Рішення

від 07.08.2024 по справі 911/2327/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" серпня 2024 р.м. Київ Справа № 911/2327/23

Суддя: Грабець С.Ю.

Секретар судового засідання: Корж О.І.

Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом державного підприємства «Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою»

до виконавчого комітету Фастівської міської ради

про стягнення боргу в сумі 110 820,00 грн.,

за участю представників:

позивача: не з`явився;

відповідача: Шатківського О.К. (довіреність від 21.03.2024 року);

Скиданенка О.В. (розпорядження №805 від 01.12.2022 року),

ВСТАНОВИВ:

31 липня 2023 року на адресу Господарського суду Київської області надійшла позовна заява державного підприємства «Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (далі позивач) до виконавчого комітету Фастівської міської ради (далі відповідач) про стягнення боргу в сумі 110 820,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на порушення відповідачем умов договору №08-15/193 від 09.09.2021 року.

Ухвалою суду від 07.08.2023 року відкрите провадження у справі, підготовче засідання призначене на 15 вересня 2023 року.

У засіданні представник відповідача просив відкласти розгляд справи.

Представник позивача проти задоволення цього клопотання не заперечував.

Клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи було задоволене судом.

Ухвалою суду від 15.09.2023 року строк проведення підготовчого провадження продовжений на тридцять днів, підготовче засідання відкладене на 18 жовтня 2023 року.

16 жовтня 2023 року на електронну адресу та на адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

У засіданні представник позивача заявив клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подання відповіді на відзив на позовну заяву, яке було задоволено судом, відповідь на відзив на позовну заяву долучена до матеріалів справи.

18 жовтня 2023 року до Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, долучений до матеріалів справи.

18 жовтня 2023 року підготовче засідання відкладене на 29 листопада 2023 року, про що постановлена ухвала суду.

Ухвалою суду від 05.12.2023 року підготовче засідання відкладене на 20 грудня 2023 року, у зв`язку з перебуванням судді Грабець С.Ю. на лікарняному.

20 грудня 2023 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке підлягало задоволенню судом.

У підготовче засідання представники сторін не з`явились, ухвалою суду від 20.12.2023 року підготовче засідання відкладене на 24 січня 2024 року, ухвалою суду від 05.02.2024 року підготовче засідання відкладене на 21 лютого 2024 року, ухвалою суду від 21.02.2024 року підготовче засідання відкладене на 10 квітня 2024 року.

09 квітня 2024 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

10 квітня 2024 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання про проведення підготовчого засідання без його участі.

У підготовчому засіданні представник відповідача проти задоволення клопотання представника позивача не заперечував, просив поновити пропущений процесуальний строк для подання клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, яке було задоволено судом, докази долучені до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 10.04.2024 року закрите підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду по суті на 15 травня 2024 року.

Ухвалою суду від 07.05.2024 року судове засідання відкладене на 19 червня 2024 року, а ухвалою суду від 19.06.2024 року судове засідання відкладене на 07 серпня 2024 року.

07 серпня 2024 року через канцелярію та через систему «Електронний суд до Господарського суду Київської області надійшла заява представника позивача про проведення судового засідання без його участі, у якому він, зокрема, просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу.

У судовому засіданні представники відповідача проти задоволення заяви представника позивача про проведення судового засідання без його участі заперечували, заявили клопотання про письмове опитування позивача, на підставі ст. 90 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи має право поставити в першій заяві по суті справи або у додатку до неї не більше десяти запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, у відзиві на позовну заяву, поданому представником відповідача 12 вересня 2023 року, клопотання про проведення письмового опитування позивача заявлене не було.

Згідно з ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Частиною 2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відтак, оскільки представником відповідача пропущений процесуальний строк для подання клопотання про проведення письмового опитування позивача, а поважність причин для поновлення пропущеного строку для його подання представником відповідача не доведена, клопотання представника відповідача про проведення письмового опитування представника позивача було залишене судом без розгляду.

Клопотання представника позивача про розгляд справи без його участі було задоволене судом.

У судовому засіданні представники відповідача проти задоволення позову заперечували.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини враховуються судом при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

У зв`язку із введенням воєнного стану, а також з метою дотримання принципів змагальності та рівності сторін, розгляд справи по суті закінчився 07 серпня 2024 року.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність, вірогідність кожного доказу окремо, а також взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

09 вересня 2021 року між державним підприємством «Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (далі позивач) та виконавчим комітетом Фастівської міської ради (далі відповідач) укладений договір №08-15/193 (далі договір).

Відповідно до п. 1.1. договору, позивач зобов`язується до 05 грудня 2021 року, згідно технічного завдання (додаток №1 до договору), в порядку і на умовах даного договору та у визначений договором строк, надати послуги: Розроблення технічної документації з нормативної грошової оцінки земель Фастівської міської територіальної громади, в межах населених пунктів м. Фастів, с. Оленівка, смт. Борова, (код ДК 021:2015 - 71340000-3 - комплексні інженерні послуги), належної кількості та якості, відповідно до технічного завдання, а відповідач прийняти і оплатити такі послуги.

Згідно з п. 1.3 договору, кінцевим результатом надання послуг є передана відповідачу документація з Комплексу інженерних послуг у паперовому та електронному вигляді, оформлена відповідно до технічного завдання (додаток №1 до цього договору).

Загальна вартість послуг становить: 198 000,00 грн. (сто дев`яносто вісім тисяч грн. 00 коп.) у тому числі ПДВ 20 % 33 000,00 грн. (тридцять три тисячі грн. 00 копійок) (п. 3.1 договору).

Пунктом 4.1. договору встановлено, що оплата наданих послуг здійснюється відповідачем на підставі акту наданих послуг протягом 10 (десяти) робочих днів з дня його підписання шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Після завершення надання послуг по етапу(пам), позивач передає відповідачу акт(и) наданих послуг у 2-х примірниках та матеріали (п. 5.4. договору).

Відповідно до п. 5.5. договору, відповідач протягом 5 банківських днів з дня одержання матеріалів, передбачених технічним завданням зобов`язаний підписати та направити позивачу акт наданих послуг або мотивовану відмову від приймання наданих послуг.

Як вбачається з актів приймання-передачі №1 від 23.12.2021 року, на суму 56 546,40 грн., та №2 від 23.12.2021 року, на суму 30 633,60 грн, підписаних представниками сторін, позивач надав, а відповідач прийняв послуги, відповідно до умов договору.

Відповідач оплатив надані позивачем послуги на загальну суму 87 180,00 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача від 21.12.2021 року, копія якої долучена до матеріалів справи.

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що відповідач надані ним послуги не оплатив у повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Господарського процесуального кодексу України, сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Господарського процесуального кодексу України, особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензії чи позову.

З метою досудового врегулювання спору, позивач направив відповідачу претензію №18-28-0.5-472/2-23 від 01.06.2023 року та лист №18-28-0.5-623/2-23 від 04.07.2023 року, в яких просив відповідача сплатити заборгованість, згідно з умовами договору, в сумі 110 820,00 грн.

13 липня 2023 року відповідач направив на адресу позивача відповідь №06/31-3558 від 13.07.2023 року, у якій послався на те, що послуги, надані позивачем, не були оплачені відповідачем, у зв`язку із виникненням обставин непереборної сили, повномасштабним вторгненням російської федерації.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі "Мала проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що рівність сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом.

Згідно з ч. 1 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.

Пунктом 1 ч. 6 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що до відзиву додаються докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.

18 вересня 2023 року до Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти задоволення позову заперечував, послався на те, що, починаючи з 24 лютого 2022 року, з огляду на запровадження воєнного стану на території України, основні видатки відповідача були направлені на відсіч збройній агресії російської федерації, вважав, що ці обставини є форс-мажором (обставинами непереборної сили), на підтвердження чого надав лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року.

Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Доводи представника відповідача спростовуються, у зв?язку з наступними обставинами.

Як вбачається з листа відповідача №06-24/5942 від 31.12.2021 року, копія якого долучена до матеріалів справи, до відповіді на лист позивача №18-12-0.21-2315/2-21 від 07.12.2021 року був долучений акт приймання - передачі робіт згідно з умовами договору на суму 110 820,00 грн. Відповідач проти отримання цього акту не заперечував.

Документів, що підтверджували б мотивовану відмову від підписання акту приймання - передачі робіт на суму 110 820,00 грн. у п`ятиденний строк з дня одержання технічної документації з нормативної оцінки земель м. Фастів, відповідно до п. 5.5 договору, представник відповідача не надав.

У листі №24/5658 від 18.12.2021 року, копія якого долучена до матеріалів справи, відповідач просив позивача розглянути можливість укладення додаткової угоди до договору, відповідно до якої, пропонував перенести строк оплати робіт за розробку технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Фастів на перший квартал 2022 року.

Разом з цим, у засіданні, представник відповідача послався на те, що відповідач акти приймання - передачі робіт не отримував, а роботи не були виконані позивачем.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п. 43 рішення від 14.02.2008 року в справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення в справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey).

Поряд із цим, до спірних правовідносин сторін підлягає застосуванню доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Ця правова позиція викладена у постанові Верховного Суду в справі №390/34/17 від 10.04.2017 року.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Так, відповідно до п. 5.5. договору, відповідач був зобов`язаний підписати акт приймання - передачі робіт за договором на суму 110 820,00 грн. протягом п`яти банківських днів, починаючи з 07 грудня 2021 року (дата отримання відповідачем листа позивача №18-12-0.21-2315/2-21 від 07.12.2021 року), а тому оплата повинна була бути здійснена відповідачем протягом 10 (десяти) робочих днів, тобто не пізніше 28 грудня 2021 року.

Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (абз. 1 ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України).

Згідно з п. 8.1 договору, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення форс-мажорних обставив, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).

Разом з цим, відповідно до п. 8.5 договору, сторона, що не може виконувати зобов`язання за договором унаслідок дії форс-мажорних обставин, зобов`язана невідкладно протягом 24 годин із урахуванням можливостей технічних засобів миттєвого зв`язку та характеру існуючих перешкод, але не пізніше ніж протягом 10 днів з моменту їх виникнення повідомити іншу сторону про наявність форс-мажорних обставин та їх вплив на виконання цього договору.

Згідно з п. 8.6. договору, якщо форс-мажорні обставини та (або) їх наслідки тимчасово перешкоджають виконанню цього договору, то виконання цього договору зупиняється на строк, протягом якого він є неможливим.

Не повідомлення або невчасне повідомлення про настання або припинення форс-мажорних обставин позбавляє сторону права на них посилатися (п. 8.7. договору).

Частиною 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» встановлено, що торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Згідно з п. 1.1. Регламенту (нова редакція), засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затверджених рішенням президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 № 44(5), регламент засвідчення Торгово-промисловою палатою України (ТПП України) форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) (далі Регламент) встановлює порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) в системі ТПП України.

Відповідно до п. 3.3 Регламенту, сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі Сертифікат) документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» в редакції від 02.09.2014 року, а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов`язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами (п. 6.1 Регламенту).

Пунктом 6.2. Регламенту встановлено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів.

Згідно з ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Так, форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Ця правова позиція викладена у постанові Верховного Суду в справі №904/3886/21 від 25.01.2022 року.

Відтак, форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Сертифікат видається заінтересованому суб`єкту господарювання на підставі його звернення. Інший порядок засвідчення форс-мажорних обставин не визначений. Саме по собі існування таких надзвичайних і невідворотних обставин не звільняє сторону від відповідальності за порушення взятих на себе зобов`язань.

Лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року, на який послався представник відповідача, як на аналогію сертифікату про посвідчення форс-мажорних обставин, не можна вважати сертифікатом у розумінні ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", оскільки цей лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідача, для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 07.06.2023 року в справі № 912/750/22.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 324 Господарського кодексу України, договором підряду на проведення проектних і досліджувальних робіт підрядник зобов`язується розробити за завданням замовника проектну документацію або виконати обумовлені договором проектні роботи, а також виконати досліджувальні роботи, а замовник зобов`язується прийняти і оплатити їх.

Частиною 1 ст. 887 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов`язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити їх.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 889 Цивільного кодексу України встановлено, що замовник зобов`язаний, якщо інше не встановлено договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт сплатити підрядникові встановлену ціну після завершення усіх робіт чи сплатити її частинами після завершення окремих етапів робіт або в іншому порядку, встановленому договором або законом.

Документів, що підтверджували б оплату виконаних позивачем робіт або спростовували б доводи позивача, представник відповідача суду не надав, тому вимога позивача про стягнення з відповідача боргу в сумі 110 820,00 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача 11 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Згідно зі ст. 16 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами (принципами) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно зі ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну допомогу відбувається в наступній послідовності:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: - подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну допомогу, що підлягають розподілу (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України);

3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Так, при визначенні суми відшкодування суд виходить із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір, - обґрунтованим (рішення в справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Судом встановлено, що 10 лютого 2020 року між позивачем та адвокатом Бовшиком Миколою Юрійовичем (далі адвокат) був укладений договір про надання правничої допомоги №11 (далі договір №11 від 10.02.2020 року).

Згідно з п. 1.1. договору №11 від 10.02.2020 року, позивач доручає, а адвокат відповідно до чинного законодавства України, приймає на себе зобов`язання в якості правової допомоги здійснювати представницькі повноваження, захищати права і законні інтереси позивача і обсязі та на умовах, встановлених цим договором та за домовленістю сторін.

На виконання доручень позивача, адвокат забезпечує захист прав та охоронюваних законом інтересів позивача під час розгляду цивільних, господарських, адміністративних та інших справах у загальних, спеціалізованих, третейських, інших судах України, створених відповідно до законодавства (п. п. 2.1.5 договору №11 від 10.02.2020 року).

Пунктом 2.1.5 договору №11 від 10.02.2020 року встановлено, зокрема, що розмір гонорару за надання правової допомоги, передбаченої п. 2.1.5 цього договору в справах (спорах), що мають майновий характер, встановлюється у розмірі 10 % (десять відсотків) від суми позову.

Як вбчається з детального опису робіт, виконаних адвокатом та здійснених витрат, необхідних для надання правничої допомоги від 05.05.2023 року, на виконання договору №11 від 10.02.2020 року, для надання правничої допомоги у справі за позовною заявою позивача до відповідача про стягнення грошових коштів, позивач та адвокат погодили виконання адвокатом наступних робіт:

- консультація правового характеру з використанням юридичної літератури, нормативно правових документів та реєстру судових рішень, дата, 20 квітня 2023 року, витрачений час 1 година, вартість послуг 2 000,00 грн;

- вивчення та надання правової оцінки письмовим документам поданих адвокату клієнтом, дата, 01 травня 2023 року, витрачений час 2 години, вартість послуг 4 000,00 грн;

- підготовка, складання, написання, оформлення позовної заяви та додатків до неї, дата, 05 березня 2023 року, витрачений час 2 години 30 хвилин, вартість послуг 5 000,00 грн.

05 травня 2023 року сторонами підписаний акт приймання-передачі наданих послуг, згідно з яким, на підставі договору №11 від 10.02.2020 року адвокатом надані, а позивачем прийняті роботи відповідно до згаданого вище детального опису робіт, на загальну суму 11 000,00 грн., вартість яких була сплачена позивачем відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру №38 від 09.05.2023 року на суму 11 000,00 грн., копія якої долучена до матеріалів справи.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 року).

Принцип рівності сторін у процесі, в розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалась розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів" від 27.10.93 року).

Згідно з ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Звертаючись із позовною заявою до суду, позивач просив стягнути з відповідача 110 820,00 грн. боргу.

Так, ця справа не була складною, тому вартість наданих правничих послуг є неспівмірною з її складністю.

При цьому, метою відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 04.10.2021 року в справі №640/8316/20, від 21.10.2021 року в справі №420/4820/19). Водночас, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

У пункті 3.2. рішення Конституційного Суду України №23-рп/2009 від 30.09.2009 року встановлено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо.

Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Вказані форми винагороди адвоката відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (п. 131 постанови Великої Палати Верховного Суду в справі №922/1964/21 від 16.11.2022 року (провадження №12-14гс22).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду в справі №755/9215/15-ц від 19.02.2020 року; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду в справі №910/12876/19 від 07.07.2021 року).

Сторони договору №11 від 10.02.2020 року погодили, що позивач виплачує адвокату винагороду в розмірі 11 000,00 грн.

Так, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону №5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (п. п. 133-134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року в справі №922/1964/21 (провадження №12-14гс22).

Разом з цим, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склались між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Суд оцінює витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінюючи їх необхідність (подібний висновок викладений у п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року в справі №904/4507/18).

З урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (п. 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в справі №910/9714/22 від 02.02.2024 року).

Так, враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт, складність справи, а також ціну позову, суд дійшов висновку про те, що стягненню з відповідача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.

Оскільки позов задоволений повністю, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні", ч. 1 ст. 1, ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", ч. 1 ст. 173, п. 3 ч. 1 ст. 174, ч. 1 ст. 193, ч. 1 ст. 324 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 509, ст. 525, ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 530, ч. 1 ст. 617, ст. 629, ч. 1 ст. 887, п. 1 ч. 1 ст. 889 Цивільного кодексу України, ст. 2, 3, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11, ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14 - 15, ст. 16, ст. 18, ст. 19, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, 79, ч. 1 ст. 80, ч. 2 ст. 118, ч. 1 ст. 119, ч. ч. 2, 3 ст. 120, ч. 1 ст. 123, ч. ч. 1, 2, 3, 4, 5 ст. 126, ст. 129, ч. 2 ст. 162, ч. 1 ст. 165, п. 1 ч. 6 ст. 165, ч. ч. 1, 2 ст. 222, ст. 223, ч. 3 ст. 232, ст. 233, 236, ч. 2 ст. 237, ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Задовільнити повністю позов державного підприємства «Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» до виконавчого комітету Фастівської міської ради про стягнення заборгованості в сумі 110 820,00 грн.

Стягнути з виконавчого комітету Фастівської міської ради (08500, Київська область, місто Фастів, площа Соборна, будинок 1, ідентифікаційний код 04054926) на користь державного підприємства «Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (18008, Черкаська область, місто Черкаси, вулиця Смілянська, будинок 118, ідентифікаційний код 00709709) 110 820,00 грн. (сто десять тисяч вісімсот двадцять грн. 00 коп.) боргу, 2 684,00 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири грн. 00 коп.) витрат на сплату судового збору та 5 000,00 грн. (п`ять тисяч грн. 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складений 05.09.2024 року.

Суддя С. Грабець