Рішення

від 06.09.2024 по справі 380/9060/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/9060/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2024 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього грошового забезпечення,-

встановив:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 (далі - відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 24.11.2019 по 23.05.2020 (включно);

- стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 24.11.2019 по 23.05.2020 (включно) в розмірі 93527,98 грн.

Ухвалою від 01.05.2024 суддя залишила позовну заяву без руху.

Ухвалою від 08.05.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив вимоги Кодексу законів про працю України, оскільки не виплатив позивачу при звільненні всіх належних йому сум. Таким чином, позивач вважає, що існують достатні правові підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнення у розмірі 93527,98 грн.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, належним чином повідомлений про розгляд справи.

За приписами частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні сторони у справі не звертались.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 22.11.2019 № 542-ос позивача з 23.11.2019 виключено зі списків особового складу частини та знято зі всіх видів забезпечення.

На виконання рішення суду від 11.10.2023 у справі № 380/14258/21 відповідач 02.04.2024 виплатив позивачу грошове забезпечення у розмірі 15680,23 грн.

На виконання рішення суду від 29.11.2023 у справі № 380/22601/23 відповідач 23.04.2024 виплатив позивачу грошове забезпечення у розмірі 59960,82 грн.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся з цим позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011).

Частиною першою статті 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до частини 4 статті 9 Закону № 2011, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 22.11.2019 № 542-ос позивача з 23.11.2019 виключено зі списків особового складу частини та знято зі всіх видів забезпечення.

Так, у квітні 2024 року відповідач здійснив виплату позивачу грошового забезпечення.

Враховуючи те, що позивача звільнено з 23.11.2019, відповідач повинен нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 24.11.2019.

Суд враховує, що вищевказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 31.10.2019 по справі № 828/598/17, від 16.04.2020 по справі № 822/3307/17.

Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (частина 2 статті 117 КЗпП України).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

У постанові від 29.01.2024 по справі № 560/9586/22 Верховний Суд сформував наступну правову позицію.

Редакція статті 117 КЗпП України (викладена відповідно до Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин №2352-ІХ від 01.07.2022) набрала законної сили з 19.07.2022.

Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом № 2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні вказаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд неодноразово вказував на те, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на приведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Як вже зазначалось з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України діє у редакції Закону №2352-ІХ, а тому і підхід до правозастосування вказаної норми змінився.

Тому, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19.07.2022 і після цього.

Період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22.

Суд вважає, що враховуючи постанову Верховного Суду від 29.01.2024 у справі №560/9586/22 спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: з 24.11.2019 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 22.04.2024.

У постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Суд встановив, що остаточний розрахунок з позивачем у зв`язку зі звільненням проведено 23.04.2024 при виключенні зі списків частини 23.11.2019, а тому з відповідача слід стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 24.11.2019 по 19.01.2023.

Згідно з довідкою щодо нарахованого грошового забезпечення позивача грошове забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням (вересень, жовтень 2019 року) становила 30833,40 грн. Звідси, середньоденний заробіток позивача становить 505,47 грн (30833,40 грн /61 календарних дні).

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 24.11.2019 по 18.07.2022 становить 489294,96 грн (505,47 грн х 968 календарних дні).

Суд встановив, що істотність частки невиплаченої суми (75641,05 грн) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 24.11.2019 по 18.07.2022 становить 0,15% (75641,05 грн/489294,96 грн х 100%).

Виходячи з принципу пропорційності, на користь позивача (за період з 24.11.2019 по 18.07.2022) слід стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 733,95 грн, тобто 0,15 % від 489294,96 грн.

Період стягнення з 19.07.2022 по 19.01.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону №2352-ІХ, на користь позивача (за період з 19.07.2022 по 19.01.2023) слід стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 93006,48 грн (505,47 грн*184 календарних дні).

Таким чином, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку визначена судом, становить 93740,43 грн (733,95 грн + 93006,48 грн).

З врахуванням викладеного, бездіяльність Західного регіонального управління ДПС України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 24.11.2019 по 19.01.2023 є протиправною.

Керуючись частиною другою статті 9 КАС України, суд з метою ефективного захисту прав позивача від порушень з боку суб`єкта владних повноважень вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та стягнути зі ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 24.11.2019 по 19.01.2023 в розмірі 93740,43 грн.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

Відповідно до статті 139 КАС України з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 968,96 грн.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 24.11.2019 по 19.01.2023.

Стягнеути із ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 24.11.2019 по 19.01.2023 в розмірі 93740 (дев`яносто три тисячі сімсот сорок) грн 43 коп.

Стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя Мричко Н.І.