Рішення

від 06.09.2024 по справі 920/474/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.09.2024м. СумиСправа № 920/474/24

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін матеріали справи № 920/474/24

за позовомПриватного акціонерного товариства Куликівське молоко (вул. 8-го Березня, буд. 18А, смт. Куликівка, Чернігівська область, 16300, код ЄДРПОУ 05388983)

до відповідачаТовариства з обмеженою відповідальністю Охтирська молочна

промислова компанія Славія (провулок М. Хвильового, 1А,

м. Охтирка, Сумська область, 42700, код ЄДРПОУ 37761522)

про стягнення 412 446 грн 53 коп.,

Суть спору: 23.04.2024 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до вимог якої просить суд стягнути з відповідача 412 446 грн 53 коп, з яких 226 344 грн 38 коп пені, 172 154 грн 33 коп - 30% річних, 13 947 грн 82 коп інфляційних втрат; а також стягнути судові витрати.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.04.2024 справу № 920/474/24 розподілено судді Заєць С.В.

29.04.2024 Ухвалою суду відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами, встановлено сторонам строки для надання процесуальних документів.

10.05.2024 відповідач через систему «Електронний суд» надав відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

24.05.2024 позивач надав до суду через систему «Електронний суд» відповідь на відзив, в якому окрім іншого зазначає, що заяву ПрАТ «Куликівське молоко» щодо вирішення питання про розподіл судових витрат після ухвалення рішення задовольнити і для вирішення питання про судові витрати призначити судове засідання після ухвалення рішення у справі.

31.05.2024 відповідач надав Заперечення на відповідь на відзив, відповідно до змісту якого просить в задоволені позову відмовити у повному обсязі.

Згідно із статтею 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Ураховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Судовий процес на виконання ч. 3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статей 209, 210 ГПК України судом з`ясовані всі обставини, на які учасники справи посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, та досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.

Згідно зі статтею 233 ГПК України рішення у справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд установив наступне.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 19.10.2023 року у справі №920/661/23 позов Приватного акціонерного товариства КУЛИКІВСЬКЕ МОЛОКО до Товариства з обмеженою відповідальністю Охтирської молочної промислової компанії СЛАВІЯ про стягнення 1 401 230 грн 13 коп задоволено повністю. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Охтирської молочної промислової компанії СЛАВІЯ (провул. М. Хвильового, 1А, м. Охтирка, Сумська область, 42700, код ЄДРПОУ 37761522) на користь Приватного акціонерного товариства КУЛИКІВСЬКЕ МОЛОКО (вул. 8-го Березня, буд. 18А, смт. Куликівка, Чернігівська область, 16300, код ЄДРПОУ 05388983) 820 792 грн 28 коп. основного боргу, 189 890 грн 31 коп пені, 113934 грн 19 коп. 30% річних, 33 411 грн 54 коп інфляційних втрат, 243201 грн 81 коп. штрафу; 21018 грн 45 коп в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 року у справі №920/661/23 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Охтирська молочна промислова компанія "СЛАВІЯ" на рішення Господарського суду Сумської області від 19.10.2023 у справі № 920/661/23 - залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Сумської області від 19.10.2023 у справі № 920/661/23 (в оскаржуваній частині) - залишено без змін.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю Охтирська молочна промислова компанія Славія 50 000 грн 00 коп. сплатило 25.07.2023 (після відкриття провадження у справі) та остаточне перерахування стягнутої на підставі рішення Господарського суду Сумської області від 19.10.2023 року у справі №920/661/23 заборгованості здійснило 08.02.2024 на суму 820 792 грн 28 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 47486 від 08.02.2024.

Позивач, обґрунтовує позов тим, що оскільки рішенням Господарським судом Сумської області від 19.10.2023 у справі №920/661/23 було стягнуто пеню, інфляційні втрати та 30% за період з 11.01.2023 по 31.05.2023, то він вважає за правомірне заявити до стягнення з Відповідача сум інфляційних нарахувань, пені та 30% річних за період з 01.06.2023 по 07.02.2024 (до повного виконання грошового зобов`язання), тому і звернувся з даним позовом до суду про стягнення пені в сумі 226 344 грн 38 коп., 30% річних у сумі 172 154 грн 33 коп. та інфляційних втрат у розмірі 13 947 грн 82 коп.

Надаючи юридичну оцінку вищезазначеним обставинам, судом встановлено, що правовідносини, які виникли між сторонами регулюються наступними нормами матеріального права:

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Як визначено ч.ч. 2, 4 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Згідно зі статями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як зазначено раніше, факти порушення строків оплати та наявності заборгованості у Відповідача у сумі 820 792 грн. 28 коп. станом на 19.10.2023, встановлені Рішенням Господарського суду Сумської області від 19.10.2023 року у справі №920/661/23, яке залишено без змін Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024.

Відповідно до правової позиції викладеній в п.4.31.Постанови Верховного Суду від 22.04.2020 у справі №922/795/19, чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання із наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права отримати передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України суми. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18 та від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц.

Положеннями ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України унормовано, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 6.2. Договору за невиконання грошового зобов`язання по оплаті молока на умовах договору покупець сплачує на користь постачальника 30% річних та компенсує інфляційні витрати постачальника згідно ст. 625 ЦК України.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 30 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому відсотки річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України і ст. 230 ГК України.

Таким чином, нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями відповідальності відповідача, а становлять особливий компенсаційний вид відповідальності, що відрізняється від штрафної, яка полягає, наприклад, у стягненні пені чи штрафу.

Судом враховано, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.04.2020 (справа №910/4590/19), зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (п. 43 мотивувальної частини постанови).

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003р. затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003р. та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007р. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.

Вказана правова позиція відображена і в постанові Верховного Суду від 26.06.2020р. у справі №905/21/19.

Поруч з цим, у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Зокрема, за змістом даного листа індекс інфляції повинен розраховуватися не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, а тому слід вважати, що у випадку, коли сума внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, то вона індексується за цей місяць, а якщо з 16 по 31 число вона індексується починаючи з наступного місяця.

Суд засвідчує, що законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три відсотки річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Отже, у розумінні наведеного позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання. Аналогічний правовий висновок, викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 жовтня 2018 року по справі №913/70/18.

Оскільки внаслідок невиконання відповідачем грошового зобов`язання у позивача виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат та відсотків річних виникає у позивача за кожен місяць (день) з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Наведена позиція суду відповідає правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 08 листопада 2019 року по справі №127/15672/16-ц.

Враховуючи те, що заборгованість відповідача перед позивачем зі сплати основного боргу в сумі стягнута судовим рішенням у справі № 920/661/23, тому позивач набув права на нарахування та стягнення з відповідача 30% річних та інфляційних втрат (з врахуванням рішення №920/661/23).

Позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України нараховано відповідачу 30% річних у сумі 172 154 грн 33 коп., інфляційних втрат 13 947 грн 82 коп. за загальний період з 01.06.2023 по 07.02.2024.

Відповідач контррозрахунку компенсаційних нарахувань суду не надав.

Судом проведено перерахунок здійснених позивачем нарахувань інфляційних втрат та 30 % річних. Відповідно до здійсненого судом перерахунку сума інфляційних нарахувань становить 13 947 грн 82 коп., розмір 30 % річних 172 154 грн. 33 коп.

Розрахунок здійснений судом за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.1.3 Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», ТОВ «ЛІГА: ЗАКОН», 2024.

Розрахунки суду долучені до матеріалів справи.

Разом з тим, за правилами п. 6 ч. 1ст. 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

У постанові від 08.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика палата Верховного Суду зауважила, що за частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин; зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі; господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань; з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Беручи до уваги, що відповідач у зв`язку з складним фінансовим становищем (про що зокрема в договірних відносинах щодо поставки молока було заявлено про відстрочення платежів на оплату молока, яке встановлене в рішенні Господарського суду Сумської області у справі № 920/661/23) не міг вчасно виконати зобов`язання, однак не ухилявся від його виконання і сплатив заборгованість у повному обсязі, та оскільки зменшення розміру заявленої до стягнення відсотків річних є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши матеріали справи, враховуючи співмірність негативних наслідків для відповідача з інтересом позивача, зменшує розмір нарахованих 172154 грн 33 коп. 30% річних до встановлених ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних, що складає 18 028 грн 71 коп. за заявлений позивачем період.

Враховуючи, вищезазначене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 731182 грн 84 коп. та 3 % річних в розмірі 18 028 грн.71 коп. є правомірною та обґрунтованою.

Щодо стягнення 226 344 грн 38 коп. пені суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

У відповідності до частини 1 статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями згідно з частиною 1 статті 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з приписами ст. 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно п. 6.2. Договору за невиконання грошового зобов`язання по оплаті молока на умовах договору покупець сплачує на користь постачальника неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення грошового зобов`язання

За змістом положень частин четвертої і шостої статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

ВС у постанові КГС ВС від 10 вересня 2020 року у справі № 916/1777/19 підкреслив, що наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховуються пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 916/804/17.

У разі якщо розрахунок пені здійснено позивачем неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 наведено висновок, за змістом якого, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані сторонами докази, у тому числі зроблений позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 226 344 грн 38 коп. пені, нарахованої за період з 01.06.2023 по 24.07.2023 на суму боргу у розмірі 870 792 грн 28 коп. та за період з 25.07.2023 по 07.02.2024 виходячи з суми боргу 820792 грн 28 коп.

Суд перевіривши доданий позивачем розрахунок заборгованості по пені, дійшов висновку, що пеня нарахована позивачем поза межами строку (понад 6 місяців), який визначений у ст. 232 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, рішенням суду у справі № 920/661/23 встановлено, що штрафні санкції повинні нараховуватися з 11.01.2023, і відповідно пеня за порушення строків оплати була стягнута за період з 11.01.2023 по 31.05.2023. Тому, передбачений ст. 232 ГПК України шестимісячний термін нарахування пені в загальному розмірі становить термін з 11.01.2023 по 11.07.2023.

Приймаючи до уваги вищезазначене, а саме передбачений положеннями Господарського процесуального кодексу шестимісячний термін для нарахування пені, суд приходить до висновку, що правомірним до стягнення є сума пені за період з 01.06.2023 по 11.07.2023.

Судом проведено перерахунок здійснених позивачем нарахувань пені. Відповідно до здійсненого судом перерахунку сума пені становить 48 907 грн 51 коп. за період з 01.06.2023 по 11.07.2023, виходячи з суми боргу 870 792 грн 28 коп.

Розрахунок здійснений судом за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.1.3 Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», ТОВ «ЛІГА: ЗАКОН», 2024.

Розрахунки суду долучені до матеріалів справи.

Відповідач контррозрахунок пені суду не надав.

Враховуючи, вищезазначене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 48 907 грн 51 коп. є правомірною та обґрунтованою.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 48 907 грн 51 коп. пені, 13 947 грн 82 коп. інфляційних втрат та 3 % річних в розмірі 18028 грн. 71 коп.

В частині стягнення 177 436 грн 87 коп. пені та 154 125 грн 62 коп. відсотків річних суд відмовляє за необґрунтованістю.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується наступним:

Згідно до вимог п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, витрати позивача зі сплати судового збору в розмірі 3525 грн. 14 коп. покладаються на відповідача, в інший частині на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 252 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного акціонерного товариства Куликівське молоко до Товариства з обмеженою відповідальністю Охтирська молочна промислова компанія Славія про стягнення 412 446 грн 53 коп. - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Охтирської молочної промислової компанії Славія (провул. М. Хвильового, 1А, м. Охтирка, Сумська область, 42700, код ЄДРПОУ 37761522) на користь Приватного акціонерного товариства Куликівське молоко (вул. 8-го Березня, буд. 18А, смт. Куликівка, Чернігівська область, 16300, код ЄДРПОУ 05388983) 48 907 грн 51 коп пені, 18028 грн 71 коп. 3% річних, 13 947 грн 82 коп. інфляційних втрат, 3525 грн 14 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повне судове рішення складено і підписано 06.09.2024 у зв`язку з перебуванням судді Заєць С.В. у відрядженні 14.06.2024, у відпустці з 20.06.2024 по 04.07.2024, на лікарняному з 05.07.2024 по 19.07.2024, у відпустці з 23.07.2024 по 26.07.2024, у відрядженні 29.07.2024, на лікарняному з 30.07.2024 по 02.08.2024; у відпустці у період з 05.08.2024 по 18.08.2024; на лікарняному з 19.08.2024 по 30.08.2024, у відпустці з 02.09.2024 по 05.09.2024.

СуддяС.В. Заєць