Рішення

від 02.08.2024 по справі 160/12224/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2024 рокуСправа №160/12224/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

10.05.2024 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області (далі відповідач-1), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (відповідач-2), третя особа Державна судова адміністрація України, в якій, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 01.08.2024, просить:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо невиплати судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за час відпустки за період з 20.03.2024 року по 15.05.2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2024 року в розмірі 3023,00 грн.;

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49070 м. Дніпро, вул. Д. Яворницького, 57; код ЄДРПОУ 26239738) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) суддівську винагороду за час відпустки за період з 20.03.2024 року по 15.05.2024 року у сумі 73803 (сімдесят три тисячі вісімсот три) грн. 89-коп., з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті;

- визнати протиправною бездіяльність Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області (місцезнаходження: 51600, Дніпропетровська область, м. Верхньодніпровськ, вул. Яблунева, 47; код ЄДРПОУ 02890713) щодо невидачі Наказу про надання судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік;

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49070 м. Дніпро, вул. Д. Яворницького, 57; код ЄДРПОУ 26239738) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) несплачену допомогу на оздоровлення за 2022р. в сумі 90840 (дев`яносто тисяч вісімсот сорок) грн. 00-коп.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що починаючи з 18.01.2024, позивачу, як судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області, яка перебуває у штаті відповідного суду має бути нарахована суддівська винагорода у розмірі, передбаченому ст. 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів». Наказом голови Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 19.03.2024 №08-ВГ судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровській області ОСОБА_1 надані щорічна основна відпустка строком 42 календарних днів з 20.03.2024 по 30.04.2024, а також додаткова відпустки тривалістю 15 календарних днів з 01.05.2024 по 15.05.2024. Відпустка надавалася за період з 15.03.2022 по 14.03.2023 тобто за 2022. Проте, як убачається із листа ТУ ДСА в Дніпропетровській області від 02.05.2024 та розрахункових листків за період березень-травень 2024, відповідач-2 в порушення ст.ст. 135-136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» здійснив нарахування суддівської винагороди за час відпустки із розрахунку базового посадового окладу у сумі 63060,00 грн., а також в порушення ст. 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» не здійснив нарахування та виплату суддівської винагороди за час додаткової відпустки в повному обсязі, нарахувавши та сплативши суддівську винагороду лише за три дні травня 2024, незважаючи на те, що додаткова відпустка ОСОБА_1 надана тривалістю 15 днів з 01.05.2024 по 15.05.2024 (включно). Також, при подачі заяви про надання відпустки від 19.03.2024 позивачем одночасно на адресу відповідача-1 - Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області була подана заява про надання матеріальної допомоги на оздоровлення. Проте матеріальна допомога не була надана. З огляду на вказане позивач просила задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.05.2024 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, у зв`язку з невідповідністю останньої вимогам ст.ст. 160, 161 КАС України.

На виконання вимог ухвали суду, 28.05.2024 позивачем були усунуті недоліки позовної заяви.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.06.2024 відкрито провадження у справі №160/12224/24 та призначено розгляд останньої за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 01.07.2024.

17.06.2024 на адресу суду від представника відповідача-1 надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечує посилаючись на те, що 23.01.2024 на електронну адресу Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від ОСОБА_1 надійшла копія заяви від 22.01.2024 про надання щорічної відпустки (2 календарні дні основної відпустки за період з 27.02.2021 по 14.03.2021 (включно); 42 календарні дні основної відпустки за період з 15.03.2021 по 14.03.2022 (включно); та 15 календарних днів додаткової відпустки за період 15.03.2021 по 14.03.2022 (включно), як судді, що має стаж роботи більше 10 років) за період з 27.02.2021 по 14.03.2022 (включно). Одночасно з цією заявою також вона надіслала копію заяви про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення. На підставі зазначених заяв наказом голови Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області № 04-ВГ від 23 січня 2024 року ОСОБА_1 була надана щорічна основна відпустка терміном 42 календарні дні та 15 календарних днів додаткової відпустки, як судді, що має стаж роботи більше 10 років. Листом Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області повідомив, що відповідно до наказу від 10.08.2020 № 20-ВГ ОСОБА_1 було надану щорічну основну відпустку строком 42 календарні дні за період 15.03.2020 по 14.03.2021, яка використана згідно табелю робочого часу в повному обсязі і що відповідно до заяви, не має можливості надати 2 календарні дні відпустки за вказаний період з 27.02.2021 по 14.03.2021. А також наказом голови Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області № 02-КГ від 23 січня 2024 року ОСОБА_1 була надана матеріальної допомоги на оздоровлення за поточний 2024 рік. Також 19.03.2024 від ОСОБА_1 на електронну адресу суду надійшла копія заяви про надання щорічної відпустки 42 календарні дні основної відпустки за період з 15.03.2022 по 14.03.2023 (включно); 15 календарні дні додаткової відпустки за період 15.03.2022 по 14.03.2023 (включно), як судді, що має стаж роботи більше 10 років) за період з 15.03.2022 по 14.03.2023 (включно). Одночасно з цією заявою також була надіслала копія заяви про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік. На підставі зазначених заяв наказом голови Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області №08-ВГ від 19 березня 2024 року ОСОБА_1 була надана щорічна основна відпустка терміном 42 календарні дні та 15 календарних днів додаткової відпустки, як судді, що має стаж роботи більше 10 років. Наказ про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік не видавався. Відповідачем-1 наголошено, що виплата допомоги на оздоровлення до щорічної відпустки судді за різні періоди (роки) роботи декілька разів протягом одного бюджетного року у кошторисі не передбачено, тому виплата вказаної допомоги здійснюється у розмірі посадового окладу судді до щорічної відпустки один раз на рік.

18.06.2024 на адресу суду від представника відповідача-2 надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечує посилаючись на те, що наказом Голови Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області №04-ВГ від 23.01.2024 надано судді ОСОБА_1 щорічну основну відпустку строком 42 календарних дні з 23.01.2024 по 04.03.2024 включно. Також, цим наказом надано ОСОБА_1 додаткову оплачувану відпустку строком на 15 календарних днів з 05.03.2024 по 19.03.2024. Наказом Голови Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області № 02-КГ від 23.01.2024, судді ОСОБА_1 надана матеріальна допомога на оздоровлення за 2024 рік. На підставі вище вказаного наказів, Відділом планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності територіального управління проведено нарахування та виплату суддівської винагороди. Наказом голови Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області №08-ВГ від 19 березня 2024 року ОСОБА_1 була надана щорічна основна відпустка терміном 42 календарні дні та 15 календарних днів додаткової відпустки. Рішенням Вищої ради правосуддя від 23 квітня 2024 року № 1220/0/15-24 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України. На підставі наказу Верхньодніпровського районного суду № 08-ВГ від 19.03.2024, відділом планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності територіального управління проведено нарахування та виплату суддівської винагороди за час відпустки. Загалом, сума суддівської винагороди за 57 днів відпустки складає 164 138,78 грн. (сто шістдесят чотири тисячі сто тридцять вісім грн. 04 коп.) з урахування передбачених законом податків та обов`язкових платежів. Згідно затвердженого плану асигнувань територіального управління на 2024 рік, існує проблема у не рівномірному розподілі кошторисних призначень за місяцями року, що призвело до виникненню кредиторської заборгованості. Отже, основна сума суддівської винагороди за час відпустки була нарахована позивачу в березні 2024 року. Втім, з урахуванням кредиторської заборгованості за територіальним управлінням, залишок суддівської винагороди за 12 днів додаткової відпустки, нараховано позивачу у травні 2024 року. Відповідачем-2 зазначено, що суддівська винагорода за час відпустки за період з 20.03.2024 по 15.05.2024 була обчислена виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2 102,00 грн., що відповідає приписам Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік".

01.07.2024 підготовче засідання у справі №160/12224/24 перенесено на 29.07.2024.

29.07.2024 у судовому засіданні у справі №160/12224/24 було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 02.08.2024.

01.08.2024 на адресу суду від позивача надійшли письмові пояснення.

02.08.2024 позивач, відповідачі та третя особа належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду у судове засідання не з`явились. Від позивача надійшла заява про розгляд справи без її участі та проти розгляду справи в письмовому провадження не заперечує. В прохальній частині відзиву відповідачем-2 заявлено клопотання про розгляд справи без його участі, відповідач-1 надав клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Отже, враховуючи клопотання сторін про розгляд справи без їх участі, судом вирішено продовжити розгляд справи по суті в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , Указом Президента України від 24.02.2011 №246/2011 призначено строком на п`ять років на посаду судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області та зараховано до штату суду 15.03.2011 відповідно до наказу №06-К від 15.03.2011.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 23.02.2021 №428/0/15-21 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України;

На підставі рішення Вищої ради правосуддя наказом голови Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 26.02.2021 №02-КГ суддю ОСОБА_1 відраховано зі штату суду з 26.02.2021 року, відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09.12.2021 у справі №9901/94/21 частково задоволений позов ОСОБА_1 визнано протиправним та скасоване рішення Вищої ради правосуддя від 23 лютого 2021 року №428/0/15-21 Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 23.03.2023 залишено без змін Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09.12.2021 року у справі №9901/94/21.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.01.2024 у справі №160/10876/23 визнаний протиправним та скасований наказ Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 26.02.2021р. №02-КГ Про відрахування зі штату судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 .

Постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 17.01.2024 у справі №160/10876/23 набрала законної сили з 17.01.2024, відповідно до ч. 1 ст. 325 КАС України, та в касаційному порядку не оскаржувалася.

19.03.2024 позивач звернулась до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області із заявою про надання щорічної відпустки: 42 календарні дні основної відпустки за період з 15.03.2022 по 14.03.2023 (включно); 15 календарних дніі додаткової відпустки за період 15.03.2022 по 14.03.2023 (включно), як судді, що має стаж роботи більше 10 років) за період з 15.03.2022 по 14.03.2023 (включно).

Одночасно з цією заявою також була надіслала копія заяви про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік.

Наказом голови Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 19.03.2024 №08-ВГ судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровській області ОСОБА_1 надані щорічна основна відпустка строком 42 календарних днів з 20.03.2024 по 30.04.2024, а також додаткова відпустки тривалістю 15 календарних днів з 01.05.2024 по 15.05.2024. Відпустка надавалася за період з 15.03.2022 по 14.03.2023 тобто за 2022 рік.

Із розрахункових листків ТУ ДСА в Дніпропетровській області за період березень-травень 2024, вбачається відповідач-2 здійснив нарахування суддівської винагороди ОСОБА_1 за час відпустки, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2024 року в розмірі 2102,00 грн.

Матеріальна допомога на оздоровлення за 2022 рік не була надана і виплачена.

Позивач не погоджується із вказаними діями відповідача щодо невиплати суддівської винагороди за час відпустки з 20.03.2024 по 30.04.2024 та з 01.05.2024 по 15.05.2024 у повному обсязі та невиплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Приписами статті 43 Конституції України визначено, зокрема, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється Законом України Про судоустрій і статус суддів №1402-VIII.

У преамбулі Закону України Про судоустрій і статус суддів зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною 1 статті 4 Закону України Про судоустрій і статус суддів встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Частиною 1 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 2 статті 135 цього Закону суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Приписами частини 3 статті 135 вказаного Закону визначено, що базовий розмір посадового окладу, зокрема, судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

На підставі пункту 2 частини 4 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовується регіональний коефіцієнт 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Відповідно до частини 5 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень; працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.

Так, з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 суддівську винагороду за час відпустки у спірних періодах обчислено на підставі приписів статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», виходячи з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн. Означена обставина підтверджується відповідним розрахунком ТУ ДСА України в Дніпропетровській області.

Суд зазначає, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом, а саме, Законом України Про судоустрій і статус суддів гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці Рішень Конституційного Суду України, зокрема в Рішеннях від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, від 01.12.2004 року № 19-рп/2004, від 11.10.2005 року № 8-рп/2005, від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, від 03.06.2013 року № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 року № 11-р/2018.

При вирішенні спору суд виходить із того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З 30.09.2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України на підставі Закону України від 02.06.2016 року № 1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя).

Цим Законом, зокрема, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.

Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Водночас, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, насамперед залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України Про прожитковий мінімум від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі Закон № 966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону України Про прожитковий мінімум прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

У змісті наведеної норми Закону України Про прожитковий мінімум закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону України Про прожитковий мінімум встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Суд зазначає, що Законом України Про прожитковий мінімум не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.

Разом з тим, судді Законом України Про прожитковий мінімум не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість, статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік разом із встановленням на 01 січня 2024 року прожиткових мінімумів, зокрема, для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн., також вказано про вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102,00 грн.

Відповідачем у спірному періоді для розрахунку базового розміру посадового окладу позивача застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.

При цьому, суд зауважує, що зміни до Закону України Про судоустрій і статус суддів в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон України Про прожитковий мінімум щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, а тому, законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Крім того, суд звертає увагу на те, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 року № 5-рп(II)/2020 визначено, що до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) - закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) - закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас, Закон України Про Державний бюджет України на 2021 рік, Закон України Про Державний бюджет України на 2022 рік, Закон України Про Державний бюджет України на 2023 рік та Закон України Про Державний бюджет України на 2024 рік фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів.

Суд зауважує, що Закон України Про Державний бюджет України на 2024 рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права спеціальний закон скасовує дію загального закону. Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону України Про судоустрій і статус суддів, а положення Закону України Про прожитковий мінімум вважати загальними нормами.

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом України Про судоустрій і статус суддів закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року (2270 грн.), а на 1 січня 2022 року (2481,00 грн.) на 1 січня 2023 року (2684,00 грн), на 1 січня 2024 року (3028,00) на іншу розрахункову величину, яка Законом України Про судоустрій і статус суддів не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.) у спірному періоді, на підставі статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік є неправомірною.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.11.2021 року у справі № 400/2031/21 та від 30.11.2021 року у справі № 360/503/21.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, а тому, позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди, яка повинна обчислюватися з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого станом на 01.01.2024 року складає 3028,00 грн.

Відповідно до статті 136 Закону України Про судоустрій і статус суддів суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

Отже, підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача-2 щодо невиплати судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за час відпустки за період з 20.03.2024 по 15.05.2024, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2024 року в розмірі 3023,00 грн.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача-2 на її користь недоотриманої суддівської винагороди за час відпустки за період з 20.03.2024 по 15.05.2024 у сумі 73803 (сімдесят три тисячі вісімсот три) грн. 89-коп., з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, то суд вважає їх передчасними та такими, що наразі не підлягають задоволенню.

Наразі відповідач-2 не здійснив донарахування суддівської винагороди за час відпустки позивачу за спірний період. При цьому, нарахування суддівської винагороди суддів місцевих загальних судів Дніпропетровської області відноситься до дискреційних повноважень відповідача Територіального управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області

Нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду за час відпустки із застуванням обмеженням її розміру, Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області здійснено з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, а відтак є протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області щодо невиплати судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за час відпустки за період з 20.03.2024 по 15.05.2024, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2024 року в розмірі 3028,00 грн, а порушене право позивача належить поновленню шляхом зобов`язання Територіальне управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за час відпустки за період з 20.03.2024 по 15.05.2024 у відповідності до вимог статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого станом на 1 січня 2024 року складає 3028,00 грн.

Також, суд зазначає, що не підлягають задоволенню вимоги в частині визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2024 року в розмірі 3023,00 грн., оскільки відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб, станом на 1 січня 2024 року складає 3028,00 грн.

Що стосується позовних вимог відносно визнання протиправною бездіяльності Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області щодо невидачі наказу про надання судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік та стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 несплаченої допомоги на оздоровлення за 2022 рік в сумі 90840,00 грн, то з цього приводу суд зазначає наступне.

Так, як вже зазначалось судом, приписами ст. 136 Закону України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

Суд звертає увагу на те, що оскільки несвоєчасне використання позивачем відпустки за 2022 рік та відповідно неотримання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік сталося внаслідок незаконного звільнення ОСОБА_1 , то ненадання їй матеріальної допомоги за 2022 року є покладення на позивача усіх негативних наслідків такого звільнення, що порушує принцип належного врядування та не відповідає практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права та підлягає обов`язковому застосуванню.

Крім того, зазначена матеріальна допомога охоплюється поняттям «власності» у розумінні статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та підлягає захисту за цим Протоколом.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Т

акож національне законодавство, зокрема Конституція України та Закон «Про судоустрій та статус суддів» передбачає, що тільки спеціальними законами може бути змінені (зменшені або скасовані) соціальні гарантії суддів.

При цьому, положення Закон «Про судоустрій та статус суддів» передбачають лише одну умову для надання матеріальної допомоги на оздоровлення, а саме надання щорічної відпустки.

В свою чергу закон не містить такої підстави для відмови у надання матеріальної допомоги на оздоровлення у зв`язку за несвоєчасним використанням відпустки не з вини судді.

Таким чином, оскільки щорічна відпустка за 2022 рік позивачу надана лише у 2024 році, та це відбулося не з вини ОСОБА_1 , а внаслідок незаконного звільнення, то ненадання ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення є порушенням ст. 130 Конституції України, ст. 1 Протоколу №1 Конвенції, ст. 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», а відтак бездіяльність відповідача-1 щодо невидачі наказу про надання судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік є протиправною.

Оскільки базовий оклад судді першої інстанції в 2024 році складає 90840,00 грн, то допомога на оздоровлення має бути нарахована та сплачена у зазначеній сумі.

Отже сума несплаченої допомоги на оздоровлення складає 90840,00 грн.

З урахуванням чого, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту прав позивача в даному випадку буде саме стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 несплаченої допомоги на оздоровлення за 2022 рік в сумі 90840,00 грн.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У силу статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 241-246, 250 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо невиплати судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за час відпустки за період з 20.03.2024 року по 15.05.2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2024 року в розмірі 3028,00 грн.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за час відпустки за період з 20.03.2024 по 15.05.2024 у відповідності до вимог статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого станом на 1 січня 2024 року складає 3028,00 грн.

Визнати протиправною бездіяльність Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області щодо невидачі наказу про надання судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік.

Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 несплачену допомогу на оздоровлення за 2022 рік в сумі 90 840,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені ст. 295 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А. Ю. Рищенко