Постанова

від 26.08.2024 по справі 462/6085/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 462/6085/23 Головуючий у 1 інстанції: Постигач О.Б.

Провадження № 22-ц/811/727/24 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючої судді Мікуш Ю.Р.,

Суддів: Приколоти Т.І.,Савуляка Р.В.,

Секретар Cалата Я.І.,

з участю: позивача ОСОБА_1 та його представника-адвоката Солдатенко А.В., представника відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 -адвоката Янівської Г.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу №462/6085/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 та її представника адвоката Янівської Галини Ярославівни на рішення Залізничного районного суду м.Львова від 30 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,- про усунення перешкод у користуванні і володінні квартирою

в с т а н о в и в :

15 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні і володінні квартирою.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він із відповідачкою ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі. У 2006 році, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_3 придбав однокімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_1 . Зазначену квартиру у 2008 році продали та у цьому ж 2008 році придбали чотирьох кімнатну квартиру АДРЕСА_2 . З метою уникнення у майбутньому спорів між дошлюбними дітьми кожного з них та спільними дітьми, відповідачка переконала його, щоб переоформити право власності на зазначену квартиру на її маму ОСОБА_2 на що він погодився.

04.07.2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено Договір дарування квартири, який посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Миронович А.І., реєстровий номер 1767. Після переоформлення права власності на квартиру вони і надалі мешкали у цьому ж житлі. Договір дарування не містив жодних положень про припинення прав кожного з них на користування цією квартирою. Дружина, ініціювала процес про їхнє розлучення, однак продовжувала жити з ним однією сім`єю, жодним чином не обмовившись, що вже не складає з ним подружжя. Пізніше ОСОБА_3 повідомила йому, що окрім припинення їхнього шлюбу, він знятий з реєстрації за місцем свого проживання.

Після повідомлення йому, ОСОБА_1 про анулювання реєстрації його місця проживання у квартирі, відповідачка двічі ініціювала виклик поліції, покликаючись на начебто сімейне насильство з його боку.

Відносно нього складалися протоколи про адміністративні правопорушення за ст. 173-2 КпАП України за дії, яких він насправді не вчиняв. Працівниками поліції відносно нього вживалися заборонні приписи: позивач зобов`язувався не з`являтися за місцем свого проживання дев`ять днів, та коли цей строк минув, а коли він приїхав додому - ОСОБА_3 не впустила його до квартири, погрожуючи викинути всі його речі, таким чином вчинивши йому перешкоди у користуванні законним і єдиним житлом у місті Львові.

Зазначає, що станом на даний час у квартирі замінені замки, ключі від яких відповідачка йому не надала. Доступу до житла він не має, ночує у знайомих або змушений їздити до родичів у Буський район смт.Красне.

Просив зобов"язати відповідачів не чинити йому перешкоди у користуванні і володінню квартирою АДРЕСА_2 .

Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 30 січня 2024 року позов задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_2 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на корить ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 536,50, грн.

Рішення суду оскаржили ОСОБА_3 та її представник адвокат Янівська Г.Я.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду є незаконним.

Помилковими є висновки суду про те, що ОСОБА_3 чинить ОСОБА_1 перешкоди в користуванні квартирою. Встановлення тимчасових обмежень прав ОСОБА_1 не свідчить про те, що йому ОСОБА_3 чиняться перешкоди у користуванні спірною квартирою. ОСОБА_1 не звертався до нікого з мешканців спірної квартири з проханням надати йому ключ від спірної квартири для можливості виготовлення його дублікату.

Суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про те, що послідовні дії відповідачів були спрямовані на позбавлення позивача своїх житлових прав на спірну квартиру.

Відчуження спірної квартири, яка була набута під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у шлюбі відбулося до розірвання шлюбу та за вільної згоди ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 має інше житло в смт. Красне, а зняття його з реєстрації в спірній квартирі відбулося на законних підставах.

Просять скасувати рішення Залізничного районного суду міста Львова від 30 січня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

17 квітня 2024 року від представника ОСОБА_2 адвоката Янівської Г.Я. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу задоволити повністю.

Відзив мотивовано тим, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог і судом першої інстанції помилково зроблено висновки про користування позивачем спірною квартирою, а також про відсутність у нього іншого житла. Просить задоволити апеляційну скаргу.

Заслухавши пояснення представника відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвоката Янівської Г.Я. на підтримання доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 , заперечення з приводу апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 та його представника- адвоката Солдатенко А.В., вивчивши матеріали цивільної справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Матеріалами справи та судом встановлено, що позивач по справі ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_3 з 29.04.2006 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 15.11.2022 року розірвано (а.с. 49).

06.10.2006 року подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_3 придбано квартиру АДРЕСА_3 , яка продана у 2008 році.

За виручені кошти від продажу однокімнатної квартири та з докладенням додаткових коштів, вони у 2008 році придбали у цьому ж будинку АДРЕСА_4 іншу чотирьохкімнатну квартиру АДРЕСА_5 .

З метою уникнення у майбутньому житлових спорів між дошлюбними дітьми позивача та дошлюбними дітьми відповідачки ОСОБА_3 та їх спільними дітьми відповідачкою переоформлено спірну квартиру на її маму відповідачку ОСОБА_2

04 липня 2017 року між ОСОБА_3 (дарувальником) та ОСОБА_2 (обдарованою) було укладено Договір дарування квартири, який посвідчений приватним нотаріусом ЛМНО Миронович А.І., реєстровий номер №1767. (а.с.35-36).

Власником квартири на даний час є відповідачка ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстрацію права власності (а.с.37). Відповідачка ОСОБА_2 не проживає у спірній квартирі, однак згідно пояснень представника-адвоката Янівської Г.Я. не заперечує проти проживання позивача ОСОБА_1 у зазначеній квартирі.

Відповідно до відомостей з Реєстру Львівської міської територіальної громади № 026294-3 від 10.07.2023 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який був зареєстрований 06.05.2008 року за адресою АДРЕСА_6 , 04.07.2023 року знятий з реєстрації за згодою власника (а.с.6).

Іншого житла, яке належить позивачу на праві власності, ОСОБА_1 немає, тому ночує у знайомих або їздить у смт.Красне Буського району (на даний час Золочівського району) Львівської області до родичів. Зазначає, що оскільки працює у м.Львові, тому не проживання у спірній квартирі, створює йому значні незручності.

Позивач ОСОБА_1 пояснив суду, що про розірвання шлюбу з відповідачкою ОСОБА_3 йому не було нічого відомо до того часу поки відповідачка почала викликати працівників поліції, де до нього застосовувалися заходи адміністративного стягнення з приводу домашнього насильства, тому у визначені дні він змушений також був проживати у знайомих. За цей час відповідачка ОСОБА_3 замінила замок у квартирі, ключів для виготовлення їх дублікату не надає. Зазначає, що відповідачка ОСОБА_2 як власник квартири, не заперечує його проживання у спірній квартирі.

Задовольняючи позовні вимоги позивача ОСОБА_1 , суд першої інстанції правильно прописав, що послідовні дії відповідачів по справі були спрямовані на позбавлення позивача своїх житлових прав на квартиру, яку він придбав у шлюбі для свого проживання та проживання членів своєї сім`ї. Наявність складних відносин із сторони відповідачки ОСОБА_3 , яка не є власником квартири, а користувачем нарівні з позивачем та з ініціативи якої через довіру до неї позивача ОСОБА_1 сталося відчуження квартири та інші дії на унеможливлення останнім проживати та користуватися квартирою, суд першої інстанції правильно розцінив як недобросовісні дії, що суперечить ст.3 Цивільного Кодексу України (далі по тексту ЦК), яка визначає загальними засадами цивільного законодавства серед інших справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК).

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції.

За приписами ст.47 Конституції України кожен має право на житло.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ч.4ст.9 Житлового кодексу України (далі по тексту ЖК) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

За змістом ч.1ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 156 ЖК передбачено, що члени сім`ї власника житлового будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до ст.405 ЦК члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Матеріалами справи встановлено, що спірна квартира набута позивачем та відповідачкою ОСОБА_3 у шлюбі. У 2019 році квартира відчужена відповідачці ОСОБА_2 суто формально, оскільки остання як власник квартири не проживає у такій та не заперечує проживання позивача ОСОБА_1 та відповідачки ОСОБА_3 , які були членами однієї сім`ї, набули право користування квартирою.

ОСОБА_3 нарівні з ОСОБА_1 є рівнозначний користувач квартири, а відтак не наділена правами створювати перешкоди іншому члену сім`ї, оскільки не є одноосібним власником квартири. Всупереч ст.319 ЦК України не наділена правом розпоряджатися квартирою на власний розсуд.

Згідно долученого до матеріалів справи акту ЛКП «Левандівка» від 29.11.2023 встановлено, що у ОСОБА_1 відсутні ключі від нижнього замка дверей до квартири АДРЕСА_2 (а.с.108).

ЄСПЛ у своїй практиці дотримується позиції, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла ( заява № 30856/03 «Кривітська і Кривітський проти України) та наголошує, що втручання у право на повагу до житла має бути не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві» (Zehentner v. Austrsa), заява № 20082/02, пункт 56, ECHR 2009).

Посилання апелянтів у апеляційній скарзі на те, що відповідачка ОСОБА_2 не чинила і не чинить перешкод позивачу у користуванні квартирою спростовується тим, що відповідачка ОСОБА_2 як власник квартири не вчинила жодних дій, щоб ОСОБА_3 припинила вчиняти перешкоди.

Посилання відповідачки ОСОБА_3 на те, що вона не змінювала нижнього замка, що у позивача просто відсутній такий ключ, не перешкоджало відповідачці вже у суді першої інстанції вирішити зазначений спір мирним способом, зважаючи на те, що вона є користувачем квартири як і позивач ОСОБА_1 .

Враховуючи наведене та те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та наголошує, що між сторонами по справі склалися неприязні конфліктні відносини.

ЄСПЛ прописав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ( справа «Серявін та інші проти України», рішення від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1; 375; 383; 384; 389-391 ЦПК України,- суд апеляційної інстанції

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та її представника адвоката Янівської Галини Ярославівни залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м.Львова від 30 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 04 вересня 2024 року.

Головуюча суддя Ю.Р.Мікуш

Судді: Т.І.Приколота

Р.В.Савуляк