Постанова від 11.12.2007 по справі 31/270-07-6362

31/270-07-6362

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"11" грудня 2007 р. Справа № 31/270-07-6362

 Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді:   Мирошниченко М. А.,

                     Суддів:    Бєляновського В. В. та Шевченко В. В.,

(склад судової колегії змінено відповідно до розпорядження голови Одеського апеляційного господарського суду №152 від 07.11.2007 р.),

при секретарі   -   Волощук О. О.,

за участю представників:

позивача –Чухоненко М. С.,                                                                                   

відповідача –Пономаренко Ю. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу ВАТ „Укртелеком” в особі Центру телекомунікаційних послуг Одеської філії ВАТ „Укртелеком”, м. Одеса

на  рішення господарського суду Одеської області від 23.10.2007 р.  

у справі №31/270-07-6362

за позовом ВАТ „Укртелеком” в особі Центру телекомунікаційних послуг Одеської філії ВАТ „Укртелеком”, м. Одеса            

до ПП - фірми „Малекс”, м. Одеса          

про стягнення 1429,51 грн.,

    ВСТАНОВИЛА:

31.07.2007 р. (вх. №8049) у господарському суді Одеської області ВАТ „Укртелеком” в особі Центру телекомунікаційних послуг Одеської філії ВАТ „Укртелеком”  пред'явлено позов до ПП - фірми „Малекс” про стягнення з останньої на користь ВАТ „Укртелеком” на розрахунковий рахунок Центру телекомунікаційних послуг Одеської філії ВАТ „Укртелеком” суму заборгованості за послуги телефонного зв'язку за договором № 04880U005783 у розмірі 1417,35 грн., пені у розмірі 12,16 грн., а всього 1429,51 грн.. Позивач також просив суд для забезпечення позову накласти арешт на майно та грошові  кошти, що належать  відповідачу (а.с. 2-4, т.1). Свої  вимоги воно мотивувало наступним.

24.12.2004 р. між ВАТ „Укртелеком” в особі Центру обслуговування споживачів та продажу послуг ОФ ВАТ „Укртелеком”, правонаступником якого є ВАТ „Укртелеком” в особі Центру телекомунікаційних послуг ОФ ВАТ „Укртелеком”, та ПП - фірмою „Малекс” був укладений договір про надання послуг електрозв'язку №04880U005783 (другий екземпляр договору був наданий абоненту при його укладанні), відповідно до якого ВАТ „Укртелеком” були надані абонентові послуги телефонного зв'язку. Згідно п.3.2.8 цього договору, абонент зобов'язаний своєчасно вносити плату за користування телефоном, міжміські та міжнародні телефонні розмови, подані в кредит телеграми та інші послуги, надані по телефону. Однак, станом на 01.04.2007 р. за вищезазначеним договором за абонентом виникла заборгованість перед ВАТ „Укртелеком” за надані послуги телефонного зв'язку у розмірі 1417,35 грн. Згідно з п.2 ст. 36 Закону України „Про телекомунікації”, в разі затримки оплати за надані підприємствами зв'язку послуги, споживачі сплачують пеню, яка обчислюється від вартості неоплачених послуг у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, за кожну добу затримки. Відповідно до п.5.8 вищезазначеного договору, абонент, у разі несплати за надані послуги електрозв'язку понад установлений термін, сплачує пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня. Отже, сума пені складає 12,16 грн. Загальна сума заборгованості ПП - фірми „Малекс” перед ВАТ „Укртелеком” за вищезазначеним договором складає 1492,51 грн. 16.01.2007 р. на юридичну адресу (65015, м. Одеса, Люстдорфська дор., 168 кор.1, кв. 48) та адресу доставки (65020, м. Одеса, вул. Утьосова, 8) відповідача було направлено претензію (за №7) з вимогою скасувати заборгованість за послуги телефонного зв'язку. Відповідач претензію за адресою доставки отримав, однак, борг не погасив, відповідь на претензію не надав.  Сума матеріальних збитків, спричинених відповідачем, може привести до погіршення матеріального положення підприємств та організацій, що входять до системи зв'язку України. Дебіторська заборгованість значно знижує прибутки, які є основним джерелом розвитку та удосконалення зв'язку як галузі. В обґрунтування свого позову позивач також послався на ст. 67, п.6 ст. 179, ст.ст. 193,217,224,230,231 ГК України, ст.ст. 526,530,610,611,612,615 ЦК України, п.п. 32, 96, 163 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг.

21.08.2007 р. (вх. №19458) відповідач надав суду відзив на позов (а.с. 57-59, т.1), в якому просив відмовити в задоволенні позову і відшкодувати витрати на отримання правової допомоги адвоката у розмірі 1500,00 грн. за рахунок позивача, оскільки, дійсно, Фірмою „МАЛЕКС” був укладений типовий договір №5783 (титульний рахунок № 04880U005783) від 24 грудня 2004 року з ВАТ „УКРТЕЛЕКОМ” в особі начальника Центру обслуговування споживачів та продажу послуг Одеської філії ВАТ „Укртелеком” про надання послуг електрозв'язку, перерахованих в додатках №1 та №2 до договору. Відповідно до Додатку - 1а до договору №5783 від 24.12.2007 р., Фірмі було надано дві телефонні лінії. Місце доставки послуг, відповідно до договору, становило адресу, за якою Фірмою, на підставі договору про спільну діяльність з ТОВ „Одеський горний клуб”, був у тимчасовому користуванні офіс по вул. Утьосова, буд. 8. У серпні 2005 року Фірма переїхала за іншим місцем оренди до офісу по адресу: вул. Бугайовська, буд. 35. Лінії телефонних номерів, якими Фірма користувалась за усною домовленістю (на підставі п.6.1 Договору, відповідно до п.45 „Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг”, затверджених Постановою КМУ №720 від 09.08.2005 р.), були переведені в режим переадресації (п.4 Додаткових послуг до переліку із додатку № 1 до типового договору). За весь період з серпня 2005 року по лютий 2006 року Фірмою, відповідно до п.3.2.8 договору і рахунків позивача, сплачувалась абонентна плата за користування двома лініями телефону та сума вартості додаткової послуги - переадресації. Про цей факт свідчать платіжні документи, які є в бухгалтерії Фірми.  Після  того,  як  позивачем  був  виставлений рахунок №5783  від 28.02.2006  р.,   яким   зафіксований   борг  Фірми   за  ведення   переговорів  з телефонних ліній, що працюють в режимі переадресації вхідних дзвінків, Фірмою на адресу позивача були направлені листи за вих. №119 та №122 від 15 березня 2006 року, за змістом яких позивач вкотре сповіщався  про  факт залишення  Фірмою офісу доставки послуг і про користування  телефонними  лініями  лише   в   режимі  переадресації у повній   відповідності   з   п.п.43,45 „Правил   надання   та   отримання телекомунікаційних послуг”. Відповідь, яка була надана позивачем за №95 від 07.04.2006   р., свідчила про технічну некомпетентність, необізнаність та відсутність бажання у позивача просто перевірити находження Фірми за адресою доставки послуг, що зроблено не було і що, на думку Фірми, стало наслідком можливого несанкціонованого доступу до кабелю телефонних ліній на майбутнє. Про відсутність Фірми за вказаною адресою свідчать  також лист Представництва по управлінню комунальною власністю №01-13/8757 від 16 серпня 2007 року, де зазначається факт розірвання договору оренди з ТОВ „Одеський горний клуб” і про знаходження за вказаною адресою зовсім іншого  орендаря, з яким у Фірми відсутні будь-які ділові чи приватні стосунки. Про це свідчать і обмін листами, згаданими вище, про виїзд Фірми з вул. Утьосова, буд. 8. Стосовно цього свідчить також і той факт, що адреса доставки послуг використання телефонних номерів (7380735, 7380736), на які відбувалась переадресація дзвінків, саме і є вул. Бугайовська, буд. 35, де з серпня 2005 року і на час складання цього відзиву знаходилася Фірма на умовах оренди. Про відсутність заборгованості у фірми перед позивачем свідчить факт складання акту звіряння розрахунків, на підставі проведених платежів та отриманих послуг станом на кінець поточного кварталу. З акту вбачається, що взаєморозрахунки проведені сповна, сальдо на кінець поточного кварталу складає 11,72 грн. на користь Фірми. При цьому,   останній   рух   був зафіксований в жовтні 2006 року. Оскільки у Фірми в штаті немає юристів, які змогли б представляти її інтереси в господарському суді, було укладено угоду з адвокатом про надання правової допомоги. При цьому, були понесені затрати, які підтверджуються підписаною угодою та квитанцію №420 від 16 серпня 2007 року про сплату суми у розмірі 1500,00 грн. за надання правової допомоги, яка підлягає відшкодуванню за нормами ГПК України.

 19.09.2007 р. (вх. №21636) позивач подав до суду клопотання (а.с. 112, т.1), в якому просив прийняти належний розрахунок пені, оскільки в попередньому були допущені арифметичні помилки, в наслідок чого було невірно виставлено ціну позову. Фактично пеня склала суму 51,13 грн., у зв'язку з цим сума позову складає 1468,48 грн.

         20.09.2007 р. (вх. №21797) відповідач, на виконання ухвали господарського суду, надав у письмовій формі пояснення з зазначенням дат отримання рахунків позивача за період, вказаний в позові та розрахунках, а також копію свідоцтва Пономаренко Ю. П. на право зайняття адвокатською діяльністю (а.с. 1, т.2).   

  23.10.2007 р. судом до справи було залучене письмове пояснення позивача (а.с. 26, т.2), в якому він зазначив, що за Додатком - 1а телефонні номери 26-25-45 (заміна на 726-25-45), 26-59-86 (заміна на 725-59-86) підключені під 1 категорією АОН, отже, ці телефони мають вихід на міжнародний та міжміський зв'язок. Додаток - 1а було узгоджено та підписано сторонами, завірено печатками з обох сторін. Згідно діючих на момент укладання договору Правил користування місцевим телефонним зв'язком від 22.04.1997 р. №385 (п.2 ст. 61) та Правил користування міжміським та міжнародним зв'язком від 28.06.1997 р. №639 (ст. 152), у разі застосування системи оплати без попереднього подання рахунків або неодержання рахунка до 10 числа місяця, що настає після розрахункового періоду, абонент може звернутися до підприємства зв'язку за роз'ясненням щодо суми заборгованості та сплатити належну суму в зазначений термін. Згідно п.2 ст. 108 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг від 09.08.2005 р., які були чинні на момент виникнення боргу ПП – фірми „Малекс”, у разі неотримання рахунка до 10 числа місяця, що настає після розрахункового періоду, або здійснення розрахунків без застосування квитанцій (без надіслання рахунків), абонент повинен звернутися до служби розрахунків оператора для отримання інформації про належну до сплати суму. На запит групи правового забезпечення до оператора, обслуговуючого договір №5783, ПП - фірмі „Малекс” була отримана наступна інформація про те, що при складанні договору в електронну базу даних було внесено в графу „Засіб доставки” - отримання рахунків в ЦОП, тобто абонент приходить та отримує наручно рахунки в Центрі обслуговування споживачів.

Рішенням господарського суду Одеської області від 23.10.2007 р. (складеним суддею Лєсогоровим В.М. 26.10.2007 р.) з цієї справи у задоволенні позову відмовлено; покладено на ВАТ „Укртелеком” судові витрати у справі по держмиту в сумі 102 грн., за ІТЗ судового процесу в сумі 118 грн. та стягнено з ВАТ „Укртелеком” на користь ПП - фірми „Малекс”  1500 грн. (а.с. 32-33, т.2). Таке рішення суд мотивував тим, що в матеріалах справи є 2 оригінала договору від 24.12.2004 р. № 5783 (екземпляри позивача і відповідача). З додатку №1 обох оригінальних екземплярів вказаного договору суд вбачив, що в цьому додатку викладений типовий перелік всіх послуг, які за плату може надавати позивач. Узгодження переліку послуг, який замовляється споживачем, здійснюється шляхом відмічання пташкою тих послуг, які споживач замовляє за договором. Відповідно до наказу Державного комітету зв'язку та інформатизації України №10 від 13.07.1999 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.08.1999 р. за №584/3877, „Про затвердження Типового договору про надання послуг електрозв'язку” - Додаток 1 до Типового договору про надання послуг електрозв'язку: Перелік послуг електрозв'язку, які надаються Споживачеві (потрібне відмітити „пташкою”). Таким чином, за правилами встановленими цим наказом перелік послуг електрозв'язку, які надаються споживачеві і зазначаються в додатку 1 до Типового договору про надання послуг електрозв'язку, узгоджується сторонами договору шляхом відмічання пташкою послуг, які замовляються. Викладене свідчить, що досягнення згоди між сторонами щодо такої істотної умови вказаного договору як предмет договору (перелік платних послуг, наведений у типовому додатку №1) здійснюється шляхом відмічання пташкою послуг, які замовляються. З додатку №1 обох оригінальних екземплярів вказаного договору, суд вбачив, що в цьому додатку не відмічені ані пташкою, ані будь-яким іншим позначенням послуги, які замовляються за договором. На думку суду, це означає, що сторони не дійшли згоди щодо такої істотної умови вказаного договору як предмет договору, отже, типовий договір № 5783 від 24.12.2004 р. є неукладеним, тобто таким, що не відбувся та не породив між сторонами господарських (цивільних) правовідносин. При цьому, суд відзначив, що визнання договору неукладеним в судовому порядку (за окремим позовом) не вимагається, оскільки договір є неукладеним безпосередньо в силу ст. 181 ГК України. Оскільки вказаний договір є неукладеним і не породив між сторонами господарських (цивільних) правовідносин, у відповідача за цим договором немає будь-яких зобов`язань перед позивачем. Суд також роз'яснив сторонам, що, відповідно до ст. 181 ГК України, якщо одна з сторін неукладеного договору здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України (правила щодо не договірних зобов`язань). Відповідно до квитанції №420 від 16.08.2007 р. відповідач сплатив адвокату Пономаренко Ю.П., у зв`язку з цією справою, за правову допомогу 1500 грн., які, як вирішив місцевий суд, підлягають стягненню з позивача на користь відповідача. В обґрунтування свого рішення суд також послався на ст.ст. 179,180,184 ГК України.

Не погоджуючись зі вказаним рішенням, позивач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати, а справу передати на розгляд до господарського суду Одеської області для вирішення спору по суті, з тих підстав, що питання щодо визнання договору неукладеним взагалі не ставилось сторонами, у зв'язку з тим, що договір було укладено з додержанням всіх правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору. А саме, відповідно до наказу Державного комітету зв'язку та інформатизації України №10 від 13.07.1999 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.08.1999 р. за №584/3877, „Про затвердження Типового договору про надання послуг електрозв'язку”, вказується Предмет договору - Підприємство зв'язку надає послуги електрозв'язку, перераховані в додатку 1, і безплатні послуги, перераховані в додатку 2. Дійсно, не один з пунктів додатку 1 не відмічено, але в судове засідання позивачем було надано додаток до договору - 1а, який було укладено 24.12.2004 р. та підписано з обох сторін. В ньому вказувались телефонні номери, за якими будуть надаватися послуги зв'язку та категорія автоматичного визначення номера абонентського пристрою АТС, і можливості при наданні послуг електрозв'язку. Згідно з додатком - 1а, телефонним номерам 26-25-45 (заміна на 726-25-45) та 26-59-86 (заміна на 725-59-86) за договором №5783 було присвоєно 1 категорію, яка, у відповідності до наказу Державного комітету зв'язку та інформатизації України №4 від 17.01.2000 р. „Про затвердження Категорій автоматичного визначення номера абонентських пристроїв АТС, порядку установлення категорій та можливостей при наданні послуг електрозв'язку” та наказу Міністерства транспорту та зв'язку №572 від 02.07.2007 р. „Про затвердження Категорій автоматичного визначення номера абонентських пристроїв АТС”, може надаватися організаціям для зонового міжміського, міжнародного телефонного зв'язку через АМТС та комутаторні зали; також надається доступ до послуг типу 700, 800, 900 через АМТС (ОПТС); обмеження - тимчасово не надається послуга 700, 800, 900 через комутаторні зали, порядок установлення категорії, згідно з укладеним договором. Додаток - 1а, згідно типового договору (п.7.5), оформлений у письмовій формі та підписаний сторонами з метою належного виконання Договору, а також є невід'ємною частиною Договору. Таким чином, за всіма істотними умовами вказаного договору було досягнуто згоди, що підтверджується підписанням договору №5783 (та додатку - 1а до нього) з обох сторін керівниками підприємств та скріпленням їх печатками. Представником позивача у судове засідання було надано письмові пояснення, згідно категорії та додатку - 1а до договору № 5783, на які суд не звернув уваги та не дав оцінки, порушивши, таким чином, ст.ст. 36,43 ГПК України.

Розгляд справи було призначено на 11.12.2007 р., про що сторони, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.

Оскільки представники сторін не заявили клопотань про технічну фіксацію судового засідання, така фіксація, відповідно до ст. 81-1 ГПК України, не здійснювалась, але вівся протокол судового засідання.

          Представник скаржника (позивача) в усних поясненнях наданих апеляційному суду підтримав скаргу і просив її задовольнити на викладених у ній підставах.

           Представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення без змін.

        За згодою представників сторін, згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

     Заслухавши усні пояснення представників сторін, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши обставини  і матеріали  справи,  в тому числі наявні у ній докази, відповідність викладеним в рішенні висновкам цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

      Позивач, оскаржуючи рішення місцевого суду, зазначає такі підстави для його скасування:

-          суд не мав права з власної ініціативи  визнавати договір неукладеним, оскільки  така вимога не заявлялась сторонами;

-          суд не звернув уваги та не дав оцінки наявному у матеріалах справи додатку №1-а до договору, який підписано обома сторонами і в якому визначено предмет договору, а тому вважати договір неукладеним немає правових підстав.

            Проте, з цими доводами погодитись не можна з огляду на таке.

Щодо відсутності у суду права з власної ініціативи визнавати договір неукладеним.

    Так, позивач в правове обґрунтування свого позову посилався на невиконання відповідачем умов договору №5783 від 24.12.2004 р. та відповідні статті цивільного законодавства, які регулюють саме договірні відносини.

        За таких обставин, з метою повноти розгляду справи та встановлення обґрунтованості вимог позивача суд зобов'язаний перевірити  наявність договірних відносин.

        Дійшовши до висновку про те, що договір, у порушення вимог чинного законодавства, не має істотних умов притаманних та обов'язкових для даного виду правочину (договору), місцевий суд не мав правових підстав задовольняти вимоги позивача на підставі цього правочину (договору), оскільки він (договір), відповідно до приписів ч.8 ст. 181 ГК України, є неукладеним.

      З огляду на викладене, судова колегія вважає, що місцевий суд, дійшовши до висновку, що в договорі відсутні істотні умови, мав право і зобов'язаний був вважати його неукладеним і, відповідно, відмовити у стягненні на підставі цього договору. Приймаючи, до уваги, що місцевий суд дійшов висновку про відсутність між сторонами договірних відносин, він (суд), відповідно, не мав правових підстав задовольняти позов, керуючись нормами матеріального права, зазначеними позивачем у позові, оскільки ці норми регулюють договірні відносини.

            Слід зауважити, що зі своєї ініціативи суд, враховуючи принцип диспозитивності сторін та виключне право позивача на зміну предмету та підстави позову, не мав права змінювати правові підстави позову і, відповідно, правильно зазначив щодо можливості звернення до суду з позовом на інших підставах.

        За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що доводи скаржника, що місцевий  суд не мав права робити висновок про те, що договір є неукладеним, є хибними і не можуть прийматись до уваги та  бути підставою для скасування рішення місцевого суду.

Щодо посилання позивача на наявний  у матеріалах справи додаток №1-а до договору, в якому, на його думку, визначено предмет, та не врахування місцевим судом цього додатку.   

           Пункт 1 типового договору №5783 від 24.12.2004 р. передбачає, що підприємство (позивач) надає послуги електронного зв'язку відповідачу, перераховані в додатку 1, і безоплатні послуги, перераховані в додатку 2.  Зі змісту цього договору, в тому числі п.1 та п.3.2.20, вбачається, що відповідним компетентним державним органом встановлені обов'язкові додатки до договору визначеної форми (додатки 1,2 та 3), які, згідно п.7.5, є невід'ємною частиною договору і будь-які інші види, в іншій формі додатки не передбачені.

           Передбачений типовим договором додаток 1 повинен містити перелік послуг, які повинні відмічатися в ньому „пташкою”.

             Як вбачається з наявних у матеріалах справи наданих сторонами спору екземплярів додатку 1, в них не зроблено відміток „пташкою” і цю обставину встановив та дослідив місцевий суд та дав їй відповідну оцінку.

            За таких обставин, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що сторони не узгодили предмет договору, тобто відсутня основна істотна умова договору, без існування якої договір не має юридичної сили і вважається неукладеним.

        Наданий позивачем додаток 1 –а, на думку судової колегії, не може замінити необхідність оформлення додатка 1 та  бути підтвердженням узгодження предмету договору, з таких підстав.

             Так, по-перше, такий вид додатку не передбачений типовим договором та умовами підписаного  сторонами договору №5783 від 24.12.2004 р.

             По-друге, додаток - 1а не є ідентичним  змісту типового додатку 1.

            По-третє, і це головне, додаток - 1а не визначає предмет договору (перелік послуг), тобто які саме (вид) і на яких умовах (платно або безоплатно) ці послуги надаються.

         За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що додаток - 1а неможна вважати заміною передбаченого договором типового додатку 1 і цей додаток, тобто 1-а,   чітко не визнає, які саме послуги будуть надаватись і на яких умовах, тобто і у ньому  також не визначено предмету договору №5783 від 24.12.2004 р., а тому послання скаржника на зазначений додаток не можуть прийматись до уваги та бути підставою для визнання факту визначеності предмету договору та скасування рішення місцевого суду.

      З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку, що сторони дійсно не визначили предмет договору і, відповідно, місцевий суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, а доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, невмотивовані.

            Згідно п.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України №02-5/422 від 10.12.1996 р. „Про судове рішення” (з наступними змінами та доповненнями), рішення господарського суду повинно ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що бе руть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова  кваліфікація  відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. При  цьому, необхідно мати  на  увазі,  що у відповідності зі ст. 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці в їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.  Такі ж вимоги до судового рішення  містяться у Постанові Пленуму Верховного суду Україну №11 від 29.12.1976 р. „Про судове рішення”.

           Відповідно до ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення  або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення або неправильне  застосування  норм  процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови,  якщо це  порушення  призвело  до  прийняття  неправильного рішення.

           На думку судової колегії, місцевий суд повністю встановив та дослідив фактичні обставини справи, дав повну та всебічну оцінку наявним у ній доказам та правильно застосував норми матеріального права, тобто рішення місцевого суду відповідає вищезазначеним вимогам і підстав для скасування цього рішення, передбачених ст. 104 ГПК України, судова колегія не вбачає.

      Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи, як зазначалось вище, не обґрунтовані, не спростовують і не доводять помилковість висновків суду, а тому не можуть бути підставою для скасування судового  рішення.

           Будь-яких інших доводів щодо незаконності рішення місцевого суду та допущення ним порушень норм матеріального та процесуального права, крім вищезазначених та визнаних апеляційною інстанцією необґрунтованими та безпідставними, скаржник не навів.

           Перевіряючи, згідно приписів ст. 101 ГПК України, законність і обґрунтованість  рішення місцевого суду в повному обсязі, тобто не тільки на підставах, викладених в апеляційній скарзі, судова колегія не встановила  будь - яких порушень норм матеріального і процесуального права з боку місцевого суду і вважає, що зроблені місцевим судом висновки відповідають фактичним обставинам справи, наявним у ній доказам та приписам чинного законодавства.

           З огляду на викладене, судова колегія не вбачає будь-яких, передбачених ст. 104 ГПК України, правових підстав для  скасування рішення місцевого суду.

                Керуючись ст.ст. 99,101-105  ГПК  України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

             Рішення господарського суду Одеської області від 23.10.2007 р. у справі №31/270-07-6362 –залишити без змін, а апеляційну скаргу ВАТ „Укртелеком” в особі Центру телекомунікаційних послуг Одеської філії ВАТ „Укртелеком” на зазначене рішення –без задоволення.

              Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена  у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий:                                                                                   Мирошниченко М. А.

Судді:                                                                                                  Бєляновський В. В.

                                                                                                              Шевченко В. В.

Повний текст постанови підписано  12.12.2007 р.