Рішення

від 02.09.2024 по справі 902/710/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" вересня 2024 р. м. Вінниця Cправа № 902/710/24

Господарський суд Вінницької області у складі:

головуючий суддя Міліціанов Р.В.,

при секретарі Московчук Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТАГРО-УКРАЇНА", вул. Соборна, буд. 29А, м. Монастирище, Уманський район, Черкаська область, 19101, код - 38646571

до: Фізичної особи-підприємця Остапенка Степана Дмитровича, АДРЕСА_1 , код - НОМЕР_1

про стягнення 210 000,00 грн

В С Т А Н О В И В :

26.06.2024 року до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява (б/н від 25.06.2024 року) (вх. № 730/24 від 26.06.2024 року) Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТАГРО-УКРАЇНА" до Фізичної особи-підприємця Остапенка Степана Дмитровича про стягнення 210 000,00 грн безпідставно отриманих грошових коштів.

Ухвалою суду від 01.07.2024 року позовну заяву залишено без руху, встановити Товариству з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТАГРО-УКРАЇНА" спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом надання суду: оригіналу опису вкладення до цінного листа, який містить інформацію про направлення відповідачу поданої до суду копії позовної заяви та конкретного переліку усіх доданих до неї документів.

Однак, з долучених до позову електронних документів судом встановлено обставини направлення позову з додатками на адресу відповідача засобу поштового зв`язку, з описом вкладення.

Ухвалою суду від 02.07.2024 року відкрито провадження у справі № 902/710/24 за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 24.07.2024 року.

03.07.2024 року до суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТАГРО-УКРАЇНА", адвоката Кушніра С.В. надійшла заява (№ 01-34/6916/24 від 03.07.2024 року) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 05.07.2024 року забезпечено участь представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТАГРО-УКРАЇНА", адвоката Кушніра Сергія Володимировича у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою системи відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

У судовому засіданні 24.07.2024 року судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 02.09.2024 року о 10:30 год., на підставі ч. 1 ст. 216 ГПК України.

При цьому, судом забезпечено участь представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТАГРО-УКРАЇНА", адвоката Кушніра Сергія Володимировича у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою системи відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

Ухвалою суду від 25.07.2024 року повідомлено учасників справи про дату наступного судового засідання.

В судовому засіданні 02.09.2024 року представники позивача та відповідача правом участі в судовому засіданні не скористалися, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином.

Щодо обізнаності позивача та відповідача про судове засідання, суд зазначає наступне.

Ухвалу суду від 25.07.2024 року надіслано позивачу та відповідачу засобами електронного зв`язку за наступними адресами: позивачу - office@investagro-ukraine.com, представнику позивача Кушніру С.В. - ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідачу - ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.

Окрім того, ухвалу суду від 25.07.2024 року відповідачу надіслано засобами поштового зв`язку за наступною адресою: АДРЕСА_1, код - 3505106332.

При цьому, на дату проведення судового засідання конверт з ухвалою суду від 25.07.2024 року повернувся на адресу суду (т. 1, а.с. 51-52).

Попередньо відповідача повідомлено відповідача про розгляд справи телефонограмою (т. 1 а.с. 42) та шляхом надсилання ухвали про відкриття провадження у справі, яку також не отримано відповідачем за адресою місцезнаходження (т. 1 а.с. 43-45).

Враховуючи викладене, судом вжито всіх можливих заходів для належного сповіщення відповідача.

Крім того, за змістом ст. 248 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що це роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).

До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Враховуючи вищевикладене, суд вирішив розглянути справу за наявними доказами.

Стислий виклад процесуальних позицій сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ "ІНВЕСТАГРО-УКРАЇНА" на банківський рахунок ФОП Остапенка С.Д. помилково перераховано грошові кошти в розмірі 210 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 5355 від 15.02.2024 року, з призначенням платежу: "оплата за послуги згідно договору 13/24 від 05.02.2024 року без ПДВ".

Позивачем пред`явлено вимогу про необхідність повернення безпідставно набутих останнім коштів, однак відповідач перераховану суму не повернув.

З метою захисту своїх прав останній звернувся з відповідним позовом до суду про стягнення з Фізичної особи-підприємця Остапенка Степана Дмитровича про стягнення 210 000,00 грн безпідставно набутих грошових коштів.

Матеріали справи не містять відзиву або будь-якої іншої заяви по суті справи зі сторони відповідача в якому було б викладено процесуальну позицію останнього з приводу заявленого позову.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що на підставі платіжної інструкції № 5355 від 15.02.2024 року, з призначенням платежу: "оплата за послуги згідно договору 13/24 від 05.02.2024 року без ПДВ" ТОВ "ІНВЕСТАГРО-УКРАЇНА" на рахунок ФОП Остапенка С.Д. перераховано грошові кошти в сумі 210 000,00 грн (т. 1, а.с. 7 (зворотна сторона).

26.04.2024 року позивачем на адресу відповідача надіслано вимогу (вих. № 26 від 26.04.2024 року) щодо повернення помилково перерахованих коштів в сумі 210 000,00 грн (т. 1, а.с. 8).

10.06.2024 року позивачем повторно на адресу відповідача надіслано вимогу (вих. № 1 від 10.06.2024 року) про повернення помилково перерахованих коштів (т. 1, а.с. 9 (зворотна сторона) - 10).

Надіслання вимог підтверджується долученими до матеріалів справи описом вкладення до цінного листа та накладними АТ "УКРПОШТА" (т. 1 а.с. 8-11).

Станом на дату подання позовної заяви, матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем зазначених коштів.

Надавши правове регулювання предмету спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Стаття 207 ЦКУ встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно із частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Сторонами не представлено суду примірника укладеного договору № 13/24 від 05.02.2024 року, актів здачі-прийняття послуг, тощо.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, постановах КГС ВС від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.01.2021 у справі № 915/646/18).

Водночас, Верховний Суд наголосив на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зміст цієї статті свідчить, що нею на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Застосував судову практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей".

Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Відповідачем не спростовано викладених у позовній заяві обставин, не надано доказів надання відповіді на вимогу про повернення коштів, не вказано про укладення договору або узгодження його істотних умов, чи часткове виконання досягнутих сторонами домовленостей.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Однак, матеріали справи не місять відомостей стосовно досягнення сторони згоди щодо усіх істотних умов договору № 13/24 від 05.02.2024 року, зокрема предмету та строку (ч. 3 ст. 180 ГК України), а також його укладення у письмовій або усній формі.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів (Постанова ВП ВС від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц).

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Згідно із ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно приписів статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах. Отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року в справі № 910/1238/17.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.

Подібний висновок сформульовано у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.01.2021 року в справі № 910/16334/19.

Судом встановлено, що у матеріалах справи відсутні докази укладення договору №13/24 від 05.02.2024 року, як правової підстави наявності між сторонами договірних відносин.

Отже, суду не доведено існування достатньо правової підстави як для перерахування, так і подальшого збереження грошових коштів відповідачем.

Всупереч вимог ст. 530 ЦК України відповідачем не повернуто отримані грошові кошти.

Враховуючи наведені вище мотиви, позов підлягає задоволенню повністю.

З приводу розподілу судових витрат суд враховує наступне.

Позивачем у позовній заяві (б/н від 25.06.2024 року) (вх. № 730/24 від 26.06.2024 року) зазначено орієнтовний розмір витрат на правову допомогу в розмірі 15 000,00 грн.

Відповідно до ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, на професійну правничу допомогу.

Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 4, 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно із ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як вбачається із матеріалів справи 10.06.2024 року між Адвокатським об`єднанням "ДЕФІНІЦІЯ" (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТАГРО-УКРАЇНА" (Замовник) укладено договір про надання правової допомоги № 6/24 (т. 1, а.с. 15 (зворотна сторона) -17).

Відповідно п. 1.1. Договору Виконавець в овобі Адвоката Кушніра Сергія Володимировича (Адвокат) зобов`язується надати професійну правничу допомогу, представляти в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, складення всіх необхідних процесуальних документів, заяв по суті справи, заяв з процесуальних питань, збір доказів тощо, за окремими дорученнями Замовника в порядку та на умовах, визначених цим Договором, а Замовник зобов`язується виплатити Виконавцю винагороду (гонорар), винагороду за результат та оплатити всі витрати Виконавця пов`язані з виконанням завдання Замовника відповідно до цього Договору.

Виконавець приймає на себе обов`язки представляти права і законні інтереси Замовника в місцевому господарському суді першої інстанції, апеляційному господарському суді, згідно з умовами цього Договору з усіма правами представника, які передбачені Господарським процесуальним кодексом України, у зв`язку із зверненням ТОВ "ІНВЕСТАГРО-УКРАЇНА" до господарського суду з позовом до ФОП Остапенка С.Д. про стягнення грошових коштів, що набуті без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) (п. 1.2 Договору).

За надання професійної правничої допомоги, передбаченої даним договором та представництво в судах Замовник сплачує Виконавцю винагороду (гонорар) в розмірі, з урахуванням складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторони, а саме:

- усна консультації, дослідження та вивчення адвокатом документів наданих Замовником, повна підготовка (складення) та надсилання суду та Позивачу, претензійної вимоги та позовної заяви, формування додатків (вт.ч. копії) до позову, збір доказів, - 15 000,00 гри. без ПДВ;

- участь адвоката в одному судовому засіданні - 3 850,00 грн (якщо в підготовчому судовому засіданні судом оголошено перерву чи відкладення підготовчого судового з причин, які не залежать від Виконавця (адвоката), в тому числі в зв`язку з діями або бездіяльністю Позивача, оплата з за кожне наступне підготовче судове засідання здійснюється відповідно до розміру вказаного в цьому пункті);

- за складення інших процесуальних документів, відповідь на відзив, клопотання, які повинні бути складені та подані від імені Замовника на вимогу суду та/або у відповідь на процесуальний документ поданий Позивачем, встановлюється вартість відповідно до акту приймання-передачі виконаних робіт в розмірі але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, які Замовник повинен сплатити Виконавцеві не пізніше дня подання такого процесуального документа до суду.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання професійної правничої допомоги, визначається сторонами окремо відповідно до акту виконаних робіт.

Про виконані роботи та повний розрахунок сторони складають відповідний акт приймання-передачі робіт (та/або Звіт), який підписується уповноваженими представниками сторін (п. 3.1 Договору).

За результатами наданих послуг до справи долучено Акт приймання-передачу виконаних робіт № 1 від 25.06.2024 року, який підписаний сторонами (т. 1, а.с. 17 (зворотна сторона).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 р. у справі № 826/1216/16).

В якості підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано Договір про надання професійної правничої допомоги та представництво в господарському суді № 6/24 від 10.06.2024 року, Акт прийому-передачі виконаних робіт № 1 від 25.06.2024 року, рахунок на оплату № 6/24 від 25.06.2024 року на суму 15 000,00 грн, ордер на надання правничої (правової) допомоги серії СА № 1067506 від 25.06.2024 року, свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю № 345 від 19.10.2009 року.

Визначені сторонами послуги пов`язані з предметом судового розгляду, включають підготовку позову, визначення правовою позиції по справі, складення позовної заяви.

Таким чином, понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн є обґрунтованими та підтвердженими доказами.

Згідно із ч. 5 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 6 ст. 126 ГПК України встановлено, що обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Частиною 9 ст. 129 ГПК України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Суд враховує, що підставою звернення до суду стало порушення строків розрахунку саме зі сторони відповідача.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а також те, що сума зазначених витрат підтверджується матеріалами справи, суд дійшов висновку про необхідність покладення зазначених витрат на відповідача повністю.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

У той же час, згідно із частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Оскільки позовну заяву у даній справі було подано до суду через систему "Електронний суд", судовий збір становить в розмірі 2 422,40 грн.

Як вбачається з позовної заяви (б/н від 25.06.2024 року) (вх. № 730/24 від 26.06.2024 року) сума заявлених позовних вимог становить 210 000,00 грн та при звернені з відповідним позовом до суду позивачем сплачено 2 520,00 грн судового збору (понижений розмір ставки судового збору 0,8 при подачі позову через ЄСІТС), що підтверджується платіжною інструкцією № 754 від 25.06.2024 року (т. 1, а.с. 6 (зворотна сторона).

В силу ч. 4 ст. 129 ГПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Судові витрати зі сплати судового збору підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України в сумі 2 520,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 7, 8, 10-18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 91, 113, 118, 123, 126, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327, ГПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Остапенка Степана Дмитровича ( АДРЕСА_1 , код - НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТАГРО-УКРАЇНА" (вул. Соборна, буд. 29А, м. Монастирище, Уманський район, Черкаська область, 19101, код - 38646571) 210 000,00 грн - безпідставно отриманих грошових коштів, 2 520,00 грн - судових витрат по сплаті судового збору та 15 000,00 грн - судових витрат на професійну правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. Примірник рішення надіслати учасникам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС та на електронні адреси, за їх відсутності - рекомендованим листом, з повідомлення про вручення поштового відправлення: позивачу - office@investagro-ukraine.com, представнику позивача Кушніру С.В. - ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідачу - ІНФОРМАЦІЯ_2

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 06 вересня 2024 р.

Суддя Міліціанов Р.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу ( вул. Соборна, буд. 29А, м. Монастирище, Уманський район, Черкаська область, 19101 )

3 - відповідачу (АДРЕСА_1)