Постанова

від 26.11.2007 по справі 20-4/113-9/313

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

20-4/113-9/313

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

справа № 20-4/113-9/313

ПОСТАНОВА

і м е н е м     У к р а ї н и

"26" листопада 2007 р.  11:15                                                                                          м. Севастополь

Господарський суд міста Севастополя в складі:

судді Рибіной С. А.,

при секретарі: Юненко І.М.,

за участю представників сторін

позивача  –Кухаренко В.М., довіреність №04-02 від 10.01.2007;

відповідача –Колесова О.А., директор, наказ № 12-Л від 29.02.2000;

третя особа –не з'явився.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного комунального підприємства “Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 7”, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Севастопольського міського центру зайнятості, про  стягнення 3858,00 грн.,

Суть спору:

         Севастопольське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду із позовом до Державного комунального підприємства “Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 7” адміністративно-господарських санкцій в розмірі 3858,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем вимог Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, згідно з якими для підприємств незалежно від форми власності встановлений норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної численності працюючих; за 2003 рік у відповідача норматив склав 3 робочих місць, фактично на підприємстві працювало два інваліда.

Відповідач до винесення рішення по справі надав суду  відзив, у якому позовні вимоги не визнає, обґрунтовує тим, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, громадськими організаціями інвалідів, тому позивачем безпідставно нараховані штрафні санкції в сумі 3858,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 16.01.2006 у задоволені позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.02.2006 рішення господарського суду міста Севастополя від 16.01.2006 залишено без змін, а апеляційна скарга Севастопольського міського відділення фонду соціального захисту інвалідів – без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 09.10.2007 касаційна скарга Севастопольського міського відділення фонду соціального захисту інвалідів задоволена частково,  постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.02.2006 та рішення господарського суду міста Севастополя від 16.01.2006 у справі № 20-4/113 скасовані, а справа направлена на новий розгляд до господарського суду міста Севастополя для розгляду за правилами адміністративного судочинства.

           Ухвалою від 08.11.2007 відкрито провадження по справі, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Севастопольський міський центр зайнятості, судовий розгляд призначений на 26.11.2007, сторони зобов'язані надати суду відповідні документи.

До початку судового засідання 26.11.2007 від третьої особи надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника, враховуючи письмові пояснення (вх.№51340).

У судовому засіданні 26.11.2007, відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, з підстав викладених раніше у відзиві на позов.

  Згідно ст.ст. 27, 49, 51, 130 Кодексу адміністративного судочинства України, представникам сторін роз'яснені їх процесуальні права і обов'язки.

            Відповідно до статей 9, 10 Конституції України, статті  9 Європейської хартії регіональних мов (ратифікована Законом України від 15.05.2003), статті 3 Декларації прав національностей України (від 01.11.1991 № 1771), статті  10 Закону України «Про судоустрій України»від 07.02.2002, статті  18 Закону УРСР «Про мови в УРСР» від 28.10.1989, статті  15 Кодексу адміністративного судочинства України суд задовольнив клопотання представників сторін та вони давали пояснення по справі російською мовою.

           Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, та дослідивши інші докази в межах позовних вимог, суд встановив:

01.09.2005 набрав чинність Кодекс адміністративного судочинства України, яким до компетенції адміністративних судів віднесено вирішення публічно-правових спорів, у яких хоча б однією стороною є суб'єкт владних повноважень.

Відповідно до пункту 6 розділу VII „Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Пункт 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що до компетенції адміністративних судів відносяться спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Визначення суб'єкта владних повноважень дається в пункті сьомому статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з яким - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно зі статтею 8 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я України та органами місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1434 Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому.

Згідно з пунктом 9 цього ж Положення для реалізації покладених на Фонд завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду в межах граничної  чисельності його працівників.

За змістом статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” саме Фонду соціального захисту інвалідів надано право на стягнення адміністративно-господарських санкції за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Таким чином, такий позов підлягає розгляду господарським судом в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17.01.2006.

Згідно зі статтею 10 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів” фінансування роботи із соціальної захищеності інвалідів здійснюється Фондом України соціального захисту інвалідів. Виходячи з Положення про Севастопольське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів, затвердженого директором Фонду 10.06.2004, дане відділення є територіальним органом урядового органа державного управління - Фонду соціального захисту інвалідів, на яке, зокрема, покладений контроль за своєчасним і повним перерахуванням у бюджет відділення штрафних санкцій підприємствами, установами, організаціями за недотримання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, вживання заходів по стягненню штрафних санкцій у випадку їхньої несплати в судовому порядку.

Основні правила щодо працевлаштування інвалідів, зокрема, приписи стосовно органів та організацій, що мають здійснювати працевлаштування інвалідів, нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та штрафних санкцій за його невиконання, містять статті 17-20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” № 875-ХІІ від 21.03.1991 (зі змінами та доповненнями, далі –Закон №875).

Згідно з частиною першою статті 19 Закону №875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частинами другою, п`ятою статті 19 Закону №875 встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Згідно зі звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів (форма № 10-ПІ, затвердженою Наказом Держкомстату України 10.01.2002 № 49) відповідача за 2003 рік норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів склав 3 місця від загальної кількості працюючих на підприємстві (84 особи), фактично на підприємстві працювали два інваліда. Середня річна заробітна плата на підприємстві за 2003 рік склала 3858,00 грн.

Державне комунальне підприємство “Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 7” на протязі 2003 року двічі зверталось до Севастопольського міського центру зайнятості з проханням направити 2-3-х інвалідів на підприємство для працевлаштування на посаді прибиральників під'їздів, що підтверджується копіями запитів: віх. № 1199 від 02.09.2003; вих. №  1326 від 11.10.2003. З письмових пояснень Севастопольського міського центру зайнятості (вх. 28294 від 28.11.2005) вбачається, що інваліди в 2003 році для працевлаштування на вказане підприємство не направлялись, у зв'язку з відсутністю бажаючих там працювати.

Відповідно до пункту 5 Положення про робочі місця інвалідів та про порядок працевлаштування інвалідів (далі - Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314, підприємства здійснюють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення робочих місць.

Згідно з пунктом 3 Положення робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів, атестовано спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Державного нагляду за охороною праці, громадських організацій інвалідів та введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інвалідів.

Відповідно до листа-відповіді Центральної міської медико-соціальної експертної комісії (вих. № 175 від 19.10.2004) в період з 01.01.2002 по 01.10.2004 Центральною міською медико-соціальною експертною комісією проведено атестацію робочих місць у 9 підприємств. Атестація робочих місць інвалідів Державним комунальним підприємством “Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 7” сумісно з представниками Центральної міської медико-соціальної експертної комісії не проводилась.

Відповідно  до  статті 218  Господарського кодексу України підприємства зобов'язані вживати всіх залежних від них заходів для недопущення господарського правопорушення,  яким,  зокрема, є невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. До числа  таких  заходів відносяться обов'язки підприємства,  визначені у  пунктах  3, 5  та  14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів. Зокрема, у  пункті 14 названого  Положення   передбачено,  що  підприємства  інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.  

Відповідно до статті 20 Закону про захист інвалідів підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону про захист інвалідів, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Відповідно до частин третьої і четвертої статті 20 Закону, сплату штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів, штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на їх майно в порядку, передбаченому законом.

Відповідач був зобов'язаний перерахувати на рахунок Севастопольського відділення Фонду соціального захисту інвалідів у 2003 році 3858,00 грн.

Відомості про сплату зазначених штрафних санкцій відсутні. Докази сплати цих штрафних санкцій відповідач не надав.

Штрафні санкції, передбачені статтею 20 Закону, є видом адміністративно-господарських санкцій, правовий режим  яких  визначено у  статтях 238 –250 Господарського кодексу України.

Статтею 250 Господарського кодексу України встановлено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом  шести  місяців  з дня  виявлення  порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності,  крім випадків,  передбачених законом.

Згідно зі  пунктом 4 Порядку суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в доход державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, відкриті в установах Національного банку за балансовим рахунком № 3510 або в установах комерційних банків за балансовим рахунком № 2510. Штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

Відповідач до 15.04.2005 не сплатив самостійно штрафні санкції, чим порушив вимоги діючого законодавства.

Оскільки адміністративно-господарських санкції може бути застосовано  не пізніш як через один рік з дня порушення, судом зроблений висновок, що позивач пропустив передбачений статтею 250 Господарського кодексу України строк для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій, оскільки право на звернення до суду з вимогою про стягнення штрафних санкцій у нього виникло з 16 квітня 2004 року, а позов пред'явлено лише 18 серпня 2005 року.

Посилання позивача на те, що статтею  20 “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлено, що до стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України, не може бути прийнято судом з тих підстав, що на момент звернення позивача до суду з даним позовом вищезазначена норма не була чинною.

На підставі викладеного суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафних санкцій за те, що кількість працюючих інвалідів в 2003 році була менша ніж встановлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 4 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 94, 121, 136, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

          ПОСТАНОВИВ:

В задоволені  позову відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного господарського суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня складання постанови в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини п'ятої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. . У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

  Виконавчий лист видається за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено.

Суддя                                                                                                              С. А. Рибіна

Постанова складена та підписана

в порядку ч. 3 ст. 160 КАС України

07.12.2007.

Розсилка:

1.          Севастопольське відділення Фонду України соціального захисту інвалідів (99011, м.Севастополь, вул.Гоголя, 20 А)

2.   відповідач –ДКП  “РЄП № 7” (99029, м. Севастополь, вул. Хрустальова, 26)

3.          Севастопольський міський центр зайнятості (99029, м. Севастополь, вул. Руднева, 40)

4.          справа

5.   наряд