Рішення

від 26.08.2024 по справі 903/588/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26 серпня 2024 року Справа № 903/588/24

Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняка А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі

за позовом керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Маневицької селищної ради

до відповідачів:

1) Державного підприємства Волиньторф

2) Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Маневицької селищної ради

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 63037,05 грн,

за участю представників-учасників справи:

від позивача: н/з;

від відповідача-1: н/з;

від відповідача-2: н/з;

від прокуратури: Коломий О. О., прокурор, посвідчення № 071846 від 01.03.2023.

Права та обов`язки учаснику судового процесу роз`яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.

Відводу складу суду не заявлено.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: 20.06.2024 керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури звернувся з позовом до суду в інтересах держави в особі Маневицької селищної ради до Державного підприємства Волиньторф, Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Маневицької селищної ради в якій просить:

- визнати недійсними додаткові угоди №1 від 05.05.2022 та №2 від 30.08.2022 до договору про поставку твердого палива: брикетів торфових від 14.01.2022 № 35, що укладений між Територіальним центром соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Маневицької селищної ради та Державним підприємством Волиньторф;

- стягнути із Державного підприємства Волиньторф на користь Маневицької селищної ради кошти в сумі 63037, 05 грн.

При обґрунтуванні позовних вимог вказують, що спірні угоди укладені з порушенням п.2 ч.2 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", безпідставно збільшено вартість одиниці предмету закупівлі, що є підставою у відповідності до ч. 1 ст. 203 та ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України для визнання їх недійсними. Додатково зазначають, що кошти які сплачені Маневицькою селищною радою за товар, який не був поставлений є безпідставно отриманими та підлягають поверненню в сумі 63037,05 грн.

Ухвалою суду від 24.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; підготовче засідання призначено на 17.07.2024; запропоновано відповідачам надати відзив на позов, заперечення на відповідь на відзив; прокурору та позивачу відповідь на відзив.

08.07.2024 прокурор через систему Електронний суд подав відповідь на відзив № 51/1-1225ВИХ-24 від 08.07.2024, яка долучена до матеріалів справи.

09.07.2024 відповідач-2 через відділ документального забезпечення та контролю суду подав відзив в якому просить у задоволені позову відмовити з підстав наведених у ньому.

В судовому засіданні 17.07.2024 суд ухвалив на місці повернути відзив відповідача-2 без розгляду, оскільки Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Маневицької селищної ради не має зареєстрованого електронного кабінету у вказаній підсистемі ЄСІТС.

17.07.2024 відповідач-1 через відділ документального забезпечення та контролю суду подав пояснення по справі, які фактично є відзивом на позов та подані з пропуском встановленого судом строку (закінчився 11.07.2024), суд ухвалив на місці залишити без розгляду, оскільки дозволу учаснику справи подати додаткові пояснення не надавав та не визнавав їх подання необхідними.

В судовому засіданні 17.07.2024, суд на виконання вимог ст. 195 ГПК України, враховуючи строки розгляду справи, ухвалив на місці закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 26.08.2024.

Ухвалою суду від 17.07.2024 повідомлено сторони про те, що розгляд справи по суті відбудеться 26.08.2024.

Позивач та відповідач-1 в судове засідання 26.08.2024 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча вчасно та належно були повідомлені про час та місце судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (ухвали суду від 17.07.2024) до їх електронного кабінету 18.07.2024.

Відповідач-2 в судове засідання 26.08.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча вчасно та належно був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується повернутим на адресу суду рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0600277765419.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 ГПК України, у разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складення в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, встановленому законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За визначенням п.п. 2, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення - є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Відповідно до ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

З огляду на викладене суд розглядає справу за відсутності відзиву відповідачів за наявними в ній матеріалами.

У судовому засідання 26.08.2024 прокурор позов підтримав, просив його задовольнити повністю.

Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про дату, час та місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Застосовуючи згідно з ч.1 ст.3 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989р.).

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Папазова та інші проти України" (заяви №№ 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07) від 15.03.2012р. (п.29) суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності представників позивача та відповідачів.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

встановив:

Територіальним центром соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Маневицької селищної ради (замовник, покупець) проведено відкриті торги щодо закупівлі торф`яних брикетів (код ДК 021:2015:09110000-3: Тверде паливо) в кількості 201 тони з очікуваною вартістю 452250,00 грн (закупівля UA-2021-12-09-005547-c-c1) та за їх результатами укладено із Державним підприємством «Волиньторф» (постачальник) договір про поставку твердого палива: брикети торфові № 35 від 14.01.2022 на загальну суму 405246,15 грн (далі договір) (а.с.30-31).

Відповідно до пункту 1.1 договору, постачальник зобов`язується до 31.12.2022 поставити покупцеві тверде паливо: торфові брикети (код ДК 021:2015-09110000-3), а покупець, відповідно, прийняти і оплатити такий товар.

Пунктом 2.2 договору визначено, що кількість товару становить - 201 тонна.

Згідно з п.3.1 договору ціна цього договору становить 405246, 15 грн, в тому числі ПДВ. Товар відпускається по ціні: торфовий брикет - 2016,15 грн з ПДВ. Зміна ціни за одиницю товару можлива відповідно до ч. 2, 5, 6, 7 п. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (п. 3.2 договору).

Цей договір з додатком до договору № 1 специфікація набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2022, а у фінансовому відношенні до повного розрахунку між сторонами (п.10.1 договору).

Пунктом 11.3 договору визначено, що умови даного договору можуть бути змінені за взаємною згодою сторін з обов`язковим складанням письмового документа.

Згідно з п. 11.4 договору усі додатки та зміни до цього договору можуть бути внесені за взаємною згодою сторін, що оформляється додатковою угодою до цього договору та набувають чинності з моменту їх підписання уповноваженими представниками сторін та діють протягом строку дії договору

Відповідно до специфікації, яка є додатком № 1 до договору, ДП «Волиньторф» зобов`язалося поставити 201 тонну торфобрикету, відповідно ціна за тонну твердого палива становить 2016,15 грн (405246,25 грн/201 тонну).

Отже, на час укладання договору, сторонами було погоджено всі істотні умови договору, а саме: предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за договором відповідно до вимог Господарського кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі».

В подальшому між Територіальним центром соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Маневицької селищної ради та ДП «Волиньторф» до договору №35 від 14.01.2022 було укладено дві додаткові угоди щодо зміни ціни в бік її збільшення, у зв`язку із зміною ціни за одиницю товару, зокрема:

- 05.05.2022 збільшено ціну за 1 тонну до 2217,56 грн (на 9,99 %) (додаткова угода № 1);

- 30.08.2022 збільшено ціну за 1 тонну до 2437,10 грн (на 9,90 % у порівнянні з ціною, визначеною згідно додаткової угоди від 05.05.2022 № 1, та на 20,87 % у порівнянні з ціною відповідно до договору) (додаткова угода № 2).

Додаткова угода № 1 укладена на підставі висновку Волинської торгово-промислової палати за результатами цінового моніторингу від 28.04.2022 № В-350 та наказу ДП «Волиньторф» від 28.04.2022 № 103 «Про встановлення оптово-відпускних цін на брикети та напівбрикети торфові»; додаткова угода № 2 укладена на підставі висновку Волинської торгово-промислової палати за результатами цінового моніторингу від 03.08.2022 № В-484 та наказу ДП «Волиньторф» від 04.08.2022 № 153/2022 «Про встановлення оптово-відпускних цін на брикети торфові».

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Відтак, з урахуванням положень ЦК України та Закону України "Про публічні закупівлі", суд вказує, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов:

- відбувається за згодою сторін;

- порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації);

- підстава збільшення коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником);

- ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%;

- загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

Висновки Волинської торгово-промислової палати за № В-350 від 28.04.2022 та № В-484 від 03.08.2022 не містять відомостей щодо динаміки ціни на брикети торфові, в них відсутній аналіз вартості ціни на дату укладення договору № 35 від 14.01.2022 та додаткових угод № 1 від 05.05.2022 та № 2 від 30.08.2022, чи будь-які інші дані, які б підтверджували коливання ціни товару на ринку, у зв`язку з чим не містять належного обґрунтування для зміни істотних умов договору на підставі п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", що не є підтвердженням коливання ціни на брикети торфові та не є належним обґрунтуванням такого підвищення (з дати укладеного договору (14.01.2022) до дати укладання додаткової угоди № 1 (05.05.2022) та з дати укладеної додаткової угоди № 1 (05.05.2022) до дати укладання додаткової угоди №2 (30.08.2022)).

Зазначені висновки за своїм змістом є лише документами довідково- інформаційного характеру та не містить точної інформації про коливання ціни на торфовий брикет станом з дати укладення договору на момент звернень відповідача-1 з пропозиціями про внесення змін до укладеного договору № 35.

Таким чином, самі по собі дані, викладені у висновках Волинської торгово-промислової палати не можуть підтверджувати наявність/відсутність коливання ціни станом на 14.01.2022 та на момент укладення 05.05.2022 та 30.08.2022 додаткових угод №1, №2.

Подібний правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 18.03.2021 у справі № 924/1240/18.

В даному аспекті судом засвідчується, що Верховний Суд у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19 зауважує, що метою регулювання, передбаченого статтею 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.

Отже, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону "Про державні закупівлі" нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Верховний Суд зазначив, що обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).

Суд вказує, що перемога у тендері (закупівля за державні кошти) та укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення шляхом укладення додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця.

Верховним Судом під час розгляду справи № 903/366/22 у постанові від 16.02.2023 зазначено, що при зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну, постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Як встановлено ст. 67 Господарського кодексу України (далі ГК України), відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, наведені в ст. 179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину відповідно до котрої вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Статтею 629 ЦК України закріплені положення стосовно обов`язковості договору з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися лише при: - розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; - розірванні договору в судовому порядку; - відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; - припинення зобов`язання на підставах, що містяться в Главі 50 ЦК України; - недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ч.1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 144 ГК України, ст.11 ЦК України, обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.

У відповідності до ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 712 ЦК України визначається, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно ст. 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну проданого товару.

За змістом ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови відповідно до законодавства. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладанні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно із ст. 185 ГК України до укладення господарських договорів на біржах, оптових ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.

До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом (ч. ч. 4, 5 ст. 656 ЦК України).

Статтями 1, 8 Конституції України також визначено, що зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Статтею 6 ЦК України (абз. 2 ч. 3) визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави встановлюється положеннями Закону України "Про публічні закупівлі". Метою Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища, запобігання проявам корупції, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до ст. 5 названого Закону, закупівлі здійснюються за принципами добросовісної конкуренції серед учасників; максимальної економії, ефективності та пропорційності; відкритості та прозорості на всіх стадіях закупівель; недискримінації учасників та рівного ставлення до них; об`єктивного та неупередженого визначення переможців процедури закупівлі; запобігання корупційним діям і зловживанням.

В силу ч. 4 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Сторони у випадку коливання цін на ринку наділені правом вносити зміни до ціни товару декілька разів, але не більше, ніж на 10% від ціни за одиницю товару, і такі зміни сторони вносять з урахуванням вже внесених попередніх змін. Тобто, кожного разу сторони мають право збільшити ціну за одиницю товару не більше ніж на 10% з урахуванням попередніх змін, однак у випадку коливання цін, тобто з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документи, що підтверджують коливання ціни товару на ринку повинні бути наявні саме на момент внесення таких змін.

Тобто, не будь-яка довідка, висновок уповноваженого органу про ціну товару на ринку, є належним підтвердженням та підставою для зміни ціни в договорі після його підписання, а лише та, яка містить інформацію про коливання ціни такого товару на ринку.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №915/346/18, від 12.02.2020 у справі №913/166/19, від 21.03.2019 у справі №912/898/18, від 25.06.2019 у справі №913/308/18, від 12.09.2019 у справі №915/1868/18.

Поруч з цим, Верховний Суд у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19, посилання на котру уже здійснювалось судом, зазначив, що постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Підвищення сторонами договору ціни, шляхом укладання додаткових угод, суперечить меті Закону України "Про публічні закупівлі". Зокрема, такі дії нівелюють інститут публічних закупівель, як засіб забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у цій сфері, запобігання проявам корупції та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки якщо пристати на тлумачення сторонами п. 2 ч. 5 статті 41 Закону, то при укладанні додаткових угод ціну за товар можна збільшувати необмежену кількість разів.

Можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.09.2019 у справі №915/1868/18).

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За приписами ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правовий не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Визнання недійсною будь-якої додаткової угоди тягне за собою визнання недійсними всіх послідуючих додаткових угод, оскільки кожна наступна додаткова угода має фіксовану ціну за одиницю товару, а тому є похідною від попередніх додаткових угод та автоматично незаконною, оскільки без попередньої додаткової угоди ціна за послідуючими угодами фактично перевищуватиме ціну за одиницю товару більше, ніж на 10%, визначених в ст. 41 Закону, у порівнянні із основним договором.

З огляду на необгрунтованість підстав для зміни ціни за товару, дані додаткові угоди до договору про закупівлю товарів від 14.01.2022 № 35 підлягають визнанню недійсними, оскільки укладені в порушення вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону Про публічні закупівлі.

Крім цього, через недійсність додаткової угоди №1, додаткова угода № 2 також суперечить п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону Про публічні закупівлі та має бути визнана судом недійсною, оскільки за наслідками їх укладення ціну товару збільшено понад 10%, а саме: додатковою угодою № 2 на 20,87 % у порівнянні з ціною відповідно до первісного договору.

Щодо вимоги про стягнення 63037,05 грн з відповідача-1, суд зазначає таке.

Згідно із частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Оскільки оспорювані у цій справі угоди є недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між сторонами щодо визначення ціни товару, поставленого за договором № 35 від 14.01.2022, мали здійснюватися відповідно до умов укладеного договору, а саме 2016,15 гривень за 1 тонну брикету.

Як встановлено судом, упродовж дії договору, покупцю поставлено 169,73 тонни твердого палива - торфобрикету, за який останнім перераховано постачальнику кошти на загальну суму 405246,25 грн. Виходячи із ціни у договорі, без урахування вказаних вище оспорюваних додаткових угод, позивач за поставлений товар повинен був сплатити відповідачу кошти у сумі 342209,20 грн (169,73 тонн х 2016,15 грн), відповідно різниця між сумою коштів, які фактично сплачено за поставлений товар по ціні, згідно з додатковими угодами, та сумою за товар по ціні, визначеною договором (без урахування оспорюваних додаткових угод), становить 63037,05 грн (405246,25 грн 342209,20 грн).

Оскільки позивач сплатив на користь відповідача кошти за поставлений товар у розмірі 405246,25 грн, грошові кошти в сумі 63037,05 грн (405246,25 грн 342209,20 грн) є такими, що були безпідставно одержані відповідачем-1, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути, що відповідає нормам статей 216, 1212 ЦК України.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 12.06.2024 у справі №922/2060/23.

Згідно зі ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, суд зауважує, що при наданні оцінки доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу, оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідачів, тому витрати по сплаті судового збору в сумі 7267,20 грн відповідно до ст. 129 ГПК України слід віднести на відповідачів порівну.

Керуючись ст. 73-79, 86, 129, 232, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсними додаткові угоди №1 від 05.05.2022 та №2 від 30.08.2022 до договору про поставку твердого палива: брикетів торфових № 35 від 14.01.2022, що укладений між Територіальним центром соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Маневицької селищної ради та Державним підприємством Волиньторф.

3. Стягнути із Державного підприємства «Волиньторф» (вул. Сойне, 15, с. Прилісне, Камінь-Каширський район, Волинська область, 44614, код ЄДРПОУ 00426302) на користь Маневицької селищної ради (вул. Незалежності, 30, смт Маневичі Камінь-Каширського району, Волинської області, 44661, код ЄДРПОУ 04333193) кошти в сумі 63037,05 грн (шістдесят три тисячі тридцять сім гривень 05 коп).

4. Стягнути із Державного підприємства «Волиньторф» (вул. Сойне, 15, с. Прилісне, Камінь-Каширський район, Волинської області, 44614, код ЄДРПОУ 00426302) на користь Волинської обласної прокуратури (вул.Винниченка,15, м.Луцьк, Волинська область, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 3633,60 грн (три тисячі шістсот тридцять три гривні 60 коп.) витрат по сплаті судового збору.

5. Стягнути з Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Маневицької селищної ради (вул. 100-річчя Маневич, 53, смт Маневичі, Камінь-Каширський район, Волинська область, 44601, код ЄДРПОУ 20132608) на користь Волинської обласної прокуратури (вул.Винниченка,15, м.Луцьк, Волинська область, 43025, код ЄДРПОУ 02909915) 3633,60 грн (три тисячі шістсот тридцять три гривні 60 коп.) витрат по сплаті судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного

судового рішення 06.09.2024.

СуддяА. С. Вороняк