Ухвала

від 05.09.2024 по справі 420/24034/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/24034/24

У Х В А Л А

05 вересня 2024 рокум. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Скупінська О.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_3 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) до Військової частиниа НОМЕР_5 ( НОМЕР_6 загін морської охорони) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В :

До Одеського окружного адміністративного суду 31.07.2024 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_3 ), третя особа, яка не заявляє позовних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Військова частина НОМЕР_5 , в якій позивач просить суд:

1. Визнати протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_3 ) Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та виплати ОСОБА_1 при звільненні грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.05.2023, а також виплачених в зазначений період сум грошової допомоги для оздоровлення, премії, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти;

2. Зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_3 ) Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 року по 20.05.2023, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, a саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.

05.08.2024 ухвалою судді позовна заява залишена без руху та надано строк на усунення недоліків шляхом надання до суду належним чином оформленої позовної заяви із зазначенням змісту позовних вимог до належних відповідачів по справі.

12.08.2024 до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 на виконання ухвали від 05.08.2024 про усунення недоліків, із уточненими позовними вимогами, а саме:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_5 ( НОМЕР_6 загін морської охорони) Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 29.01.2020-23.12.2021 грошового забезпечення, a також виплачених в зазначений період сум грошової допомоги для оздоровлення, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, на відповідні тарифні коефіцієнти;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_5 ( НОМЕР_6 загін морської охорони) Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплату за період з 29.01.2020 - 23.12.2021 грошового забезпечення ОСОБА_1 , а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, a саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_3 ) Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та виплати за період з 23.12.2021 по 20.05.2023 ОСОБА_1 грошового забезпечення, а також виплачених в зазначений період сум грошової допомоги для оздоровлення, премії, одноразової допомоги при звільненні, компенсації за невикористанні дні щорічної основної відпустки, додаткової відпустки як учаснику бойових дій, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, a саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти;

- зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_3 ) Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплату за період з 23.12.2021 року по 20.05.2023 ОСОБА_1 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, премії, одноразової допомоги при звільненні, компенсації за невикористанні дні щорічної основної відпустки, додаткової відпустки як учаснику бойових дій, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, a саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.

19.08.2024 відповідно до ухвали судді Одеського окружного адміністративного суду, ОСОБА_2 , передано матеріалі адміністративної справи до Відділу надання судово-адміністративних послуг та аналітичної роботи для передачі раніше визначеному складу суду.

Одночасно із позовною заявою позивачем була надана заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду в якій просить визнати поважними причинами пропуску строку звернення з позовом обґрунтовуючи тим, що ще під час служби в ІНФОРМАЦІЯ_1 захворів ГРІ COVID-19, перебував на стаціонарному лікуванні з 08.09.2020 по 22.09.2020, з 11.11.2020 по 25.11.2020 у військово-клінічному центрі м. Одеса. Після перенесеної хвороби погіршився стан здоров`я. Фактично з 24.02.2022 у складі ВЧ НОМЕР_3 брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації. У липні 2022 у позивача діагностували злоякісне новоутворення прямої кишки, у зв`язку з чим перебував на стаціонарному лікуванні. 17.05.2024 звернувся на адресу відповідача щодо проведення перерахунку, але здійснено його не було.

Надаючи правову оцінку викладеним в заяві обставинам, суддя виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ) військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язана із захистом Вітчизни. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.

У відповідності до ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону № 1282-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі Порядок №260). Цей Порядок визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.

Згідно з п.2 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення включає:

1. щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років);

2. щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія);

3. одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-IX, який набув чинності 19.07.2022, внесено зміни до ст.233 КЗпП України, а отже змінено нормативне регулювання правовідносин, які виникли з питань щодо стягнення заробітної плати.

Відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України, в редакції від 19.07.2022, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Проте, процесуальним законом передбачені певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.

Відповідно до статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Згідно з частинами першою-другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини шостої статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Суддею враховано, що позивач фактично дізнався про порушене свої право в травні 2024 року, при отриманні інформації та листів від відповідача.

Вказані обставини можуть свідчити про пропуск строку звернення позивача до суду за захистом його прав з поважних причин та є підставою для поновлення судом строків, встановлених частиною другою статті 122 КАС України.

Аналогічний підхід було застосовано Верховним Судом під час вирішення питання про поновлення процесуальних строків в ухвалах від 22 вересня 2022 року у справі №500/1912/22, 2 червня 2022 року у справі № 757/30991/18-а, від 14 липня 2022 року у справі № 380/10696/21, від 27 липня 2022 року у справі № 380/13558/21, від 27 липня 2022 року у справі № 380/12913/21, від 4 серпня 2022 року у справі № 420/2429/20, від 12 серпня 2022 року у справі № 400/3957/21 та від 21 вересня 2022 у справі № 360/4969/21.

Суддя зазначає, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначений підхід неодноразово був застосований Верховним Судом, зокрема у постановах від 21 травня 2021 року у справі № 1.380.2019.006107, від 22 липня 2021 року у справі № 340/141/21, від 16 вересня 2021 року у справі № 240/10995/20 та від 12 вересня 2022 року у справі №120/16601/21-а.

Конституційний Суд України у Рішенні № 9-зп від 25 грудня 1997 року зазначив, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене. Таким чином, положення частини першої статті 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 6-зп від 25 листопада 1997 року Головним обов`язком держави, згідно зі статтею 3 Конституції України, є утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (стаття 8 Конституції України).

У рішенні Конституційного Суду України № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року зазначено, що рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Крім того, відповідно до абзацу другого підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року № 4-р/2019, утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, частини першої статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні ефективного механізму такого захисту.

У свою чергу, в абзаці п`ятому підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 зазначено, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей у їхніх правах і свободах означає потребу забезпечення їм рівних юридичних можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод; у правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 2-р(II)/2022 від 6 квітня 2022 року гарантована Конституцією України рівність усіх людей у їхніх правах і свободах означає конечність забезпечення їм рівних юридичних можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У державі, керованій правовладдям, звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а додержання загальних принципів рівності громадян перед законом та заборони дискримінації, що їх визначено приписами частин першої, другої статті 24 Конституції України, є неодмінним складником реалізації права на судовий захист.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Так, у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom, заява №4451/70, пункти 28-36) Європейським судом з прав людини було визначено, що право на доступ до суду є одним з аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. У цій справі Суд визнав право на доступ до суду як невід`ємний аспект гарантій, закріплених у статті 6, пославшись на принципи верховенства права та недопущення свавілля, покладені в основу більшості положень Конвенції. Разом з тим, право на доступ до суду повинно бути «практичним та ефективним», а не «теоретичним чи ілюзорним» (рішення у справі «Беллє проти Франції» (Bellet v. France), заява № 13343/87, пункт 36). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд (рішення у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany ), [ВП] заява № 42527/98, пункт 45 та рішення у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії», (Lupeni Greek Catholic Parish and others v. Romania), [ВП] заява № 76943/11, пункти 84, 86).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 рішення у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom, заява № 8225/78), пункт 96 рішення у справі «Кромбах проти Франції» (Krombach v. France, заява № 29731 /96).

У справі «Bellet v. France» (заява №23805/94, пункт 36) Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Також, у рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and оthers v. Spain, заяви №№38366/97, 38688/97, 40777/98, 40843/98, 41015/98, 41400/98, 41446/98, 41484/98, 41487/98 and 41509/98, пункт 51) та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada. Cavanilles v. Spain, заява № 28090/95, пункт 45) Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, у пункті 52 рішення у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. the Italy № 36813/97, пункти 190 та 191).

Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі Valkova v. Bulgaria (заява № 48149/09; пункт 19) Суду доводиться з`ясовувати, чи було процедурне обмеження щодо доступу до суду, застосоване судом у національному остаточному рішенні, чітким, доступним та передбачуваним у значенні практики Суду, чи переслідувало воно законну мету та чи було пропорційним з цією метою (див. рішення у справі «Lupas and others v. Romania», Заяви № 1434/02, 35370/02 та 1385/03, пункт 67).

ЄСПЛ також у справі «Корня проти Республіки Молдова» (Cornea v. the Republic of Moldova, заява № 22735/07, п.п. 21-26; констатовано порушення пункту 1 статті 6 Конвенції) зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним й може підлягати в деяких випадках обмеженням. Суд повинен переконатись у тому, що застосовані заходи не обмежують та не знижують можливості доступу до суду таким чином, що порушується сам зміст цього права. Більше того, обмеження буде неспівмірним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету та якщо не існує розумної співмірності між застосованими заходами і переслідуваною метою (рішення у справі «Уейт і Кеннеді проти Німеччини», заява № 26083/94, пункт 59). Право на доступ до суду буде порушеним, коли регулювання не переслідує більше мету правової безпеки і належного управління правосуддям, а являє собою бар`єр, який перешкоджає особі добитися розгляду по суті своєї справи компетентним судом (рішення у справі «Цалкізіс проти Греції» (Tsalkitzis v. Greece, заява № 11801/04, пункт 44).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 29.09.2022 по справі №500/1912/22: протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, суддя визнає причини пропуску строку звернення до суду поважними та вважає за можливе поновити пропущений строк.

Ознайомившись з отриманими матеріалами вважаю, що позовна заява в редакції від 12.08.2024, відповідає вимогам ст.ст.160, 161 КАС України.

Зазначений спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства та підсудний Одеському окружному адміністративному суду.

Підстави для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви відповідно до ст. 169 КАС України, а також підстави для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлені ст. 170 КАС України, - відсутні.

Частиною 1 статті 12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Згідно ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Відповідно до п.10 ч.6 ст.12 КАС України, справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до ч.7 ст.262 КАС України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Отже, дана справа підлягає розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Керуючись ст.ст. 12, 122, 160, 161, 171, 248, 257, 262 КАС України, суддя

У Х В А Л И В:

Заяву позивача про поновлення строку на звернення до суду задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк на звернення до суду з даним позовом.

Прийняти до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 .

Відкрити провадження у адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_5 ( НОМЕР_6 загін морської охорони) Державної прикордонної служби України, НОМЕР_2 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_3 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії.

Розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Справа буде розглянута судом на підставі ст.262 КАС України у межах строків, визначених ст.258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.

Встановити відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі. Відзив подається до суду разом із документами, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

Встановити позивачу п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, копія якої одночасно з поданням до суду повинна бути надіслана іншим учасникам справи.

Встановити відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення, копія якого одночасно з поданням до суду повинна бути надіслана іншим учасникам справи.

З урахуванням викладеного, у разі своєчасного виконання сторонами своїх прав та обов`язків щодо подання та направлення до суду у встановлених КАС України випадках заяв по суті справи (відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення) з доказами по справі не шляхом здачі вказаних заяв до канцелярії суду, а шляхом відправки його до суду у встановлений строк засобами поштового зв`язку, необхідно про надіслання відповідних заяв засобами поштового зв`язку повідомити суд на його електрону адресу, телефон, факс.

Веб-адреса сторінки Одеського окружного адміністративного суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://adm.od.court.gov.ua/sud1570/.

Копію ухвали направити сторонам у справі, разом з інформацією про їхні процесуальні права та обов`язки.

Справа розглядатиметься суддею одноособово.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

СуддяОлена СКУПІНСЬКА