Рішення

від 06.09.2024 по справі 120/5619/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

06 вересня 2024 р. Справа № 120/5619/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Щавінського Костянтина Станіславовича до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Щавінського Костянтина Станіславовича до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправною бездіяльністю відповідача щодо не нарахування і невиплати компенсації за несвоєчасну виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 10.11.2020 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби, грошову компенсацію за невикористані дні відпустки з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено 15 денний строк з дня отримання даної ухвали для подачі до суду відзиву на позовну заяву.

На адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки в межах даної справи суми нараховуються за рішенням суду, а тому підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду, а отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів.

В спірному випадку нараховані позивачу кошти були виплачені в порядку виконання рішення судів, тому вважають, що питання про порушення строків виплати як підставу для виплати компенсації, які заявляє позивач, не відповідає порядку компенсації у розумінні Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".

Ухвалою суду від 06.09.2024 року у задоволенні заяви відповідача про залишення позову без розгляду відмовлено.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.

26.10.2020 року позивач звільнений з військової служби за підпунктом "к" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", що підтверджується витягом з наказу від 10.11.2020 року №185. Виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 10 листопада 2020 року.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду у справі №120/14765/21 від 26.08.2022 року, окрім іншого, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 10.11.2020, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік, одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби, грошову компенсацію за невикористані дні відпустки, з урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2020 Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із урахуванням виплачених сум.

Із матеріалів справи вбачається, що 28.03.2024 року позивачу на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду №120/14765/21 від 26.08.2022 року здійснено виплату невиплаченого на день звільнення грошового забезпечення у розмірі 146557,78 грн.

28.03.2024 року представник позивача звернувся до відповідача із заявою щодо виплати компенсації за несвоєчасну виплату сум грошового забезпечення, починаючи з 29.01.2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення згідно рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі №120/14765/21 від 26.08.2022 року.

Втім, листом №809/119/5/256 від 22.04.2024 року повідомлено позивача про відсутність підстав для виплати такої компенсації, оскільки у рішенні Вінницького окружного адміністративного суду №120/14765/21 від 26.08.2022 року не було вказано про такі виплати.

Наведене зумовило звернення позивача до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-III).

Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Тобто стаття 2 Закону № 2050-III прямо передбачає, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, у цьому Законі слід розуміти, зокрема й заробітну плату.

Наведене дає підстави для висновку, що дія зазначеного Закону поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які (відповідні доходи) не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Відповідно до статті 3 Закону № 2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих доходів у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону №2050-ІІІ).

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 року №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Згідно з абзацом 1 пунктом 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17 та від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19.

При цьому, використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 29 жовтня 2020 року у справі № 280/729/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20 та Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року у справі №240/24319/23, від 02 травня 2024 року у справі №560/21756/23.

Таким чином, із вищевикладеного слід дійти висновку, що у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.

Як свідчать матеріали справи, право позивача на виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 10.11.2020 року, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, грошової компенсації за невикористані дні відпустки, з урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2020 Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" підтверджено рішенням Вінницького окружного адміністративного суду у справі №120/14765/21 від 26.08.2022 року.

Початковою датою, з настанням якої відповідач допустив порушення виплати належних позивачу сум, за даним судовим рішенням є 29.01.2020 року.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати невиплаченого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 10.11.2020 року, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, грошової компенсації за невикористані дні відпустки, з урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2020 Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" є протиправною.

Як наслідок, з метою поновлення порушених прав позивача є підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, грошової компенсації за невикористані дні відпустки, з урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2020 Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" за весь час затримки виплати, а саме за період з 29.01.2020 року по день фактичної виплати невиплаченого грошового забезпечення.

За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведеного та враховуючи встановлені обставини у справі, оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору та ним не понесено витрат, пов`язаних з розглядом справи, тому судові витрати у даній справі не розподіляються.

Керуючись ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за несвоєчасну виплату сум грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 10.11.2020 року, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, грошової компенсації за невикористані дні відпустки, з урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2020 Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, грошової компенсації за невикористані дні відпустки, з урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2020 Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" за весь час затримки виплати, а саме за період з 29.01.2020 року по день фактичної виплати невиплаченого грошового забезпечення.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );

Відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄРДПОУ НОМЕР_3 ).

Суддя Свентух Віталій Михайлович