Рішення

від 05.09.2024 по справі 911/1233/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2024 р.,

м. Київ

Справа № 911/1233/24

Суддя Черногуз А.Ф. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами

позов Баришівської селищної ради (07501, Київська обл., Броварський р-н, селище міського типу Баришівка, вулиця Центральна, будинок, 27, код ЄДРПОУ 04360623)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Грін Ленд Агро (07501, Київська обл., Броварський р-н, селище міського типу Баришівка, вулиця Торф`яна, будинок, 8, код ЄДРПОУ 42595984)

про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою без укладання договору оренди,

в с т а н о в и в :

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Баришівської селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Грін Ленд Агро про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою без укладання договору оренди.

Господарський суд ухвалою від 17.05.2024 відкрив провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Судом встановлено строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

До суду 06.06.2024 було подано відзив на позовну заяву, який підписаний адвокатом В.А.Кобилянським, який прийнятий судом та долучений до матеріалів справи.

Також 13.06.2024 до суду було подано клопотання іншого представника відповідача адвоката Вак Ольги Володимирівни про продовження процесуального строку на подання відзиву до 20.06.2024. Суд вказує, що оскільки відзив у справі вже був поданий, не існує необхідності продовжувати строк на його подання, оскільки сторона вже реалізувала своє право на подання відзиву. Інший адвокат мав можливість надати до суду доповнення до відзиву. Однак, за час перебування справи у провадженні суду жодних додаткових документів вказаним представником відповідача до суду більше не подавалось.

Позивач 18.06.2024 через систему Електронний суд подав до суду відповідь на відзив, який долучений судом до справи. Відповідач подав до суду заперечення, до датовані 17.07.2024.

Звертаючись до суду позивач просив стягнути з відповідача 106258,93 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою без укладення договору оренди.

В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Право на доступ до правосуддя закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.

Як визначено статтею 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Положеннями статті 16 ЦК України, які кореспондуються зі статтею 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу.

Статтею 11 ЦК України закріплено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими, речовими та електронними доказами.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З долучених до справи витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вбачається, що ТОВ Грін Ленд Агро на підставі договору купівлі-продажу № 968 від 21.05.2019 набуло право власності на свинарник з кормоцехом, який знаходиться за адресою Київська область, а на підставі договору купівлі-продажу № 953 від 21.05.2019 право власності на комплекс будівель та споруд молочної ферми, який знаходиться за адресою Київська область, Броварський район, с. Гостролуччя, вулиця І.Франка, 1-а.

Судом досліджено долучене до справи рішення VII скликання Баришівської селищної ради № 854-20-07, що датоване 20.12.2019. З`ясовано, що рада розглянувши клопотання директора ТОВ Грін Ленд Агро про дозвіл на затвердження технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва вирішила, зокрема:

пункт 1 затвердити ТОВ Грін Ленд Агро технічну документацію із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва: площею 16,0608 га, кадастровий номер 3220285301:05:007:0020, по вул. Франка І., 1-а, 1-б в с. Гостролуччя;

пункт 2 передати ТОВ Грін Ленд Агро земельні ділянки в оренду на 7 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

пункт 3 встановити розмір річної орендної плати на земельні ділянки при укладанні договору оренди 7% від нормативної грошової оцінки;

пункт 4 доручити селищному голові укласти договір оренди земельної ділянки згідно чинного законодавства.

Як вбачається з заяв по суті спору позивача та відповідача, договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3220285301:05:007:0020 між сторонами не було укладено, відповідачем орендна плата не вносилась.

Позивач зосереджував увагу суду на тому, що рішенням виконавчого комітету Баришівської селищної ради Броварського району Київської області від 15.09.2020 № 236 створено комісію з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, зі змінами внесеними рішенням виконавчого комітету Баришівської селищної ради Броварського району Київської області від 16.02.2024 № 79 Про внесення змін до рішення виконавчого комітету від 15.09.2020 № 236 Про створення комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.

Позивач стверджував, що він 01.12.2023 направив лист № 2940/03-16/01.12.23 до відповідача з повідомленням щодо направлення представника для участі в засіданні Комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам стосовно нарахування безпідставно збережених коштів за користування вищезазначеною земельною ділянкою.

Комісією з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, було складено Акт № 1 від 11.12.2023, який затверджений рішенням виконавчого комітету Баришівської селищної ради від 15.12.2023 № 377 Про затвердження актів визначення розміру збитків, заподіяних внаслідок використання земельних ділянок без правовстановлюючих документів, яким зобов`язано боржника відшкодувати визначені збитки, в повному обсязі у місячний термін з дня прийняття даного рішення.

Актом встановлено розмір збитків (безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою), завданих власнику землі або землекористувачу 106258,93 грн у вигляді неодержаної орендної плати в період з 01.12.2020 по 30.11.2023, що розраховувалась відповідно до рішення ради від 20.12.2019 за ставкою 7% за рік від нормативної грошової оцінки.

Предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою без укладення договору оренди. Підставою позову є користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючих документів та без здійснення плати за таке користування.

За умовами частини 2 статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 ЗК України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною 1 статті 93 і статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 ЗК України).

Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 ЗК України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України; тут і далі - у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Отже, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Водночас згідно зі статтями 122-124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах також неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 22/207/15 і № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 ЦК України.

Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у справі № 922/2060/20 вказав, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Тож суд приходить до висновку, що позивачем правильно обрано спосіб захисту стягнення безпідставно збережених грошових коштів у розмірі орендної плати у порядоку статті 1212 ЦК України. Тому суд відхиляє всі аргументи відповідача наведені у заявах по суті спору, що стосуються спростування ним факту заподіяння збитків та шкоди земельній ділянці, враховуючи що в цій справі вказані обставини не підлягають дослідженню.

Спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5610100000:01:026:0098, на якій розташований об`єкти нерухомого майна відповідача, є сформованою (визначено її площу і межі), їй присвоєно кадастровий номер, відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру, проведено її нормативну грошову оцінку. Відповідач, як власник майна, що розташоване на земельній ділянці, став фактичним користувачем земельної ділянки, і відповідно у нього виник обов`язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку, а також обов`язок сплачувати за користування земельною ділянкою відповідну плату.

Суд врахував заперечення відповідача щодо розміру орендної плати, яка за його твердженнями, визначена позивачем не правильно. Відповідач посилався у своїх доводах на те, що розмір орендної плати у спірний період визначений хибно, зважаючи на вимоги підпункту 288.5.1 ПК України.

Суд вказує, що відповідно до підпункту 288.5.1 пункту 288.5 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку:

- для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки;

- для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

Суд вважає за необхідне довести до відома сторін, що у абзацах 2-3 вказаного підпункту детально визначені межі, які формують розмір земельного податку, а в абзаці 1 наведено застереження, що розмір оренди не може бути меншим за ставки, що наведені нижче. Обмежень максимального розміру орендної плати вказаний пункт Кодексу не встановлює.

Суд враховує принцип пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, що вказує на те, що розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Відтак, твердження відповідача, що річна орендна плата не повинна перевищувати 1 відсоток нормативної грошової оцінки відхиляються судом

Рішенням ради визначено розмір річної орендної плати, що не має перевищувати 7% від нормативно грошової оцінки та строк на який вказана ділянка мала бути передана в оренду. Неукладення договору оренди між сторонами внаслідок ухиляння відповідача від вчинення юридично значимих дій не є підставою для звільнення відповідача від обов`язку здійснювати плату за користування земельної ділянкою комунальної власності. Суд вказує, що з наведених обставин вбачається, що відповідач ухилився від виконання рішення ради про передання земельних ділянок в оренду, яке було прийняте за заявою директора відповідача, а відтак відповідач достовірно мав знати зміст прийнятого за його зверненням рішення ради. У разі незгоди з рішенням ради щодо передачі в оренду земельної ділянки відповідач мав право оскаржити вказане рішення. До суду не подано доказів визнання рішення недійсним, скасування рішення чи внесення змін до нього в частині орендної плати, тож воно приймається судом, як чинне. При цьому судом не встановлено наявність суперечностей між рішенням ради і положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

Згідно до Витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 26.07.2023 № НВ 3200898712023, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 3220285301:05:007:0020 склала 505725,53 грн.

Відтак, розмір оренди за рік мав би становити 35400,79 грн.

У разі неухиляння відповідача від укладення договору оренди розмір оренди за кожен окремий місяць мав би становити 2950,07 грн. Заявлений позивачем період стягнення становить 36 місяців, з грудня 2020 року по листопад 2023, а тому за такий період розмір орендної плати б становив 106202,52 грн. Однак, від укладення договору оренди відповідач ухилився.

Суд, виходячи з того, що річний розмір орендної плати становить 35400,79 грн, то за кожен день розмір платежу розділений до 96,99 грн за день. Тож оскільки заявлений період неоплати охоплює 1095 днів загальний розмір всіх платежів за вказаний період дорівнює 106204,05 грн. Суд вважає за можливе задовольнити позов частково, адже до стягнення заявлено 106258,93 грн.

Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати відповідно до статті 123 ГПК України складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи на професійну правничу допомогу та інших витрат, що пов`язані з вчиненням сторонами необхідних процесуальних дій. За змістом статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позову на 99,94 %, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача частину судового збору пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 3026,18 грн.

В силу частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 5 частини 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Грін Ленд Агро (07501, Київська обл., Броварський р-н, селище міського типу Баришівка, вулиця Торф`яна, будинок, 8, код ЄДРПОУ 42595984) на користь Баришівської селищної ради (07501, Київська обл., Броварський р-н, селище міського типу Баришівка, вулиця Центральна, будинок, 27, код ЄДРПОУ 04360623) 106204,05 грн заборгованості у вигляді безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою без укладання договору оренди (на рахунок UA598999980334139812000010742, отримувач ГУК у Київ.обл/Баришівська сел/18010600, код отримувача (ЄДРПОУ) 37955989, банк Казначейство України(ел. адм. подат.), код класифікації доходів бюджету 18010600, найменування коду класифікації доходів бюджету - орендна плата з юридичних осіб) та 3026,18 грн судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 05.09.2024.

Суддя А.Ф. Черногуз