Рішення

від 28.08.2024 по справі 158/367/24

КІВЕРЦІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 158/367/24

Провадження № 2/0158/195/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2024 року м. Ківерці

Ківерцівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Корецької В.В.

за участю секретаря Процик Л.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ківерці, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Філії «Ківерцівське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою до Філії «Ківерцівське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивує тим, що 19.02.2002 року його було прийнято на роботу в Цуманський держлісгосп на посаду майстра лісу Цуманського лісництва. 19.04.2005 року вищевказане підприємство було перейменовано на ДП «Цуманський лісгосп». В подальшому, 21.05.2021 року його було переведено на посаду майстра лісу Горянського лісництва, а 15.12.2021 року його було звільнено із займаної посади у зв`язку з переведенням в ДП «Ківерцівське ЛГ» посаду майстра лісу Горинського лісництва.

Зазначає, що 10.01.2023 року ДП «Ківерцівське ЛГ» реорганізовано в філію «Ківерцівське ЛГ» ДП «Ліси України». 01.06.2023 року його було переведено на посаду майстра лісу Цуманського лісництва, з якої 03.01.2024 року його було звільнено за скороченням чисельності і штату працівників, згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Вказане звільнення вважає незаконним, оскільки 02.01.2024 року ним було отримано два повідомлення за підписом директора філії «Ківерцівське ЛГ» ДП «Ліси України», одне з яких попередження про звільнення із займаної посади, після спливу 2-х місяців, а в іншому йому було запропоновано вакантні посади майстра лісу Торчинського лісництва або майстра лісу Сокиричівського лісництва з 02.01.2024 року. Про прийняте рішення було запропоновано повідомити відповідача.

Однак, 03.01.2024 року, тобто раніше, як за 2 місяці, керівником філії «Ківерцівське ЛГ» ДП «Ліси України» було видано наказ про його звільнення. При цьому також вказує, що він є депутатом Цуманської селищної ради та повинен бути звільнений лише за умови попередження про звільнення відповідну місцеву раду (орган самоврядування).

З врахуванням вищевикладеного, просить суд визнати незаконним та скасувати наказ філії «Ківерцівське ЛГ» ДП «Ліси України» №01-к від 03.01.2024 року про його звільнення з посади, поновити на роботі з 04.01.2024 року та стягнути з відповідача в його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 16582,50 грн.

Ухвалою судді Ківерцівського районного суду Волинської області від 07.02.2024 року відкрито спрощене провадження у даній справі та встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

23.02.2024 року від представника відповідача філії «Ківерцівське ЛГ» ДП «Ліси України» - адвоката Багацького Є.Г. до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній зазначив, що наказом №469-к від 31.10.2023 року «Про скорочення штату та чисельності працівників філії «Ківерцівське ЛГ» було прийнято рішення про скорочення штату. 01.11.2023 року було виготовлено та підписано персональне повідомлення про майбутнє вивільнення на ім`я майстра лісу Цуманського лісництва ОСОБА_1 , однак, особисто вручити його виявилось неможливо, оскільки останній із 01.11.2023 року перебував на лікарняному. У звязку із чим, вказане повідомлення було направлено поштовим відправленням №59001046835883 за адресою реєстрації позивача, яке згідно інформації поштового оператора було отримано адресатом - 02.01.2023 року.

Зазначає, що в подальшому, позивач до 15.12.2023 року перебував на лікарняному, однак, за місцем знаходження відповідача, до 02.01.2024 року не з`являвся. Крім того, 26.12.2023 року адміністрацією філії було сформовано персональну пропозицію для ОСОБА_1 для переведення та зайняття посади майстра лісу Торчинського лісництва або майстра лісу Сокиричівського лісництва з 02.01.2024 року. У свою чергу, позивач в період 02.01.2024 року по 03.01.2024 року, відповіді на запропоноване працевлаштування не надав.

На підставі вищевикладеного, беручи до уваги те, зо звільнення позивача відбулося на законним підставах, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити, а судові витрати покласти на позивача.

22.07.2024 року від позивача ОСОБА_1 до суду подано заяву про збільшення позовних вимог в частині стягнення з відповідача в його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.02.2024 року по 14.08.2024 року у розмірі 122107 грн.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача філії «Ківерцівське ЛГ» ДП «Ліси України» - адвокат Багацький Є.Г. у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив у їх задоволенні відмовити.

Заслухавши пояснення учасників справи, кожного зокрема, всебічно проаналізувавши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 12 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданими учасниками справи.

Відповідно до вимог ст. 19 ЦПК України, суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин.

Предметом судового розгляду справи є звільнення працівника на підставі скорочення штату, тобто правові відносини в даному випадку регулюються ст. 40 КЗпП України «Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу».

Відповідно до статті 232 КЗпП України безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами: працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з філією «Ківерцівське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», на посаді майстра лісу Цуманського лісництва, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 від 07.05.1987 року /а.с.5-8/.

Згідно наказу №469-к від 31.10.2023 року «Про скорочення штату та чисельності і введення в дію штатного розпису філії «Ківерцівське ЛГ» виведено із штатного розпису перелік посад, в тому числі посаду майстра лісу Цуманського лісництва /а.с.49-52/.

Відповідно до протоколу №15 засідання профкому ППО Ківерцівське ЛГ від 01.11.2023 року, задоволено звернення адміністрації Філії «Ківерцівське ЛГ» та погоджено внесення змін до організаційної структури, штатного розпису підприємства та скорочення штату та чисельності працівників філії за умови дотримання визначеної нормативними документами послідовності дій /а.с.29-30/.

Як вбачається із повідомлення філії «Ківерцівське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 01.11.2023 року, позивача ОСОБА_1 повідомлено про скорочення його посади майстра лісу Цуманського лісництва. У абзаці 2 вказаного повідомлення зазначено, що після 2-х місячного терміну з моменту одержання цього повідомлення, у встановленому законом порядку трудові відносини буде припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Дане повідомлення було отримано ОСОБА_1 02.01.2024 року, про що свідчить його особистий підпис та письмові пояснення /а.с.8/.

Окрім того, у судовому засіданні встановлено, що 02.01.2024 року ОСОБА_1 було вручено також повідомлення, яким пропонується останньому вакантні посади у філії «Ківерцівське ЛГ», а саме майстра лісу Торчинського лісництва або майстра лісу Сокиричівського лісництва з 02.01.2024 року з посадовим окладом 17000 грн. /а.с.9/.

Згідно наказу директора філії «Ківерцівське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» №01-к від 03.01.2024 року, позивача ОСОБА_1 , майстра лісу Цуманського лісництва було звільнено з роботи 03.01.2024 року, за скороченням чисельності і штату працівників (п. 1 ст. 40 КЗпП України) /а.с.10/.

У частині шостій статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений також статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 березня 2020 року у справі № 331/8965/15-ц (провадження № 61-12017св19), зазначено, що «відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з вищезазначених підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частина третя статті 49-2 КЗпП України).

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року у справі № 303/798/17 (провадження № 61-1863св20), зазначено, що «…законодавством про працю не передбачена форма та спосіб повідомлення працівника про скорочення чисельності або штату працівників. Метою персонального попередження про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці є надання працівникові можливості завчасно визначитися із майбутнім працевлаштуванням або підшукати собі іншу роботу».

Персональне попередження необхідно не тільки для забезпечення організації вивільнення працівників, а й для освідомлення працівником свого майбутнього становища щодо забезпечення роботою та джерелами для життя і можливого пошуку працівником іншої роботи самостійно. Під персональним попередженням про майбутнє звільнення слід розуміти не лише повідомлення, а достовірне отримання працівником такої інформації.

Вказаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.02.2023 року у справі №686/5292/21.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За змістом статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

У судовому засіданні, представником відповідача не доведено та не додано належних та допустимих доказів факту вручення персонального попередження про заплановане вивільнення від 01.11.2023 року ОСОБА_1 за 2-х місячного терміну до моменту звільнення. Додані до відзиву на позовну заяву копія експрес накладної №59001046835883 від 01.11.2023 року та інформації про посилку отриманої 02.11.2023 року не можуть бути належними та допустимими доказами вручення персонального попередження, оскільки не містять вміст вказаного конверту (посилки).

Інші докази, які б підтверджували вручення позивачу письмового попередження про звільнення відповідно до вимог ст. 49-2 КЗпП України відповідачем та його представником суду не надано.

Поряд з цим, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Судом встановлено, що також підтверджується списком вакантних посад філії «Ківерцівське ЛГ» ДП «Ліси України», станом на 03.01.2024 року у зазначеній установі, на момент звільнення позивача ОСОБА_1 був наявний перелік вакантних посад з 01.10.2023 року по 03.01.2024 року, однак останньому було запропоновано лише майстер лісу Торчинського або Сокиричівського лісництв /а.с.71/.

Отже, відповідач при звільненні позивача не виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо його працевлаштування, чим порушив право останнього на працю, відтак звільнення ОСОБА_1 не можна визнати законним.

При цьому суд зазначає, що посилання позивача ОСОБА_1 про те, що він є депутатом Цуманської селищної ради і його звільнення можливе лише із попередньою згодою відповідної місцевої ради не беруться до уваги, у зв`язку із наступним.

Конституційний суд України визнав неконституційним положення Закону України «Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів», згідно з яким депутата не можна звільнити з роботи або займаної посади без попередньої згоди відповідної місцевої Ради.

Рішення Конституційного суду України, оприлюднене на відкритому засіданні. Неконституційним визнано положення ч. 1 і ч. 2 ст. 28 Закону України «Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів». (Стаття 28 Закону України «Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів» («Охорона трудових та інших прав депутата») визначає, що «депутат місцевої Ради народних депутатів не може бути з ініціативи адміністрації (власника) підприємства, установи, організації, навчального закладу звільнений з роботи або із займаної посади, виключений з колгоспу, кооперативу або навчального закладу (крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації), а також переведений у порядку дисциплінарного стягнення на менш оплачувану роботу (посаду) без попереднього узгодження з відповідною Радою народних депутатів. Депутат із числа військовослужбовців або інших категорій громадян, служба яких регулюється статутами і положеннями, не може бути з ініціативи командування (адміністрації) звільнений із служби, понижений у званні або посаді в порядку дисциплінарного стягнення без попередньої згоди Ради».)

Розглядаючи питання офіційного роз`яснення ч. 2 ст. 28 закону, КС також установив наявність ознак невідповідності Конституції частини 1 ст. 28 закону України «Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів». Рішення КС ґрунтувалось, зокрема, на дослідженні суті місцевого самоврядування, оскільки, відповідно до ст. 5 Конституції, органи місцевого самоврядування не є органами державної влади, а місцеве самоврядування слід розглядати як форму здійснення народом влади, що гарантується ст. 7 Конституції.

За чинною Конституцією, сказано в рішенні КС, місцеві Ради є представницькими органами місцевого самоврядування, через які здійснюється право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів. Тому передбачений у ч. 1, 2 ст. 28 закону спосіб забезпечення трудових прав депутатів місцевих Рад не відповідає суті місцевого самоврядування. Крім того, надання місцевою Радою попередньої згоди на звільнення депутата цієї Ради з роботи містить ознаки попередньої перевірки Радою законності дій адміністрації підприємства, що є фактично здійсненням функцій суду. А відповідно до ст. 124 Конституції, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Вирішуючи питання про неконституційність зазначених положень закону, КС виходив з того, що Конституція наділяє Верховну Раду і Президента України повноваженнями щодо призначення і звільнення певних посадових осіб. Проте Конституція не передбачає для їхнього звільнення одержання попередньої згоди місцевої Ради.

Виходячи з викладеного, КС дійшов висновку, що передбачений у частинах першій та другій статті 28 Закону спосіб забезпечення трудових прав працівників, які обрані депутатами місцевих рад, не відповідає суті місцевого самоврядування, визначеній у статті 140 Конституції України.

Водночас КС у своєму рішенні зазначив, що цим висновком не обмежуються трудові права працівників, які є депутатами місцевих Рад, вони, як і інші громадяни, можуть захищати свої інтереси в судовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 08 травня 2019 року (справа № 757/13677/17-ц), від 09 жовтня 2019 року (справа № 479/568/17), від 01 липня 2020 року (справа № 463/602/18) звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. При цьому закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 КЗпП України, у тому числі шляхом зміни дати звільнення працівника, а відтак, встановивши, що звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Враховуючи те, що позивач не попереджався про наступне звільнення за два місяці, відповідачем не виконано вимоги частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо його працевлаштування, права позивача при звільненні з роботи порушені, а тому підлягають захисту шляхом поновлення на посаді.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Вимушений прогул це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Отже, вимушеним прогулом у розумінні ст. 235 КЗпП України є період з дня звільнення працівника по день винесення рішення суду про поновлення його на роботі.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці», середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку №100 основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на час відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку №100).

Згідно довідки про доходи №10-1/26.2-09-19 від 25.01.2024 року заробітна плата позивача ОСОБА_1 , за останній два місяці, перед звільнення, становить 32411,20 грн., кількість робочих днів 43 дні, а тому середньоденна заробітна плата складає 753,75 грн. (32411,20/43) /а.с.2, на звороті/.

У судовому засіданні встановлено, що середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 становить 122107 гривень, ураховуючи 162 робочі дні за час вимушеного прогулу, тобто за період з 04.01.2024 року по 14.08.2024 року (162 робочі дні х 753,75 гривень середньоденного заробітку).

При цьому суд не бере до уваги заперечення представника відповідача адвоката Багацького Є.Г. на заяву про збільшення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яке мотивовано тим, що у даному випадку відсутній вимушений прогул в розумінні зазначених норм КЗпП та застосування у даному випадку ст. 117 КЗпП, з огляду на наступне.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу, передбачений частиною другою статті 235 КЗпП України та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, визначений статтею 117 КЗпП України мають різну правову природу.

Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не з власної вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці. За пред`явлення вимоги про стягнення середнього заробітку, передбаченого частиною другою статті 235 КЗпП України позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI. Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення цього середнього заробітку без обмеження будь-яким строком згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України та не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначеного частиною другою статті 235 КЗпП України.

Висновок Великої Палати Верховного Суду щодо правової природи середнього заробітку за час вимушеного прогулу, передбаченого частиною другою статті 235 КЗпП України, висловлений у цій постанові, узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 26 жовтня 2016 року у справі № 362/7105/15-ц (провадження № 6-1395цс16) та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеним в постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 620/3884/18 (провадження № К/9901/10912/19), від 05 вересня 2019 року у справі № 813/1247/17 (провадження № К/9901/49937/18), від 30 жовтня 2018 року у справі № 826/12721/17 (провадження № К/9901/37996/18) та не узгоджується з висновком об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19) від якого Велика Палата Верховного Суду відступає.

Висновок Великої Палати Верховного Суду щодо правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, передбаченого статтею 117 КЗпП України, викладений у цій постанові, узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18).

Зазначена вище правова позиції викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі №755/12623/19.

Тобто, суд зазначає, що стаття 235 КЗпП України та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, визначений статтею 117 КЗпП України мають різну правову природу і у даному випадку при вирішенні трудового спору та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу застосовується норма ст. 235 КЗпП України, а не ст. 117 КЗпП України.

З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню у відповідності до заявлених вимог.

Разом з тим, відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», то з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у загальному розмірі 2422,40 грн.

Керуючись ст. ст. 264-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Філії «Ківерцівське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити.

Наказ філії «Ківерцівське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» №01-к від 03.01.2024 року про звільнення з посади ОСОБА_1 - скасувати.

Поновити ОСОБА_1 на роботі з 04.01.2024 року.

Стягнути з філії «Ківерцівське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 122107 (сто двадцять дві тисячі сто сім) грн.

Стягнути з філії «Ківерцівське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в дохід держави судовий збір у загальному розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять два) грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На виконання п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Представник позивача адвокат Грушицький Олег Ігорович.

Відповідач Філія «Ківерцівське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», адреса: м. Ківерці, вул. Степана Бандери, 4, Луцького району Волинської області, код ЄДРПОУ: 45003195.

Представник відповідача адвокат Багацький Євген Григорович, адреса: м. Ківерці, вул. Шевченка, 20, пов. 3, оф. 3.

Суддя Ківерцівського районного суду В.В. Корецька

Повний текст рішення суду виготовлено 06.09.2024 року.