Постанова

від 03.09.2024 по справі 260/2631/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/2631/21 пров. № А/857/23416/21Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддівІщук Л.П., Обрізка І.М.,

з участю секретаря судових засідань Доморадової Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про зобов`язання вчинити певні дії,

суддя у І інстанції ОСОБА_2 ,

час ухвалення рішенняне зазначено,

місце ухвалення рішенням. Ужгород,

дата складення повного тексту рішення 30 листопада 2021 року,

ВСТАНОВИВ :

24 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу згідно з останніми штатними посадами з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року у справі № 260/2631/21 вказаний позов було задоволено.

Не погодившись з таким рішення суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, у якій звертає увагу на пропуск позивачем строку звернення до суду із заявленими позовними вимогами. При цьому зазначає, що з позивачем проведено повний розрахунок 06 травня 2021 року, а 10 травня 2021 року його виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Саме з цього часу позивач дізнався або повинен був дізнатися про можливі порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та відмовити у задоволенні позову.

Учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибули, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу в Адміністрації державної прикордонної служби України з місцем дислокації АДРЕСА_1 (військова частина НОМЕР_2 ).

У НОМЕР_3 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , військова частина НОМЕР_1 ) позивач перебував на грошовому та матеріальному забезпеченні.

Судом першої інстанції у межах справи № 260/992/21 встановлено, що 29 травня 2020 року відповідно до витягу з наказу Голови Державної прикордонної служби України № 503-ОС "Про особовий склад" зараховано в розпорядження Голови Державної прикордонної служби України підполковника ОСОБА_1 , звільнивши з посади начальника відділу внутрішньої та власної безпеки по ІНФОРМАЦІЯ_3 внутрішньої та власної безпеки "Азово-Чорноморське", згідно з пунктом 1 пункту 127 Положення. На всіх видах забезпечення (за винятком кадрового) залишено в НОМЕР_3 прикордонному загоні Південного регіонального управління.

11 березня 2021 року наказом Голови Державної прикордонної служби України від 11 березня 2021 року № 202-ОС ОСОБА_1 , який перебував у розпорядженні Голови Державної прикордонної служби України, звільнено з посади начальника відділу внутрішньої та власної безпеки по ІНФОРМАЦІЯ_3 внутрішньої та власної безпеки "Азово-Чорноморське" у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів у разі неможливості їх використання на службі.

Відповідно до витягу з наказу Голови Державної прикордонної служби України від 12 березня 2021 року № 208-ОС "Про особовий склад" підполковника ОСОБА_1 , який перебувавав у розпорядженні Голови Державної прикордонної служби України (остання займана посада начальник відділу внутрішньої та власної безпеки по ІНФОРМАЦІЯ_4 "), звільненого з військової служби у Запас Збройних Сил України наказом Голови Державної прикордонної служби України від 11 березня 2021 року № 202-ос за підпунктом "г" (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів у разі неможливості їх використання на службі) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону, виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с.26).

Як слідує з довідки-розрахунку щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби підполковнику ОСОБА_3 , відповідно до пункту 9 розділу 5 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року за № 854/32306, підполковнику ОСОБА_3 нарахована та виплачена 06 травня 2021 року одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 17 повних календарних років служби у розмірі 188 836,85 грн з розрахунку: посадовий оклад 7750 грн, оклад за військове звання 1410 грн, надбавка за вислугу років 3664 грн, надбавка за кваліфікацію 542,50 грн, надбавка за особливості проходження служби 5129 грн, премія 3720 грн, всього 22216,10 грн (а.с. 40).

Не погодившись із нарахованою та виплаченою сумою одноразової грошової допомоги, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду із позовом, що розглядається.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Згідно з частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Спірним питанням у справі є обґрунтованість заявлених вимог позивача про виплату одноразової грошової допомоги при звільненні.

Відповідно до частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП, в редакції Закону на час звернення позивача до суду) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Як визначено частиною першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВП, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 11 лютого 2021 року в справі №240/4840/20, вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин (пункт 39).

Верховним Судом також неодноразово в своїх рішеннях зазначалось, що одноразова грошова допомога при звільненні не входить до складу грошового забезпечення (постанови від 27 серпня 2020 року у справі №804/871/16, від 13 лютого 2020 року у справі №809/698/16).

Оскільки виплата такої допомоги не пов`язана із виконанням працівником роботи, то вона (допомога) не є частиною заробітної плати.

Згідно з частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах.

Відповідно до частин 3, 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Отже, Кодексом адміністративного судочинства України, як спеціальним нормативно-правовим актом, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин, визначено місячний строк звернення до суду у справах щодо проходження публічної служби.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, наказом Голови Державної прикордонної служби України від 12 березня 2021 року № 208-ОС "Про особовий склад" підполковника ОСОБА_1 , який перебувавав у розпорядженні Голови Державної прикордонної служби України (остання займана посада начальник відділу внутрішньої та власної безпеки по ІНФОРМАЦІЯ_4 "), звільненого з військової служби у Запас Збройних Сил України наказом Голови Державної прикордонної служби України від 11 березня 2021 року № 202-ос за підпунктом "г" (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів у разі неможливості їх використання на службі) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону, виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення. Датою виключення зі списків особового складу є останній день відпустки 10 травня 2021 року (а.с. 26).

Відповідно до довідки-розрахунку щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби підполковнику ОСОБА_3 така йому нарахована та виплачена 06 травня 2021 року (а.с. 40).

Як зазначалось вище, виплата належних сум при звільненні має відбутись у день звільнення. Відтак, про порушення своїх прав у вигляді виплати одноразової грошової допомоги при звільненні у неналежному, на думку позивача, розмірі ОСОБА_1 повинен був дізнатись у день виплати такої допомоги.

Отже, перебіг строку звернення до суду розпочався 07 травня 2021 року.

Апеляційний суд також зазначає, що в наказі Голови Державної прикордонної служби України від 12 березня 2021 року № 208-ОС зазначено про виплату позивачеві відповідно до пункту 9 розділу 5 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року за № 854/32306, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 17 повних календарних років служби.

З позовом до суду про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу згідно з останніми штатними посадами з урахуванням раніше виплачених сум позивач звернувся лише 24 червня 2021 року, тобто понад один місяць після початку перебігу строку звернення до суду.

Апеляційний суд звертає увагу, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.

За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.

При цьому апеляційний суд звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду у питанні поновлення строків (від 28 липня 2022 року у справі №9901/611/19), за якими поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі №9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Відтак, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:

1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;

2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;

3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;

4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2024 року ОСОБА_1 запропоновано навести поважні причини пропуску строку звернення до суду, про що подати відповідну заяву до суду.

Позивачем жодних належних доказів наявності об`єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду у встановлений строку не подано та не наведено обставин, які б не залежали від його волевиявлення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку. Наведеним обставинам судом першої інстанції належної оцінки не надано.

Згідно із приписами пункту 8 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини 1 статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду з підстав, встановлених статтею 240 цього Кодексу.

Підсумовуючи наведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції при вирішенні цього публічно-правового спору допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, оскаржуване рішення суду першої інстанції слід скасувати та залишити позов ОСОБА_1 без розгляду.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 319, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України задовольнити частково.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року у справі № 260/2631/21 скасувати та адміністративний позов ОСОБА_1 залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко Постанова у повному обсязі складена 03 вересня 2024 року.