Рішення

від 20.05.2024 по справі 160/32133/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2024 року Справа № 160/32133/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Юхно І. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

07.12.2023 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.12.2023 адміністративний позов було залишено без руху та запропоновано позивачу протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до суду: - уточненого адміністративного позову з уточненими позовними вимогами у відповідності до вимог КАС України та/або з поясненнями щодо підстав об`єднання в одне провадження заявлених позовних вимог, а також його копії для направлення відповідачу/відповідачам у справі.

За даними КП «ДСС» копію вищевказаної ухвали 29.02.2024 надіслано одержувачу ОСОБА_1 . Тобто, оскільки позивач зареєстрований в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вважає, що ухвала про залишення позовної заяви без руху вважається врученою позивачеві 29.02.2024 в електронній формі шляхом її направлення на офіційну електронну адресу в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі. Тобто, строк для усунення недоліків з урахуванням ч.6 ст. 120 КАС України до 11.03.2024.

04.03.2023 на виконання ухвали суду засобами поштового зв`язку надійшов уточнений позов, у якому позовні вимоги викладено таким чином:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 28.03.2022 року по 20.05.2023 року (щомісячного грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки) в редакції, яка втратила чинність згідно постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань) за період з 28.03.2022 року по 31.12.2022 року із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань) за період з 01.01.2023 року по 20.05.2023 року із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та виплати належного грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 за період з 28.03.2022 року по 20.05.2023 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 28.03.2022 по 20.05.2023, за весь час затримки виплати, а саме за період з 28.03.2022 по день фактичної виплати цього грошового забезпечення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що під час проходження військової служби, відповідач застосовував пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» при нарахуванні мені грошового забезпечення за період з 28.03.2022 року по 20.05.2023 року (щомісячного грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки) в редакції, яка втратила чинність згідно постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено відповідачу 15-денний строк на подання відзиву на позов та витребувано додаткові докази у справі; витребувано від відповідача додаткові докази та встановлено строк для їх подання.

За даними КП «ДСС» копію ухвали про відкриття провадження за допомогою підсистеми «Електронний суд» надіслано одержувачам ОСОБА_1 та Військовій частині НОМЕР_1 в електронний кабінет 15.03.2024, а копію адміністративного позову та уточненого адміністративного позову відповідачу 07.12.2023 та 15.03.2024 відповідно, про що свідчать матеріали справи. Тобто, строк на подання відзиву відповідачем з урахуванням ч.6 ст.251 КАС України до 01.04.2024.

04.04.2023 від відповідача засобами поштового зв`язку надійшов відзив на позов (направлений до суду 01.04.2024), в якому Військова частина НОМЕР_1 позовні вимоги не визнала та просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що наказом командира НОМЕР_2 окремої бригади № 60-РС від 27.10.2023 року ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у запас відповідно до абз. 14 п.п. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 30.10.2023 року № 303 виключений із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Зміни внесені до постанови Кабінету Міністрів України № 704, які відповідно до пункту 10 набирають чинності з 01.03.2018 року при розрахунку посадових окладів, окладу за військовими званнями військовослужбовців застосовується прожитковий мінімум виходячи з розміру 1762 гривні. Зазначена сума є незмінною на протязі періоду проходження військової служби позивачем, а саме в період з 28.03.2022 року по 30.10.2023 року.

За правилами ст.262 КАС України адміністративна справа мала бути розглянута до 05.05.2024, проте з метою забезпечення принципу рівності сторін судом продовжено розгляд справи до спливу строку на подання заяв по суті справи, та з урахуванням перебування головуючого судді Юхно І.В. у відпустці в період з 29.04.2024 по 17.05.2024 суд на підставі положень ч.6 ст.120 КАС України розглядає справу в перший робочий день з урахуванням вихідних днів 20.05.2024.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

ОСОБА_1 з 28.03.2022 по 30.10.2023 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді водія відділення автомобільного взводу технічної роти, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії військового квитка серії НОМЕР_3 , наказу про зарахування до списків особового складу в/ч від 28.03.2022 №30, наказ про виключення зі списків особового складу в/ч від 30.10.2023 №303.

Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 від 28.03.2024 №6/111 грошове забезпечення позивача у спірний період розраховувалось з посадового окладу 2730,00 грн та окладу за військове звання 530,00 грн.

Відповідно до наявних у матеріалах справи копій наказів військової частини НОМЕР_1 від 28.03.2022 №30, від 15.11.2022 №253, від 20.06.2023 №1171 тарифний розряд позивача за посадою 4, шпк «солдат».

Відповідач у відзиві на позов визнає, що для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням у спірний період використано розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року 1782 грн.

Не погоджуючись діями відповідача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення у період з 28.03.2022 по 20.05.2023, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Спірні правовідносини щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовців регулюються: Конституцією України; Законами України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - ЗУ №2232-XII), від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - ЗУ №2011-XII), від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-ХІІ); постановою КМУ від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704).

Абзац п`ятий ст.17 Конституції України встановлює, що Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно зі ст.40 ЗУ №2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.

Частина перша ст.43 вказаного Закону встановлює, що фінансове забезпечення заходів, пов`язаних з організацією військової служби і виконанням військового обов`язку, здійснюється за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України. Додаткове фінансування цих заходів може відбуватися за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством.

Отже, нарахування грошового забезпечення військовослужбовців здійснюється за рахунок Державного бюджету.

Вимогами ст.92 Конституції України визначено, що Державний бюджет України і бюджетна система України встановлюються виключно законами України. Виключно законом про Державний бюджет України відповідно до ст.95 Конституції України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Держава прагне до збалансованості бюджету України.

Згідно зі ст.96 Конституції України Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період.

Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік. Разом із проектом закону подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного року.

Відповідно до ст.9 ЗУ №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

За військовослужбовцями, які тимчасово проходять військову службу за межами України, зберігається виплата грошового забезпечення в національній валюті та виплачується винагорода в іноземній валюті за нормами і в порядку, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Фінансове забезпечення витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, відповідно до ст.23 ЗУ №2011-XII здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.

Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.

Тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців затверджені згаданою вище Постановою №704.

Пунктом 4 Постанови №704 в редакції до прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови від 21.02.2018 №103, встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103) вирішено внести зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються.

Пунктом 3 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою №103, пункт 4 Постанови №704викладено в такій редакції:

«4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п.6 Постанови №103.

Таким чином,з 29.01.2020п.4 Постанови №704 відновив свою дію в редакції, яка діяла до внесення змін Постановою №103 та діє в редакції, відповідно до якоїрозміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Зазначена норма права передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються, як правило, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. Лише у тому разі, якщо розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб є меншим ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, для проведення відповідних розрахунків використовується величина, яка дорівнює 50 відсоткам розміру мінімальної заробітної плати.

Водночас Верховна Рада України ухвалила Закон України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - ЗУ №1774-VIII), що відповідно до п.1 вказаного розділу набрав чинності з 1 січня 2017 року.

Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Отже, положення п.4 Постанови №704 та пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII підлягають солідарному застосуванню, тобто:

з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704;

співвідношення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, та мінімальної заробітної плати на розрахунок посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями, з огляду на положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII не впливає.

Верховний Суд у постанові від 19.01.2022 у справі №826/9052/18 дійшов висновку про необхідність зобов`язання Кабінету Міністрів України скасувати підпункт 1 пункту 3 Змін, що вносяться до Постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою №103, щодо внесення змін до Постанови №704, що додатково свідчить про неможливість застосування п.4 в редакції Постанови №103.

Внаслідок вказаних обставин з 29.01.2020 відновлена дія обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням зпрожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018.

Пункт 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлював, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.

Законами України від 14.11.2019 №294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (далі - Закон №294-IX), від 15.12.2020 №1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік" (далі - Закон №1082-IX), від 02.12.2021 №1928-ІХ "Про державний бюджет України на 2022 рік" (далі - Закон №1928-ІХ), від 03.11.2022 №2710-IX "Про Державний бюджет України на 2023 рік" (далі - Закон №2710-IX), від 9 листопада 2023 року № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік»(далі - Закон № 3460-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, на 2020-2024 роки для визначення грошового забезпечення військовослужбовців не містять.

У ст.7 Закону №294-IX установлено у 2020 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб:з 1 січня 2020 року - 2102 гривні, з 1 липня - 2197 гривень, з 1 грудня - 2270 гривень.

Статтею 7 Закону №1082-IX установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень.

Статтею 7 Закону №1928-ІХ установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня.

Статтею 7 Закону №2710-IX установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб - 2684 гривні.

Статтею 7 Закону № 3460-IX установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб - 3028 гривень.

Отже, прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів, станом на 01.01.2020 - 2102 гривні, на 01.01.2021 - 2270 гривень, на 01.01.2022 - 2481 гривня, на 01.01.2023 - 2684 гривні та на 01.01.2024 - 3028 гривень.

У подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704» (далі - Постанова № 481), на яку посилався відповідач у відзиві, скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб"та внесено зміну до пункту 4 Постанови. № 704, викладено абзац перший в такій редакції:

"4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуютьсявиходячи з розміру 1762 гривніта визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".

Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік»у 2018 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць: у розмірі з 1 січня 2018 року - 1700 гривень, з 1 липня - 1777 гривень, з 1 грудня - 1853 гривні,для працездатних осіб: з 1 січня 2018 року - 1762 гривні.

Отже, Постанова № 481 фактично відновила попередню редакцію, яка суперечить висновкам Верховного Суду у постанові від 19.01.2022 у справі №826/9052/18.

Зважаючи на вказане вище нормативне регулювання заявлених спірних правовідносин, нараховуючи та виплачуючи позивачу грошове забезпечення з 28.03.2022 року по 20.05.2023 року (щомісячного грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки), із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, замість показника календарного року, не відповідає закону та порушило право позивача на належний розмір грошового забезпечення, що вплинуло і на суми грошового забезпечення, виплачені йому під час звільнення.

Такий висновок обумовлений усталенням судової практики розгляду та вирішення адміністративних справ щодо зазначеного предмета спору Верховним Судом та Шостого апеляційного адміністративного суду у судових справах (наприклад: №580/675/22, №580/608/21, №580/745/21, №580/6656/21). Суд апеляційної інстанції висловив позицію:

«… станом на 01.01.2018 та 01.01.2019 пункт 4 постанови КМ України № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року".

Водночас, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови - задоволено. Визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб". У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 залишено без змін.

Враховуючи викладене, оскільки зміни внесені постановою №103, зокрема, до пункту 4 Постанови №704, визнані у судовому порядку нечинними, то з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін, в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, а прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, але з гарантією того, що такий показник прожиткового мінімуму повинен становити не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що починаючи з 29.01.2020 у позивача виникло право на отримання грошового забезпечення, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим званням, який визначається шляхом застосування пункту 4 Постанови № 704 в первинній редакції, тобто без використання показника прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 року.».

Подібні правовідносини були предметом розгляду Верховного Суду впостанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21.

Так, у згаданій справі Верховний Суд на підставі аналізу наведених вище норм права дійшов таких правових висновків:

«…(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

(2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку №45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.»

Водночас. Суд враховує, що посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, висновків суду не спростовують, з огляду на те, що постанова № 481 набрала законної сили з 20 травня 2023 року відповідно до публікації в Урядовому кур`єрі №101. Водночас жодним із положень постанови №481 не надано зворотної дії в часі для застосування її приписів, в тому числі в період з 29.01.2020 - дня ухвалення Шостим апеляційним адміністративним судом постанови у справі №826/6453/18, якою залишено в силі рішення суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування п.6 постанови №103, яким внесені зміни до п.4 постанови №704. За загальними правилами застосування норм права в часі, відповідний нормативно-правовий акт врегульовує правовідносини із дати набрання ним чинності.

Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

При цьому, суд враховує, що Верховним Судом у постанові від 06.04.2023 у справі № 380/10075/21 наголошено, що для правильного вирішення вимог позивача, суд повинен встановити відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, на який позивач має право виплати, розмір прожиткового мінімуму, згідно з пунктом 4 Постанови №704 за спірний період.

Виконуючи цей процесуальний обов`язок та враховуючи наведені вище висновки касаційного суду щодо обрання та застосування норм права суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В ході судового розгляду судом встановлено та визнається сторонами, що в спірний період позивачу нараховивалось та виплачувалось грошове забезпечення, розмір якого обчислений відповідачем, виходячи з величини окладу за військовим званням 530,00 грн. та посадового окладу за тарифним розрядом 4 2730,00 грн.

У Додатку 1 до Постанови № 704 визначена Тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу, згідно з якою тарифному розряду 4 відповідає тарифний коефіцієнт 1,55.

Додатком 14 до Постанови № 704 (як в редакції, яка діяла до 03.11.20, так і в редакції постанови Кабінету Міністрів України 28 жовтня 2020 р. № 1038, чинній з 03.11.2020) передбачено Схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу, відповідно до якої військовому (спеціальному) званню «Солдат» відповідає тарифний коефіцієнт 0,3.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що відповідач при обчисленні розміру посадового окладу та розміру окладу за військове звання у спірний період керувався вищевказаними тарифними коефіцієнтами та прожитковим мінімумом на 01.01.2018 1 762 гривні з урахуванням правил заокруглення (1762,00 грн х 1,55 = 2731,10 грн та 1762,00 грн х 0,3 = 528,60 грн відповідно).

Відповідно до частини 2 статті КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд також враховує, що відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Крім того, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Згідно з Рішенням ЄСПЛ по справі «Рисовський проти України» (Rysovskyу v. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та враховує положення «Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень», прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Фактично, необхідною передумовою застосування частини 2 статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Приписами статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 №3477-IV передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, з урахуванням висновків Верховного Суду, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, скоригувавши їх відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, а саме:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 28.03.2022 року по 20.05.2023 року грошового забезпечення (щомісячного грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки), виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року в розмірі 1762 грн;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 28.03.2022 року по 31.12.2022 року грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань), виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2023 року по 20.05.2023 року грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань), виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум.

Водночас, що позовних вимог про «зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 28.03.2022 по 20.05.2023, за весь час затримки виплати, а саме за період з 28.03.2022 по день фактичної виплати цього грошового забезпечення», суд звертає увагу, що відповідач ще не прийняв рішення про нарахування та виплату вищевказаних видів грошового забезпечення позивача.

З огляду на вказане, у відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні такого перерахунку будуть порушені, тобто зазначені вимоги звернуті на майбутнє. Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити, як передчасних.

За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Оскільки в силу п.1 ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір позивач звільнений від сплати судового збору, то судові витрати з оплати судового збору не підлягають розподілу.

Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 28.03.2022 року по 20.05.2023 року грошового забезпечення (щомісячного грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки), виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року в розмірі 1762 грн.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 28.03.2022 року по 31.12.2022 року грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань), виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2023 року по 20.05.2023 року грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань), виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя І.В. Юхно