вартість товару, а тому посилання в оскаржуваному рішенні на наведені вище обставини, судом оцінюються критично.

З приводу посилань відповідача на те, що в декларації країни відправлення від 01.11.2023 №23270100EX00082134 зазначено номер e-Fatura, який не співпадає з номером e-Fatura інвойса від 31.10.2023 №ULS2023000000153, варто зазначити, що однієї лише вказівки на наявність розбіжностей та недоліків у поданих документах без роз`яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана недостатньо для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості.

Судом також критично оцінюються посилання відповідача, які стосуються висновку ДП «Держзовнішінформу» №113/851 від 15.11.2023, адже жодним чином не підтверджують неможливість застосування основного методу визначення митної вартості товарів.

Суд наголошує, що в даному випадку вартість товарів чітко визначена доповненням №1 до контракту №2/2023 від 01.06.2023. При цьому, визначена доповненням №1 вартість товарів відповідає тій, що вказана в інвойсі № ULS2023000000153 від 31.10.2023 та заявлена позивачем при митному оформлені товарів.

З урахуванням вище викладеного, за наявності усіх визначених ч. 2 ст. 53 МК України документів, які підтверджують заявлену позивачем митну вартість товару, а також беручи до уваги факт відсутності у відповідних документах (визначених саме ч. 2 ст. 53 МК України) розбіжностей, які б мали вплив на правильність визначення митної вартості, суд приходить до висновку, що у відповідача були відсутні підстави для коригування заявленої позивачем митної вартості товарів за МД №23UA401020062161U2.

Враховуючи наведене, суд доходить до висновку, що рішення про коригування митної вартості товарів №UA401000/2023/000119/2 від 17.11.2023 не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Крім того, у справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 2422,40 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Що ж до відшкодування на користь позивача понесених ним витрат на правову допомогу адвоката в сумі 10000 грн., то суд зазначає наступне.

Положеннями п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

При цьому, положеннями ч. 6 та ч. 7 ст. 132 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 7, 9 статті 139 КАС унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Також, за змістом частини 9 статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 зокрема зазначив, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу, суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У пункті 269 Рішення зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, - є неспівмірним.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.11.2019 у справі №826/15063/18, від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 та від 19.12.2019 у справі №520/1849/19.

Так, згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

У п. 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI зазначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

За змістом статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є:

1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ;

8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

Згідно визначення, наведеного у статті 30 Закону № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.

В даному ж випадку, на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, представником позивача надано копію договору про надання правничої допомоги №119 від 07.12.2023, яким визначено фіксовану суму гонорару 10000 грн., платіжну інструкцію №9499088623 від 20.12.2023 про сплату гонорару в сумі 5000 грн.

В той же час, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

З приводу наведеного варто зазначити, що дана справа дійсно є справою незначної складності, а правовідносини, які є предметом розгляду в межах цієї справи, не є складними, що свідчить про те, що підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача щодо стягнення на його користь витрат, понесених ним на правову допомогу адвоката у сумі 10000 грн., підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення таких витрат в сумі 3000 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Вінницької митниці про коригування митної вартості товарів №UA401000/2023/000119/2 від 17.11.2023.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Флайфікс" сплачений судовий збір в сумі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької митниці.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Флайфікс" понесені витрати на правничу допомогу в сумі (три тисячі) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької митниці.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ФЛАЙФІКС" (вул. Пирогова, 1/35, офіс 9, м. Київ, код ЄДРПОУ 42695499)

Відповідач: Вінницька митниця (вул. Лебединського, 17, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 43958385)

Повний текст рішення складено 03.09.2024.

СуддяПоліщук Ірина Миколаївна