Рішення

від 06.09.2024 по справі 920/663/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.09.2024м. СумиСправа № 920/663/24

Суддя Господарського суду Сумської області Заєць С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін матеріали справи 920/663/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Медіа Група Україна

(вул. Борщагівська, буд. 152-Б, м. Київ, 03056,

код ЄДРПОУ 37226740)

до відповідача Приватного підприємства Телерадіокомпанія Лебедин

(вул. Тараса Шевченка, 30, м. Лебедин, Сумська область, 42200,

код ЄДРПОУ 30485284)

про стягнення 38933 грн 77 коп.

Суть спору: 04.06.2024 позивач через систему Електронний суд звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до вимог якої просить стягнути з відповідача на свою користь 38933 грн 77 коп. - суму основного простроченого зобов`язання за Субліцензійним договором № УНІ-ІPTV-132863/2021; а також просить судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 06.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 920/663/24, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; встановлено сторонами строки для надання процесуальних документів.

24.06.2024 відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого зазначає, що вимоги визнає частково, а саме в частині суми основного боргу у розмірі 24598 грн, в інший частині зазначає, що вони є необґрунтованими через форс мажорні обставини (воєнний стан). Також зазначає, що станом на 19.06.2024 борг в сумі 24598 грн сплачено.

03.07.2024 позивач через систему «Електронний суд» надав Заяву (відповідь на відзив), відповідно до змісту якої заперечує проти доводів відповідача щодо застосування форс-мажорних обставин та просить позов задовольнити у повному обсязі.

03.07.2024 позивачем через систему «Електронний суд» надано до суду Заяву (вх. № 3034 від 03.07.2024), в якій позивач зазначає, що у зв`язку з тим, що 19.06.2024 відповідачем було сплачено основне зобов`язання у сумі 24598 грн 00 коп, то він вважає за необхідне зменшити розмір позовних вимог і стягнути з відповідача 14 335 грн 77 коп, з яких: 9588 грн 36 коп пеня, 1582 грн 75 коп 3% річних, 3164 грн 66 коп інфляційне збільшення суми боргу.

Оскільки згідно з вимогами п.2 ч.2 ст. 46 ГПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, суд задовольняє заяву про зменшення позовних вимог від 03.07.2024 і подальший розгляд справіи здійснює з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

Згідно із статтею 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Ураховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Судовий процес на виконання ч. 3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статей 209, 210 ГПК України судом з`ясовані всі обставини, на які учасники справи посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, та досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.

Згідно зі статтею 233 ГПК України рішення у справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд установив наступне.

24 грудня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Медіа Група Україна» (далі Ліцензіат, Позивач) та Приватним Підприємством «Телерадіокомпанія «Лебедин» (далі Субліцензіат, Відповідач) укладено субліцензійний договір № УНІ-ІРТV-132863/2021, відповідно до умов якого ліцензіат на умовах, визначених у цьому договорі, надає субліцензіату невиключне суміжне право на використання Програм шляхом їх розповсюдження у складі Соціального пакету (обовязково) та Базового пакета (обовязково), та в решті пакетів (на вибір Субліцензіата) за допомогою Аналогової мережі, DVB-C, ІРТV-технології (далі «право на Розповсюдження»), а субліцензіат зобов`язується оплатити та використовувати надане йому право на розповсюдження відповідно до умов цього договору (пункт 2.1 Договору).

Відповідно до пункту 2.2 Договору передача права на розповсюдження у звітному місяці підтверджується двосторонніми актами прийому-передачі прав (далі Акт), датованими останнім днем звітного місяця, що будуть підписуватися ліцензіатом, а також субліцензіатом за кожен звітний місяць. Ліцензіат направляє субліцензіату два підписаних зі сторони ліцензіата примірники акта рекомендованим листом або кур`єрською доставкою з повідомленням про вручення. Субліцензіат зобов`язується протягом 5 робочих днів з дня отримання акта підписати та повернути ліцензіату один примірник акту. У випадку, якщо у вказаний строк ліцензіат не отримав від субліцензіата підписаний примірник акта, акт вважається підписаним субліцензіатом та право на розповсюдження програм переданим субліцензіату.

Підпунктом 2.2.1. Договору встановлено, що Ліцензіат підписує та надсилає Субліцензіату кореспонденцію (у т.ч. рахунки, Акти, додаткові угоди, цей Договір, інші документи) на поштову адресу, про яку Субліцензіат письмово повідомив Ліцензіата, в інших випадках - на адресу місцезнаходження Субліцензіата (юридичну адресу), зазначену у Договорі. Ризики, пов`язані з отриманням кореспонденції за повідомленою Субліцензіатом поштовою адресою та за його місцезнаходженням (юридичною адресою) приймає на себе Субліцензіат. У разі неможливості Субліцензіата отримати за поштовою адресою та/або за своїм місцезнаходженням (юридичною адресою) кореспонденції незалежно від причин (зміни фактичного місця перебування, блокування офісу, проведення антитерористичної операції, фактичної відсутності адресата за вказаною адресою, недоставляння/повернення кореспонденції відділенням пошти/кур`єрською службою, з будь-яких інших причин) у Субліцензіата на підставі цього пункту Договору виникає зобов`язання завчасно письмово повідомити про такі обставини Ліцензіата, а також зазначити нову адресу чи з`явитися в офіс Ліцензіата для одержання уповноваженою особою Субліцензіата відповідних документів. Субліцензіат за цим пунктом Договору зобов`язується самостійно звертатися до Ліцензіата (у т.ч. зв`язуватися засобами телефонного зв`язку, електронної пошти тощо), а також за необхідності з`являтися до офісу Ліцензіата у разі неодержання та/або неможливості одержання кореспонденції від Ліцензіата з причин, за які Ліцензіат не відповідає. При цьому презюмується, що Субліцензіат, який не повідомляє Ліцензіата про неодержання кореспонденції та/або який не з`являється до офісу Ліцензіата для отримання кореспонденції, є таким, що належно отримує всю кореспонденцію від Ліцензіата (у т.ч. рахунки, Акти, додаткові угоди, цей Договір, Інші документи), а також позбавляється права посилатися в подальшому на обставини неодержання від Ліцензіата кореспонденції (п.п. 2.2.2. Договору).

Відповідно до підпункту 2.2.3. Договору, Субліцензіат зобов`язується докласти необхідних зусиль з тим, щоб належно і своєчасно отримувати від Ліцензіата кореспонденцію, а також у разі неможливості одержувати кореспонденцію у погоджений спосіб - зобов`язується з`являтися за кореспонденцією до офісу Ліцензіата.

Пунктами 4.1 та 4.2 Договору передбачено, що винагорода вважається роялті та не оподатковується ПДВ згідно п.п. 196.1.6 Податкового кодексу України. Щомісячна сума винагороди становить 8900, 00 грн без ПДВ.

У відповідності до пункту 4.5 Договору, субліцензіат до 15 числа місяця, наступного за звітним, зобов`язується перераховувати на відповідний поточний рахунок ліцензіата винагороду за звітний місяць в розмірі, що визначається згідно п. 4.2 договору, на підставі рахунку-фактури ліцензіата за звітний місяць.

Відповідно до умов додаткових угод №1 та №2 до Договору, сторони дійшли згоди зменшити розмір Винагороди за Договором, зокрема за період з 01 квітня 2022 року по 21 липня 2022 року, таким чином:

- Щомісячна сума винагороди за березень місяць 2022 року (з 01 березня 2022 року по 31 березня 2022 року) становить 1300,00 грн. (Одна тисяча триста гривень 00 копiйок) без ПДВ.

- Щомісячна сума винагороди за квітень місяць 2022 року (з 01 квітня 2022 року по 30 квітня 2022 року) становить 1780,00 грн. (Одна тисяча сiмсот вiсiмдесят гривень 00 копiйок) без ПДВ.

- Щомісячна сума винагороди за травень місяць 2022 року (з 01 травня 2022 року по 31 травня 2022 року) становить 3 115,00 грн. (Три тисячi сто п`ятнадцять гривень 00 копiйок) без ПДВ.

- Щомісячна сума винагороди за червень місяць 2022 року (з 01 червня 2022 року по 30 червня 2022 року) становить 445,00 грн. (Чотириста сорок п`ять гривень 00 копiйок) без ПДВ.

- Щомісячна сума винагороди за 21 день липня місяця 2022 року (з 01 липня 2022 року по 21 липня 2022 року) становить 158,00 грн. (Сто п`ятдесят вiсiм гривень 00 копiйок) без ПДВ.»

Згідно з пунктом 5.3 Договору, у випадку несвоєчасної виплати субліцензіатом на рахунок ліцензіата винагороди, або її частини, відповідно до умов розділу 4 цього договору, ліцензіат має право нарахувати, а субліцензіат зобов`язується сплатити на відповідний рахунок ліцензіата пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від розміру несвоєчасно сплаченої винагороди за кожен день прострочення.

Відповідно до пункту 6.1 Договору, договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками обох сторін і діє до 31.12.2022 включно, а в частині розрахунків - до повного виконання.

Відповідно до п. 2 Додаткової угоди №2 від 21.07.2022 до Договору домовилися викласти п. 6.1 та підпункт 6.1.1. Договору у наступній редакції:

« 6.1. цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками обох Сторін (дата набрання чинності) і діє до 21 липня 2022 включно, але в будь-якому випадку до повного виконання зобовязань, що виникли протягом строку дії Договору»

Як зазначив позивач, на виконання умов договору ним було надано відповідачу право на розповсюдження програм у період 01.01.2022 до 21.07.2022 на загальну суму 24598 грн, що підтверджується відповідними актами прийому-передачі прав.

З матеріалів справи вбачається, що після відкриття провадження у справі, 19.06.2024 відповідачем сплачено суму заборгованості у розмірі 24 598 грн 00 коп, що підтверджується Інформаційним повідомленням про зарахування коштів № 793 від 19.06.2024.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що відповідачем допущено неналежне виконання зобов`язань за субліцензійним договором в частині своєчасної оплати отриманих прав у розмірі 24 598 грн, через що позивач просив стягнути нараховані суми пені, інфляційних втрат і 3 % річних.

Вирішуючи спір у даній справі, суд керується наступним:

Відповідно до статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із частиною першою статті 1109 Цивільного кодексу України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об`єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором (частина друга статті 1109 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 1109 Цивільного кодексу України у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об`єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об`єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об`єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір. Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Статтею 1108 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об`єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності). Ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об`єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об`єкта у зазначеній сфері.

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Умовами договору визначено, що відповідач до 15 числа місяця, наступного за звітним, зобов`язується перераховувати на відповідний поточний рахунок позивача винагороду за звітний місяць в розмірі, що визначається згідно п. 4.2 договору, на підставі рахунку-фактури ліцензіата за звітний місяць (п. 4.5. Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, а саме п. 3 Додаткової угоди № 2 від 21.07.2022 до Субліцензійного договору від 24.12.2021 № УНІ-ІРТV-132863/2021 сторони підтвердили, що станом на 21.07.2022 у Субліцінзіата існує безспірна непогашена заборгованість перед ліцензіатом у розмірі 24598 грн 00 коп без ПДВ (згідно п.п. 196.1.6. ПКУ). Субліцензіат зобов`язався погасити зазначену у цьому пункті суму заборгованості у повному обсязі до 01 листопада 2022 року шляхом перерахування на поточний рахунок Ліцензіата, що вказаний у розділі «Реквізити та підписи Сторін» цієї додаткової угоди.

Також матеріалами справи підтверджується, що після відкриття провадження у справі, а саме 19.06.2024 відповідачем з порушення, обумовлених договором строків платежу (до 01.11.2022), сплачено суму заборгованості у розмірі 24598 грн 00 коп.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із частиною першою статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до вимог позовної заяви позивач просить суд стягнути з відповідача 9588 грн 36 коп пені, 1582 грн 75 коп 3% річних, 3164 грн 66 коп інфляційне збільшення суми боргу.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно із частиною четвертою статті 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно з частиною шостою статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною 6 статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 22.11.2018 у справі № 903/962/17).

Також, Верховний Суд у постанові від 09.03.2021 у справі № 924/441/20 зазначив про те, що хоча законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання, але такий строк, з урахуванням положень ст.ст. 251, 252 ІІК України має бути визначений.

У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України. Аналогічний висновок, викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2018 у справі №917/2013/17.

Пунктом 5.3 Договору, сторони погодили, що у випадку несвоєчасної виплати субліцензіатом на рахунок ліцензіата винагороди, або її частини, відповідно до умов розділу 4 цього договору, ліцензіат має право нарахувати, а субліцензіат зобов`язується сплатити на відповідний рахунок ліцензіата пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від розміру несвоєчасно сплаченої винагороди за кожен день прострочення.

Тобто, сторони у пункті 5.3 договору врегулювали відносини лише щодо розміру сплати пені за несвоєчасну оплату винагороди ліцензіата.

Отже, договір не містить умов нарахування пені більше 6 місяців. Пункт 5.3. договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, який є більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати.

Поряд з цим, відповідно до пункту 7 розділу ІХ «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню корона вірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19. спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2» від 11.03.2020 №211 (зі змінами та доповненнями) та Постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території

України гострої респіраторної хвороби СОVID -19, спричиненої коронавірусом «SARS-СоV-2» від 09.12.2020 №1236 (зі змінами та доповненнями) карантин встановлено з 12.03.2020 до 30.06.2023 на всів території України.

Вищевикладене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 27.02.2024 у справі № 911/858/22.

Судом встановлено, що розрахунки пені, за зобов`язаннями щодо оплати винагороди виконані позивачем з періодом нарахування до 30.06.2023.

В той же час позивачем не надано детального обгрунтованого розрахунку пені, 3% річних та інфляційних нарахувань з зазначенням періоду для нарахування санкцій та компенсаційних виплат, лише в тексті позовної заяви позивачем вказується, що нарахування пені здійснюється до 30.06.2023, та заборгованість відповідача, в тому числі 3% річних та інфляційне збільщення суми боргу здійснюється станом на 17.05.2024.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 наведено висновок, за змістом якого, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані сторонами докази, у тому числі зроблений позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок.

Враховуючи матеріалами справи, суд визначає період для нарахування пені, 3% річних та інфляційних нарахувань, виходячи з наступного.

Так, умовами договору визначено, що відповідач до 15 числа місяця, наступного за звітним, зобов`язується перераховувати на відповідний поточний рахунок позивача винагороду за звітний місяць в розмірі, що визначається згідно п. 4.2 договору, на підставі рахунку-фактури ліцензіата за звітний місяць (п. 4.5. Договору).

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, а саме п. 3 Додаткової угоди № 2 від 21.07.2022 до Субліцензійного договору від 24.12.2021 № УНІ-ІРТV-132863/2021 сторони підтвердили, що станом на 21.07.2022 у Субліцінзіата існує безспірна непогашена заборгованість перед ліцензіатом у розмірі 24598 грн 00 коп без ПДВ (згідно п.п. 196.1.6. ПКУ). Субліцензіат зобов`язався погасити зазначену у цьому пункті суму заборгованості у повному обсязі до 01 листопада 2022 року шляхом перерахування на поточний рахунок Ліцензіата, що вказаний у розділі «Реквізити та підписи Сторін» цієї додаткової угоди.

Отже, уклавши вищезазначену додаткову угоду № 2 сторони фактично встановили нові строки для оплати заборгованості - до 01.11.2022, тому прострочення платежу у загальному розмірі 24598 грн 00 коп починає діяти з 02.11.2022.

Отже, при нарахуванні пені за прострочення платежу у розмірі 24598 грн 00 коп періодом для її нарахування є період з 02.11.2022 по 30.06.2023, для нарахування 3% річних та інфляційних втрат з 02.11.2022 по 17.05.2024.

Таким чином, за перерахунком суду розмір пені складає 8 120 грн. 71 коп., 3% річних 1 137 грн 48 коп, інфляційне збільшення 2 141 грн 97 коп.

Розрахунок 3% річних, інфляційних втрат та пені було здійснено судом за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.1.3 Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», ТОВ «ЛІГА: ЗАКОН», 2024.

Розрахунки суду долучені до матеріалів справи.

В свою чергу, відповідач заперечує проти нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат зазначаючи про наявність форс-мажорних обставин.

Позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, суд оцінює критично та не може покласти в основу даного рішення враховуючи наступне.

Свою позицію, Відповідач обґрунтовує настанням форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), посилаючись як на документ що підтверджує їх настання - оприлюднений лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, яким повідомлено, що військова агресія російської федерації проти України є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили).

Проте, зазначений лист тлумачить, що введення воєнного стану на території Україні є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договору, але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов`язань. Тобто, необхідно довести зв`язок між невиконанням зобов`язань та воєнними діями в Україні.

Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України «Про торгово-промислові палати в Україні» та деталізовано в розділі 6 регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставні (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 13 липня 2014 року № 40(3) (з наступними змінами).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЗУ «Про торгово-промислові палати в Україні» засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) здійснюється сертифікатом про такі обставини.

В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов`язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 регламенту).

Для того щоб отримати сертифікат ТПП про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), слід довести причинно-наслідковий зв`язок між зобов`язаннями, які сторона не може виконати, та обставинами (їх результатом), на які сторона посилається як на підставу неможливості виконати зобов`язання.

Загальний офіційний лист ТПП України від 28 лютого 2022 року не містить ідентифікувальних ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Загальний офіційний лист ТПП України від 28 лютого 2022 видано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв`язку між військовою агресією російської федерації проти України та неможливістю виконання конкретного зобов`язання.

Верховний Суд у справі № 910/9258/20 наголошує: «Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона повинна довести, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного випадку виконання зобов`язання».

Окрім цього, відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України унормовано, що суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності».

Тобто форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) звільняють лише від відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, а не від самого зобов`язання.

Верховний суд у постанові від 16 липня 2019 р. у справі № 917/1053/18, зазначив, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку що доводи відповідача, зазначені у відзиві на позовну заяву є необґрунтованими належними доказами.

Таким чином, до стягнення підлягає пеня в загальній сумі 8 120 грн. 71 коп., 3% річних у розмірі 1 137 грн 48 коп та інфляційне збільшення у сумі 2 141 грн 97 коп.

В той же час, частиною 1 статті 233 ГК України передбачено право суду зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Аналогічне положення міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз наведених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Таким чином, розмір штрафних санкцій (неустойки) може бути зменшений за рішенням господарського суду. При цьому, статті 551 ЦК України, 233 ГК України та положення ГПК України не містять норм, які б ставили можливість суду використати право на зменшення заявлених до стягнення з боржника штрафних санкцій в залежність від наявності відповідного клопотання з цього приводу сторони у справі. Тобто суд може реалізувати своє право та прийняти рішення про зменшення розміру неустойки за власною ініціативою.

Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03.11.2020 у справі № 927/184/13-г.

Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Суд приймає до уваги те, що відповідачем сплачено суму основного боргу у повному обсязі, а також те що взаявлені до стягнення суми 3% річних та інфляційних збитків у певній мірі компенсують знецінення несвоєчасно сплачених відповідачем коштів, а також те, що зменшення розміру пені є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Таким чином, оскільки зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши матеріали справи, враховуючи співмірність негативних наслідків для відповідача з інтересом позивача, зменшує розмір пені на 15% з 8120 грн 71 коп. до 6902 грн.

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України.

Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов`язання щодо сплати роялті (винагороди), суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови субліцензійного договору, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у сумі 6902 грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 1137 грн 48 коп та інфляційного збільшення у сумі 2 141 грн 97 коп. є обґрунтованими та доведеними належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

В частині стягнення пені у розмірі 1467 грн 65 коп, 3% річних у сумі 445 грн 27 коп та інфляційних втрат у розмірі 1022 грн 69 коп суд відмовляє за необґрунтованістю, в частині стягнення пені в сумі 1218 грн 10 коп. - у зв`язку зі зменшенням.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1)на професійну правничу допомогу; 2)пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача судовий збір в сумі 2422 грн 40 коп, що сплачений при зверненні з позовом за платіжною інструкцією №741 від 24.05.2024.

Нормою статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).

Відповідно до ст. 129 ГПК України позивачу за рахунок відповідача відшкодовується 2422 грн 40 коп. судового збору.

Також позивачем заявлені до стягнення з відповідача витрати, пов`язаних із розглядом справи (поштові витрати), на суму 131 грн 00 коп.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки її до розгляду.

На підтвердження поштових витрат позивач надав суду копію поштових квитанцій від 04.06.2024 № 1166085 на загальну вартість 131 грн 00 коп. Вказану поштову квитанцію суд приймає у якості належних доказів понесення позивачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, тому покладає ці витрати у сумі 131 грн 00 коп. на відповідача.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Медіа Група Україна до Приватного підприємства Телерадіокомпанія Лебедин про стягнення 38933 грн 77 коп. - задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства Телерадіокомпанія Лебедин (вул. Тараса Шевченка, 30, м. Лебедин, Сумська область, 42200, код ЄДРПОУ 30485284) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа Група Україна» (вул. Борщагівська, буд. 152-Б, м. Київ, 03056, код ЄДРПОУ 37226740) пеню у сумі 6902 грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 1137 грн 48 коп., інфляційні втрати у сумі 2141 грн 97 коп., судовий збір у розмірі 2422 грн 40 коп., витрат, пов`язаних з розглядом справи (поштових витрат) у розмірі 131 грн 00 коп.

3. В інший частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256, ст. 257 ГПК України).

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повний текст рішення складений та підписаний суддею 06.09.2024 у зв`язку з перебуванням судді Заєць С.В. у відпустці з 23.07.2024 по 26.07.2024, у відрядженні 29.07.2024, на лікарняному з 30.07.2024 по 02.08.2024; у відпустці у період з 05.08.2024 по 18.08.2024; на лікарняному з 19.08.2024 по 30.08.2024, у відпустці з 02.09.2024 по 05.09.2024.

СуддяС.В. Заєць