Рішення

від 04.09.2024 по справі 910/9128/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.09.2024Справа № 910/9128/23

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Рєпкіної Ю.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Іотех"

до Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, Лтд"

про визнання одностороннього правочину недійсним

За участю представників сторін:

від позивача: Селянин В.О.

від відповідача: Суховерко О.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Іотех" звернулось до суду з позовною заявою до Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, Лтд" про визнання недійсним одностороннього правочину відповідача, оформленого листом (заявою) від 13.04.2023 №13/04 про зарахування зустрічних вимог.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач сплатив 14.04.2023 на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 486 775,15 грн, тобто, не доплативши 229 869,10 грн, які на підставі листа (заяви) про зарахування зустрічних вимог №13/04, зарахувало в рахунок погашення боргу, чим порушило права і законні інтереси позивача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 у справі №910/9128/23, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою від 11.06.2024 Верховного Суду рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 у справі №910/9128/23 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Згідно протоколу від 14.06.2024 автоматизового розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Князькову В.В. З урахуванням викладеного вище, справа підлягає призначенню до розгляду.

Ухвалою від 19.06.2024 судом було призначено підготовче засідання у справі на 24.07.2024.

24.07.2024 судом було відкладено підготовче засідання на 07.08.2024.

У судовому засіданні 07.08.2024 судом було долучено до матеріалів справи копію заяви №13/04 від 13.04.2023 Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, Лтд" про зарахування зустрічних однорідних вимог та здійснено огляд її оригіналу.

Ухвалою від 07.08.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.09.2024.

У судовому засіданні 04.09.2024 представником позивача було надано усні пояснення по суті спору, згідно яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

Представником відповідача проти задоволення позову було надано заперечення.

В судовому засіданні 04.09.2024 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

09.11.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Іотех" (постачальник) та Спільним українсько-естонським підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, Лтд" (покупець) укладено договір поставки № 09/11-2022, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити покупцю обладнання у кількості, асортименті та за цінами згідно зі специфікацією, а покупець зобов`язався прийняти та своєчасно проводити оплату товар на умовах цього договору.

Згідно з п. 5.1. договору покупець оплачує отриманий товар за цінами, передбаченими у специфікації, що є невід`ємною частиною договору.

Пунктом 5.3. договору визначено, що умови оплати товару визначаються у відповідній специфікації.

У специфікації (додаток 1) до договору № 09/11-2022 від 09.11.2022 погоджено поставку товару - поляризований фотоелектричний датчик зі світловідбиваючим режимом Optosensor QS18AP6LP-93245, 3093245, Banner у кількості 1500 штук, загальна вартість товару 3 149 550,00 грн. в т. ч. ПДВ та еквівалентна 86 200,48 євро з ПДВ по курсу НБУ гривні до євро 36,5375 на 09.11.2022 року.

Ціна товару встановлюється в національній валюті України - гривні, вказана в специфікації. Оскільки імпортна складова товару, який поставляється по даній специфікації, дорівнює 100%, то, керуючись статтями 524, 533 Цивільного кодексу України, сторони домовились визначити грошовий еквівалент зобов`язань в іноземній валюті - євро.

Сторони домовились, що загальна вартість товару по даній специфікації в грошовому еквіваленті в іноземній валюті є постійною та зміні не підлягає.

Загальна вартість специфікації в гривнях змінюється у випадку зміни курсу євро більш ніж на 2% від курсу, зафіксованого в даній специфікації. Із зміною курсу продажу євро Національного банку України більш ніж на 2% від курсу зафіксованого в даній специфікації. Із зміною курсу продажу Євро Національного банку України (сайт https://bank.gov.ua) на дату здійснення платежу (в сторону збільшення або зменшення) покупець повинен здійснювати платежі так, щоб сплачені ним суми були рівні (і відповідаль) еквівалентам в євро здійснюваних платежів.

При настанні зобов`язань, що оговорені в даній специфікації, кінцева ціна товару та загальна вартість специфікації в гривні фіксується по курсу євро Національного банку України (сайт https://bank.gov.ua) на дату оплати відповідного етапу і розраховується за формулою:

Ст = Євро ч К1, де

Ст - остаточна загальна вартість специфікації в гривнях (в тому числі ПДВ);

Жвро - загальна вартість товару в євро;

К1 - курсу євро НБУ на дату відповідного етапу оплати.

Умови оплати: передоплата в розмірі 80 % від загальної вартості товару, яка зазначена в рахунку-фактурі або специфікації на позиції. Остаточний розрахунок проводиться шляхом перерахунку інших 20 % від загальної вартості товару протягом 5 банківських днів з моменту отримання товару.

Строк поставки: до 50 днів з дня отримання передоплати з можливістю дострокової поставки.

Як свідчать матеріали справи, 11.11.2022 позивачем виставлено рахунок на оплату №1107 на суму 3149550 грн., 13.12.2022 рахунок на оплату № 1206/1 на суму 1330934,40 грн., рахунок на оплату № 1206/2 на суму 887289,60 грн., рахунок на оплату № 1206/3 на суму 1109112 грн.

Відповідачем в якості попередньої оплати сплачено на користь позивача 23.12.2022 суму коштів у розмірі 1597121,28 грн., 29.12.2022 - 1064747,52 грн., 14.04.2023 - 486775,15 грн.

Позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 536284,80 грн. за видатковою накладною від 01.03.2023 № 33, на суму 358041,60 грн. за видатковою накладною від 14.03.2023 № 36, на суму 1118880 грн. за видатковою накладною від 14.03.2023 № 37, на суму 403185,60 грн. за видатковою накладною від 14.03.2023 № 38, на суму 945176,40 за видатковою накладною від 06.04.2023 № 43.

13.04.2023 відповідач звернувся до позивача з листом № 13/04, в якому відповідач вимагав сплатити неустойку в сумі 229869,10 грн., нараховану внаслідок прострочення поставки товару.

Спільним українсько-естонським підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, Лтд" було направлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Іотех" також заяву №13/04 від 13.04.2023 про зарахування зустрічних однорідних вимог.

У вказаній заяві зазначено таке:

Спільне українсько-естонське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, Лтд" є боржником, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Іотех" є кредитором у виконанні грошового зобов`язання по оплаті поставленого товару за договором поставки № 09/11-2022 від 09.11.2022 , строк оплати якого настав, на суму 716 644,25 грн (вимога 1);

Товариство з обмеженою відповідальністю "Іотех" є боржником, а Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, Лтд" є кредитором у виконанні грошового зобов`язання з оплати неустойки за договором поставки № 09/11-2022 від 09.11.2022 , строк оплати якої настав, на суму 229 869,10 грн (вимога 2).

Відповідно до частини 2 статті 601 Цивільного кодексу України, зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

На виконання вказаного положення, Спільне українсько-естонське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, Лтд" заявило про зарахування зобов`язання Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, Лтд" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Іотех" за вимогою 1 у розмірі 229 869,10 грн. та зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Іотех" перед Спільним українсько-естонським підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, Лтд" за Вимогою 2 у розмірі 229 869,10 грн.

У заяві вказано, що відповідно до частини 1 статті 601 Цивільного кодексу України України, зобов`язання Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, Лтд" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Іотех" за Вимогою 1 припиняється частково на суму 229 869,10 грн, а зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Іотех" перед Спільним українсько-естонським підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, Лтд" за вимогою 2 припиняється повністю.

20.04.2023 позивач звернувся до відповідача з листом № 05/04 щодо здійснення повної оплати за договором поставки від 09.11.2022 № 09/11-2022 у сумі 5709,06 євро, в еквіваленті гривні на дату здійснення платежу. При цьому, постачальником у листі було вказано про те, що з огляду на зміну курсу євро, фактично сплачена сума попередньої оплати менша за визначений специфікацією еквівалент в євро на 558,53 євро.

Як вказує позивач, відповідач сплатив 14.04.2023 на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 486 775,15 грн, тобто, не доплативши 229 869,10 грн, які на підставі листа (заяви) про зарахування зустрічних вимог №13/04, зарахувало в рахунок погашення боргу, чим порушило права і законні інтереси позивача. За твердженнями позивача, правочин щодо зарахування зустрічних однорідних зобов`язань є недійсним, з огляду на відсутність безспірності у зобов`язаннях контрагентів. Вказані твердження обґрунтовано тим, що фактично відповідачем не було в повному обсязі внесено попередню оплату, а отже, строк поставки, що визначений умовами специфікації до договору на момент передання товару, постачальником порушено не було, а отже і підстави для застосування штрафних санкцій зха порушення строків поставки у відповідача були відсутні.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказав, що оскільки від позивача не надходили заперечення на претензію про сплату пені, відповідач направив позивачу з урахуванням вимог статті 601 Цивільного кодексу України заяву про припинення зобов`язань щодо оплати товару та спати неустойки шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Разом із цим, позивач безпідставно стверджує, що відповідачем не в повному обсязі внесено попередню оплату за договором.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Виходячи із змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Приписи статті 202 Цивільного кодексу України встановлюють, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Отже, повідомлення сторони договору може вважатися одностороннім правочином, у випадку, якщо воно породжує, змінює чи припиняє права та обов`язки обох сторін договору.

Умови чинності правочинів встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України, а саме: законність змісту правочину, наявність у сторін необхідного обсягу цивільної дієздатності, наявність об`єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину, його адекватність внутрішній волі, відповідність форми вчиненого правочину вимогам закону, спрямованість волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №911/2768/20, від 30.06.2021 у справі №910/3140/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено, насамперед, порушення прав заявника та наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсним.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Статтею 601 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні є кредитором у другому). Допускаються випадки так званого часткового зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання. В такому випадку зобов`язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

Зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин є волевиявленням суб`єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку покликаний оптимізувати діяльність двох взаємозобов`язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, які складають предмети взаємних зобов`язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов`язані з виконанням.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: - бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); - бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); - строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги (п. 29, 30 постанови Об`єднаної палати Касаційного Господарського суду від 22.01.2022 у справі №910/11116/19).

Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 22 січня 2021 року у справі № 910/11116/19 уточнив висновки щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, викладені в раніше прийнятих постановах Верховного Суду, зокрема, вказав:

- безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором;

- за дотримання умов, передбачених статтею 601 Цивільного кодексу України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов`язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним;

- заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог;

- наявність на момент зарахування іншого спору (спорів) в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов`язанням не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника;

- наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні - є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання. У такому випадку зобов`язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

Вказану правову позицію також було застосовано Верховним Судом у постанові від 06.08.2024 по справі №910/6250/23.

Верховний Суд у постанові від 09.02.2021 по справі №917/258/20 зауважив на необхідності врахування правового висновку щодо застосування положень статей 215, 601 Цивільного кодексу України, суть якого полягає у тому, що однією з важливих умов, за наявності якої можливе припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог, є безспірність (прозорість) вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо характеру, змісту, умов виконання та розміру зобов`язань. Таким чином, зобов`язання з оплати заборгованості за договором може бути припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за наявності умов, установлених статтею 601 Цивільного кодексу України, та за відсутності обставин, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України , за яких зарахування зустрічних вимог не допускається.

Схожий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 910/18256/17, від 30.07.2019 у справі № 918/556/18, від 26.05.2020 у справі №910/7807/19, від 11.06.2020 у справі №910/7804/19, у яких, зокрема зазначено, що наявність заперечень однієї сторони не є перешкодою для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони. Однак припинення зобов`язання зарахуванням можливе не тільки за умов однорідності та зустрічності вимог сторін, строк виконання яких настав, але й за обов`язкової їх безспірності. Адже, за відсутності безспірності вимог спір щодо боргу за договором має бути вирішено у порядку позовного провадження, а до цього спірна сума не може бути прийнята судом як зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки вказане зарахування не підтверджується належними і допустимими доказами.

Вирішуючи питання щодо безспірності заборгованості, суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено стороною, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час зарахування зустрічних однорідних вимог.

Наразі, суд погоджується із доводами позивача стосовно не винекнення постачальника за договором № 09/11-2022 від 09.11.2022 обов`язку сплатити неустойку за порушення строків поставки товару. Означені висновки ґрунтуються на такому.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. (ч.ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно п.7.3 договору № 09/11-2022 від 09.11.2022 у разі порушення строку поставки товару, постачальник сплачує покупцю за кожен день прострочення неустойку, яка нараховується за правилами розрахунку пені, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла протягом терміну прострочення постачання від вартості недопоставленого товару.

Тобто, з наведеного полягає, що для застосування до постачальника вказаного вище заходу відповідальності, покупцем повинно бути доведено обставини настання строку поставки товару.

Наразі, суд не погоджується із доводами відповідача щодо порушення позивачем строків поставки товару за договором № 09/11-2022 від 09.11.2022. Означені висновки суду ґрунтуються на такому.

Згідно з п. 5.1. договору покупець оплачує отриманий товар за цінами, передбаченими у специфікації, що є невід`ємною частиною договору.

Пунктом 5.3. договору визначено, що умови оплати товару визначаються у відповідній специфікації.

У специфікації (додаток 1) до договору № 09/11-2022 від 09.11.2022 погоджено поставку товару - поляризований фотоелектричний датчик зі світловідбиваючим режимом Optosensor QS18AP6LP-93245, 3093245, Banner у кількості 1500 штук, загальна вартість товару 3 149 550,00 грн. в т. ч. ПДВ та еквівалентна 86 200,48 євро з ПДВ по курсу НБУ гривні до євро 36,5375 на 09.11.2022 року.

Ціна товару встановлюється в національній валюті України - гривні, вказана в специфікації. Оскільки імпортна складова товару, який поставляється по даній специфікації, дорівнює 100%, то, керуючись статтями 524, 533 Цивільного кодексу України, сторони домовились визначити грошовий еквівалент зобов`язань в іноземній валюті - євро.

Сторони домовились, що загальна вартість товару по даній специфікації в грошовому еквіваленті в іноземній валюті є постійною та зміні не підлягає.

Загальна вартість специфікації в гривнях змінюється у випадку зміни курсу євро більш ніж на 2% від курсу, зафіксованого в даній специфікації. Із зміною курсу продажу євро Національного банку України більш ніж на 2% від курсу зафіксованого в даній специфікації. Із зміною курсу продажу Євро Національного банку України (сайт https://bank.gov.ua) на дату здійснення платежу (в сторону збільшення або зменшення) покупець повинен здійснювати платежі так, щоб сплачені ним суми були рівні (і відповідали) еквівалентам в євро здійснюваних платежів.

При настанні зобов`язань, що оговорені в даній специфікації, кінцева ціна товару та загальна вартість специфікації в гривні фіксується по курсу євро Національного банку України (сайт https://bank.gov.ua) на дату оплати відповідного етапу і розраховується за формулою:

Ст = Євро ч К1, де

Ст - остаточна загальна вартість специфікації в гривнях (в тому числі ПДВ);

Жвро - загальна вартість товару в євро;

К1 - курсу євро НБУ на дату відповідного етапу оплати.

Умови оплати: передоплата в розмірі 80 % від загальної вартості товару, яка зазначена в рахунку-фактурі або специфікації на позиції. Остаточний розрахунок проводиться шляхом перерахунку інших 20 % від загальної вартості товару протягом 5 банківських днів з моменту отримання товару.

Строк поставки: до 50 днів з дня отримання передоплати з можливістю дострокової поставки.

Тобто, виходячи зі змісту специфікації сума попередньої оплати повинна становити еквівалент в євро 68 960,38 євро, а після сплата - 17240,10 євро.

Отже, 50 денний строк поставки для постачальника починає свій перебіг після внесення покупцем попередньої оплати в розмірі, що еквівалентний 68 960,38 євро за курсом євро Національного банку України (сайт https://bank.gov.ua) на дату оплати відповідного етапу.

Відповідачем в якості попередньої оплати сплачено на користь позивача 23.12.2022 суму коштів у розмірі 1597121,28 грн., 29.12.2022 - 1064747,52 грн., 14.04.2023 - 486775,15 грн.

За даними сайту Національного банку України (сайт https://bank.gov.ua) станом на дату 23.12.2023 курс євро становив 38,8962 грн, станом на 29.12.2023 - 38,9437 грн. Тобто, арифметично визначається, що різниця курсу станом на момент складення специфікації 09.11.2022 (36,5375) та на момент внесення покупцем платежів в якості попередньої оплати змінився у бік збільшення більше, ніж на 2% (36,5375 х 2% = 0,73075), а отже, у покупця виник обов`язок здійснювати платежі так, щоб сплачені ним суми були рівні (і відповідали) еквівалентам в євро здійснюваних платежів.

Тобто, виходячи з курсу євро по відношенню до гривні, що був встановлений Національним банком України (сайт https://bank.gov.ua) 23.12.2023 та 29.12.2023 покупцем було перераховано постачальнику суми грошових коштів, яка сумарно еквівалентна 68 401,80 євро.

Означене вказує на відсутність підстав вважати, що 29.12.2023 покупцем було здійснено останній платіж, внаслідок якого фактично було виконано в повному обсязі зобов`язання з попередньої оплати товару, а отже, і відсутні підстави починати відлік 50 денного строку поставки з означеного моменту, оскільки недоплата становила 558,53 євро. При цьому, суд звертає увагу, у даному випадку виставлення позивачем рахунків на оплату ніяким чином не нівелює обов`язку постачальника здійснювати платежі так, щоб сплачені ним суми були рівні (і відповідали) еквівалентам в євро здійснюваних платежів на дату їх внесення, а не виставлення рахунку.

Матеріалами справи підтверджується, що поставка товару здійснювалась за видатковими накладними від 01.03.2023 № 33, від 14.03.2023 № 36, від 14.03.2023 № 37 від 14.03.2023 № 38, від 06.04.2023 № 43. Доказів доплати 558,53 євро покупцем до моменту поставки товару матеріали справи не містять.

При цьому, судом враховано, що за умовами специфікації строк поставки: до 50 днів з дня отримання передоплати з можливістю дострокової поставки, а отже, дії постачальника щодо поставки товару до моменту отримання повної суми попередньої оплати відповідають умовам укладеного між сторонами правочину.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості заяви позивача щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням та незгоди з проведеним зарахуванням.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо наявності достатніх підстав для визнання недійсним одностороннього правочину №13/04 від 13.04.2023 Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, Лтд" про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо достатніх підстав для задоволення позовних вимог.

З огляду на наведене вище, за наслідками нового розгляду справи, розподілу згідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України підлягають витрати позивача на оплату судового збору у розмірі, визначеному згідно ст. 4 Закону України «Про судовий збір», а саме за подання позову 2684 грн, за подання апеляційної скарги - 4026 грн, а касаційної скарги - 5368 грн, що загалом становить 12078 грн.

Враховуючи висновки суду щодо задоволення позовних вимог, витрати позивача на сплату судового збору на загальну суму 12078 грн покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Іотех" до Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, Лтд" про визнання недійсним одностороннього правочину відповідача, оформленого листом (заявою) від 13.04.2023 №13/04 про зарахування зустрічних вимог.

2. Визнати недійсним односторонній правочин Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, Лтд", оформлений заявою №13/04 від 13.04.2023 про зарахування зустрічних вимог.

3. Стягнути зі Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, Лтд" (01103, м.Київ, вул.Кіквідзе, буд.18-А, ЄДРПОУ 21642228) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Іотех" (76018, Івано-Франсківська область, Івано-Франківський район, місто Івано-Франківськ, вул..Залізнична, буд.13, ЄДРПОУ 43972130) судовий збір 12078 грн.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 04.09.2024.

Суддя В.В. Князьков