Ухвала

від 29.08.2024 по справі 761/23514/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

1[1]

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ

Київського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві 29 серпня 2024 року представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 09 липня 2024 року,

за участі:

прокурора ОСОБА_7 ,

представника

власника майна адвоката ОСОБА_6

ВСТАНОВИЛА:

Вказаною ухвалою задоволено клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 та накладено арешт на мобільний телефон Iphone14 Plus, номер моделі НОМЕР_1 , серійний номер НОМЕР_2 , IMEI - НОМЕР_3 , ЯКИЙ НАЛЕЖИТЬ ОСОБА_5 , що був вилучений 20.06.2024 за результатом проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_5 .

Не погоджуючись з таким рішенням, представник власника майна ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді, постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора.

Апелянт зазначає, що клопотання подано з порушенням строку, передбаченого КПК України, а мобільний телефон вилучено всупереч ухвалі слідчого судді.

Звертає увагу на те, що під час проведення обшуку, ОСОБА_5 добровільно надала доступ до мобільного телефон, однак вказане в протоколі про обшук не відображено.

Крім того, слідчим в клопотанні зазначено про необхідність проведення судової комп`ютерно-технічної експертизи, однак не зазначено мету проведення такої експертизи.

Заслухавши доповідь судді, доводипредставника власника майна, який просив задовольнити апеляційну скаргу, пояснення прокурора, який заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів судового провадження, Головним підрозділом детективів Бюро економічної безпеки України, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 11 березня 2024 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 72024000320000010, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 212, ч. 3 ст. 209, ч. 2 ст. 205-1 КК України.

У клопотанні прокурора зазначено,що перебуваючи на території м. Києва, група осіб, до складу якої увійшли ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 за попередньою змовою з представниками компанії-нерезидента «Uber B.V.» Нідерланди), співробітниками АТ КБ «ПриватБанк» створили стійку схему ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах та легалізації коштів здобутих злочинним шляхом.

Крім того, встановлено, що ОСОБА_8 , будучи співзасновником та директором ТОВ «Айота», використовує зазначене підприємство з метою легалізації грошових коштів, мінімізації податкових навантажень та переведення безготівкових коштів в готівку.

За версією органів досудового розслідування, службові особи ТОВ «Айота» документально надають послуги наступним суб`єктам господарювання без фактичного їх здійснення: ТОВ «ТУГЕЗЕ ГРУП» на суму 14,96 млн. грн. (послуги мерчендайзингу та послуги з маркетингу); ТОВ «СІНЕРДЖИ ФОРС» на суму 18,31 млн. грн. (послуги з просування продукції в роздрібних торгівельних точках); ТОВ «ГАРНЕТ ХАБ» на суму 11,04 млн. грн. (послуги з просування продукції в роздрібних торгівельних точках); ТОВ «ЕКШН ПЛЮС» (ЄДРПОУ 44826043) на суму 17,6 млн. грн. (послуги з просування продукції в роздрібних торгівельних точках).

В ході досудового розслідування встановлено, що до вказаної протиправної діяльності причетна ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_4 , яка є директором та засновник ТОВ «Гарнет Хаб» та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

20 червня 2024 року на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 07 червня 2024 року, проведено обшук квартири, за адресою: АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить громадянці ОСОБА_5 , де проживає та яку використовує для здійснення фінансово-господарської діяльності. Під час проведення обшуку виявлено та вилучено мобільний телефон.

Постановою детектива Головного підрозділу детективів Бюро економічної безпеки України ОСОБА_11 від 20 червня 2024 року, вилучений мобільний телефон, що належить ОСОБА_5 визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 72024000320000010.

22 червня 2024 року прокурор Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 направив до Шевченківського районного суду м. Києва клопотання про накладення арешту на вилучений під час обшуку мобільний телефон, з метою збереження речових доказів.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 09 липня 2024 року клопотання прокурора задоволено.

Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

Вказана норма узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

У своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою, зокрема, забезпечення збереження речових доказів.

У такому випадку арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Приймаючи рішення, слідчим суддею зазначених вимог закону дотримано.

Задовольняючи клопотання, внесене в межах кримінального провадження № 72024000320000010 про накладення арешту на майно, яке вилучене під час проведення обшуку, слідчий суддя дослідив матеріали додані до клопотання та прийшов до правильного висновку, що з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні необхідно накласти арешт на зазначене у клопотанні майно, оскільки незастосування таких заходів може призвести до їх відчуження або знищення.

Зокрема, слідчим суддею враховано, що вилучений телефон може містити певну інформацію та може бути використаний як доказ факту та обставин протиправних дій, що встановлюються під час кримінального провадження.

Слідчий суддя під час розгляду клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, перевірив співрозмірність втручання у права ОСОБА_5 з потребами кримінального провадження.

З огляду на положення ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Арешт майна з підстав передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

Тому, посилання автора апеляційної скарги на те, що слідчим суддею безпідставно накладено арешт на вказане майно, не приймаються до уваги, оскільки арешт на майно накладено з правових підстав, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України.

Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про необхідність часткового накладення арешту на вказане майно, з метою збереження речових доказів, оскільки прокурором доведено обставини, які підтверджують, що незастосування такого обмеження може призвести до наслідків, які можуть перешкодити досудовому розслідуванню.

Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.

Доводи апелянта, що арештований мобільний телефон вилучено всупереч ухвалі слідчого судді, не заслуговують на увагу, оскільки як вважає колегія суддів, хоча слідчим суддею дозвіл на його вилучення не надався, проте він має значення у кримінальному провадженні.

Доводи апеляційної скарги, що клопотання подано з порушенням строку, передбаченого КПК Україниє необґрунтованими.

Зокрема, з протоколу обшуку вбачається, що процесуальну дію проведено 20 червня 2024 року (а.с.45-50), клопотання направлено поштою 22 червня 2024 року, що підтверджується копією конверта (а.с. 57, т. 3). Відтак, клопотання подано із дотриманням вимог, передбачених ч. 5 ст. 171 КПК України.

Зважаючи на зазначене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно зазначене у клопотанні прокурора, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, застосував захід забезпечення кримінального провадження на засадах розумності та співмірності.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не встановлено.

Керуючись статтями 117, 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 09 липня 2024 року, - залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , - без задоволення.

Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_12 ОСОБА_13 ОСОБА_14

Єдиний унікальний № 761/23514/24 Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_15

Справа № 11сс/82/5112/2024 Доповідач ОСОБА_1

Категорія ст.170 КПК