Ухвала від 03.09.2024 по справі 910/15002/23

УХВАЛА

03 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/15002/23

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Пєскова В. Г. - головуючого, Васьковського О. В., Дроботової Т. Б., Малашенкової Т. М., Рогач Л. І., Чумака Ю. Я.

розглянувши матеріали касаційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "Оіліндустрія ЛТД" та Акціонерного товариства "Укргазвидобування"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2024

у складі колегії суддів: Гаврилюк О. М. (головуючий), Ткаченко Б. О., Майданевич А. Г.

та рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2024

у складі судді Ярмак О. М.

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оіліндустрія ЛТД"

до 1) Акціонерного товариства "Укргазвидобування",

2) Акціонерного товариства "Комерційний банк "Глобус"

про визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів попередніх інстанцій

У вересні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Оіліндустрія ЛТД" (далі - ТОВ "Оіліндустрія ЛТД") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (далі - АТ "Укргазвидобування"; відповідач-1) та Акціонерного товариства "Комерційний банк "Глобус" (далі - Банк, відповідач-2) про визнання такою, що не підлягає виконанню, банківської гарантії від 07.06.2023 № 33028, виданої Банком (далі - банківська гарантія).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що банківська гарантія, на переконання позивача, не підлягала виконанню, оскільки позивач не порушив умов основного зобов`язання і відсутній сам гарантійний випадок, що зумовлює безпідставність перерахування Банком-гарантом на користь відповідача-1 (бенефіціара) гарантійного платежу за банківською гарантією. Також позивач посилався на неналежне представлення вимоги бенефіціаром.

30.01.2024 рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/15002/23 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

28.05.2024 постановою Північного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2024 залишено без змін.

Рішення та постанова судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що замовник (АТ "Укргазвидобування") не створив належних умов для надання послуг виконавцем (ТОВ "Оіліндустрія ЛТД"); в діях позивача відсутні порушення умов основного зобов`язання, а отже, встановлена відсутність настання гарантійного випадку та, відповідно, підстава для виплати Банком платежу згідно з банківською гарантією; надана бенефіціаром вимога про сплату суми за гарантією не становить належного представлення. Водночас, оскільки гарантія є виконаною банком-гарантом фактом сплати гарантійного платежу та припинена відповідно до умов частини 1 статті 568 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відсутні правові підстави для визнання гарантії такою, що не підлягає виконанню.

Короткий зміст касаційних скарг та позицій учасників справи

04.07.2024 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ "Укргазвидобування", в якій скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 у справі № 910/15002/23 та змінити рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2024 шляхом виключення з його мотивувальної частини наступного тексту:

«Одержана вимога/повідомлення бенефіціара є достатньою умовою для банку - гаранта сплатити кошти бенефіціару за гарантією, якщо вимога/повідомлення та документи, обумовлені в гарантії, відповідатимуть умовам, які містяться в наданій гарантії, а також отримані банком-гарантом (резидентом) протягом строку дії гарантії і способом, зазначеним у гарантії, натомість якщо суд встановить відсутність умов порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, недостовірність пред`явленої вимоги та/або порушення (недотримання) кредитором умов гарантій, то у такому разі підстави для сплати банком гарантійної суми відсутні.

Відповідно до положень ст. ст. 13, 74 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до пп.11 п. 3 Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затверджене Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №639 належне представлення - представлення документів за гарантією/контргарантією, яке відповідає вимогам і умовам такої гарантії/контргарантії; вимогам правил, яким підпорядковується гарантія/контргарантія, а якщо немає відповідного положення в гарантії/контргарантії або правилах, - міжнародній стандартній практиці за гарантіями/контргарантіями. Відповідно до п. 36 Положення Банк-гарант (резидент), отримавши від бенефіціара або банку бенефіціара, або іншого банку вимогу, перевіряє достовірність цієї вимоги, а також те, що вона становить належне представлення.

Зокрема, з наданих матеріалів вбачається, що бенефіціар надав банку-гаранту вимогу від 12.09.2023 про сплату суми в розмірі 4 523 078,02 грн. (чотири мільйони п`ятсот двадцять три тисячі сімдесят вісім грн. 02 коп.) за гарантією у спосіб, передбачений гарантією. Разом з тим, шляхом аналізу змісту наданої бенефіціаром вимоги, суд дійшов висновку про відсутність у вимозі зазначення у чому полягає порушення позивачем основного зобов`язання, забезпеченого гарантією, не вказано, який саме обов`язок принципал не виконав та/або неналежно виконав. Таким чином, бенефіціаром не дотримана умова гарантії щодо вказівки в чому полягає порушення принципалом зобов`язань.

На підставі зазначеного, суд дійшов висновку, що надана бенефіціаром вимога про сплату суми за гарантією не становить належного представлення.

Із заяв по суті, наданих сторонами, вбачається, що вимога про сплату суми за гарантією була надана бенефіціаром у зв`язку із тим, що позивач на думку бенефіціара не здійснив мобілізацію обладнання та персоналу на перший об`єкт надання послуг.

Відповідно до п. 12.2.8. Договору Виконавець зобов`язується провести мобілізацію в порядку та строки, визначені Договором. Строк мобілізації складає не більше 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати отримання листа від Замовника про мобілізацію на об`єкт.

Договором не наводиться визначення поняття «мобілізація». З наданих сторонами пояснень суд дійшов висновку, що мобілізацією в розумінні договору вважається первісне переміщення обладнання та персоналу виконавця на перший об`єкт надання послуг.

Згідно з п. 10.1.1. договору замовник зобов`язаний направити виконавцю засобами електронного зв`язку на електронну адресу виконавця, вказану у Розділі 24 договору, лист про мобілізацію на об`єкт. В строк не пізніше 5 (п`яти) робочих днів до дня початку надання послуг, виділити виконавцю майданчик для надання послуг, визначених цим договором. Передати виконавцю підготовлені до надання послуг майданчик і свердловину по акту приймання-передачі майданчику.

Відповідно до п.10.1.3.2. договору замовник зобов`язаний забезпечити виконавцю наступні умови для надання послуг: підготувати під`їзні шляхи до свердловин, схеми підземних і наземних комунікацій і передати по акту приймання-передачі майданчик до переїзду бригади виконавця.

Відповідно до п. 1.44 договору «послуги» - послуги (в тому числі роботи), що надаються виконавцем за цим договором по капітальному ремонту та освоєнню свердловин та які передбачені цим договором.

Згідно з п. 1.1.2. розділу 1 технічного завдання (додаток 1 до Договору) виконавець зобов`язаний надавати послуги з капітального ремонту нафтових та газових свердловин, що включає, але не обмежується, наступними роботами:

- Первинна мобілізація підйомного верстату, обладнання та персоналу виконавця до місця надання послуг.

- Монтування ПВ та обладнання на усті свердловини.

- Облаштування вахтового містечка.

- Введення ПВ в експлуатацію.

- Цілодобове надання послуг з капітального ремонту нафтових та газових свердловин.

- Спуско-підйомні операції з насосно-компресорними і бурильними трубами різних діаметрів.

- Аварійно-ловильні роботи, включаючи ходіння.

- Фрезерування металевих предметів;

- Розбурювання піщаних пробок, цементних стаканів;

- Випробування на герметичність обсадних колон, бурильного інструменту, противикидного обладнання, гирлового обладнання, міжколонних просторів та іншого обладнання на вимогу Замовника.

- Сприяння та участь у проведенні спеціалізованих робіт під керівництвом сервісних компаній та замовника, а саме: гідророзрив пласта, геофізичні дослідження свердловини; ловильні роботи; роботи колтюбінгової установки; переміщення обладнання третіх осіб по території місця надання послуг; монтування обладнання третіх осіб на місці надання послуг та проведення інших спеціалізованих видах робіт.

- Інженерно-технологічний супровід всіх операцій, які виконує виконавець.

- Щодобова звітність.

- Демонтування ПВ та обладнання.

- Очищення місця надання послуг.

- Передислокація ПВ, обладнання та вахтового містечка на наступне місце надання Послуг.

- Демобілізація остаточна (після завершення надання послуг, вказаного в пункті 2 цього тз).

За змістом п. 1.37. договору «майданчик» - територія, на якій знаходиться об`єкт, що передається перед початком надання послуг замовником виконавцю на період надання послуг, що включає в себе земельну ділянку, розташовану під об`єктом і прилеглу до об`єкту.

За п. 2.6. договору строки надання послуг за цим договором: загальний строк надання послуг по договору - з дати направлення замовником листа виконавцю про мобілізацію на об`єкт і до 31.12.2024р. включно.

Відповідно до п. 12.2.7. договору замовник надає додаткове письмове повідомлення про дату первинної мобілізації.

Відповідно до документів, наявних в матеріалах справи, відповідач 1 надіслав позивачеві лист №13.1-031-2931 від 19.06.2023 з додаванням плану-замовлення на виконання капітального (поточного) ремонту свердловини № 32 Підлісківського НГКР. В листі №13.1-031-2931 від 19.06.2023 зазначається про необхідність провести мобілізацію у встановлені строки договором після облаштування майданчика.

У заявах по суті позивач стверджує, що відповідач 1 не здійснив підготовку під`їзних шляхів та не передав майданчик за актом приймання-передачі до надання послуг, таким чином не створивши умов для надання послуг виконавцем.

Зі змісту листа №13.1-031-2931 від 19.06.2023 вбачається, що даний лист був наданий відповідно до п. 12.2.7. договору. Разом з тим, відповідачем 1 не доведено, що ним надавався лист позивачу відповідно до п. 10.1.1. договору.

За інформацією, наведеною у плані-замовленні на виконання капітального (поточного) ремонту свердловини № 32 Підлісківського НГКР, під`їзні дороги потребують будівництва.

04.07.2023 позивач отримав від відповідача 1 електронне повідомлення про готовність майданчика з додаванням Акту передачі-приймання виконаних робіт по облаштуванню майданчика на свердловині №32 Підлісківського (Куличихівського) ГКР від 22.06.2023. Зазначений акт підписаний представниками УБМР «Укргазспецбудмонтаж» та ТПУ «Полтавагазвидобування». Зі змісту акту вбачається, що підрядник УБМР «Укргазспецбудмонтаж» передав, а ТПУ «Полтавагазвидобування» прийняв роботи по облаштуванню майданчика, а саме: майданчик КРС із плит ПД2-9,5С в кількості 157 шт., роботи з підготовки під`їзних шляхів не зазначені як такі, що виконувалися підрядником, та не вказана кількість використаних плит для під`їзних шляхів.

Крім того, за умовами договору замовник в строк не пізніше 5 (п`яти) робочих днів до дня початку надання послуг, мав виділити виконавцю майданчик для надання послуг та передати виконавцю підготовлені до надання послуг майданчик і свердловину по акту приймання-передачі майданчику.

З доказів, наявних в матеріалах справи, вбачається відсутність такого акту.

На підставі вищенаведеного, суд встановив, що відповідачем 1 не були підготовлені під`їзні шляхи відповідно до умов договору та не був переданий майданчик за актом приймання-передачі. Враховуючи те, що зазначені дії мали бути вчинені відповідачем 1 з метою забезпечення виконавцю умов для подальшого надання послуг, суд дійшов висновку, що замовником не були створені належні умови для надання послуг виконавцем. Протилежного відповідачем 1 не доведено.

Відповідач 1 стверджує про порушення позивачем умов основного зобов`язання. Разом з тим позивач зазначає про відсутність документів, якими зафіксовані факти порушення ним умов договору.

Згідно п. 13.7. договору факт порушення виконавцем його має бути підтверджений одним з наступних документів:

- протоколом геолого-технічної наради;

- актом-приписом фахівців АТ «Укргазвидобування» або представником замовника (супервайзер), що здійснює виробничий контроль;

- відповідним актом або приписом контролюючих і наглядових органів;

- актом, складеним працівниками замовника і/або працівниками інших осіб, залучених замовником для надання відповідних послуг.

При цьому договір не встановлює винятків щодо незастосування порядку, визначеного п.13.7. договору.

В матеріалах справи відсутні будь-які документи, що свідчать про фіксацію факту порушення позивачем умов основного зобов`язання. Доказів іншого відповідачем 1 не надано.

На підставі всього вищевказаного, судом встановлено, що в діях позивача відсутні порушення умов основного зобов`язання, а отже, встановлена відсутність гарантійного випадку, як підстави для сплати банком-гарантом платежу за гарантією.

Разом з тим позивачем зазначається, що відповідач 1 висловив намір провести аудит на базі виконавця, у зв`язку із чим надав лист б/н від 02.08.2023 з проханням надати інформацію щодо мобілізації обладнання з капітального ремонту та персоналу та інформацію (дату) щодо готовності до проведення аудиту перед початком надання послуг за договором на базі виконавця.

Відповідно до п. 12.2.2. договору замовник має право провести аудит (перевірку) обладнання, матеріалів, персоналу та технічних засобів виконавця, включаючи перевірку кількості, типу і технічних характеристик зазначеного обладнання, кількості і статусу персоналу, наявності обладнання для безпечного надання послуг. Виконавець повинен забезпечити отримання всіх дозволів, ліцензій, сертифікатів, погоджень і аналогічних документів до початку надання Послуг і надати зазначені документи для перевірки.

Згідно з п. 12.2.3. договору аудит повинен бути здійснений до початку надання послуг за цим договором. замовник проводить оцінку і перевірку завершеності виконання виконавцем своїх зобов`язань за договором, а також готовності та здатності виконавця приступити до надання послуг, в такому випадку виконавець зобов`язаний забезпечити безперешкодний доступ до його бази замовнику (уповноваженим представникам замовника) на час проведення такого аудиту. Аудит може бути проведено на базі виконавця.

Листом вих. №03/08/23-1 від 03.08.2023 позивач повідомив про готовність до аудиту в будь-який час, призначений замовником.

З матеріалів справи вбачається, що зазначений аудит не був проведений замовником.

Разом з тим, замовником було вирішено провести аудит інформації, скан-копій технічної документації, на виконання якого позивач, надіслав скан-копії документів на обладнання. За результатами такої перевірки відповідачем 1 надіслано лист від 29.08.2023 №13.1-031-4097, яким позивача повідомлено про висновок відповідача 1 про наявність близько 60% обладнання та інструментів, зазначеного в додатку №18 та додатку №19 договору. У відповідь позивач надіслав лист №30/08/23-2 від 30.08.2023 з проханням провести аудит у порядку, передбаченому Договором.

Шляхом аналізу умов договору, судом встановлено, що зазначений вид аудиту не передбачений договором, з метою проведення аудиту не було створено належної комісії та не складено акту за результатами такого аудиту. Крім того, зі змісту листа від 29.08.2023 №13.1-031-4097 не очевидно якого обладнання позивачу не вистачає. Враховуючи те, що аудит інформації, скан-копій технічної документації не передбачений договором, а аудит у відповідності до п.12.2.2. та п.12.2.3. договору не був проведений, висновки, наведені у листі від 29.08.2023 №13.1-031-4097, не можуть братися судом до уваги з метою встановлення наявності чи відсутності обладнання, необхідного для надання послуг, у позивача.

Позивач також заявляє про свідому суперечливу поведінку відповідача 1 та зловживання правами останнім. На обґрунтування зазначеного позивач вказує на створення відповідачем 1 умов, за яких позивач перебував у полі правової невизначеності, що вбачається із листування між сторонами, яке наявне в матеріалах справи. Разом з тим, позивач додав до позовної заяви копії протоколів робочих зустрічей від 09.08.2023 та від 15.09.2023 на підтвердження багаторазової зміни позиції відповідача 1. Відповідачем 1 також були додані копії зазначених протоколів до відзиву.

З вищенаведеного випливають обґрунтовані припущення про свідомі дії відповідача 1, вчинені всупереч інтересам позивача, дані припущення відповідачем 1 не спростовані».

АТ "Укргазвидобування" зазначає, що погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині підстав відмови позивачу у задоволені позову. Однак з огляду на предмет спору вважає, що суди не повинні були в оскаржуваних рішеннях надавати мотивовану оцінку кожному аргументу, наведеному позивачем у заявах по суті щодо наявності підстав для задоволення позову, зокрема тим аргументам, які очевидно не відносяться до предмета спору.

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), АТ "Укргазвидобування" стверджує, що суди неправильно застосували ст. 560, 562, 563, 564, 566, 568, 569 ЦК України без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20, щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах; порушили ч. 2 ст. 238 ГПК України.

12.07.2024 до Верховного Суду також надійшла касаційна скарга ТОВ "Оіліндустрія ЛТД", в якій позивач просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

ТОВ "Оіліндустрія ЛТД", обґрунтовуючи визначену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставу касаційного оскарження, стверджує про неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15.08.2019 у справі № 910/5989/18, у подібних правовідносинах.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу АТ "Укргазвидобування" заперечує викладені в ній доводи і просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, оскільки вважає, що доводи відповідача-1 фактично стосуються необхідності переоцінки доказів, встановлення переваги одних доказів над іншими, а також зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи та бажанням виключити встановлені обставини з тексту рішення.

Також у відзиві позивач посилається на обставини розгляду господарськими судами аналогічної справи № 910/14987/23 за позовом ТОВ "Оіліндустрія ЛТД" до АТ "Укргазвидобування" та Банку про визнання банківської гарантії від 07.06.2023 № 33027 такою, що не підлягає виконанню. Подібно до справи, що розглядається, у справі № 910/14987/23 суди першої та апеляційної інстанцій правильно, на думку позивача, встановили відсутність гарантійного випадку та неналежне представлення вимоги банком-гарантом. У зазначеній справі Верховний Суд постановою від 27.06.2024 відмовив АТ "Укргазвидобування" у задоволенні касаційної скарги щодо виключення з мотивувальної частини рішення суду наведеного у касаційній скарзі тексту, що стосується висновків про відсутність порушення позивачем договірних зобов`язань через недотримання замовником зустрічного обов`язку із забезпечення належних умов для надання послуг (прострочення кредитора).

АТ "Укргазвидобування" у відзиві на касаційну скаргу позивача просить у задоволенні касаційної скарги ТОВ "Оіліндустрія ЛТД" відмовити і зазначає, що правовідносини у наведеній позивачем справі № 910/5989/18 не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається, а доводи скаржника вважає необґрунтованими.

06.08.2024 від АТ "Укргазвидобування" до Верховного Суду надійшли додаткові письмові пояснення, у яких викладені аргументи стосовно подібності правовідносин у справі № 910/15002/23, що розглядається, та у справі № 910/17772/20, у якій сформульовані висновки стосовно предмета доказування при вирішенні спору про існування обов`язку гаранта сплатити за гарантією.

Позивач у додаткових письмових поясненнях від 07.08.2024 зазначив, що справи № 910/14987/23 та № 910/15002/23 є аналогічними за складом сторін, фактичними обставинами справи та правовим регулюванням. Отже, як вважає ТОВ "Оіліндустрія ЛТД", викладений у постанові від 27.06.2024 у зазначеній справі № 910/14987/23 висновок Верховного Суду щодо неподібності правовідносин у справі № 910/17772/20, має застосовуватись також у справі № 910/15002/23, що розглядається, та наполягає, що до предмета доказування входять обставини настання гарантійного випадку, з огляду на результати розгляду справи № 910/14987/23 Верховним Судом.

Підстави передачі справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

08.08.2024 ухвалою Верховного Суду справу № 910/15002/23 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Колегія суддів, мотивуючи необхідність передачі цієї справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає, що на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, АТ "Укргазвидобування" посилається на постанову Верховного Суду від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20, предметом розгляду у якій була вимога компанії про стягнення з банку 2 500 000 грн. Позовні вимоги у зазначеній справі обґрунтовані порушенням відповідачем умов банківської гарантії в частині сплати повної суми гарантії у розмірі 2 500 000 грн за неналежне виконання товариством зобов`язань за договором поставки.

Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20 сформував висновки щодо застосування статті 200 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 560, 562, 563, 564, 565 ЦК України та зазначив про те, що забезпечувальна функція банківської гарантії виявляється у відносинах між бенефіціаром та принципалом, а не між бенефіціаром та гарантом. Натомість у відносинах між бенефіціаром та гарантом виникає окреме грошове зобов`язання, незалежне від зобов`язання за участю бенефіціара та принципала. Тому гарант має сплатити грошову суму, якщо виконані саме умови гарантії. Втручатися у відносини між бенефіціаром та принципалом, зокрема вирішувати, чи виконав принципал грошове зобов`язання за договором між бенефіціаром та принципалом, а відтак і про те, чи припинене основне зобов`язання виконанням, гарант не вправі.

У пункті 70 постанови від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду виснував, що наведені вище норми ГК України і ЦК України слід розуміти таким чином, що гарант не вправі робити власних висновків щодо наявності чи відсутності обов`язку принципала, а зобов`язаний платити за гарантією, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії. Стаття 565 ЦК України визначає вичерпний перелік випадків, коли гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора. Цей перелік, зокрема, не містить такої підстави для відмови гаранта від платежу, як відсутність чи недоведення бенефіціаром порушення основного зобов`язання боржником.

Колегія суддів вважає, що об`єднана плата у справі № 910/17772/20 сформулювала правовий висновок щодо застосування норм права, який за своїм викладенням і формулюванням має узагальнюючий та концептуальний характер та зводиться фактично до того, що "при вирішенні спору про існування обов`язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування не входить дослідження наявності чи відсутності порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією", що має враховуватись судами з огляду на вимоги пункту 5 частини 4 статті 238 ГПК України, відповідно до якого у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Колегія суддів в ухвалі від 08.08.2024 зауважила, що учасники справи покликаються на те, що Верховний Суд здійснював касаційний розгляд справи № 910/14987/23 за позовом ТОВ "Оіліндустрія ЛТД" до АТ "Укргазвидобування" та Банку про визнання банківської гарантії від 07.06.2023 № 33027 такою, що не підлягає виконанню. У цій справі судові рішення мотивовані тим, що доводи позивача про відсутність порушення ним договірних зобов`язань через недотримання замовником зустрічного обов`язку із забезпечення належних умов для надання послуг (прострочення кредитора) знайшли своє підтвердження, а тому відсутні обставини настання гарантійного випадку та, відповідно, і підстав для виплати банком-гарантом гарантійного платежу згідно банківської гарантії. Однак, оскільки гарантія є виконаною банком-гарантом фактом сплати гарантійного платежу та припинена відповідно до умов частини 1 статті 568 Цивільного кодексу України, відсутні правові підстави для визнання гарантії такою, що не підлягає виконанню.

При цьому колегія суддів з огляду на усталену практику Верховного Суду щодо критеріїв подібності правовідносин, сформовану у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, вважає, що спори у справі № 910/14987/23 та даній справі № 910/15002/23 виникли у подібних правовідносинах. У цих справах подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені судами фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин, суб`єктний склад учасників судового спору.

У справі № 910/14987/23 АТ "Укргазвидобування" звернулося з касаційною скаргою на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України, вважаючи, що необхідно відступити від висновку, наведеного, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 910/20306/17 та від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19.

Перевіряючи доводи скаржника у контексті зазначеної підстави оскарження, суд касаційної інстанції у справі № 910/14987/23 серед іншого врахував, що Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20 вже відступив від висновку, наведеного у постанові Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19, що при вирішенні спору про існування обов`язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить дослідження наявності чи відсутності виникнення порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією.

Однак, як зазначив Верховний Суд, предметом спору у справі № 910/14987/23 є вимога про визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню, спір не стосується невиконання гарантом взятих на себе зобов`язань за банківською гарантією, тобто правовідносини у цій справі та справах № 910/20306/17 та № 910/16898/19 не є подібними.

Верховний Суд у справі № 910/14987/23 погодився з доводами позивача, викладеними у відзиві на касаційну скаргу відповідача-1, що аргументи останнього зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи та виключно бажанням виключити встановлені обставини з тексту рішення, тобто спрямовані на переоцінку встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду, встановлених статтею 300 ГПК України.

За таких обставин за результатами касаційного розгляду Верховний Суд постановою від 27.06.2024 у справі № 910/14987/23 відмовив АТ "Укргазвидобування" у задоволенні касаційної скарги щодо виключення з мотивувальної частини рішення суду наведеного у касаційній скарзі тексту, що стосується висновків про відсутність порушення позивачем договірних зобов`язань через недотримання замовником зустрічного обов`язку із забезпечення належних умов для надання послуг (прострочення кредитора).

Колегія суддів також зазначає, що у справі № 910/15002/23, яка розглядається, як і у справі № 910/14987/23, предметом спору є вимога про визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню, спір не стосується невиконання гарантом (Банком) взятих на себе зобов`язань за банківською гарантією, а підставою для відмови в позові стало те, що гарантія є виконаною банком-гарантом фактом сплати гарантійного платежу та припинена відповідно до умов частини 1 статті 568 ЦК України.

Водночас результат вирішення об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду питань, які постали перед Судом у справі № 910/17772/20, на думку колегії суддів, має концептуальне значення для вирішення спорів, які виникли у зв`язку з забезпеченням банківською гарантією, зважаючи на характер спірних правовідносин та їх нормативне регулювання, а відтак колегія суддів вважає, що наявні підстави для відступу, шляхом конкретизації / уточнення правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 27.06.2024 у справі № 910/14987/23.

Отже, передаючи цю справу № 910/15002/23 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду, колегія суддів пропонує у контексті застосування статті 200 ГК України, статей 560, 562, 563, 564, 565 ЦК України відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 27.06.2024 у cправі № 910/14987/23, щодо відсутності підстав для виключення з мотивувальної частини судового рішення обставин, пов`язаних з виконанням боржником (позивачем) зобов`язання, забезпеченого гарантією.

Підстави повернення справи на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для розгляду справи № 910/15002/23 об`єднаною палатою з огляду на таке.

Частиною другою статті 302 ГПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Відповідно до ч. 4 ст. 303 ГПК України про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах 1- 4 статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах 5 або 6 статті 302 цього Кодексу.

Отже ч. 4 ст. 303 ГПК України вимагає, щоб в ухвалі про передачу справи на розгляд об`єднаної палати суд викладав мотиви необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Положеннями ч. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Водночас згідно з положеннями частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо визначення, що саме вважати правовим висновком Верховного Суду, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі 17.04.2024 про повернення справи № 911/1095/22 Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду зазначила, що чинний ГПК України оперує поняттям "висновок" у різних значеннях, зокрема таких, як: умовивід суду; висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а також викладений у постанові Верховного Суду висновок по суті позовних вимог, вимог апеляційної або касаційної скарги; складова резолютивної частини судового рішення.

За змістом статей 314, 315 ГПК України, постанова, прийняттям якої завершується перегляд судових рішень у касаційному порядку, складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин; у мотивувальній частині рішення, зокрема, зазначаються висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд, а в резолютивній частині відповідний висновок суду касаційної інстанції по суті вимог касаційної скарги і позовних вимог.

Водночас частиною другою статті 315 ГПК України визначено, що в постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

З огляду на викладене висновком щодо застосування норми права в подібних правовідносинах якраз і є висновок за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд, та зазначенням у резолютивній частині, а також висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, та який має міститися в мотивувальній частині постанови суду касаційної інстанції (п. 48-51 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2024 у справі № 911/1095/22).

Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в ухвалі від 11.07.2024 у справі № 909/1167/17 дійшов висновку, що умовами (підставами) для передачі справи на розгляд об`єднаної палати, як і підставами для здійснення розгляду справи об`єднаною палатою, є:

1) наявність висновку щодо застосування конкретної норми (норм) права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати;

2) такий висновок має бути зроблено в подібних правовідносинах.

Підсумовуючи коло критеріїв щодо прийняття/повернення справ, переданих на розгляд об`єднаної палати, об`єднана палата Касаційного господарського суду у справі № 909/1167/17 виснувала про таке:

1) на розгляд об`єднаної палати може бути передано справу після відкриття касаційного провадження колегією суддів, а касаційні скарги, заяви і клопотання на розгляд об`єднаної палати не передаються;

2) колегія суддів може погодитися з клопотанням учасника справи про передачу справи на розгляд об`єднаної палати, або підставами касаційного оскарження, зазначеними в касаційній скарзі (пункт 2 частини 2 статті 287 ГПК України), або ж самостійно прийняти рішення про передачу справи на розгляд об`єднаної палати в разі наявності обґрунтованих підстав;

3) для відступу або уточнення правової позиції колегія суддів повинна посилатися на постанову (постанови) Касаційного господарського суду:

а) в якій викладено висновок щодо застосування норми права з посиланням на конкретну норму (норми) матеріального або процесуального права;

б) відповідний висновок має бути зроблено в іншій справі зі спору, що виник із подібних правовідносин;

в) висновок повинен бути зроблений в постанові (постановах) колегій суддів з інших палат, іншою палатою Касаційного господарського суду або самою об`єднаною палатою.

4) колегія суддів має належним чином аргументувати підстави відступлення від висновку або необхідність відступлення шляхом уточнення попереднього висновку;

5) справа підлягає поверненню відповідній колегії суддів, якщо колегія фактично просить відступити від висновку щодо застосування норми права, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду або іншого касаційного суду у складі Верховного Суду.

Отже, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду звертає увагу, що за змістом ч. 2 ст. 302 ГПК України підставою передачі справи на розгляд об`єднаної палати є необхідність відступлення від раніше сформульованого висновку, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палат у подібних правовідносинах, саме щодо застосування конкретної норми (норм) матеріального або процесуального права.

Обґрунтовуючи підставу передачі цієї справи № 910/15002/23 на розгляд об`єднаної палати, відповідно до частини другої статті 302 ГПК України, колегія суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 08.08.2024 вказує про необхідність відступити від раніше висловленого висновку, викладеного у постанові від 27.06.2024 у cправі № 910/14987/23 щодо відсутності підстав для виключення з мотивувальної частини судового рішення обставин, пов`язаних з виконанням боржником (позивачем) зобов`язання, забезпеченого гарантією.

Однак, в ухвалі від 08.08.2024 у цій справі № 910/15002/23 не наведено обґрунтування висновку щодо застосування якої саме конкретної норми (норм) матеріального або процесуального права, застосованої по іншому судом касаційної інстанції в постанові від 27.06.2024 у cправі № 910/14987/23, слід відступити чи уточнити за наслідком розгляду цієї справи об`єднаною палатою Касаційного господарського суду.

Відтак, об`єднана палата Касаційного господарського суду вважає, що наведені колегією суддів в ухвалі від 08.08.2024 про передачу цієї справи № 910/15002/23 мотиви не відповідають наведеним вище критеріям для передачі та здійснення розгляду справи об`єднаною палатою, а тому справа № 910/15002/23 підлягає поверненню відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Окрім того, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду звертає увагу, що висновки щодо застосування положень статті 200 ГК України, статей 560, 562, 563, 564, 565 ЦК України сформульовані в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20.

Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Аналогічну норму містять положення частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Крім того господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у використанні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що з метою застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, судової палати й колегії суддів Касаційного господарського суду.

Аналогічні правові позиції Верховного Суду викладені, зокрема, в постановах від 25.06.2019 у справі № 911/1418/17, від 15.01.2020 у справі № 914/261/18, від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.

Враховуючи, що відступу від висновків, викладених в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20 не було і об`єднана палата наразі не вбачає таких підстав, то наведені в ній висновки щодо застосування статті 200 ГК України, статей 560, 562, 563, 564, 565 ЦК України у подібних правовідносинах підлягають врахуванню.

Керуючись статтями 234, 235, 301, 302 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду

УХВАЛИВ:

Справу № 910/15002/23 за касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Оіліндустрія ЛТД" та Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2024 повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Пєсков

Судді О. Васьковський

Т. Дроботова

Т. Малашенкова

Л. Рогач

Ю. Чумак