Рішення

від 31.07.2024 по справі 204/913/24

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 204/913/24

Провадження № 2/204/1655/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

31 липня 2024 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, в особі судді Приваліхіної А.І., розглянувши у приміщенні суду у м. Дніпрі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Дезінфекція» Дніпропетровської обласної ради про стягнення не виплаченої заробітної плати, -

В С Т А Н О В И В:

29січня 2024року ОСОБА_1 звернулася досуду ізпозовом доКП Дезінфекція»Дніпропетровської обласноїради ізвимогою простягнення невиплаченої заробітноїплати (а. с. 1-3).

В обґрунтування своїх позовних вимог, вказала те, що з 01 червня 2020 року по 07 листопада 2022 вона працювала на підприємстві відповідача на посаді інженера з охорони праці, 07 листопада 2022 року її було звільнено з підприємства відповідача, у зв`язку зі скороченням штату, на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Вказує, що за період з лютого 2022 року по 07 листопада 2022 року відповідач заборгував їй заробітну плату у сумі 66445 гривень 84 копійки, яка також не була їй виплачена в день її звільнення. Стверджує, що заборгованість по заробітній платі перед нею не погашена, остаточний розрахунок з нею не проведено, відомості про нараховані їй суми, які підлягають виплаті при звільненні, не надано. Таким чином, в порушення чинного законодавства, відповідач не виплатив позивачці належні суми, у зв`язку з чим, прохає суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 66445 гривень 84 копійки.

Ухвалою суду від 02 лютого 2024 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, без виклику сторін (а. с. 16), копія якої надіслана учасникам справи 02 лютого 2024 року за вихідним № 3140/24-вих/2/204/1655/24 (а. с. 17).

29 лютого 2024 року на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» повернуто конверт (а. с. 18), яким відповідачу, за адресою місця реєстрації, направлялася копія ухвали суду від 02 лютого 2024 року та примірник позовної заяви з додатками, що в свою чергу є неналежним повідомленням про розгляд справи.

Ухвалою суду від 08 квітня 2024 року у справі здійснено перехід зі спрощеного позовного провадження без виклику сторін до розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження із викликом сторін (а. с. 20), копія якої надіслана учасникам справи 08 квітня 2024 року за вихідним 10938/24-вих/2/204/1655/24 (а. с. 21).

Позивачка в судове засідання не з`явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечувала проти ухвалення заочного рішення у справі (а. с. 32).

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, шляхом розміщення оголошення про його виклик на офіційному сайті суду (а. с. 31), про причини неявки суд не повідомив.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про залишення без задоволення позовних вимог та, спираючись на вимоги ст. ст. 223, 247, 280 ЦПК України, ухвалив заочне рішення.

Судом встановлено, що з 01 червня 2020 року по 07 листопада 2022 позивачка працювала на підприємстві відповідача на посаді інженера з охорони праці, а наказом № 24 від 07 листопада 2022 року її звільнено у зв`язку зі скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП, підтвердженням чого є запис в трудовій книжці (а. с. 5-7).

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з вимогами ч. ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами ч. ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами ч. 1 ст.76ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися не припущеннях.

Звернувшись до суду, позивач просив, зокрема, стягнути з відповідача заборгованість по невиплаченій заробітній платі у розмірі 58708 гривень.

Відповідно до вимог ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Отже, за змістом ст.38КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно.

Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

За положеннями ст.43Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієїстатті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Разом з цим, слід звернути особливу увагу на рішення Конституційного суду України № 9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року у справі № 1-18/2013, в якому Конституційний Суд України зазначив, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Відповідно до вимог ч. ч. 1 та 2 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 4, 5 ст. 24 ЗУ «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.

У частині 1 статті 116 КЗпП України, в редакції, що діяла на момент звільнення ОСОБА_1 з КП «Дезінфекція» ДОР», тобто станом на 07 листопада 2022 року, закріплено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, сума остаточного розрахунку, тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117КЗпП України відповідальність.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Однак, відповідач при звільненні так і не провів з позивачкою остаточний розрахунок та не виплатив їй нараховану заробітну плату.

Більш того, відповідач не надав позивачці жодної інформації про нараховані суми, які підлягають виплаті при звільненні.

Ухвалою суду від 02 лютого 2024 року (а. с. 16), судом, з-поміж іншого, витребувано у відповідача довідку про розмір нараховано, але не виплаченої заробітної плати ОСОБА_1 станом на 07 листопада 2022 року.

Вказана вимога суду відповідачем отримана, однак станом на дату розгляду справи судом, витребувані судом докази відповідач так і не надав та не повідомив суд про причини неподання доказів або про неможливість надати докази. За таких обставин судом встановлено, що відповідачем без поважних причин не надано докази, витребувані судом.

Відповідно до вимог ч. 10 ст. 84 ЦПК України, у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Оскільки відповідачем жодним чином не заперечувався та не спростовувався факт працевлаштування позивачки та наявності заборгованості по заробітній платі, окрім того, відповідачем без поважних причин не надано суду докази, що витребовувались судом та не повідомлено причини неподання доказів, суд, з урахуванням обставин справи та враховуючи, що витребувані докази є необхідними для встановлення факту наявності заборгованості по заробітній платі позивачки та її розміру, вважає за можливе визнати встановленими обставини, для з`ясування яких вони витребовувались, а саме те, що за період з 15 лютого 2022 року по 07 листопада 2022 року відповідач не виплатив позивачці нараховану їй заробітну плату в розмірі 66445 гривень 84 копійки.

Таким чином з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі за період з15лютого 2022року по07листопада 2022року у розмірі 66445 гривень 84 копійки, а отже позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.

Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із вищевикладеного, суд доходить висновку, що позовні ОСОБА_1 до КП «Дезінфенкція» ДОР підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням того, що позивачка при подачі позову була звільнена від сплати судового збору, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача в дохід Держави судовий збір у розмірі 1211 гривень 20 копійок.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 352-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Комунального підприємства «Дезінфекція» Дніпропетровської обласної ради (49006, м. Дніпро, вул. Шмідта, буд. 26; ЄДРПОУ 20245100), про стягнення не виплаченої заробітної плати задовольнити в повному обсязі.

Стягнути із Комунального підприємства«Дезінфекція» Дніпропетровськоїобласної ради на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 15 лютого 2022 року по 07 листопада 2022 року у сумі 66445 (шістдесят чотири тисячі чотириста сорок п`ять) гривень 84 (вісімдесят чотири) копійки.

Стягнути із Комунального підприємства«Дезінфекція» Дніпропетровськоїобласної ради на користь Держави судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.

Допустити негайне виконання рішення суду в межах стягнення заробітної плати за один місяць.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Заочне рішення може бути переглянуте Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська за письмовою заявою відповідача протягом двадцяти днів зо дня отримання ним копії рішення.

Суддя А.І. Приваліхіна