Постанова

від 04.09.2024 по справі 727/12164/23

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2024 року м. Чернівці

Справа № 727/12164/23

Провадження №22-ц/822/702/24

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Литвинюк І. М.,

суддів: Височанської Н.К., Одинака О.О.,

секретар Тодоряк Г.Д.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі - Чернівецька міська рада, ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 травня 2024 року, головуючий у І-й інстанції Гавалешко П.С.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у листопаді 2023 року звернувся до суду з позовом до Чернівецької міської ради, ОСОБА_2 про розірвання договору оренди земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що згідно з Державним актом про право постійного користування земельною ділянкою від 10 грудня 2001 року йому надано право постійного користування земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . У відповідності до Акту Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 24 квітня 2006 року було введено в експлуатацію оздоровчий комплекс з кафе-баром та 24 жовтня 2007 року за ОСОБА_1 . Чернівецьким БТІ зареєстроване право власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . За період з 15 травня 2012 року позивачем загальну площу нежитлової будівлі з 277,95 кв. м збільшено на 544,9 кв. м, за погодженням з відповідачем згідно з протоколом № 34 засідання правління відповідача від 15 травня 2012 року та підтверджується листом Чернівецького міського комунального бюро технічної інвентаризації, технічними паспортами та рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 508/13 від 05 листопада 2002 року, листом Чернівецької міської ради № 272 від 12 лютого 2018 року, витягом з рішення Чернівецької міської ради від 13 червня 2006 року № 134/3, Архітектурно-технічним паспортом об`єкта архітектури.

Як вбачається із рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 508/13 від 05.11.2002 року, витягу з рішення Чернівецької міської ради від 13.06.2006 року № 134/3, позивачу було дозволено здійснення будівництва будівлі оздоровчого комплексу на земельній ділянці по АДРЕСА_2 . Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, на якій збудовано нерухоме майно, не скасований, не припинений, право постійного користування позивача на нерухоме майно не припинене.

Зазначає, що йому стало відомо, що ОСОБА_2 на підставі рішення Чернівецької міської ради від 26 вересня 2019 року № 1865 було передано на підставі договору оренди земельну ділянку, на якій розташоване нерухоме майно. На підставі цього рішення між ЧМР та ОСОБА_2 укладено договір оренди землі від 12 листопада 2019 року №11172 терміном до 12 листопада 2024 року.

У відповідності до п. 72 рішення Чернівецької міської ради від 26 вересня 2019 року №1214 визнано таким, що втратив чинність, пункт 4 додатка 3 до Рішення виконавчого комітету міської ради від 17.07.2021 року №594 «Про надання в користування і передачу у приватну власність земельних ділянок, припинення права користування земельними ділянками та внесення змін в раніше прийняті рішення» в частині надання ОСОБА_1 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0.0455 га для обслуговування пункту склотари в постійне користування та визнано таким, що втратив чинність, державний акт на право постійного користування землею від 10 грудня 2001 року, виданий ОСОБА_1 у зв`язку з переходом права власності на нерухоме майно до ОСОБА_2 .

Просив розірвати договір оренди земельної ділянки від 12 листопада 2019 року № 11172, що укладений між Чернівецькою міської радою та ОСОБА_2 , предметом якого є оренда земельна ділянка площею 0,0455 га, кадастровий номер 7310136300:08:001:0213.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 травня 2024 року позовні вимоги задоволено.

Розірвано договір оренди земельної ділянки від 12 лютого 2019 року № 11172, що укладений між Чернівецькою міською радою та ОСОБА_2 , площею 0,0455 га, кадастровий номер 7310136300:08:001:0213.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач лише у силу положень 141 ЗК України міг бути позбавлений права користування земельною ділянкою та виключно згідно з підставами, зазначеними у цій статті.

Позивач є фактичним власником земельної ділянки, оскільки виданий йому державний акт на право постійного користування земельною ділянкою не втратив чинність та не був визнаний судом недійсним.

На рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 травня 2024 представник відповідача ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушеннями норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зазначає, що актуальним власником майна, а саме оздоровчого комплексу з кафе-баром по АДРЕСА_1 , на день звернення до суду є ОСОБА_2 .

Рішенням Чернівецької міської ради від 26 вересня 2019 року № 1865 затверджено проект землеустрою щодо відведення та надано ОСОБА_2 земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площею 0.0455 га, в оренду терміном 5 років.

На підставі цього рішення між Чернівецькою міською радою та ОСОБА_2 укладено договір оренди землі від 12 листопада 2019 року №11172 терміном до 12 листопада 2024 року.

У відповідності до п. 72 рішення Чернівецької міської ради від 16 квітня 2018 року №1214 визнано таким, що втратив чинність пункт 4 додатка 3 до рішення виконавчого комітету міської ради від 17 липня 2001 року №594 «Про надання в користування і передачу у приватну власність земельних ділянок, припинення права користування земельними ділянками та внесення змін в раніше прийняті рішення» в частині надання ОСОБА_1 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0.0455 га, для обслуговування пункту склотари в постійне користування та визнано таким, що втратив чинність, державний акт на право постійного користування землею від 10 грудня 2001 року, виданий ОСОБА_1 , у зв`язку з переходом права власності на нерухоме майно до ОСОБА_2 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно власником нежитлової будівлі загальною площею 277,95 кв.м є ОСОБА_2

Земельна ділянка, на якій розташовано вищезазначене майно є власністю територіальної громади м. Чернівці в особі Чернівецької міської ради та відповідно до договору оренди від 12.11.2019 року№11172 передана ОСОБА_2 в оренду.

Вказує на те, що позивач у 2022 році звертався з позовом у справі №727/6943/22, в якій предметом позову було визнання незаконними та скасування п. 72 та п. 72.1 рішення Чернівецької міської ради від 26 вересня 2019 року №1214 щодо визнання таким, що втратив чинність державний акт на право постійною користування землею від 10 грудня 2001 р. № 2124, виданий ОСОБА_1 , визнання недійсним договору між Чернівецькою міською радою та ОСОБА_2 оренди землі від 12 листопада 2019 року №11172 терміном до 12 листопада 2024 року. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням права постійного користування земельною ділянкою по АДРЕСА_2 площею 0,0455 га, кадастровий номер 7310136300:08:001:0213. За наслідками розгляду справи рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03 травня 2023 року, залишене без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 26 вересня 2023 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено. Зазначені судові рішення мають преюдиційне значення.

Зазначає, що наявне у ОСОБА_1 право постійного користування земельною ділянкою за вказаною адресою припинилось у 2012 році з підстав, передбачених приписами ст.141 ЗК України, а саме у зв`язку із: е) набуттям іншою особою права власності на легший будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці. Йдеться про набуття нерухомого майна ПАТ «Український інноваційний банк», який став власником нерухомого майна, а отже й набув право користування вказаною земельною ділянкою.

Вважає, що висновки суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні про наявність у нього переважного права на укладення договору оренди земельної ділянки, є необґрунтованими, оскільки на момент вчинення оспорюваного договору (договору, який в межах даного провадження сторона позивача просить розірвати) він автоматично вже не володів правом постійного землекористування в силу прямої вказівки п.е ст.141ЗК України.

Власником оздоровчого комплексу з кафе-баром площею 277,95 кв.м по АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 втратив право користування земельною ділянкою в силу закону у зв`язку із набуттям ОСОБА_2 права власності на оздоровчий комплекс з кафе-баром та враховуючи те, що ці обставини вже досліджувались судами в межах розгляду справи № 727/6943/22 і не мають жодного відношення до вимоги про розірвання договору оренди, такі дії позивача та його представника є ще одним фактом в підтвердження зловживання ними процесуальними правами.

У відзиві на апеляційну скаргу Чернівецька міська рада просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові.

Вказує на те, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції не встановлено, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорювані відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно врахувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_4 просить її залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Зазначає, що позивач є власником нерухомого майна, яке знаходиться на земельній ділянці, кадастровий номер 7310136300:08:001:0213.

ОСОБА_2 не є власником нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки не набув права власності у встановленому законом порядку та не використовує земельну ділянку кадастровий номер 7310136300:08:001:0213 за цільовим призначенням.

Правочини, на підставі яких ОСОБА_2 зареєстрував право власності на нерухоме майно, оспорюються у справі № 727/9591/19, що перебуває в провадженні Господарського суду м. Києва.

Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, на якій збудовано нерухоме майно, не скасований, не припинений, право постійного користування позивача на нерухоме майно не припинене.

ОСОБА_1 є фактичним власником земельної ділянки, оскільки виданий йому державний акт на право постійного користування земельною ділянкою не втратив чинність та не був визнаний судом недійсним, а також він має переважне право на укладання договору оренди земельної ділянки, способом захисту інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб та відновлення існування становища, що існувало до порушення.

Оскаржуваним рішенням Чернівецької міської ради та оспорюваним договором порушені права позивача на користування земельною ділянкою, на якій позивач побудував новостворене нерухоме майно, у результаті задоволення позову будуть захищені права позивача шляхом можливості укладання договору оренди між ним та Чернівецькою міською радою з метою обслуговування новоствореного нерухомого майна, що розташовано на ній та збудовано позивачем.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення не відповідає зазначеним вимогам закону, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що згідно з Державним актом про право постійного користування земельною ділянкою від 10.12.2001 року, ОСОБА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради Чернівецької області від 17 липня 2001 року №594/15, яким надано у постійне користування земельну ділянку площею 0,0455 га по АДРЕСА_2 з цільовим призначенням для обслуговування пункту склотари.

У відповідності до Акту Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 24 квітня 2006 року введено в експлуатацію оздоровчий комплекс з кафе-баром по АДРЕСА_1 .

У відповіді на запит Чернівецька міська рада від 12 лютого 2018 року № 272 повідомила, що на земельній ділянці по АДРЕСА_1 розташовані: будівля оздоровчого комплексу з кафе-баром літ. А загальною площею 544, 90 кв.м, літнє кафе літ. Б загальною площею 74 кв.м, гараж літ. В, альтанка літ. Г, вбиральня літ. Д. огорожа №1, яма вигрібна І. Надаємо частку самочинно побудованого майна, а саме: прибудова літ. «А» 1-11 1-15; 2-9а 2-12, тамбур літ. «а» 1-16; загальною площею 84,10 кв.м; надбудова над літ. А та літ. А загальною площею 193,10 кв.м, літнє кафе літ. Б загальною площею 74 кв.м, гараж літ. В, альтанка літ. Г, вбиральня літ. Д, огорожа №1, яма вигрібна І, які складають 61/100 частин.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, власником нежитлової будівлі оздоровчого комплексу з кафе-баром площею 277,95 кв.м по АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 .

Пунктом 72 рішення Чернівецької міської ради від 16 квітня 2018 року №1214 визнано таким, що втратив чинність п.4 додатка 3 до рішення виконавчого комітету міської ради від 17 липня 2001 року №594/15 «Про надання в користування і передачу у приватну власність земельних ділянок, припинення права користування земельними ділянками та внесення змін в раніше прийнятті рішення» в частині надання ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,0455 га для обслуговування пункту склотари в постійне користування та визнано таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування землею від 10 грудня 2001 року №2124, виданий ОСОБА_1 у зв`язку із переходом права власності на нерухоме майно до ОСОБА_2 .

Пунктом 72.1 рішення Чернівецької міської ради від 16 квітня 2018 року №1214 надано ОСОБА_2 дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 площею 0,0455 га в оренду терміном на 5 років для будівництва та обслуговування торгівлі (код 03.07) (оздоровчий комплекс з кафе баром), (підставою є витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28 листопада 2017 року № 105288845).

Відповідно до договору оренди землі від 12 листопада 2019 року №11172 між Чернівецькою міською радою та ОСОБА_2 вчинено договір оренди землі та передана в оренду терміном на 5 років земельна ділянка для обслуговування оздоровчого комплексу з кафе-баром, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , площею 0,0455 га, кадастровий номер: 7310136300:08:001:0213.

З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03 травня 2023 року, яке залишено без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 26 вересня 2023 року, у цивільній справі №727/6943/22, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради, ОСОБА_2 про визнання рішення Чернівецької міської ради про відведення земельної ділянки та договору оренди землі недійсними відмовлено. Зазначені судові рішення набрали законної сили.

Встановлено, що при виникненні у ОСОБА_2 права власності на нежитлову будівлю оздоровчого комплексу з кафе-баром площею 277,95 кв.м по АДРЕСА_1 право попереднього користувача земельної ділянки по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 припиняється в силу прямої вказівки закону.

Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення частини другої статті 16 ЦК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину.

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Стаття 203 ЦК України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із частинами першою та третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Верховний Суд у постанові від 19 вересня 2023 року у справі № 910/19668/21 сформував висновок, що: "У розумінні наведених положень законодавства (статті 16, 203, 215 ЦК України) оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин".

Отже, оспорюючи договір, його сторона має довести, що ним порушені її права та законні інтереси і в результаті визнання оспорюваного договору недійсним її майнові права будуть захищені та відновлені.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин першої четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій

Стаття 76 ЦПК України визнає доказами будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У справі відсутні докази порушення прав, свобод та інтересів позивача із підстав, заявлених у позові, а доводи позивача про порушене право (законний інтерес) є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу оскаржуваного договору на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси позивача. Це свідчить про відсутність предмета захисту у суді, адже позивачем не визначено права, свободи чи інтересу, які мають бути захищені (поновлені) у судовому порядку, що фактично вказує на безпредметність заявленого позову.

За обставинприпинення права ОСОБА_1 на користуванняземельною ділянкоюпо АДРЕСА_1 ,позивачем належнимита допустимимидоказами недоведенояким чином оспорюваний ним договір оренди землі, укладений між Чернівецькою міською радою та ОСОБА_2 12 листопада 2019 року №11172, порушує (зачіпає) його права та законні інтереси.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, не навів вмотивованих обґрунтувань на підтвердження викладених позивачем обставин та досліджених доказів, не врахував указані вище норми матеріального права та висновки Верховного Суду і дійшов помилкового висновку про задоволення позову.

Враховуючи викладене, колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову, а тому рішення суду слід скасувати з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Положеннями частини 1 та 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову, слід змінити розподіл судових витрат.

ОСОБА_2 за подачу апеляційної скарги сплатив судовий збір у розмірі 1 610,40 грн, які слід стягнути з ОСОБА_1 на його користь.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 травня 2024 року скасувати.

У позові ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради, ОСОБА_2 про розірвання договору оренди земельної ділянки відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги в розмірі 1 610 гривень 40 копійок.

Постанова набираєзаконної силиз дняїї прийняття,але можебути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 05 вересня 2024 року.

Головуючий І.М. Литвинюк

Судді: Н.К. Височанська

О.О. Одинак