Постанова

від 03.09.2024 по справі 320/4625/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/4625/24 Суддя (судді) першої інстанції: Перепелиця А.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Маринчак Н.Є.

суддів: Черпака Ю.К., Штульман І.В.

при секретарі судового засідання Верес П.О.

за участі

представника позивача - Огороднікової І.І.

представника відповідача - Юзюк В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ФЕУ ФІНАНС» до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

19 січня 2024 року до Київського окружного адміністративного суду звернулось Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ФЕУ ФІНАНС» (далі - позивач) з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (далі - апелянт, відповідач, контролюючий / податковий орган), в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 29 грудня 2023 року №83800070802.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, яким до Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ФЕУ ФІНАНС» застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 1 250 000,00 грн, у зв`язку з не поданням звітів про підзвітні рахунки відповідно до Угоди (FATCA) за 2021 - 2022 роки з огляду на те, що позивач не є фінансовим агентом та не зобов`язаний виконувати обов`язки фінансових агентів щодо подання звітів про підзвітні рахунки.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представником Головного управління Державної податкової служби у місті Києві подано апеляційну скаргу, в якій останній просить його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції прийнято рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2024 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні на 30 липня 2024 року о 14:00 год.

Судове засідання призначене на 30 липня 2024 року о 14:00 год знято з розгляду.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2024 року продовжено строк розгляду справи на 15 днів та призначено розгляд справи на 27 серпня 2024 року о 14:30.

У судове засідання 27 серпня 2024 року прибули представники позивача та відповідача, надали пояснення по суті спору, відповідали на запитання колегії суддів.

За згодою сторін у судовому засіданні оголошено перерву до 03 вересня 2024 року о 15:30 год.

28 червня 2024 року від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла до наступного висновку.

Відповідно до фактичних обставин справи, у період з 13 листопада 2023 року по 01 грудня 2023 року на підставі наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 30 жовтня 2023 року №5337-п контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ФЕУ ФІНАНС» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2018 року по 30 вересня 2023 року, валютного - за період з 01 січня 2018 року по 30 вересня 2023 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 06 вересня 2016 року по 30 вересня 2023 року та іншого законодавства за відповідний період відповідного до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки (додаток 1 до акта перевірки, який є його невід`ємною частиною).

За результатами проведеної перевірки податковим органом складено Акт від 08 грудня 2023 року №81956/Ж5/26-15-07-08-02/40808722, відповідно до висновків якого встановлено, серед іншого, порушення пп. 68.9.3 п. 68.9 ст. 68, п. 118.4 ст. 118 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями), не подання звітів про підзвітні рахунки відповідно до Угоди (FATCA) за 2016 рік, за 2017 рік, за 2018 рік, за 2019 рік, за 2020 рік, за 2021 рік, за 2022 рік.

На підставі висновків Акта перевірки від 08 грудня 2023 року №81956/Ж5/26-15-07-08-02/40808722 уповноваженими особами Головного управління Державної податкової служби у місті Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 29 грудня 2023 року №83800070802, яким до Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ФЕУ ФІНАНС» застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 1 250 000,00 грн за не подання звітів про підзвітні рахунки відповідно до Угоди (FATCA) за 2021 рік та 2022 рік.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що висновки Головного управління ДПС у м. Києві, наведені в Акті перевірки від 08 грудня 2023 року №81956/Ж5/26-15-07-08-02/40808722 стосовно порушення позивачем пп. 68.9.3 п. 68.9 ст. 68, п. 118.4 ст. 118 Податкового кодексу України шляхом не подання звітів про підзвітні рахунки відповідно до Угоди (FATCA) за 2021 рік, за 2022 рік, є необґрунтованими та не відповідають вимогам чинного законодавства. Беручи до уваги вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість встановлених податковим органом порушень позивачем податкового законодавства, що мало наслідком прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29 грудня 2023 року №83800070802.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Законом України від 29 жовтня 2019 року №229-IX «Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки для поліпшення виконання податкових правил й застосування положень Закону США "Про податкові вимоги до іноземних рахунків" (FATCA)» ратифіковано Угоду між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки для поліпшення виконання податкових правил й застосування положень Закону США "Про податкові вимоги до іноземних рахунків" (FATCA), вчинену 7 лютого 2017 року в м. Києві. Дана угода набрала чинності для України 18 листопада 2019 року.

Відповідно до частини 1 Угоди між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки для поліпшення виконання податкових правил й застосування положень Закону США "Про податкові вимоги до іноземних рахунків" (FATCA), у контексті цієї Угоди та будь-яких додатків до неї ("Угода") зазначені нижче терміни мають такі значення:

g) термін "фінансова установа" означає установу закритого типу, депозитарну установу, інвестиційну компанію чи визначену страхову компанію;

j) термін "інвестиційна компанія" означає будь-який суб`єкт господарювання, який здійснює в якості бізнесу (або яким управляє суб`єкт господарювання, що здійснює в якості бізнесу) один чи більше зазначених нижче видів діяльності або операцій для чи від імені замовника:

(1) торгівля цінними паперами грошового ринку (чеки, векселі, депозитні сертифікати, вторинні цінні папери тощо); іноземною валютою; цінними паперами за курсом обміну, відсотковою ставкою та індексом; обіговими цінними паперами; або товарними ф`ючерсами;

(2) індивідуальне чи колективне управління портфелем цінних паперів; або

(3) будь-який інший вид інвестування, адміністрування чи управління коштами або грошима від імені інших осіб.

l) термін "фінансова установа України" означає (i) будь-яку фінансову установу, що організована відповідно до законодавства України, але за винятком будь-якого філіалу такої фінансової установи, що розташований за межами України, а також (ii) будь-який філіал фінансової установи, що не організована відповідно до законодавства України, якщо такий філіал розташований в Україні;

n) термін "звітна фінансова установа України" означає будь-яку фінансову установу України, яка не є непідзвітною фінансовою установою України;

o) термін "непідзвітна фінансова установа України" означає будь-яку фінансову установу України чи інший суб`єкт господарювання, який є резидентом України, що описаний в Додатку II як непідзвітна фінансова установа України чи в інший спосіб класифікується як іноземна фінансова установа, яка вважається такою, що виконує вимоги, або ж як фактичний власник, звільнений від виконання вимог згідно з відповідними постановами Міністерства фінансів США, що набирає чинності з дати підписання цієї Угоди;

p) термін "фінансова установа, яка не бере участь" означає іноземну фінансову установу, яка не бере участь, у тому розумінні, як це визначено таким терміном у відповідних постановах Міністерства фінансів США, але не включає фінансову установу України або фінансову установу іншої партнерської юрисдикції, крім фінансової установи, яка вважається фінансовою установою, що не бере участь, відповідно до підпункту 2(b) статті 5 цієї Угоди або згідно з відповідним положенням угоди, укладеної між Сполученими Штатами та партнерською юрисдикцією;

q) термін "фінансовий рахунок" означає рахунок, що знаходиться на обслуговуванні у фінансовій установі, а саме:

(1) у випадку суб`єкта господарювання, що є виключно фінансовою установою, оскільки такий суб`єкт господарювання є інвестиційною компанією, будь-яку участь в капіталі чи у борзі (крім таких інструментів, що перебувають у постійному обігу на сформованому ринку цінних паперів) фінансової установи;

(2) у випадку фінансової установи, не описаної в підпункті 1(q)(1) цієї статті, будь-яку участь у капіталі чи у борзі фінансової установи (крім інструментів, що перебувають у постійному обігу на сформованому ринку цінних паперів), якщо (i) розмір боргового відсотку чи участі в капіталі визначається опосередковано чи безпосередньо, переважно, виходячи з активів, які дають підставу для платежів, що підлягають утриманню з американського джерела; а також якщо (ii) група інструментів була сформована з метою уникнення звітування відповідно до цієї Угоди; а також

(3) Будь-який договір страхування з викупною сумою або договір ануїтету, що укладений з або обслуговується фінансовою установою, інший ніж договір страхування, що не пов`язаний з результатами інвестиційної діяльності, договір негайного довічного ануїтету, що не може бути переданий іншій особі, який укладено з фізичною особою та за яким здійснюються пенсійні виплати або виплати з непрацездатності/інвалідності, передбачені рахунком/договором, виключеним з визначення фінансового рахунку в Додатку II;

Незважаючи на зазначене вище, термін "фінансовий рахунок" не включає будь-який рахунок, що виключено із визначення фінансового рахунку в Додатку II. Для цілей цієї Угоди, інструменти розглядаються як "такі, що перебувають у постійному обігу", якщо здійснюється значний обсяг торгівлі стосовно цих процентів на постійній основі, та "сформований ринок цінних паперів" означає біржу, яка є офіційно визнаною та перевіряється державним органом, та в якій розташовано ринок та здійснюється торгівля акцій значної річної вартості. Для цілей цього пункту 1(q), інструмент у фінансовій установі не розглядається як "такий, що перебуває у постійному обігу" та відноситься до фінансових рахунків, якщо власник проценту (за виключенням випадків, коли фінансова установа виступає як посередник) зареєстрований у такій фінансовій установі. Попереднє речення не застосовується до інструментів, вперше зареєстрованих у такій фінансовій установі 1 липня 2014 року чи пізніше, від фінансової установи не вимагається застосування попереднього речення до 1 січня 2016 року;

За приписами статті 4 Угоди між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки для поліпшення виконання податкових правил й застосування положень Закону США "Про податкові вимоги до іноземних рахунків" (FATCA), кожна звітна фінансова установа України вважається такою, що виконує положення розділу 1471 Податкового кодексу США і на яку не поширюється положення про утримання, відповідно до нього, якщо Україна виконує свої зобов`язання відповідно до статей 2 і 3 цієї Угоди стосовно такої звітної фінансової установи України, і звітна фінансова установа України:

a) ідентифікує американські підзвітні рахунки та щорічно доповідає компетентному органу України інформацію, яку вимагається надавати згідно з пунктом 2 статті 2 цієї Угоди в часові межі та спосіб, описані в статті 3 цієї Угоди;

b) окремо для 2015 року і 2016 року щорічно повідомляє компетентному органу України назву кожної фінансової установи, яка не бере участь, якій було виконано виплати, та сукупну суму таких виплат;

c) виконує реєстраційні вимоги СВД FATCA, викладені на офіційному сайті;

d) за умови, що звітна фінансова установа України виступає в якості (i) кваліфікованого посередника (в контексті розділу 1441 Податкового кодексу США), що вирішила взяти на себе зобов`язання першочергового утримання відповідно до розділу 3 частини A Податкового кодексу США; (ii) іноземного товариства, що вирішило діяти в якості іноземного товариства, яке здійснює утримання, (в контексті як розділу 1441, так і розділу 1471 Податкового кодексу США); чи (iii) іноземного трасту, що вирішив діяти в якості іноземного трасту, який здійснює утримання (в контексті як розділу 1441, так і розділу 1471 Податкового кодексу США), утримує 30 відсотків з будь-якого платежу, який підлягає утриманню з американського джерела, будь-якій фінансовій установі, що не бере участь; та

e) у випадку звітної фінансової установи України, що не описана в підпункті 1(d) цієї статті, і яка виконує платіж, який підлягає утриманню з американського джерела, чи виступає в якості посередника стосовно такого платежу, будь-якій фінансовій установі, що не бере участь, звітна фінансова установа України надає будь-якому безпосередньому виконавцю такого платежу, що підлягає утриманню з американського джерела, інформацію, яка необхідна для здійснення утримання та звітування, що виникає у зв`язку з таким платежем.

Незважаючи на зазначене вище, на звітну фінансову установу України, стосовно якої не виконуються умови пункту 1, не поширюється положення про утримання відповідно до розділу 1471 Податкового кодексу США, окрім випадків, коли така звітна фінансова установа України розглядається СВД в якості фінансової установи, яка не бере участь, відповідно до підпункту 2(b) статті 5 цієї Угоди.

Визначення чи є фінансова установа фінансовою установою, яка не бере участі, платежі якої повинні бути включені до агрегованої звітності відповідно до підпункту 1(b) статті 4 Угоди:

a) Відповідно до підпункту D(3)(b) цього розділу звітна фінансова установа України може визначити, що власником рахунку є фінансова установа України або інша фінансова установа партнерської юрисдикції, якщо звітна фінансова установа України обґрунтовано встановить, що власник рахунку має такий статус на основі глобального посередницького ідентифікаційного номеру власника рахунку по опублікованому СВД списку іноземних фінансових установ або іншої інформації, яка є у широкому доступі або в розпорядженні звітної фінансової установи України. В залежності від ситуації. У такому випадку, ніякої подальшої перевірки, виявлення або звітування щодо рахунку робити непотрібно.

b) Якщо власником рахунку є фінансова установа України або інша фінансова установа партнерської юрисдикції, яка розглядається IRS, як фінансова установа, яка бере участі, то такий рахунок не є підзвітним американським рахунком, але платежі цьому власнику рахунку повинні відображатись у звіті, як викладено у підпункті 1(b) статті 4 Угоди.

c) Якщо власник рахунку не є фінансовою установою України або іншою фінансовою установою партнерської юрисдикції, то звітна фінансова установа України повинна розглядати цього власника рахунку фінансовою установою, яка не бере участь, платежі якій повинні відображатись у звіті, як здійснені, відповідно до підпункту 1(b) статті 4 Угоди, якщо звітна фінансова установа України:

(1) Отримала самостійне свідоцтво (яке може бути у вигляді форми IRS W-8 або подібної узгодженої форми) від власника рахунку, який сертифіковано як іноземну фінансову установу, яка вважається такою, що виконує вимоги, або як фактичного власника, звільненого від виконання вимог, як вони визначені у відповідних правилах Міністерства фінансів США; або

(2) Якщо іноземна фінансова установа, що бере участь, або зареєстрована іноземна фінансова установа, яка вважається такою, що виконує вимоги, підтвердила глобальний посередницький ідентифікаційний номер власника рахунку у оприлюдненому СВД переліку іноземних фінансових установ.

Законом України від 03 грудня 2019 року №323-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України у зв`язку з ратифікацією Угоди між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки для поліпшення виконання податкових правил й застосування положень Закону США "Про податкові вимоги до іноземних рахунків (FATCA)" були внесені наступні зміни до підпунктів 14.1.146-1, 14.1.257-1 і 14.1.258-1Податкового кодексу України:

14.1.257-1. фінансовий агент - банк або небанківська фінансова установа, які відповідно до вимог цього Кодексу та інших актів законодавства зобов`язані подавати звіт про підзвітні рахунки центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та нести відповідальність за порушення покладених на них обов`язків у порядку, встановленому законодавством. Регулятори ринків фінансових послуг у межах повноважень, визначених статтею 21 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", встановлюють переліки небанківських фінансових установ, які зобов`язані виконувати обов`язки фінансових агентів відповідно до вимог міжнародних договорів, що містять положення про обмін інформацією для податкових цілей, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або укладених на їх підставі міжвідомчих договорів. Не є фінансовими агентами особи, звільнені від надання інформації про підзвітні рахунки відповідно до Угоди між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки для поліпшення виконання податкових правил й застосування положень Закону США "Про податкові вимоги до іноземних рахунків" (FATCA), а також іншого міжнародного договору, що містить положення про обмін інформацією для податкових цілей, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або укладеного на його підставі міжвідомчого договору";

"14.1.258-1. фінансовий рахунок - рахунок, відкритий фінансовим агентом, або договір, укладений фінансовим агентом. Для цілей цього Кодексу до фінансових рахунків включаються банківські рахунки, рахунки у цінних паперах, інші види рахунків, договори, які відповідають критеріям, визначеним міжнародним договором, що містить положення про обмін інформацією для податкових цілей, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або укладеним на його підставі міжвідомчим договором".

Статтю 69 1Податкового кодексу України доповнено пунктом 69.8.3. наступного змісту: фінансові агенти зобов`язані щороку, до 1 вересня, подавати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, звіт про підзвітні рахунки; звітним періодом вважається попередній календарний рік, якщо міжнародним договором, що містить положення про обмін інформацією для податкових цілей, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або укладеним на його підставі міжвідомчим договором не встановлені інші правила; форма звіту про підзвітні рахунки, порядок її заповнення і подання фінансовими агентами до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Статтю 69 1Податкового кодексу України доповнено пунктом 69.8.6. наступного змісту: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, здійснює збір інформації від фінансових агентів, зберігання такої інформації в електронній базі підзвітних рахунків та передачу відомостей компетентному органу іноземної держави чи фінансовому агенту, від якого вона була отримана. Забороняється надання центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, інформації щодо підзвітних рахунків іншим особам, у тому числі судам, правоохоронним чи іншим державним органам, органам місцевого самоврядування, юридичним та фізичним особам (у тому числі тим, про яких надана інформація у звіті про підзвітні рахунки)".

Статтю 118 Податкового кодексу України доповнено пунктом 118.4 такого змісту:

"118.4. Неподання, подання з порушенням встановленого строку, подання не в повному обсязі або з недостовірними відомостями, або з помилками фінансовими агентами звіту про підзвітні рахунки відповідно до вимог пункту 69.8 статті 69 цього Кодексу -

тягнуть за собою накладення штрафу у 100 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.

Сплата такого штрафу не звільняє фінансового агента від обов`язку подання звіту про підзвітні рахунки.

Передбачений цим пунктом штраф не застосовується у разі, якщо недостовірні відомості або помилки у звіті про підзвітні рахунки виникли з незалежних від фінансового агента причин та/або у зв`язку з поданням власником фінансового рахунка недостовірної інформації, за умови що фінансовий агент:

вживав обґрунтованих та належних у відповідних умовах (обставинах) заходів для проведення перевірки статусу податкового резидентства власників фінансових рахунків та кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) таких власників фінансових рахунків;

своєчасно, у строк, встановлений пунктом 69.8 статті 69 цього Кодексу, повідомив центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, про подання власником фінансового рахунка недостовірних даних".

Законом України № 2970-IX від 20 березня 2023 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо імплементації міжнародного стандарту автоматичного обміну інформацією про фінансові рахунки» внесено зміни до Податкового кодексу України, а саме підпункт 14.1.146-1 викладено в такій редакції:

"14.1.146-1. підзвітний рахунок - фінансовий рахунок, який відповідає визначенню терміна "американський підзвітний рахунок" відповідно до Угоди FATCA та/або визначається як підзвітний рахунок відповідно до правил Загального стандарту звітності CRS для цілей Багатосторонньої угоди CRS";

доповнено підпунктом 14.1.172-2 такого змісту: "14.1.172-2. Угода FATCA - Угода між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки для поліпшення виконання податкових правил і застосування положень Закону США "Про податкові вимоги до іноземних рахунків" (FATCA)";

підпункти 14.1.257-1 і 14.1.258-1 викладено в такій редакції:

"14.1.257-1. фінансовий агент - будь-яка особа (крім фізичної особи), яка відповідає визначенню звітної фінансової установи України, у значенні, наведеному в Угоді FATCA, та/або підзвітної фінансової установи відповідно до Багатосторонньої угоди CRS та Загального стандарту звітності CRS, та яка відповідно до цього Кодексу та інших актів законодавства, ухвалених на виконання положень Угоди FATCA та Багатосторонньої угоди CRS, зобов`язана застосовувати заходи належної комплексної перевірки до фінансових рахунків, подавати звіт про підзвітні рахунки до контролюючого органу, виконувати інші обов`язки та нести відповідальність за порушення цих обов`язків у порядку, встановленому законом.

Регулятори ринків фінансових послуг у межах повноважень, визначених законодавчими актами у сфері регулювання діяльності з надання фінансових послуг, встановлюють переліки небанківських фінансових установ, які зобов`язані виконувати обов`язки фінансових агентів відповідно до вимог Угоди FATCA.

Для цілей виконання вимог Угоди FATCA не є фінансовими агентами особи, визначені в Додатку II до Угоди FATCA.

Для цілей Багатосторонньої угоди CRS особи, які зобов`язані виконувати обов`язки фінансових агентів (є підзвітними фінансовими установами), визначаються відповідно до правил зазначеної Угоди, Загального стандарту звітності CRS та нормативно-правових актів центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, для реалізації Багатосторонньої угоди CRS";

Розділ I Податкового кодексу України доповнено статтею 39-3 такого змісту:

39-3.4. Подання звіту про підзвітні рахунки

39-3.4.1. Фінансові агенти зобов`язані щороку, до 1 липня, подавати до контролюючого органу звіт про підзвітні рахунки.

39-3.4.2. Звітним періодом вважається попередній календарний рік, якщо Угодою FATCA або Багатосторонньою угодою CRS відповідно не встановлено інші правила.

39-3.4.3. У звіті про підзвітні рахунки, що подається для цілей виконання вимог Угоди FATCA або Багатосторонньої угоди CRS, фінансовий агент надає інформацію про всі підзвітні рахунки за звітний період в обсязі, визначеному Угодою FATCA або розділом I Загального стандарту звітності CRS.

39-3.4.4. Звіт про підзвітні рахунки подається виключно в електронній формі. Форма звіту про підзвітні рахунки, формат (стандарт) його заповнення та подання фінансовими агентами до контролюючого органу встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

39-3.4.5. Контролюючий орган здійснює збір інформації від фінансових агентів, зберігання, захист такої інформації та передачу відомостей до компетентного органу іноземної юрисдикції чи фінансовому агенту, від якого вона була отримана (у разі необхідності виправлення або уточнення інформації щодо фінансового рахунку, який веде такий фінансовий агент). Забороняється надання контролюючим органом інформації щодо підзвітних рахунків (у тому числі отриманої від компетентних органів іноземних держав) іншим особам, у тому числі правоохоронним чи іншим державним органам, органам місцевого самоврядування, юридичним та фізичним особам (у тому числі тим, про яких надано інформацію у звіті про підзвітні рахунки), крім випадків надання такої інформації відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України.

39-3.6.4. Контролюючий орган зобов`язаний надати інформацію про порушення фінансовим агентом вимог цієї статті, що також може свідчити про існування ризику невиконання таким фінансовим агентом вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, до Національного банку України та Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо фінансових агентів, державне регулювання та нагляд за діяльністю яких вони здійснюють.

39-3.7.5. Якщо за результатами камеральної перевірки контролюючий орган виявляє неподання фінансовим агентом звіту про підзвітні рахунки у встановлений строк або несвоєчасне подання звіту, або неподання чи несвоєчасне подання виправленого звіту або відповіді на запит (повідомлення), надісланий контролюючим органом за правилами цієї статті, контролюючий орган складає акт, у якому викладається опис обставин вчиненого правопорушення, встановленого під час камеральної перевірки. Результати камеральної перевірки оформлюються у порядку, встановленому статтею 86 цього Кодексу, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

39-3.10. Звіт про підзвітні рахунки не є податковою декларацією фінансового агента або її частиною та не прирівнюється до податкової звітності фінансового агента чи власника рахунку та/або його контролюючої особи. Норми цієї статті є спеціальними щодо інших норм цього Кодексу в частині визначення правил підготовки, подання та перевірки звітів про підзвітні рахунки. Штрафні (фінансові) санкції, передбачені цим Кодексом за порушення вимог зберігання первинних документів, ведення та подання податкової звітності, не застосовуються за порушення вимог цієї статті.

39-3.11.5. Звіт про підзвітні рахунки подається щодо кожного інституту спільного інвестування окремо. Компанія з управління активами несе встановлену цим Кодексом відповідальність за подання звіту про підзвітні рахунки щодо кожного корпоративного та/або пайового інвестиційного фонду, активами якого вона управляє.

Підпункт 102.2.2 пункту 102.2 статті 102 1Податкового кодексу України доповнено абзацом другим такого змісту:

"Контролюючий орган має право проводити перевірку з питань дотримання вимог статті 39-3 цього Кодексу фінансовими агентами та власниками рахунків та визначати суму штрафних санкцій (фінансових санкцій, штрафів) у випадках та розмірах, визначених цим Кодексом, не пізніше 1825 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання звіту про підзвітні рахунки, а якщо відповідний звіт був поданий пізніше - за днем його фактичного подання. Строк давності, визначений цим абзацом, не застосовується щодо перевірки фінансового агента, який не подав звіт про підзвітні рахунки за звітний період у визначеному цим Кодексом порядку".

Пункт 118.4 статті 118 Податкового кодексу України виключено.

Таким чином, пункт 118.4 статті 118 Податкового кодексу України є нечинним з 28 квітня 2023 року на підставі Закону України № 2970-IX від 20 березня 2023 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо імплементації міжнародного стандарту автоматичного обміну інформацією про фінансові рахунки».

Натомість, Податковий кодекс України доповнено статтею 118-1 такого змісту:

"Стаття 118-1. Порушення вимог щодо виявлення підзвітних рахунків та подання звітності для автоматичного обміну інформацією про фінансові рахунки

118-1.1. Неподання фінансовим агентом звіту про підзвітні рахунки відповідно до вимог статті 39-3 цього Кодексу -

тягне за собою накладення штрафу у 100 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.

Сплата такого штрафу не звільняє фінансового агента від обов`язку подання звіту про підзвітні рахунки.

118-1.2. Ненадання у встановлений строк депозитарною установою повідомлення про депонентів - інвесторів інститутів спільного інвестування компанії з управління активами або надання у повідомленні неповних відомостей, або ненадання компанії з управління активами відповіді на її запит, надісланий відповідно до пункту 39-3.11 статті 39-3 цього Кодексу, -

тягне за собою накладення штрафу у 30 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.

Сплата такого штрафу не звільняє депозитарну установу від обов`язку подання інформації та документів про депонентів - інвесторів інститутів спільного інвестування компанії з управління активами.

118-1.3. Несвоєчасне подання фінансовим агентом звіту про підзвітні рахунки або несвоєчасне подання фінансовим агентом виправленого звіту про підзвітні рахунки на вимогу контролюючого органу з порушенням встановлених строків, визначених статтею 39-3 цього Кодексу, -

тягне за собою накладення штрафу у 0,5 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за кожний календарний день несвоєчасного подання звіту про підзвітні рахунки, але не більше 100 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.

Сплата такого штрафу не звільняє фінансового агента від обов`язку подання звіту про підзвітні рахунки та виправлення помилок у раніше поданому звіті.

118-1.5. Розрахунок суми штрафу здійснюється шляхом додавання розмірів штрафів за кожен фінансовий рахунок, щодо якого було подано помилкову, неповну або недостовірну інформацію, та за кожен фінансовий рахунок, який не було включено до звіту про підзвітні рахунки.

У підрозділі 10 розділу XX "Перехідні положення": пункти 53 і 53-1 викладено в такій редакції:

53-1.3. Установити такі особливості застосування положень статті 39-3 цього Кодексу у частині, що стосується застосування Загального стандарту звітності CRS, протягом перехідного періоду:

1) фінансові агенти, які станом на 30 червня 2023 року відповідають критеріям підзвітних фінансових установ, зобов`язані стати на облік у контролюючому органі відповідно до пункту 39-3.3 статті 39-3 цього Кодексу до 31 грудня 2023 року;

2) за порушення, вчинені фінансовими агентами та власниками рахунків до 31 грудня 2024 року включно, штрафні (фінансові) санкції, передбачені пунктами 118-1.3-118-1.8 статті 118-1 цього Кодексу, не застосовуються, а за порушення, вчинені у період з 1 січня по 31 грудня 2025 року, - застосовуються у 0,5 розміру відповідного штрафу.

Відповідно до приписів пункту "14.1.146-1. Податкового кодексу України підзвітний рахунок - фінансовий рахунок, який відповідає визначенню терміну "американський підзвітний рахунок" відповідно до Угоди FATCA та/або визначається як підзвітний рахунок відповідно до правил Загального стандарту звітності CRS для цілей Багатосторонньої угоди CRS";

Як вбачається з матеріалів оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, контролюючий орган зазначає про порушення позивачем п.118.4 статті 118 Податкового кодексу України, яка, як встановлено судом апеляційної інстанції, є нечинною з 28 квітня 2023 року на підставі Закону України № 2970-IX від 20 березня 2023 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо імплементації міжнародного стандарту автоматичного обміну інформацією про фінансові рахунки» (а.с.33).

Разом з тим, на підставі системного аналізу діючих норм законодавства, колегією суддів встановлено, що до Податкового кодексу України було додано статтю 118-1, яка визначає відповідальність за порушення вимог щодо виявлення підзвітних рахунків та подання звітності для автоматичного обміну інформацією про фінансові рахунки.

Однак, як встановлено приписами статті 53-1.3. перехідних положень Податкового кодексу України - за порушення, вчинені фінансовими агентами та власниками рахунків до 31 грудня 2024 року включно, штрафні (фінансові) санкції, передбачені пунктами 118-1.3-118-1.8 статті 118-1 цього Кодексу, не застосовуються.

Отже, в цілому відповідальність за пунктом 118.4 статті 118 Податкового кодексу України не могла бути застосована до позивача під час проведення спірної перевірки, з огляду на її нечинність; відповідальність за статтею 118-1 не могла бути застосована з підстав дії перехідного періоду до 31 грудня 2024 року.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до акту перевірки від 08 грудня 2023 року встановлено порушення позивачем пп.68.9.3 п.68.9 статті 68 Податкового кодексу України (а.с.21-33).

Однак, в редакції Податкового кодексу України станом на 08 грудня 2023 року пп.68.9.3 п.68.9 статті 68 Податкового кодексу України відсутній.

За змістом податкового повідомлення-рішення від 29 грудня 2023 року №83800070802 (а.с.42), відповідач зазначає про порушення позивачем підпункту 69.8.3 пункту 69.8 статті 69 Податкового кодексу України, яка теж була виключена на підставі Закону України № 2970-IX від 20 березня 2023 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо імплементації міжнародного стандарту автоматичного обміну інформацією про фінансові рахунки» та відповідно є нечинною з 28 квітня 2023 року.

Відповідно до змісту пункту 11 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням норм пункту 7 цього підрозділу).

Відтак, станом на час винесення акту перевірки 08 грудня 2023 року та спірного податкового повідомлення-рішення 29 грудня 2023 року, відповідальність за порушення недіючих статей Податкового кодексу України (п.118.4 статті 118, пп.68.9.3 п.68.9 статті 68, 69.8.3 пункту 69.8 статті 69) не могла бути застосована до позивача.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 26 червня 2023 року у справі № 805/1315/16, за змістом якого суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій, що як на дату складання податковим органом акту перевірки від 14 січня 2016 року, так і на дату прийняття спірних податкових повідомлень - рішень від 05 лютого 2016 року, норма п.257.4 ст.257 ПК України, яка передбачала сплату авансових внесків з рентної плати у податковому (звітному) періоді, втратила чинність, що в свою чергу є підставою для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Разом з тим, апеляційний суд зауважує, що позивачем в цілому заперечується надання йому податковим органом статусу "фінансового агента", який є суб`єктом відповідальності за порушення вимог щодо виявлення підзвітних рахунків та подання звітності для автоматичного обміну інформацією про фінансові рахунки, з чим не згоден відповідач.

Позивач за змістом позовної заяви зазначає про те, що при відкритті банківських рахунків, банківські установи вимагали від нього отримання глобального посередницького ідентифікаційного номеру власника рахунку. Позивачем були виконані відповідні реєстраційні вимоги Служби внутрішніх доводів США та отримано глобальний посередницький ідентифікаційний номер власника рахунку, однак згідно відповіді-роз`яснення Національного Банку України від 25 січня 2021 року законодавство України не вимагає від інших фінансових установ, крім встановлених у рішенні Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку «Про встановлення переліку небанківських фінансових установ, які зобов`язані виконувати обов`язки фінансових агентів» №578 від 06 жовтня 2020 року, виконувати обов`язки фінансових агентів, зокрема щодо реєстрації у Службі внутрішніх доводів США та отримувати глобальний посередницький ідентифікаційний номер власника рахунку (GIN) (а.с.53-54).

В контексті наведеного, колегія суддів зазначає, що Законом України № 2970-IX від 20 березня 2023 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо імплементації міжнародного стандарту автоматичного обміну інформацією про фінансові рахунки» внесено зміни до Податкового кодексу України, підпункти 14.1.257-1 і 14.1.258-1 викладено в такій редакції:

"14.1.257-1. фінансовий агент - будь-яка особа (крім фізичної особи), яка відповідає визначенню звітної фінансової установи України, у значенні, наведеному в Угоді FATCA, та/або підзвітної фінансової установи відповідно до Багатосторонньої угоди CRS та Загального стандарту звітності CRS, та яка відповідно до цього Кодексу та інших актів законодавства, ухвалених на виконання положень Угоди FATCA та Багатосторонньої угоди CRS, зобов`язана застосовувати заходи належної комплексної перевірки до фінансових рахунків, подавати звіт про підзвітні рахунки до контролюючого органу, виконувати інші обов`язки та нести відповідальність за порушення цих обов`язків у порядку, встановленому законом.

Регулятори ринків фінансових послуг у межах повноважень, визначених законодавчими актами у сфері регулювання діяльності з надання фінансових послуг, встановлюють переліки небанківських фінансових установ, які зобов`язані виконувати обов`язки фінансових агентів відповідно до вимог Угоди FATCA.

Відповідно до приписів статті 21 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" визначено, що державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється, зокрема, щодо ринків капіталу та організованих товарних ринків, ринку послуг, пов`язаних з оборотом віртуальних активів, - Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру інститутів спільного інвестування, позивач є закритим недиверсифікованим венчурним корпоративним інвестиційним фондом (корпоративним інвестиційним фондом).

Згідно з частиною першою статті 63 Закону України "Про інститути спільного інвестування" компанія з управління активами - господарське товариство, створене відповідно до законодавства у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю, яке провадить професійну діяльність з управління активами інституційних інвесторів на підставі ліцензії, що видається Комісією.

Відповідно до змісту рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 06 жовтня 2020 року № 578 «Про встановлення переліку небанківських фінансових установ, які зобов`язані виконувати обов`язки фінансових агентів», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2020 року за № 1134/35417, встановлено перелік небанківських фінансових установ, які зобов`язані виконувати обов`язки фінансових агентів відповідно до вимог міжнародних договорів, що містять положення про обмін інформацією для податкових цілей, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або укладених на їх підставі міжвідомчих договорів, та мають надавати інформацію про підзвітні рахунки відповідно до Угоди тощо.

Пунктом 1 Рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 06 жовтня 2020 року №578 встановлено, що до переліку небанківських фінансових установ, які зобов`язані виконувати обов`язки фінансових агентів відповідно до вимог міжнародних договорів, що містять положення про обмін інформацією для податкових цілей, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або укладених на їх підставі міжвідомчих договорів, та мають надавати інформацію про підзвітні рахунки відповідно до Угоди між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки для поліпшення виконання податкових правил й застосування положень Закону США «Про податкові вимоги до іноземних рахунків» (FATCA), а також іншого міжнародного договору, що містить положення про обмін інформацією для податкових цілей, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або укладеного на його підставі міжвідомчого договору, належать професійні учасники ринків капіталу (за винятком тих, які відповідають критеріям, установленим у Додатку II до Угоди між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки для поліпшення виконання податкових правил й застосування положень Закону США «Про податкові вимоги до іноземних рахунків» (FATCA), ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки для поліпшення виконання податкових правил й застосування положень Закону США «Про податкові вимоги до іноземних рахунків» (FATCA)»), які на підставі ліцензії, виданої Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, провадять професійну діяльність на ринках капіталу, а саме:

- діяльність з торгівлі фінансовими інструментами - субброкерську діяльність;

- діяльність з торгівлі фінансовими інструментами - брокерську діяльність;

-діяльність з торгівлі фінансовими інструментами - діяльність з управління портфелем фінансових інструментів;

- депозитарну діяльність - депозитарну діяльність депозитарної установи.

Пунктом 1 Рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 06 жовтня 2020 року №578 визначено виключний перелік небанківських фінансових установ, які зобов`язані надавати інформацію про підзвітні рахунки.

Зі змісту вищенаведеного рішення вбачається, що інститути спільного інвестування (корпоративні інвестиційні фонди) не підпадають під категорію небанківських фінансових установ, які зобов`язані виконувати обов`язки фінансових агентів.

Таким чином, самостійне отримання позивачем глобального посередницького ідентифікаційного номеру власника рахунку не змінило його правового статусу з небанківської фінансової установи та фінансового агента, з огляду на відсутність позивача у переліку небанківських фінансових установ, які зобов`язані виконувати обов`язки фінансових агентів відповідно до вимог міжнародних договорів, що вбачається із рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 06 жовтня 2020 року № 578 «Про встановлення переліку небанківських фінансових установ, які зобов`язані виконувати обов`язки фінансових агентів».

Отже, доводи апелянта в даній частині колегією суддів відхиляються.

В частині посилань апелянта щодо наявності у позивача запису у реєстрі фінансових установ, які пройшли реєстрацію з метою виконання Закону США «FATCA» та глобального посередницького ідентифікаційного номеру власника рахунку у оприлюдненому СВД переліку іноземних фінансових установ та відповідного статусу «фінансового агента», колегія суддів враховує доводи позивача, що податковим органом належними та допустимими доказами дана інформація в розумінні статей 73, 74 Кодексу адміністративного судочинства України не доводиться.

Відповідно до пункту 4 Розділу ІІІ порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків від 20 серпня 2015 року №727, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно:

викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення;

викласти зміст порушень (у разі їх встановлення), в тому числі щодо правильності та повноти визначення фінансового результату до оподаткування згідно з первинними документами, бухгалтерським обліком відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, виконання законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;

зазначити інформацію щодо фактів та обставин, які підтверджують та доводять наявність вини платника податків (з детальним їх описом; дослідженням, яке доводить, що платник податків мав можливість для дотримання правил та норм, встановлених Кодексом, проте не вжив достатніх заходів для їх дотримання; документи та інформацію, яка підтверджує наявність вини платника податків), а також інформацію щодо наявності пом`якшуючих обставин або обставин, що обтяжують або звільняють від фінансової відповідальності платника податків;

зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та/або бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Так, оцінка судом обставин справи базується на наданих доказах, їх належності та переконливості, в поєднанні з принципами Кодексу адміністративного судочинства України.

В контексті наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що обов`язок доведення обставини наявності у діях платника податків порушень чинного законодавства, покладається саме на контролюючий орган, та саме він, в силу положень частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, повинен доводити правомірність прийнятого ним рішення.

З матеріалів справи вбачається, що відзив відповідача, поданий до суду першої інстанції складається з 3-х аркушів, без додатків та відповідних доказів, на яких базуються мотиви відповідача, якими він керувався при прийнятті оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Разом з тим, відповідних доказів матеріали справи не містять.

Колегія суддів звертає увагу, що посилання https://apps.ns.gov/app/fatcaFfiList/flu.jsf, яке міститься в акті перевірки від 08 грудня 2023 року №81956/Ж5/26-15-07-08-02/40808722, не містить інформації з приводу присвоєння позивачу глобального посередницького ідентифікаційного номеру власника рахунку у оприлюдненому СВД переліку іноземних фінансових установ.

Крім того, за наслідками розгляду адвокатського запиту представника позивача від 23 січня 2024 року №7367/б, Державною податковою службою України підтверджуючих документів щодо наявності у позивача глобального посередницького ідентифікаційного номеру власника рахунку не надано (а.с.111-115).

В подальшому, під час розгляду справи у суді першої інстанції, зазначені посилання представника відповідача на сайти були перевірені судом, про що зазначено у рішенні (а.с.137).

Колегія суддів враховує, що посилання https://apps.ns.gov/app/fatcaFfiList/flu.jsf, яке міститься в акті перевірки від 08 грудня 2023 року №81956/Ж5/26-15-07-08-02/40808722, посилання, яке зазначено у відзиві на позовну заяву та в апеляційні скарзі (а.с.146) https://apps.irs.gov/app/fatcaFfiList/flu.jsf є різними, що відповідач в свою чергу трактує як орфографічну помилку (а.с.114).

Однак, станом на час розгляду справи у суді першої інстанції, перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, відповідних описок або орфографічних помилок, у разі їх підтвердження, відповідачем у встановленому законодавством порядку у акті перевірки від 08 грудня 2023 року №81956/Ж5/26-15-07-08-02/40808722 не виправлено.

Суд вважає за необхідне зазначити, що підпунктом 4.1.4 пункту 4.1. статті 4 Податкового кодексу України закріплено принцип презумпції правомірності рішень платника податку.

Належне застосування вищенаведеного принципу забезпечує реалізацію однієї зі складових верховенства права - правової визначеності. Саме можливість платника податків чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних дій має фундаментальне значення для правильності його застосування.

Разом з тим, відповідач повідомляє апеляційному суду про те, що позивач був зареєстрований на вищевказаних сайтах з травня 2018 року по листопад 2023 року.

Доводи апелянта щодо відсутності станом на час подання ним апеляційної скарги інформації про позивача у офіційному реєстрі фінансових установ, як пройшли реєстрацію з метою виконання Угоди FATCA з підстав того, що позивач вжив заходи щодо анулювання своєї реєстрації в листопаді 2023 року, колегією суддів відхиляються, оскільки такі не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Разом з тим, оскаржуване податкове повідомлення-рішення датується 29 грудня 2023 року, отже можливі обставини анулюванням позивачем глобального посередницького ідентифікаційного номеру власника рахунку у оприлюдненому СВД переліку іноземних фінансових установ в листопаді 2023 року мали бути відомі відповідачу і при прийнятті спірного рішення, і при поданні відзиву до суду першої інстанції.

Між тим, представником відповідача не надано пояснень суду апеляційної інстанції щодо того, яким чином в акті перевірки (яка проходила з 13 листопада по 01 грудня 2023 року) наявне посилання на глобальний посередницький ідентифікаційний номер власника рахунку у оприлюдненому СВД переліку іноземних фінансових установ позивача, з огляду на його можливе анулювання у листопаді 2023 року.

Колегія суддів вважає необхідним застосувати правову позицію, висловлену Верховним Судом у постанові від 12 жовтня 2023 року у справі № 499/895/19, відповідно до якої сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява № 3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

Апеляційний суд акцентує увагу відповідача, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішення має бути прийняте з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Відтак, судом не установлено, а відповідачем не доведено, що позивач як платник податку, здійснив реєстрацію у офіційному реєстрі фінансових установ, як пройшли реєстрацію з метою виконання Угоди FATCA, набув статусу «фінансового агента», а потім, за позицією апелянта вжив заходи щодо анулювання своєї реєстрації в листопаді 2023 року.

Відтак, в цій частині, доводи апеляційної скарги колегією суддів відхиляються.

Надані відповідачем скріншоти, фототаблиці та роз`яснення щодо пошуку апеляційним судом доказів анулюванням позивачем глобального посередницького ідентифікаційного номеру власника рахунку у оприлюдненому СВД переліку іноземних фінансових установ в листопаді 2023 року, колегією суддів не приймаються з наступних підстав.

Відповідно до частини 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до приписів частини 5 статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи зобов`язані подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет) (частина перша статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути визначено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, визначеному законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Частиною п`ятою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Отже, з аналізу наведених норм права убачається, що учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом.

Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 922/51/20.

Дані скріншоти та фототаблиці подаються апелянтом без автентичного перекладу з англійської мови на українську, що є порушенням норм статті 15 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої судочинство і діловодство в адміністративних судах провадиться державною мовою.

Більше того, роз`яснення апелянта щодо самостійного пошуку судом доказів анулюванням позивачем глобального посередницького ідентифікаційного номеру власника рахунку у оприлюдненому СВД переліку іноземних фінансових установ в листопаді 2023 року колегія суддів оцінює критично, позаяк згідно приписів частини 4 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, докази суду надають учасники справи, а відповідачем не порушується питання щодо огляду веб-сайту (сторінки), інших місць збереження даних в мережі Інтернет з метою встановлення та фіксування їх змісту або ж залучення спеціаліста відповідно до приписів статті 81 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно приписів частини 4 статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо в апеляційній скарзі наводяться нові докази, які не були надані суду першої інстанції, то у ній зазначається причина, з якої ці докази не були надані.

Відповідно до частини 4 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідних аргументів матеріали апеляційної скарги не містять.

При цьому колегія суддів зазначає, що при вирішенні податкових спорів, суд виходить із презумпції добросовісності платника податків, яка резюмує економічну виправданість дій платника та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, водночас такі докази податковим органом в акті перевірки не наведено.

Отже, враховуючи помилковість та недоведеність висновків акту перевірки, їх численні дефекти в частині застосування нечинних, неіснуючих норм Податкового кодексу України, недійсних електронних посилань, відсутність доказів, що підтверджують наявність факту порушення, наявні підстави для скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі вищенаведеного колегія суддів зауважує, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ФЕУ ФІНАНС» до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 05 вересня 2024 року

Суддя - доповідач Маринчак Н.Є.

Судді: Черпак Ю.К.

Штульман І.В.