Рішення

від 03.09.2024 по справі 910/6522/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.09.2024Справа № 910/6522/24Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» (02002, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЧЕЛЯБІНСЬКА, будинок 9-Г, Ідентифікаційний код юридичної особи 39606435) до проГромадської організації «Об`єднання «БАТЬКІВ-ОДИНАКІВ УКРАЇНИ» (02002, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЧЕЛЯБІНСЬКА, будинок 17, квартира 232, Ідентифікаційний код юридичної особи 35207396) стягнення заборгованості у розмірі 23 655 грн. 75 коп.Представники: без повідомлення представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» (надалі також - «Позивач») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації «Об`єднання «БАТЬКІВ-ОДИНАКІВ УКРАЇНИ» (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 23 655 грн. 75 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов`язань за Договором про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій №552 від 06.02.2014 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2024 року позовну заяву Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» до Громадської організації «Об`єднання «БАТЬКІВ-ОДИНАКІВ УКРАЇНИ» про стягнення заборгованості у розмірі 23 655 грн. 75 коп. залишено без руху.

03.06.2024 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №910/6522/24, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 07.06.2024 року була направлена до електронного кабінету Позивача у порядку, визначеному законом, та рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу Відповідача, що підтверджується повідомленням про доставку електронного листа Позивачу та поверненням на адресу суду поштового конверту за закінченням встановленого терміну зберігання, надісланого на адресу Відповідача, надісланням телефонограми на адресу Відповідача.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до інформації розміщеної на веб-сайті Міністерства юстиції України, місцезнаходженням Громадської організації «Об`єднання «БАТЬКІВ-ОДИНАКІВ УКРАЇНИ» є 02002, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЧЕЛЯБІНСЬКА, будинок 17, квартира 232.

Суд зазначає, що Ухвала Господарського суду міста Києва у справі №910/6522/24 була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу Громадської організації «Об`єднання «БАТЬКІВ-ОДИНАКІВ УКРАЇНИ», зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України.

Відповідно до статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Водночас, ухвали суду повернуті підприємством зв`язку на адресу суду із відмітками про закінчення терміну зберігання та відсутність адресата за вказаною адресою.

Відповідно до п.п. 91, 117, 116 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, інформація про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу надсилається адресату у вигляді смс-повідомлення за номером мобільного телефону, зазначеним на поштовому відправленні, поштовому переказі, а у разі відсутності номера мобільного телефону - шляхом вкладення до абонентської поштової скриньки бланку повідомлення встановленого зразка.

Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику.

У разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження, відправлення "EMS" - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод.

При цьому, відповідно до п. 99-1 вказаних Правил рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка". Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка", працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

Таким чином, факт не звернення Відповідача для отримання листів до підприємства зв`язку протягом місяця та повернення останніх на адресу суду за закінченням терміну зберігання, застосовуючи принцип аналогії закону, свідчить про те, що Відповідач відсутній за вказаною адресою, тому Суд вважає судові рішення врученими в порядку ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, Суд зазначає, що жодної іншої адреси або адреси електронної пошти відповідача суду не повідомлено.

Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що Відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

06.02.2014 року між Комунальним підприємством «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» (Виконавець) та Громадською організацією «Об`єднання «БАТЬКІВ-ОДИНАКІВ УКРАЇНИ» (Споживач) було укладено Договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій №552, предметом якого є надання Виконавцем послуг з утримання будинку та прибудинкової територій (далі-послуги) у житловому будинку АДРЕСА_1 , в якому знаходиться нежиле приміщення загальною площею 12,70 кв. м., яке займає Споживач, а Споживачем - забезпечення своєчасної оплати послуг за встановленим тарифом, у строк та на умовах, що передбачені цим Договором. (а.с.34-37)

Згідно з п.1.3 Договору Споживач сплачує плату за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, ПДВ на розрахунковий рахунок Виконавця, пропорційно займаній площі, згідно Додатку №1, який є невід?ємною частиною Договору.

Відповідно до п.2.1 Договору Виконавець своєчасно нараховує плату за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, ПДВ пропорційно займаній площі та до 10-го числа поточного місяця надає Споживачу платіжну вимогу-доручення, податкову накладну та акт приймання - передачі наданих послуг.

У п.2.2 Договору передбачено, що плата за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, ПДВ перераховується Споживачем в безготівковій формі на розрахунковий рахунок Виконавця до 20-го числа поточного місяця.

За несвоєчасне внесення плати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, ПДВ на розрахунковий рахунок Виконавця за цим Договором, Споживач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення. (п.2.3 Договору)

Згідно з п.2.5 Договору тарифи та структура тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які надаються суб?єктами господарювання по кожному будинку окремо для здійснення розрахунків з власниками, орендарями нежитлових приміщень у житловому будинку (гуртожитку) встановлені відповідно до Розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.12.2010р. Nє 1221 «Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та їх структури».

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє з 01.01.2014 до 31.12.2016 року. У разі коли за місяць до закінчення дії цього договору однією із сторін не заявлено у письмовій формі про розірвання договору або необхідність його перегляду, цей договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах. (п.6.1 Договору)

Договором про зміну сторони від 01.04.2015 року в Договорі про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій №552 від 06.02.2014 року, укладеним між Комунальним підприємством «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» (Первісний Виконавець), Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» (Новий Виконавець) та Громадською організацією «Об`єднання «БАТЬКІВ-ОДИНАКІВ УКРАЇНИ» (Споживач), Сторони узгодили, що Первісний виконавець передає, а Новий Виконавець набуває всіх прав та приймає на себе виконання всіх зобов?язань Первісного виконавця за договором про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій Nє 552 від 06.02.2014р., який укладено між Первісним Виконавцем, Споживачем, з моменту набрання чинності цього Договору. Споживач надає свою згоду на заміну Первісного Виконавця на Нового Виконавця в договорі про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій №552 від 06.02.2014р., який укладено між Споживачем та Первісним Виконавцем. Споживач, Первісний Виконавець, Новий Виконавець погодились, що договір про заміну сторони в договорі про надання послуг з угримання будинків і споруд та прибудинкових територій №552 від 06.02.2014р. який укладено між Споживачем, та Первісним Виконавцем набуває чинності з 01.04.2015р. (а.с.38)

Додатковою угодою від 10.08.2015 року до Договору про заміну сторони від 01.04.2015 року в Договорі про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій №552 від 06.02.2014 року Сторони узгодили, що предметом є забезпечення Виконавцем надання послуг з утримання будинку та прибудинкової територій орендарю нежитлового приміщення у житловому будинку N28 на АДРЕСА_1 , а Споживачем - забезпечення своєчасної оплати послуг за встановленим тарифом, у строк та на умовах, що передбачені цим Договором. (а.с.39-43)

Згідно з п.4 Додаткової угоди від 10.08.2015 року розрахунковим періодом є календарний місяць.

Відповідно до п.6. Додаткової угоди від 10.08.2015 року плата вноситься на розрахунковий рахунок Виконавця, який зазначений у рахунку-фактурі не пізніше 25-го числа поточного місяця.

Пунктом 7 Додаткової угоди від 10.08.2015 року передбачено, що за несвоєчасне внесення плати із споживача стягується пеня відповідно до чинного законодавства, яка нараховується починаючи з 1-го числа наступного місяця за розрахунковим.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій №552 від 06.02.2014 року Позивач виставив Відповідачу рахунки на оплату за період з 06.02.2017 року по 03.04.2024 року (а.с.49-136)

Крім того, в матеріалах справи наявні акти приймання - передачі наданих послуг за Договором про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій №552 від 06.02.2014 року за період лютий 2017 року - березень 2024 року, які підписані в односторонньому порядку уповноваженим представником Позивача та скріплені печаткою підприємства Позивача. (а.с.137-224)

Позивач неодноразово (17.09.2021 р., 16.05.2024 р.) надсилав на адресу Відповідача претензії №182 від 17.09.2021 р., б/н від 15.05.2024 року з вимогами про сплату заборгованості, що підтверджується копіями фіскальних чеків, опису вкладення у цінний лист від 16.05.2024 р., поштових конвертів. (а.с.44-48)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідач неналежним чином виконує свої зобов`язання по оплаті наданих послуг за період лютий 2018 - 30.04.2024 роки. Таким чином, заборгованість Відповідача перед Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» становить 5 469 грн. 32 коп. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Громадської організації «Об`єднання «БАТЬКІВ-ОДИНАКІВ УКРАЇНИ» 3% річних у розмірі 1 176 грн. 73 коп., інфляційні у розмірі 5 368 грн. 23 коп. та пеню у розмірі 11 641 грн. 47 коп.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій №552 від 06.02.2014 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Частиною першою статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положенням ч. 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

З аналізу зазначеної статті вбачається, що сторонами договору про надання послуг є замовник і виконавець. При цьому, замовником є особа, що зацікавлена в одержанні послуги відповідного роду, замовляє її надання на умовах, визначених договором, контролює надання послуги і оплачує її, якщо інше не встановлено договором. А виконавцем є особа, що виконує завдання замовника - надає відповідну послугу, та отримує оплату за надану послугу, якщо інше не встановлено договором.

Тобто, у розумінні ст. 901 Цивільного кодексу України, у замовника виникають право замовити послугу та обов`язок з її оплати, якщо інше не встановлено договором, а у виконавця виникають обов`язок надати послугу та право отримати оплату наданої послуги, якщо інше не встановлено договором.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.03.2020 у справі № 911/2756/18.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначені Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" унормовано, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Згідно з п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (чинного до 01.05.2019) споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги в повному обсязі та у строки, встановлені договором або законом.

Частиною 2 ст. 32 вказаного Закону передбачено, що розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.

При цьому, ст. 322 Цивільного кодексу України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій №552 від 06.02.2014 року Позивач виставив Відповідачу рахунки на оплату за період з 06.02.2017 року по 03.04.2024 року (а.с.49-136)

При цьому, Суд зазначає, що за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплати товару.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 20.02.2020 у справі №915/400/18, яка враховується судом при розгляді спірних правовідносин у даній справі згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України

Крім того, в матеріалах справи наявні акти приймання - передачі наданих послуг за Договором про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій №552 від 06.02.2014 року за період лютий 2017 року - березень 2024 року, які підписані в односторонньому порядку уповноваженим представником Позивача та скріплені печаткою підприємства Позивача. (а.с.137-224)

Згідно з п.4 Додаткової угоди від 10.08.2015 року розрахунковим періодом є календарний місяць.

Відповідно до п.6. Додаткової угоди від 10.08.2015 року плата вноситься на розрахунковий рахунок Виконавця, який зазначений у рахунку-фактурі не пізніше 25-го числа поточного місяця.

Суд зазначає, що заборгованість Громадської організації «Об`єднання «БАТЬКІВ-ОДИНАКІВ УКРАЇНИ» перед Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» з наданих послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за адресою: АДРЕСА_1 за період лютий 2017 року - квітень 2024 року за Договором про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій №552 від 06.02.2014 року становить 5 469 грн. 32 коп., що підтверджується детальним розрахунком заборгованості, наданим Позивачем. (а.с.31-33)

При цьому, матеріали справи не містять, а Відповідачем в свою чергу не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження неотримання або відмови від споживання зазначених послуг за Договором про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій №552 від 06.02.2014 року.

Таким чином, враховуючи те, що правовідносини між сторонами передбачають фіксовані тарифи (вартість) наданих послуг; житловий будинок, в якому Відповідач використовує нежитлове приміщення, потребує постійних експлуатаційних витрат, а послуги за своєю правовою природою передбачають здійснення активних дій зі сторони виконавця, які обумовлені досягненням нематеріального результату невідокремленого від самого процесу надання послуг, Суд зазначає, що відсутність в матеріалах справи двосторонніх актів надання послуг не спростовує факту отримання вказаних послуг з урахуванням того, що тягар доведення факту не користування послугами, наданими Позивачем, покладається саме на Відповідача.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем Комунальному підприємству «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» заборгованості за надані й прийняті послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у передбачені Договором строки у розмірі 5 469 грн. 32 коп.

Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України, не здійснив сплату заборгованості за надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 5 469 грн. 32 коп. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочення з 28.02.2017 р. по 30.04.2024 р. у розмірі 1 176 грн. 73 коп. та інфляційні у розмірі 5 368 грн. 23 коп.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем оплати за Договором про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій №552 від 06.02.2014 року за загальний період прострочення з 28.02.2017 р. по 30.04.2024 р. у розмірі 1 176 грн. 73 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року)

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання в зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, за період прострочки з 28.02.2017 р. по 30.04.2024 р. у розмірі 5 368 грн. 23 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.

Крім того, Позивач також просив стягнути з Відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 28.02.2017 р. по 30.04.2024 р. у розмірі 11 641 грн. 47 коп.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року)

Пунктом 7 Додаткової угоди від 10.08.2015 року передбачено, що за несвоєчасне внесення плати із споживача стягується пеня відповідно до чинного законодавства, яка нараховується починаючи з 1-го числа наступного місяця за розрахунковим.

Суд, перевіривши розрахунок пені, у зв`язку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобов`язання з 28.02.2017 р. по 30.04.2024 р. у розмірі 11 641 грн. 47 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв`язку з невірним розрахунком Позивача в частині незастосування вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, за яким нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Таким чином, з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню пеня за загальний період прострочки з 28.02.2017 р. по 30.04.2024 р. у розмірі 708 грн. 31 коп.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких підстав, Суд, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» до Громадської організації «Об`єднання «БАТЬКІВ-ОДИНАКІВ УКРАЇНИ» про стягнення заборгованості у розмірі 23 655 грн. 75 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Що стосується клопотання Позивача про зазначення нарахування 3% річних, розрахованих відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, до моменту виконання рішення суду, Суд зазначає.

Відповідно до ч.10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України Суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за час прострочення.

За змістом частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до приписів статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Застосування частини 10 статті 238 ГПК України у даному випадку, сприятиме найшвидшому виконанню відповідачем судового рішення в частині сплати основного боргу, а позивач буде позбавлений необхідності ще раз звертатися до суду з позовом про стягнення з відповідача додатково нарахованих процентів, за допущене ним прострочення після ухвалення судом рішення.

Відповідно до частин 11, 12 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

За вказаних обставин, Суд дійшов висновку, що відповідно до положень частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України наявні всі правові підстави для зазначення у рішенні суду про проведення нарахування органом (особою), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, 3% річних від суми заборгованості у розмірі 5 469 грн. 32 коп. з 01.05.2024 року до моменту виконання рішення суду за формулою: СОБ*3*КДП)/КДР/100 = сума процентів річних, де СОБ - сума основного боргу, 3 - 3 відсотка річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році.

При цьому, Суд вважає за необхідне роз`яснити органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду, що в разі часткової сплати відповідачем боргу, 3 % річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, за визначеною вище формулою.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» - задовольнити частково.

2. Стягнути з Громадської організації «Об`єднання «БАТЬКІВ-ОДИНАКІВ УКРАЇНИ» (02002, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЧЕЛЯБІНСЬКА, будинок 17, квартира 232, Ідентифікаційний код юридичної особи 35207396) на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» (02002, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЧЕЛЯБІНСЬКА, будинок 9-Г, Ідентифікаційний код юридичної особи 39606435) заборгованість у розмірі 5 469 (п`ять тисяч чотириста шістдесят дев`ять) грн. 32 коп., 3% річних у розмірі 1 176 (одна тисяча сто сімдесят шість) грн. 73 коп., інфляційні у розмірі 5 368 (п`ять тисяч триста шістдесят вісім) грн. 23 коп., пеню у розмірі 708 (сімсот вісім) грн. 31 коп. та судовий збір у розмірі 1 628 (одна тисяча шістсот двадцять вісім) грн. 52 коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. В порядку ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України нарахувати до стягнення з Громадської організації «Об`єднання «БАТЬКІВ-ОДИНАКІВ УКРАЇНИ» (02002, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЧЕЛЯБІНСЬКА, будинок 17, квартира 232, Ідентифікаційний код юридичної особи 35207396) на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» (02002, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЧЕЛЯБІНСЬКА, будинок 9-Г, Ідентифікаційний код юридичної особи 39606435) 3% річних на суму основного боргу за Договором про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій №552 від 06.02.2014 року, що становить 5 469 грн. 32 коп., за період з 01.05.2024 року і до моменту виконання рішення суду за формулою: СОБ*3*КДП)/КДР/100 = сума процентів річних, де СОБ - сума основного боргу, 3 - 3 відсотка річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році.

5. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

6. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 03 вересня 2024 року.

Суддя О.В. Чинчин