Рішення

від 05.09.2024 по справі 420/330/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/330/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) Державної служби України з безпеки на транспорті в якому позивач просить суд:

визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті № ПШ 058647 від 18 грудня 2023 року про застосування адміністративно-господарського штрафу до ФГ «Ситинський О.В.» (ЄДРПОУ 3074129392) у розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 18 грудня 2023 року начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області Державної служби з безпеки на транспорті Мироновим Костянтином відносно фермерського господарства «Ситинський О.В.», було винесено постанову № ПШ058647 про застосування адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17000 грн. Позивач вважає, що спірна Постанова у справі прийнята з грубим порушенням вимог Закону, винесена відносно неналежного суб`єкта відповідальності. Крім цього, перевезення сільгосппродукції здійснювалося для власних потреб суб`єкта господарювання, тому відповідачем безпідставно стверджується про обов`язковість надання водієм індивідуальної контрольної книжки водія. Позивач вказує, що постанову № ПШ 058647 відповідачем винесено відносно ФГ «Ситинський О.В.» як до автомобільного перевізника вантажу, щодо якого була оформлена товарно-транспортна накладна №75 від 23.11.2023 року. Але, позивач вважає, що ФГ «Ситинський О.В.» не може нести відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбаченої абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Згідно акту проведення перевірки від 23.11.2023 року №018329 зазначено, що водієм КАМАЗ 53212, номерний знак НОМЕР_1 , причіпу СЗАП 8350, номерний знак НОМЕР_2 є ОСОБА_2 на підставі водійського посвідчення НОМЕР_3 від 06.03.2021 р. Відповідно до полісів обов`язкового страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №216616032 №216615975 страхувальником вказаного транспорту є ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ). Вищевказане рухоме майно належить власнику ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвами про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 та серій НОМЕР_6 . Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 22 лютого 2023 року виніс постанову у справі № 240/22448/20, в якій зробив правовий Висновок, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу. 18 грудня 2023 року голова ФГ «Ситинський О.В.» брав участь у розгляді адміністративної справи, водночас посадові особи територіального органу Укртрансбезпеки, які розглядали цю справу, не звернули уваги на обставини, які мали б щонайменше дати підстави засумніватися у тому, що саме позивач є (чи може бути) автомобільним перевізником, який має нести відповідальність за перевезення вантажу.

Позивач зазначає, що 23.11.2023 року водієм КАМАЗ 53212, номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_2 було надано весь перелік документів передбачений законом, тому притягнення ФГ «Ситинський О.В.» до адміністративної відповідальності за абз.3 ч.1 Закону України «Про автомобільний транспорт» є безпідставним та протиправним.

За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України.

Відповідач у встановлений судом строк відзив на позовну заяву та/або заяву про продовження процесуальних строків не подав.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення проти позову, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив наступне: ОСОБА_1 є керівником ФГ «Ситинський О.В.», що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

23.11.2023 посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області було проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом щодо транспортного засобу Камаз 53212; державний номерний знак НОМЕР_1 , СЗАП державний номерний знак НОМЕР_2 що належать ОСОБА_3 , водій ОСОБА_2 , за результатами якої встановлено порушення перевізником вимог законодавства про автомобільний транспорт, про що складено відповідний Акт проведення перевірки №018329 від 23.11.2023.

За змістом Акту проведення перевірки №018329 від 23.11.2023 посадовою особою виявлено порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, а саме « 48 і 49 ЗУ «Про автомобільний транспорт», наказу МТЗУ №340 від 07.06.2010; перевезення вантажу згідно ТТН №75 від 23.11.2023 року (ячмінь) у водія транспортного засобу який необладнаний контрольним пристроєм (тахографом) не оформлена індивідуальна контрольна книжка, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 цього Закону.»

Водій транспортного засобу зі змістом акту проведення перевірки та суттю виявленого порушення був ознайомлений та відповідно зроблено підпис, пояснень про причини порушення не надав.

Як зазначає позивач, 18 грудня 2023 року голова ФГ «Ситинський О.В.» брав участь у розгляді адміністративної справи..

18.12.2023 Відділом державного нагляду (контролю) у Одеській області винесено постанову №ПШ058647 про застосування до ФГ «Ситинський О.В.» адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17 000,00 грн. за перевезення вантажу за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Надаючи правову оцінку оскаржуваній постанові відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ058647, суд зазначає, що частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулює Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 №2344-ІІІ (далі - Закон №2344-ІІІ).

Основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг (частина перша статті 5 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 року №2344-ІІІ).

Процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт. визначає Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року №1567.

За правилами пункту 2 Порядку від 08.11.2006 року №1567 рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Згідно із пунктом 15 Порядку від 08.11.2006 року №1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється, у тому числі, виключно:

наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

У пунктах 20, 21, 25 Порядку від 08.11.2006 року №1567 передбачено, що виявлені під час рейдової перевірки (перевірки на дорозі) порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.

У разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).

Справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Слід враховувати, що відповідно до пунктів 1, 3 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №103 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Укртрансбезпека у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Згідно із пунктами 4, 5, 8, 9 Положення від 11.02.2015 року №103 основними завданнями Укртрансбезпеки є, у тому числі:

здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті.

Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань, зокрема:

здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті;

проводить перевірки за додержанням суб`єктами господарювання, фізичними особами та юридичними особами вимог законодавства про транспорт.

Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Укртрансбезпека під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами та організаціями.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 року №2344-ІІІ, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Статтею 34 Закону України №2344-ІІІ передбачено, що автомобільний перевізник повинен, серед іншого:

виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів;

забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут;

забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров`я водіїв;

забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства;

забезпечувати безпеку дорожнього руху;

забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Статтею 39 Закону України №2344-ІІІ визначено, що автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.

Документи для регулярних пасажирських перевезень:

для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;

для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України.

Таким чином, законодавцем при визначенні документів для здійснення перевезень не встановлено їх вичерпний перелік, проте зазначено на необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.

Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів визначено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України № 385 від 24.06.2010 (далі - Інструкція № 385).

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 385, контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.

Згідно з положеннями пункту 3.3 Інструкції № 385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:

- забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;

- своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання;

- використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;

- має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;

- у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);

- у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Пунктом 3.5. Інструкції № 385 встановлено, що перевізники забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий).

Відповідно до пунктів 6.1., 6.3. Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України № 340 від 07.06.2010 (далі - Положення № 340), автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Водій, що керує транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3).

Отже, положеннями статті 48 Закону України Про автомобільний транспорт передбачено необхідність наявності як у перевізника так і у водія інших документів, передбачених законодавством, наявність тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особистої картки водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом, або індивідуальної контрольної книжки водія - в разі не обладнання транспортного засобу тахографом, передбачено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженою Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України № 385 від 24.06.2010, та Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України № 340 від 07.06.2010.

Відповідно до абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України від 05.04.2001 року №2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Аналіз наведених норм показав, що державний контроль за додержанням автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт направлений, у тому числі, на дотримання цими суб`єктами вимог законодавства про автомобільний транспорт.

В обов`язок автомобільного перевізника та водія покладено мати та пред`являти посадовим особам, уповноваженим здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються автомобільні перевезення.

Стосовно тверджень позивача, що останній не являється перевізником в розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт", суд зазначає, що при здійсненні визначених законодавцем відповідних вантажних перевезень транспортний засіб повинен бути обладнаний діючим та повіреним тахографом за для контролю швидкості здійснення перевезення, режиму праці та відпочинку водіїв.

Аналізуючи наведені вище правові норми, суд вважає, що приписи стосовно тахографу визначені законодавцем, перш за все, за для уникнення аварійних ситуацій на дорозі та забезпечення належних трудових прав водіїв, зокрема, права на відпочинок. Тобто, приписи щодо належної роботи тахографа є не забаганкою законодавця, вони виконують функцію створення безпечних умов на дорозі.

У свою чергу, пунктом 1.3. Інструкції № 385, на який звертав увагу позивач, визначено, що ця інструкція поширюється на суб`єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі). Однак, вказаною нормою не визначено поняття власні потреби перевізника.

Обов`язок для перевізника встановлювати на відповідному вантажному транспорті тахограф визначений Положенням № 340.

При цьому, пунктом 1.4 Положення № 340 регламентовано, що це положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв.

Отже, з наведених вище правових норм вбачається, що, зокрема, вантажні перевезення за для власних потреб це здійснення такого перевезення фізичною особою за власний рахунок та без використання праці найманих робітників.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2020 року по справі №826/2239/16 дійшов висновку, що за відсутності документів, зокрема, посвідчення водія, товарно-транспортної накладної та адаптації пристрою тахографа, без оформлення індивідуально-контрольної книги водія, на підставі яких виконуються вантажні перевезення до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи. Непред`явлення вказаних документів під час проведення перевірки свідчить про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком для застосування санкцій, визначених статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Таким чином, оскільки документів, передбачених статтею 48 Закону № 2344-III, водій посадовим особам Укртрансбезпеки під час проведення перевірки не надав, а також не надано таких при розгляді справи, суд дійшов висновку про те, що позивачем порушено вимоги автомобільного законодавства та при цьому не наведено обґрунтованих підстав для скасування оскаржуваної постанови.

При цьому, суд критично оцінює доводи позивача про те, що він не є перевізником, а відтак не є суб`єктом відповідальності з огляду на положення ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт». Так, відповідно до вказаної норми у товарно-транспортній накладній обов`язково зазначається автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім`я, по батькові водія та номер його посвідчення.

Наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 №363 затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні. (надалі Правила 363)

Правила №363 визначають, що товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Відповідно до п. 11.1 Правил № 363, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Сторони можуть внести до товарно-транспортної накладної будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають необхідною.

Матеріали справи свідчать, що у товарно-транспортній накладній №75 від 23.11.2023 автомобільним перевізником зазначено ФГ «Ситинський О.В.».

У постанові від 22.02.2023 у справі №240/22448/20 Верховний Суд зазначив, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена абз. 16 ч. 1 ст. 60 Закону №2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж.

Суд зазначає, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону №2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу, відтак саме позивач несе відповідальність за порушення вимог Закону №2344-III.

Суд зазначає, що в Акті в повній мірі зазначено, які документи були відсутні під час проведення перевірки та яка відповідальність за це передбачена законодавством України про автомобільний транспорт.

Суд підкреслює, що оскаржена постанова оформлена у відповідності до вимог до додатку 5.

Таким чином, встановивши порушення позивачем законодавства про автомобільний транспорт (допущення перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст.ст. 39, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт»), відповідач законно притягнув позивача до відповідальності, що передбачено абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», прийнявши оскаржену постанову.

Отже, оскаржувана постанова Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті № ПШ 058647 від 18 грудня 2023 року про застосування адміністративно-господарського штрафу до ФГ «Ситинський О.В.» (ЄДРПОУ 3074129392) у розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок. є правомірною, а тому підстави для визнання її протиправною та скасування відсутні.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи із меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, у задоволенні яких слід відмовити повністю.

Відповідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при відмові в позові судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 6, 14, 139, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Ас-Транс Юг» (вул. Бугаївська, 35, оф.404, м.Одеса, 65005, код ЄДРПОУ 40673473) до Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України (проспект Перемоги, 14, м.Київ, 01135) про визнання протиправної бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити в повному обсязі.

Враховуючи періодичну відсутність електроенергії у приміщенні Одеського окружного адміністративного суду, тривалість повітряних тривог, знаходження судді у відпустці, повний текст рішення складено та підписано суддею 05.09.2024 року.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.К. Василяка

.