Рішення

від 03.09.2024 по справі 260/3524/24

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

03 вересня 2024 року м. Ужгород№ 260/3524/24

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючої - судді Маєцької Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Тем Енерго до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) в Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Тем Енерго звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) в Закарпатській області, в якій просить визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) в Закарпатській області Про застосування адміністративно господарського штрафу № ПШ 009134 від 07.03.2024 року.

03 червня 2024 року ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі наявних у ній матеріалів.

Ухвалою суду від 01 серпня 2024 року у задоволенні клопотання представника відповідача про передачу адміністративної справи за підсудністю відмовлено.

Ухвалою суду від 15 серпня 2024 року поновлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та прийнято, поданий відповідачем відзив до розгляду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, 07.03.2024 року Державною службою України з безпеки на транспорті в особі відділу державного контролю (нагляду) в Закарпатській області було складено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ 009134, якою притягнуто позивача до відповідальності передбаченої абз. 3 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Позивач зазначає, що автомобілем здійснювалось перевезення вантажу, що належить ТОВ «Тем Енерго» відповідно до видаткової накладної № 1 від 09.01.2024 року. Вантажовідправником при заповненні ТТН № РН-0000004 від 09.01.2024 року помилково вказане ТОВ «Тем Енерго» як перевізник. Ніяких замовлень на перевезення, укладеного договору на перевезення та розрахунків між вантажовідправником та ТОВ «Тем Енерго» не існує. Договірні взаємовідносини існують між ТОВ «Тем Енерго» та ТОВ «Трейдбудкомплект» щодо поставки вказаного вантажу. За умовами поставки продукція отримується ТОВ «Тем Енерго» самовивозом. Відтак, позивач вважає, що відповідачем не було доведено належними доказами факт вчинення позивачем порушення, за яке передбачена відповідальність абзацом 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» та відповідно не доведено правомірність винесення оскарженої постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000,00 грн.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову в зв`язку з тим, посадові особи відповідача правильно визначили правопорушення та зафіксували його в акті проведення рейдової перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом АР024613 від 09.01.2024 року.

Позивач надав суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що наведені відповідачем у відзиві на позовну заяву аргументи не спростовують вказані у позові підстави для скасування оскарженої постанови.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 09.01.2024 року на автомобільній дорозі М-09 35 км посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Тернопільській області був зупинений транспортний засіб DAF днз НОМЕР_1 та напівпричіп KRONE НОМЕР_2 під керуванням водія

ОСОБА_1 здійснювались внутрішні перевезення вантажів про що свідчить копія ТТН № РН-0000004 від 09.01.2024 року.

Під час рейдової перевірки виявлено відсутність документів, на підставі яких здійснюється перевезення, а саме: протоколу повірки та адаптації тахографа, у зв`язку з чим складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №АР 024613 від 09.01.2024 року.

07.03.2024 року начальником відділу державного нагляду (контролю) в Закарпатської області за наслідками розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, складено постанову про застосування адміністративно - господарського штрафу №ПШ 009134, згідно з якою до ТОВ «Тем Енерго» за порушення ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» на підставі абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, застосовано штраф у розмірі 17000 грн.

Не погоджуючись із постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу та вважаючи її протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2344-III).

Відповідно до ст. 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями; автомобіль вантажний - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів; великогабаритний транспортний засіб - транспортний засіб з вантажем або без вантажу, хоча б один з габаритних параметрів якого перевищує встановлені на території України допустимі параметри.

Статтею 5 Закону № 2344-ІІІ визначено, що основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

У відповідності до статті 6 Закону № 2344-ІІІ державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Відповідно до ч. 12 ст. 6 Закону № 2344-ІІІ державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Згідно п. 2-4 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 за № 1567 (далі - Порядок № 1567) рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.

За приписами п. 14 Порядку № 1567 рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Згідно із пунктом 15 Порядку за № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону № 2344-III документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Згідно зі статтею 33 Закону № 2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

За текстом ч. 1 ст. 34 закону № 2344-III автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону № 2344-III до внутрішніх перевезень вантажів відносяться перевезення вантажів між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні, та комплекс допоміжних операцій, пов`язаних з цими перевезеннями, а також технологічні перевезення вантажів, що здійснюються в межах одного виробничого об`єкта без виїзду на автомобільні дороги загального користування.

До комплексу допоміжних операцій, пов`язаних із внутрішніми перевезеннями вантажів автомобільним транспортом, належать: завантаження та розвантаження автомобільних транспортних засобів; перевантаження вантажів на інший вид транспорту чи транспортний засіб; сортування, пакування, обмірювання та маркування вантажу; накопичення, формування або дроблення партій вантажу; зберігання вантажу; транспортно-експедиційні послуги.

Правила перевезень вантажів транспортними засобами затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Правила технологічних перевезень вантажів транспортними засобами затверджуються керівництвом виробничого об`єкта.

Згідно з частинами 1-2 ст. 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Аналіз положень Закону № 2344-III дає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлено їх вичерпний перелік, проте зазначено про необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством, які водій повинен мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 11.02.2020 у справі № 820/4624/17.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону № 2344-III водій транспортного засобу зобов`язаний, зокрема, мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.

Отже, положеннями чинного законодавства покладено на перевізника обов`язок із забезпечення, а на водія - пред`явлення для перевірки відповідних документів.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-IIІ визначено, що суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт - є автомобільний перевізник.

В розумінні вимог статті 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Згідно з розділом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, перевізник - фізична або юридична особа-суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

Товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Транспортна послуга - перевезення вантажів та комплекс допоміжних операцій, що пов`язані з доставкою вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до пункту 11.1 зазначених Правил № 363, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7до цих Правил.

Верховний Суд, аналізуючи у постанові від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21 законодавства, що врегульовують спірні правовідносини зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

Верховний Суд зауважив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

У постанові від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20 Верховний Суд, вирішуючи питання щодо визначення належного суб`єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт зауважував на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж.

Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом у постанові від 12.10.2023 у справі № 280/3520/22.

Судом встановлено, що під час рейдової перевірки водієм надано товарно-транспортну накладну № РН-0000004 від 09.01.2024 року, з якої вбачається, що транспортним засобом DAF FT XF105, днз НОМЕР_1 , напівпричіп KRONE SD2, днз НОМЕР_2 здійснювалося перевезення вантажу, автомобільним перевізником визначено ТОВ «Тем Енерго»

Верховний Суд у постановах від 14.12.2023 у справі № 340/5660/22, від 21.03.2024 у справі № 240/10400/23 зазначив, що за відсутності інших документів, які спростовують інформацію зазначену в ТТН про автомобільного перевізника, встановлення особи перевізника здійснюється відповідно до вказаних в ТТН відомостей щодо такої особи, які є обов`язковими при її оформленні.

Наведене свідчить про наявність у контролюючого органу інформації щодо автомобільного перевізника під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, проте автомобільного перевізника під час розгляду справи органом контролю встановлено виключно на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 06.03.2024 у справі № 200/4052/22.

Таким чином, позивач у розумінні приписів Закону № 2344-III, у даному випадку, був перевізником, з огляду на визначенням його перевізником у товарно-транспортних накладних та наявності у власності та користуванні транспортних засобів.

Суд зазначає, наказом Міністерства транспорту і зв`язку України від 07.06.2010 за № 340, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.09.2010, затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, яке встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку (далі по тексту - Положення № 340).

Відповідно до пункту 1.3 Положення № 340 вимоги цього положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.

Згідно з пунктом 6.1 Положення № 340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

За приписами п. 6.3 Положення № 340 водій, що керує транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.

Отже згідно з визначенням Положення № 340 тахограф - контрольний пристрій, який встановлюється на транспортному засобі для показу та реєстрації інформації про рух транспортного засобу. Іншим способом контролю водіїв є індивідуальна контрольна книжка, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування.

Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів встановлено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженою Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України № 385 від 24.06.2010 (далі за текстом - Інструкція № 385).

Відповідно до п. 1.4 Інструкції № 385 контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв.

За приписами п. 2.5 Інструкції № 385 повірку тахографів здійснюють повірочні лабораторії, які уповноважені на проведення повірки тахографів відповідно до Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність».

Пунктом 2.6 Інструкції № 385 визначено, що тахографи перевіряються та адаптуються до транспортного засобу пунктами сервісу тахографів періодично кожні два роки, а також в разі установлення або заміни тахографа, ремонту тахографа, зміни типу розмірів пневматичних шин автомобільного транспортного засобу, якщо під час технічного обслуговування або ремонту автомобільного транспортного засобу відбулося пошкодження таблички тахографа або пломб, що може вплинути на роботу тахографа.

За результатами перевірки та адаптування тахографа до транспортного засобу пункт сервісу тахографів оформлює у двох примірниках протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу (пункту 2.7 Інструкції № 385). В разі позитивних результатів перевірки та адаптації тахографа пункт сервісу тахографів маркує транспортний засіб та опломбовує тахограф і його складові чітким відбитком тавра.

Відповідно до п. 3.3 Інструкції № 385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, повинен мати при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.

Згідно з п. 3.5 Інструкції № 385 перевізники забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії.

У відповідності до п. 3.6 Інструкції № 385 перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку: наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа; строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.

З приводу доводів позивача про те, що він не є суб`єктом відповідальності за виявлене порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, оскільки на момент проведення перевірки не надавав послуг вантажних перевезень, а використовував транспортні засоби виключно для перевезення для власних потреб, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 1 Закону №2344-III автомобільний перевізник визначається як фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Тобто норми Закону № 2344-III передбачають надання статусу автомобільного перевізника для осіб, що здійснюють не тільки договірні перевезення, а й перевезення для власних потреб.

Зокрема, чинна редакція абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-III передбачає ширше коло осіб, до яких можуть бути застосовані адміністративно-господарські штрафи - «особи, які здійснюють перевезення пасажирів та вантажів», а не лише «особи, які надають послуги з перевезень пасажирів та вантажів», як про це помилково зазначає позивач в апеляційній скарзі.

Таким чином, аргументи позивача щодо того, що обов`язок мати тахограф, та відповідно протокол повірки та адаптації тахографа, розповсюджується лише для осіб, які надають послуги з перевезення, а не здійснюють його для власних потреб, є неприйнятними, оскільки ні Закон № 2344-III, ні Інструкція № 385 не ставить такі критерії в залежність від виду здійснення вантажних перевезень.

При цьому, за змістом пункту 1.3 Положення № 340, яким саме і передбачено обов`язок щодо обладнання визначених категорій транспортних засобів тахографами, вимоги цього положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами, та відповідно до пункту 1.4 виняток щодо непоширення дії положення у разі здійснення перевезень для власних потреб стосується виключно фізичних осіб, які здійснюють такі перевезення за власний рахунок та без використання праці найманих водіїв.

В свою чергу, системний аналіз вказаних вище норм, свідчить про те, що перевізник, будучи суб`єктом господарювання (зокрема, юридичною особою), незалежно від того, чи здійснює він перевезення вантажу для власних потреб чи надає послуги з перевезення вантажу, у разі обладнання транспортного засобу тахографом, повинен дотримуватись норм, що визначають порядок використання такого тахографу. Зокрема, єдиний виняток щодо непоширення дії Інструкції № 385 щодо визначення порядку та особливостей належної експлуатації тахографа стосується лише автомобілів таксі.

Таким чином, твердження позивача про відсутність у нього на момент проведення рейдової перевірки статусу автомобільного перевізника, оскільки ним не надавалися та не отримувалися послуги з перевезення вантажів, ґрунтуються на помилковому тлумаченні позивачем положень чинного законодавства, не відповідають дійсності та спростовуються наявними у справі матеріалами.

Доводи позивача, про те, що накладений на позивача штраф передбачено за відсутність протоколу повірки та адаптації тахографа при наданні послуг з міжнародних вантажних перевезень, суд вважає необґрунтованими, оскільки пунктом 1.3 Інструкції № 385 не передбачено, що ця Інструкція не поширюється на суб`єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами в межах території України.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить висновку, що матеріалами справи підтверджено здійснення транспортним засобом позивача внутрішнього перевезення вантажу без оформлення необхідних документів, які передбачені законодавством, що є складом правопорушення, за яке у силу абзацу третього частини першої статті 60 Закону №2344-ІІІ передбачена відповідальність у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне порушення.

З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що вищенаведеним доказами підтверджується факт вчинення позивачем порушення вимог Закону України Про автомобільний транспорт, у зв`язку з чим постанова Державної служби України з безпеки на транспорті є правомірною та не підлягає скасуванню.

В той же час, суд вважає необґрунтованими доводи позивача про те, що його не було повідомлено про дату та час розгляду справи і така була розглянута без його відома, а рішення щодо накладення штрафу прийнято без жодних доказів вчинення правопорушення, з огляду на наступне.

Натомість, з матеріалів справи вбачається, що акт № АР024613, складений Відділом державного нагляду (контролю) у Тернопільській області 09.01.2024 року. В той же час, за місцем реєстрації позивача станом на 09.01.2024 року, акт був направлений до Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області, що підтверджується копією супровідного листа начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Тернопільській області від 10.01.2024 року № 1047/37/18-24. Начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області був направлений лист-повідомлення про розгляд справи на адресу реєстрації позивача за № 4658/21/24-24 від 17.01.2024 року.

В той же час, у зв`язку із зміною місцезнаходження позивача на Закарпатську область, м. Ужгород, вул. Ш. Петефі, буд. 47, оф. 603 матеріали справи були направлені до Відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області (супровідний лист № 6999/21/18-24 від 28.02.2024 року). Начальник Відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області направив позивачу лист-повідомлення про розгляд справи № 17005/25/24-24 від 28.02.2024 року рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Таким чином, суд дійшов висновку про дотримання відповідачем вимог Порядку №1567, а отже доводи позивача з цього приводу є необґрунтованими і безпідставними.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить висновку, що відповідач правомірно та з дотримання вимог чинного законодавства виніс оскаржену постанову про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд , -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю Тем Енерго (Вінницька область, м. Вінниця, вул. Героїв Нацгвардії, буд. 25, код ЄДРПОУ 42020129) до Державної служби України з безпеки на транспорті (м. Київ, вул. Фізкультури, 9, код ЄДРПОУ 39816845) в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області (Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Гагаріна, 38В) про визнання протиправною та скасування постанови відмовити.

2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяН.Д. Маєцька