Ухвала

від 03.09.2024 по справі 755/14735/24

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 755/14735/24

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

"03" вересня 2024 р. м.Київ

Суддя Дніпровського районного суду м. Києва Коваленко І.В., розглянувши матеріали заяви за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАЙ ЮЕЙ» про захист ділової репутації, спростування недостовірної інформації, -

В С Т А Н О В И В:

До Дніпровського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Емілія Сергіївна Павлова, до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАЙ ЮЕЙ» про захист ділової репутації, спростування недостовірної інформації.

Під час вивчення матеріалів вказаної заяви було встановлено, що вони не відповідають вимогам ст. ст. 175, 177 ЦПК України.

Згідно ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Так, позовна заява повинна відповідати вимогам ст. ст. 175, 177 ЦПК України.

У відповідності до п.4 ч.3 ст.175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

Як вбачається зі змісту прохальної частини позову позивач просить суд:

- визнати недостовірною інформацію, розміщену та поширену у публікації за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 під назвою « ОСОБА_2 . Політик, Бізнесмен. ОСОБА_2 створив власну невелику армію, яка здатна «віджати» бізнес і протистояти поліції» в мережі Інтернет та зобов`язати володільця сайту https://my.ua Товариство з обмеженою відповідальністю «МАЙ ЮЕЙ» видалити публікацію, викласти спростування про те, що факти викладені в публікації не відповідають дійсності.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом ч. 2 ст. 5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Крім того, як зазначає Пленум Верховного Суду України у постанові № 2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», у позовній заяві повинні не лише міститися позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.

Так, матеріально-правова вимога позивача до відповідача повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права, а також підпадати під цивільну юрисдикцію.

У разі порушення цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного засобу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності чи відсутності між сторонами зобов`язальних правовідносин. Тобто, потерпіла особа обирає саме той засіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу та ґрунтується на законі.

Також заслуговує на увагу те, що відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

Пунктом 12 даної постанови визначено, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

Згідно п. 14 зазначеної постанови встановлено, що при вирішенні питання про відкриття провадження у справі судам слід звертати увагу на відповідність позовної заяви (заяви) вимогам ст. 175 ЦПК. Така заява має містити, зокрема, відомості про те, в який спосіб була поширена інформація, що порушує особисті немайнові права позивача (заявника), яка саме інформація поширена відповідачем (відповідачами), із зазначенням часу, способу й осіб, яким така інформація повідомлена, інші обставини, які мають юридичне значення, посилання на докази, що підтверджують кожну з таких обставин, а також зазначення способу захисту, в який позивач бажає захистити своє порушене право.

Також в п. 15 вищезазначеної постанови передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» передбачено, що обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Так, позивач, заявляючи вимоги до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «МАЙ ЮЕЙ» про захист ділової репутації, спростування недостовірної інформації, не зазначив, хто є автором публікації, поширеної на сайті Товариства з обмеженою відповідальністю «МАЙ ЮЕЙ» та як наслідок не обґрунтував позов в частині способу спростування спірної інформації в порядку захисту ділової репутації у мережі Інтернет, оскільки, розгляд даної справи може вплинути на права та обов`язки автора публікації, а тому зазначення вказаної особи, як сторони у справі, є необхідним та відповідно належить до обов`язків позивача в обґрунтування поданого позову.

Дані про власників веб-сайтів та доменних імен повинні бути підтверджені інформацією від адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Таким чином, позивачем не визначено автора публікації, розміщеної на веб-сайті Товариства з обмеженою відповідальністю «МАЙ ЮЕЙ». Відсутність вказаних відомостей перешкоджає визначенню суб`єктного складу відповідачів у поданій позовній заяві, що в свою чергу унеможливлює визначення спірності цивільних правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем.

Крім того, підлягає уточненню сам зміст позовної вимоги щодо визнання недостовірної інформації, зобов`язання її видалення та викладення спростувань про те, що факти викладені в публікації не відповідають дійсності, оскільки позивачем не конкретизовано які саме факти підлягають спростуванню.

Відповідно до ч.4 ст.177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єктів та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, регулюються положеннями Закону України «Про судовий збір».

Судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір входить до складу судових витрат.

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з розглядом справи та вирішенням, а у випадках звільнення від сплати цих осіб - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Відповідно до п.п. 2, п.1, ч.2, ст.4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання до суду фізичною особою позову немайнового характеру, до якого належать вимоги про визнання недостовірної інформації та зобов`язання вчинити дії, становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (що дорівнюється 1 211,20 грн.).

При зверненні до суду, представником позивача у переліку додатків до позовній заяві зазначено, що позивач надає докази сплати судового збору, а саме: документ, що підтверджує сплату судового збору, однак 29 серпня 2024 року Загальним відділом документального забезпечення Дніпровського районного суду м. Києва, на підставі Інструкції з діловодства, складено акт про виявлену відсутність документів, що підтверджують сплату судового збору.

Отже, на виконання ухвали суду, позивач має надати суду оригінал платіжного документа про сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн.

Окрім того, відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 175 Цивільного процесуального кодексу України, позовна заява, серед іншого, повинна містити: перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно ч. 2 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Відповідно до ч. 5 ст. 95 ЦПК України Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Згідно зі ст. 9 ЦПК України та ч. 1ст. 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» цивільне судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою.

Учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно зі ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

Частиною 1 статті 14 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» визначено, що у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою.

За ст. 14 Закону України «Про засади державної мовної політики» судочинство в Україні цивільних, господарських, адміністративних і кримінальних справах здійснюється державною мовою, а сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини 3 статті 8 цього Закону, допускається подача до суду письмових процесуальних документів і доказів, викладених цією регіональною мовою (мовами), з перекладом, у разі необхідності, на державну мову без додаткових витрат для сторін процесу.

Рішенням Конституційного Суду України від 28 лютого 2018 року №2р-2018 Закону України «Про засади державної мовної політики» від 03 липня 2012 року №5029-VI, зі змінами, визнаний неконституційним, втратив чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України зазначеного рішення.

Крім того, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 1999 року у справі №10-рп/99, українська мова як державна є обов`язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації того), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п`ята ст. 10 Конституції України)

Верховний Суд також неодноразово наголошував на тому, що подані судові документи повинні бути викладенні державною мовою. Правова позиція викладена у ухвалі Верховного суду України від 31 березня 2020 року у справі №636/398/19, провадження №61-5685ск20; від 19 березня 2020 року у справі № 629/5741/19, провадження №61-5019ск20; від 02 березня 2020 року у справі №623/4072/19, провадження №61-2581ск20; від 27 лютого 2020 року у справі №638/6372/19, провадження №61-2956ск20.

До позовної заяви в якості доказу додані документи - роздруківки з веб-сайту відповідача, тексти яких викладені іноземною мовою, що унеможливлює дослідження їх змісту у судовому засіданні.

З огляду на зазначене, позивачем до копій вказаних документів має бути доданий нотаріально засвідчений їх переклад на державну (українську) мову, відповідно до кількості учасників судового процесу, або ж копії вказаних документів повинні бути викладені державною мовою.

У зв`язку з наведеним, позивачу слід уточнити зміст позовних вимог з посиланням на конкретні норми - статті Цивільного кодексу України/ Цивільного процесуального кодексу України; надати докази, що підтверджують позов; обґрунтувати обрання такого способу захисту порушеного права, із посиланням на норму матеріального права, якою передбачено відповідний спосіб захисту права, тобто обґрунтувати, що обраний спосіб не суперечить закону та встановлений законом, а також сплатити судовий збір.

У разі виправлення недоліків у вказаній частині, нову позовну заяву необхідно подати разом із копіями заяв відповідно до кількості учасників процесу.

Згідно ч. 1,2 ст. 185 ЦПК України, суддя встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначає недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

З огляду на наведене, суд прийшов до висновку про необхідність усунення вищевказаних недоліків та надання позивачу строку для їх усунення.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 175, 177, 185 ЦПК України, суддя,-

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАЙ ЮЕЙ» про захист ділової репутації, спростування недостовірної інформації - залишити без руху.

Надати позивачу строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня отримання позивачем ухвали суду.

У разі невиконання ухвали суду в зазначений строк позовну заяву вважати неподаною та повернути позивачу разом зі всіма доданими до неї документами.

Ухвала апеляційному оскарженню не підлягає.

Суддя: