Ухвала

від 04.09.2024 по справі 487/7466/24

ЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа №487/7466/24

Провадження №2-о/487/207/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.09.2024 Суддя Заводського районного суду м. Миколаєва Афоніна С.М., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 ,заінтересована особа - Служба у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,-

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Григорян В.С., яка діє в інтересах ОСОБА_1 в порядку окремого провадження звернулась до суду із заявою заінтересована особа - Служба у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.

При цьому, підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції.

Недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (ст. 378 ч. 1 ЦПК України).

Згідно із Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., Закону України «Про виконання рішень, застосування практики Європейського суду з прав людини», інститут підсудності безпосередньо пов`язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.

Вивчивши матеріали заяви, приходжу до наступного.

Відповідно до ч. 3ст. 294 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції. Підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції.

В пункті 34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року N 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» зазначено, що питання про підсудність справ визначається Цивільним процесуальним кодексом України, зокрема розділом IV - щодо справ окремого провадження.

Відповідно до пункту 44 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року N 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» - виключну підсудність встановлено для деяких справ окремого провадження.

Статтею 316 ЦПК України визначена підсудність зазначеної категорії справ.

Згідно з ч.1 ст. 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.

Так заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Згідно з ч.6 ст. 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання.

Правовідносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання, випадки їх обмеження регулює Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Відповідно до частини 2 статті 16 Прикінцевих положень Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання особи, яке на день набрання чинності цим Законом підтверджувалося пропискою або було відповідно зареєстроване, вважається зареєстрованим.

Місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги (абзац четвертий частини першої статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".

Місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), у яких особа отримує соціальні послуги.

Реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи (пункт 12 частини першої статті 2 Закону України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" (далі - Закон).

Реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою: створення умов для реалізації прав особи, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом; ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою; використання знеособлених даних реєстрів територіальних громад для обґрунтованого розроблення органами державної влади та органами місцевого самоврядування програм економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць, визначення правомочності зборів жителів територіальної громади, для статистичних, наукових та інших потреб у визначених законом та актами Кабінету Міністрів України випадках (стаття 3 Закону).

Особа може зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції (пункт 4 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265 "Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад".

Аналізуючи зазначені вище положення чинного законодавства, слідує, що дана категорія справ розглядається за місцем реєстрації заявника.

Пред`являючи дану заяву до Заводського районного суду м. Миколаєва представник заявника посилалась на те, що заявник проживає за адресою: АДРЕСА_1 , згідно акту про проживання від 18.04.2024, проте доказів того, що за вказаним місцем перебування заявниця у встановленому законом порядку зареєстрована суду не надано.

Проте, згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру №757762 від 28.08.2024, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 , що територіально відноситься до Ленінського району м. Миколаєва.

На підставі викладеного, приходжу до висновку, що заява ОСОБА_1 не підсудна Заводському районному суду м. Миколаєва, у зв`язку з чим справу слід передати на розгляд за підсудністю до компетентного суду - Ленінського районного суду м. Миколаєва.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Згідно ст. 32 ЦПК України, спори між судами про підсудність не допускаються. Справа передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому ст. 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

Керуючись ст. ст. . 31, 32, 260,294, 316, 353 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Служба у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,- передати на розгляд до Ленінського районному суду м. Миколаєва за територіальною підсудністю.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом 15 днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду згідно ст. 354 ЦПК України.

Суддя: С.М. Афоніна