Ухвала

від 28.08.2024 по справі 761/26823/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №761/26823/24 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1

Провадження № 11-сс/824/5379/2024 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2

Категорія: ст. ст. 170-173 КПК України

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2024 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 29 липня 2024 року, -

за участю:

прокурора ОСОБА_8 ,

представника власника майна ОСОБА_7 ,

в с т а н о в и л а:

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 29 липня 2024 рокузадоволено частково клопотання прокурора другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 , про арешт тимчасово вилученого майна у кримінальному провадженні № 22024000000000368 та накладено арешт на майно, яке вилучене 23.07.2024 під час проведення обшуку, за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:

- мобільний телефон Iphone 12 pro IMEI НОМЕР_1 (7);

- ноутбук HP model PTL8822CE сірого кольору.

В іншій частині клопотання залишено без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна та повернути вказане майно.

На обґрунтування вимог поданої апеляційної скарги апелянт вказує на те, що ОСОБА_6 не має жодного відношення до кримінального провадження, в рамках якого проводився обшук, не являється його стороною, та викликана повісткою для проведення допиту в якості свідка.

Крім того, в ухвалі про надання дозволу на проведення обшуку ОСОБА_6 безпідставно згадується як головний бухгалтер ТОВ "Пріоріті Груп", оскільки ніколи не працювала та не працює на даному підприємстві, а лише надавала послуги по веденню звітності підприємства.

Апелянт зазначає, що мобільний телефон та ноутбук не підпадають під ознаки ст. 98 КПК України та не можуть бути визнані речовими доказами впринципі.

Також слідчим суддею не враховано, що слідчий, всупереч норм КПК України та ухвали про надання дозволу на обшук від 25.06.2024, незаконно вилучив належні ОСОБА_6 мобільний телефон та ноутбук, та вийшов за межі своїх повноважень.

Апелянт наголошує на тому, що незаконне вилучення ноутбука та телефону, як єдиного робочого обладнання повністю паралізувало роботу ОСОБА_6 та змушує порушувати зобов`язання останньою відповідно до договорів, що призведе до негативних наслідків для ОСОБА_6 .

До того ж, порушено права ОСОБА_6 , оскільки остання не може більше здійснювати бухгалтерську діяльність, що позбавляє її можливості заробляти кошти на життя та утримувати хвору матір.

Заслухавши доповідь судді, доводи представника власника майна, який підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, з наведених в ній підстав, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи оскаржувану ухвалу слідчого судді законною та обґрунтованою, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів, наданих судом першої інстанції, що Головним слідчим управлінням СБ України за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22024000000000368 від 26.04.2024 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 25.06.2024 (справа № 761/23195/24) надано дозвіл на проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення та відшукання та вилучення документів, речей, предметів, а також знарядь кримінального правопорушення або майна, здобутого в результаті його вчинення, згідно переліку, що вказаний в зазначеній ухвалі суду.

23.07.2024 на підставі вищевказаної ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва проведено обшук, за адресою: АДРЕСА_1 .

Під час проведення обшуку виявлено та вилучено наступне майно: мобільний телефон Iphone 12 pro IMEI НОМЕР_1 (7), ноутбук HP model PTL8822CE сірого кольору, акти надання послуг ФОП ОСОБА_6 , печатка ПП «Юридична фірма «Зовнішконсалтинг» (код ЄДРПОУ 31629214), печатка ПП «Консалтингова Агенція «Ексімконсалт» (код ЄДРПОУ 38727325), печатка ПП «Зорі Дністра» (код ЄДРПОУ 34760510).

23.07.2024 вказані вище предмети визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 22024000000000368 від 26.04.2024, оскільки вони були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, а також містять на собі сліди вчинення протиправної діяльності та відомості, що можуть бути використані як доказ факту та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

24.07.2024 прокурор другого відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва із клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна у кримінальному провадженні № 22024000000000368.

На обґрунтування вимог поданого клопотання прокурор зазначив, щоарешт є необхідним для збереження речових доказів, також щодо вилучених пристроїв є необхідність проведення експертного дослідження, про що прийнято відповідну постанову, на вилучених технічних засобах містяться відомості, що мають значення для досудового розслідування.

29.07.2024 ухвалоюслідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва вказане клопотання прокурора задоволено частково та накладено арешт на майно, яке вилучене 23.07.2024 під час проведення обшуку, за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:

- мобільний телефон Iphone 12 pro IMEI НОМЕР_1 (7);

- ноутбук HP model PTL8822CE сірого кольору.

В іншій частині клопотання залишено без задоволення.

Задовольняючи дане клопотання, внесене в межах кримінального провадження № 22024000000000368 від 26.04.2024 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України, слідчий суддя, як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали виходив з того, що існує сукупність підстав вважати, що інформація на мобільному телефоні Iphone 12 pro IMEI НОМЕР_1 (7); ноутбці HP model PTL8822CE сірого кольору, які вилучено під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , може мати доказове значення в даному кримінальному провадженні, а також містити відомості, які можуть бути використані, як доказ факту та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Крім цього, на переконання слідчого судді, вилучені під час обшуку технічні засоби, а також інформація, що на них міститься можуть бути засобом або знаряддям вчинення кримінального правопорушення, що узгоджується з положеннями ст. 168 КПК України. Також слідчим суддею враховано необхідність проведення експертного дослідження щодо вилучених технічних засобів.

З такими висновками слідчого судді колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.

Згідно вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Перевіривши матеріали судової справи, апеляційний суд дійшов до висновку про те, що слідчий суддя розглянувши клопотання прокурора дотримався вимог, якими регламентується вирішення питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

З ухвали слідчого судді та журналу судового засідання вбачається, що наведені в клопотанні прокурора доводи про накладення арешту на майно перевірялись судом першої інстанції. При цьому були, досліджені матеріали судового провадження, вислухано доводи прокурора в підтримку поданого клопотання та заперечення представника власника майна, який заперечував щодо задоволення вказаного клопотання, а також з`ясовані інші обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Арешт на комп`ютерні системи чи їх частини накладається лише у випадках, якщо вони отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення або є засобом чи знаряддям його вчинення, або зберегли на собі сліди кримінального правопорушення, або у випадках, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини другою цієї статті, або якщо їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, а також якщо доступ до комп`ютерних систем чи їх частин обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов`язаний з подоланням системи логічного захисту.

Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:

1) правову підставу для арешту майна;

2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);

4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;

6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

При винесенні ухвали слідчим суддею, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, можливість використання майна, як доказу у кримінальному провадженні, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також обставини кримінального провадження №22024000000000368 від 26.04.2024 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України, відношення до нього вказаного майна, яке вилучено під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а тому слідчий суддя обґрунтовано задовольнив вказане клопотання прокурора про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, всупереч твердженням апелянта обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вище зазначене майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку відповідно до постанови старшої слідчої в ОВС 2 відділу 4 управління досудового розслідування ГСУ СБУ ОСОБА_10 від 23.07.2024 /а.с.118-119/ визнано речовими доказами в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України, оскільки інформація, що міститься у телефоні та ноутбуці може мати доказове значення в даному кримінальному провадженні, а також містити відомості, які можуть бути використані, як доказ факту та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.

Тому, з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України повинно арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

З огляду на наведене та враховуючи, що в засіданні суду першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вилучене майно, з підстав того, що воно відповідає критеріям речових доказів, визначених ст. 98 КПК України.

Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно.

Посилання апелянта на те, що ОСОБА_6 не має жодного відношення до кримінального провадження, в рамках якого проводився обшук, не являється його стороною, та викликана повісткою для проведення допиту в якості свідка, не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді, оскільки арешт майна з підстав передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

Твердження апелянта, що слідчий, всупереч норм КПК України та ухвали про надання дозволу на обшук від 25.06.2024, незаконно вилучив належні ОСОБА_6 мобільний телефон та ноутбук, та вийшов за межі своїх повноважень, є такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Згідно вимог ч. 2 ст. 168 КПК України тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.

Тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп`ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв`язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду.

Забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп`ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв`язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об`єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов`язаний з подоланням системи логічного захисту.

Відповідно до ч. 7 ст. 236 КПК України при обшуку слідчий, прокурор має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення обшуканого житла чи іншого володіння особи чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

Відтак, враховуючи, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 25.06.2024 було надано дозвіл на вилучення саме інформації на комп`ютерній техніці, а не вилучення самої техніки, то мобільний телефон Iphone 12 pro IMEI НОМЕР_1 (7) та ноутбук HP model PTL8822CE сірого кольору слід вважати тимчасово вилученим майном, згідно положень ч. 7 ст. 236 КПК України.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 171 КПК України у разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.

Так, як вбачається із матеріалів клопотання, згідно протоколу обшук проведено та вилучено майно 23.07.2024, а із клопотанням прокурор відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 звернувся 24.07.2024, тобто в межах строку визначеному для подачі клопотання про арешт тимчасово вилученого майна.

Крім того, колегією суддів враховується, що постановою старшого слідчого в ОВС 2 відділу 4 управління досудового розслідування ГСУ СБУ ОСОБА_10 від 26.07.2024 призначено комп`ютерно-технічну експертизу та для проведення якої надано серед іншого мобільний телефон Iphone 12 pro IMEI НОМЕР_1 (7) та ноутбук HP model PTL8822CE сірого кольору /а.с. 127-130/.

Доводи апелянта, що незаконне вилучення ноутбука та телефону, як єдиного робочого обладнання повністю паралізувало роботу ОСОБА_6 та змушує порушувати зобов`язання останньою відповідно до договорів, що призведе до негативних наслідків для ОСОБА_6 , не є безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «East/West Alliance Limited» проти України», в п. 167 рішення Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля.

У п.168 суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.

Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдається досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Підстав сумніватися в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження колегія суддів не вбачає. Обставини кримінального провадження на час прийняття рішення вимагали вжиття такого методу державного регулювання як накладення арешту.

Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.

Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість накладення арешту на майно є такими, що не відповідають матеріалам провадження. Крім того, слідчим суддею суду першої інстанції накладено арешт на майно відповідно до вимог ст. ст. 132, 170, 173 КПК України на підставі належно досліджених доводів органу досудового розслідування.

Зважаючи на викладене, в сукупності з обставинами провадження, колегія суддів об`єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, арешт застосував правомірно, а тому доводи апелянта стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.

Всі інші зазначені в апеляційній скарзі обставини не є безумовними підставами для скасування ухвали суду.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не вбачається.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду,

п о с т а н о в и л а:

Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 29 липня 2024 року, - залишити без зміни, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.

Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4