Рішення

від 05.09.2024 по справі 573/910/24

БІЛОПІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 573/910/24

Номер провадження 2/573/250/24

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

05 вересня 2024 року м. Білопілля

Білопільський районний суд Сумської області в складі:

головуючого судді - Замченко А.О.,

з участю секретаря - Півньової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білопілля в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей, Орган опіки та піклування Ворожбянської міської ради Сумського району Сумської області, про позбавлення батьківських прав,

в с т а н о в и в :

03.05.2024 ОСОБА_1 здав на пошту позов до ОСОБА_2 , в якому вказує, що з 01.10.2013 по 01.10.2021 вони перебували в фактичних шлюбних відносинах, від яких мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя не склалося, внаслідок чого ОСОБА_2 залишила його та сина. Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 28.03.2023 місце проживання сина визначено разом з ним. З часу ухвалення вказаного рішення ситуація щодо участі відповідачки у вихованні та спілкуванні з сином не змінилася. Будучи громадянкою рф та проживаючи в Німеччині, ОСОБА_2 не спілкується з сином, не бере участі в його вихованні та утриманні. У зв`язку з цим Орган опіки та піклування дійшов висновку щодо доцільності позбавлення останньої батьківських прав відносно сина.

Посилаючись на викладене, позивач просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_4 .

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 , його представник - адвокат Даценко А.М. позов підтримали.

Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася. За зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання остання відсутня, інформації щодо своєї адреси суду не надала, а тому відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається, що судова повістка вручена їй належним чином (а. с. 32, 67).

Представник Служби у справах дітей - ОСОБА_5 проти задоволення позову не заперечувала. При цьому остання пояснила, що вона спілкувалася з відповідачкою по телефону з приводу позбавлення її батьківських прав. ОСОБА_2 своєї згоди чи незгоди не висловила, але цікавилася чи зможе вона поновити батьківські права у випадку задоволення позову.

Представник Органу опіки та піклування Ворожбянської міської ради у судове засідання не з`явився, хоча про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином (а. с. 65).

Заслухавши позивача, його представника, малолітнього ОСОБА_4 , представника Служби у справах дітей, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_4 , батьком якого записаний ОСОБА_1 , громадянин України, а матір`ю - ОСОБА_2 , громадянка рф (а. с. 9).

03.09.2018 ОСОБА_2 видано посвідку на постійне проживання в Україні (а. с. 11).

Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 28.03.2023 у справі №573/249/23 місце проживання малолітнього ОСОБА_4 визначено разом з батьком ОСОБА_1 (а. с. 13-14).

Зазначеним рішенням встановлено, що ОСОБА_2 тривалий час мешкає окремо від дитини в Німеччині.

Як вбачається з довідки Виконавчого комітету Ворожбянської міської ради Сумського району від 25.04.2024 та довідки секретаря вказаної ради від 18.11.2022 малолітній ОСОБА_4 проживає разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Хоча останній зареєстрований у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , але внаслідок ракетного обстрілу вона пошкоджена та потребує капітального ремонту (а. с. 20, 23).

До 20.08.2020 відповідачка також була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , а з вказаної дати зареєструвала своє місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 11-12).

Згідно з довідкою Ворожбянського ліцею №1, в якому навчається ОСОБА_4 , значну увагу навчанню та вихованню останнього приділяє його батько ОСОБА_1 . Мати хлопчика протягом 2023 - 2024 навчального року не виходила на зв`язок з педагогами, не брала участі в навчанні та вихованні сина (а. с. 19).

Відповідно до довідок лікаря-педіатра КНП БМР «Білопільська міська лікарня» ОСОБА_6 від 15.02.2023, 15.04.2024 протягом 2022 року піклування про здоров`я дитини ОСОБА_7 матір`ю не здійснювалося. Останній звертається до лікаря в супроводі батька (а. с. 15-16).

З висновку Органу опіки та піклування Ворожбянської міської ради від 16.04.2024 вбачається, що мати дитини ОСОБА_2 з квітня 2022 року покинула територію України разом зі своїм старшим сином ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає в Німеччині. З останньою представники зазначеного органу спілкувалися в телефонному режимі та повідомили про розгляд питання щодо позбавлення її батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 на засіданні комісії з питань захисту прав дитини. По телефону ОСОБА_2 пояснила своє відношення до ситуації і не заперечувала проти позбавлення її батьківських прав. Свою позицію вона обґрунтувала тим, що в неї російський паспорт і в`їзд в Україну на даний час для неї неможливий. Також остання пояснила, що забезпечувати дитину матеріально або вивезти її за кордон вона не має можливості, про наміри позбавити її батьківських прав поінформована ОСОБА_1 . При спілкуванні з працівниками служби у справах дітей та фахівцем із соціальної роботи малолітній ОСОБА_9 повідомив, що іноді спілкується з мамою по телефону, але жити разом з нею не хоче.

Зазначений орган, зважаючи на те, що тривалий час ОСОБА_2 не проживає з сином, не приймає участі в його вихованні, матеріально не забезпечує, вважає за доцільне позбавити відповідачку батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 (а. с. 21-22).

Малолітній ОСОБА_4 , опитаний у судовому засіданні в присутності психолога ОСОБА_10 , педагога ОСОБА_11 , пояснив, що він проживає з батьком, бабусею і дідусем. Мама проживає в Німеччині з його старшим братом. З мамою він інколи спілкується по телефону.

Відповідно до ч. 1 ст. 32, ч. 3 ст. 51 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 4 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Батьки зобов`язані поважати дитину.

Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 3 СК України дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

У частині 1 ст. 11, ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

З огляду на положення ч. 1, 3 ст. 12 вказаного Закону виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

Держава надає батькам або особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов`язків щодо виховання дітей, захищає права сім`ї.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до ст. 8 вказаної Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У преамбулі Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України.

Статтею 2 названого Закону передбачено, що рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Порядок виконання Рішення визначається цим Законом, Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.

Відповідно до ст. 17 вищеназваного Закону суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з ч. 5 ст. 19 цього Закону міністерства, інші центральні органи виконавчої влади забезпечують систематичний контроль за додержанням у рамках відомчого підпорядкування адміністративної практики, що відповідає Конвенції та практиці Суду.

Європейський суд з прав людини в справі «Савіни проти України» (рішення від 18.12.2008, яке є остаточним) постановив, що мало місце порушення статті 8 Конвенції.

У вищевказаній справі було встановлено, що за рішенням суду першої інстанції, з яким погодились суди апеляційної та касаційної інстанції, було відібрано трьох неповнолітніх дітей без позбавлення заявників батьківських прав (ст. 170 СК України).

У рішенні йдеться про те, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції. Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не «згідно із законом», не відповідає законним цілям, переліченим у п. 2 ст. 8 Конвенції, і не може вважатися «необхідним у демократичному суспільстві».

Проте, для визначення чи було конкретне втручання «необхідним у демократичному суспільстві» необхідно оцінювати в контексті всієї справи загалом, чи були мотиви, наведені на виправдання втручання доречними і достатніми для цілей п. 2 ст. 8 Конвенції і чи був відповідний процес прийняття рішень справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як цього вимагає ст. 8 Конвенції (п. 48 Рішення).

У названому рішенні, зокрема, констатується, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Отже, відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини. Сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних заходів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, в якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, в якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ у справі «Мамчур проти України», №10383/09, §100, від 16.07.2015).

Європейський суд з прав людини в справі «Хант проти України» від 07.12.2006 (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Таким чином судом встановлено, що відповідачка без поважних причин не в повній мірі виконує свої обов`язки по вихованню сина, хоча перешкод у цьому їй ніхто не чинить.

Проте, ураховуючи характер поведінки відповідачки, її молодий вік, невичерпані можливості з боку держави по допомозі відповідачці у вихованні своєї дитини, те, що ОСОБА_2 є громадянкою рф, у зв`язку з чим на даний час не має можливості приїхати в Україну, у даний час можливо, як виняток, відмовити в задоволенні позову саме з цих підстав, що також буде відповідати і положенням ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997, щодо можливості втручання в приватне і сімейне життя відповідачки, яке є необхідним у демократичному суспільстві. При цьому, суд вважає за необхідне попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання свого сина та покласти на Орган опіки та піклування контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків щодо сина, що буде відповідати положенню, закріпленому в п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» №3 зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 19.12.2008 №20.

Висновок Органу опіки та піклування, яким визнано за доцільне позбавлення відповідачки батьківських прав відносно її сина, не може бути самостійною підставою для задоволення позовних вимог, оскільки він має рекомендаційний характер і не є обов`язковим для суду. Крім того, вказаний висновок не містить у собі відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування ОСОБА_2 своїми обов`язками та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення її батьківських прав.

На підставі викладеного, керуючись ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 , посвідка на постійне проживання в Україні серії № НОМЕР_2 від 03.09.2018), треті особи: Служба у справах дітей Ворожбянської міської ради Сумського району Сумської області (41812, Сумська область, Сумський район, м. Ворожба, вул. Богдана Хмельницького, 8), Орган опіки та піклування Ворожбянської міської ради Сумського району Сумської області (41812, Сумська область, Сумський район, м. Ворожба, вул. Богдана Хмельницького, 8), про позбавлення батьківських прав відмовити.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання свого сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Покласти на Орган опіки та піклування Ворожбянської міської ради Сумського району Сумської області контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків щодо сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Копію рішення для здійснення контролю надіслати Органу опіки та піклування Ворожбянської міської ради Сумського району Сумської області.

Рішення може бути оскаржене протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сумського апеляційного суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ЦПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено 05.09.2024.

Суддя -