Постанова

від 05.09.2024 по справі 460/3003/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/3003/24 пров. № А/857/11700/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

судді-доповідачаІщук Л. П.,

суддівОбрізка І.М., Шинкар Т.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року про повернення позовної заяви (головуючий суддя Дудар О.М., м. Рівне) у справі №460/3003/24 за позовом ОСОБА_1 до 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

20 березня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області, в якому просив визнати протиправними дії 5 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області щодо неправильного нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2014 до 12.12.2023, з встановленням базового місяця - січень 2008 та березень 2018 років; зобов`язати 5 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області донарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2014 до 12.12.2023, з встановленням базового місяця - січень 2008 та березень 2018 років.

Ухвалою судді Рівненського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року позовну заяву залишено без руху з підстав, встановлених частиною 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у зв`язку з її невідповідністю вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України для подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду разом з доказами поважності причин його пропуску.

01.03.2024 позивач на виконання вимог ухвали від 25 березня 2024 року направив на адресу суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, яка мотивована тим, що за приписами ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати без обмеження будь - яким строком.

На підставі пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України Рівненський окружний адміністративний суд 08 квітня 2024 року повернув позивачеві позовну заяву у зв`язку з неусуненням недоліків у встановлений судом строк, а саме, пропуском строку звернення до суду через неповажність зазначених позивачем підстав для його поновлення.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що зміни у статті 233 КЗпП України, внесені згідно Закону №2352-IX, які набрали чинності з 19.07.2022, поширюють свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема, з 19.07.2022, а тому у період до 19.07.2022 право на перерахунок індексації грошового забезпечення позивача підлягає поновленню. Щодо вимог стосовно перерахунку грошового забезпечення з 19.07.2022 зазначає, що лише з відповіді від 15.03.2024 позивачу стало відомо про порушення свого права.

Відповідач письмовий відзив на апеляційну скаргу не подав.

Апеляційний розгляд справи здійснено згідно ч.2 ст.312 КАС України в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Як вбачається із змісту оскаржуваної ухвали, свої висновки суд першої інстанції обґрунтовував тим, що отримання відповіді від відповідача від 15.03.2024 не є тим моментом, з якого необхідно відраховувати строк звернення до суду, оскільки триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що до спірних правовідносин повинен застосовуватись тримісячний строк звернення до суду, передбачений частиною 1 статті 233 КЗпП України.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, установлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів із дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Згідно із п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених ч. 2 ст.123 цього Кодексу.

Частиною другою статті 123 КАС України передбачено, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Аналіз наведених норм вказує на чітку послідовність дій суду під час з`ясування поважності причин пропуску строку звернення до суду до відкриття провадження у справі. При цьому, принциповим моментом в такому порядку є забезпечення можливості позивачу належним чином обґрунтувати причини пропуску строку, передбаченого ст.122 КАС України. Для цього законодавцем передбачено обов`язкове винесення судом ухвали про залишення позову без руху і надання можливості вказати відповідні підстави для поновлення строку.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції надав можливість позивачеві навести причини пропуску строку, про що винесена ухвала про залишення позовної заяви без руху.

Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Колегія суддів зазначає, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28.03.2018 у справі № 809/1087/17 та від 22.11.2018 у справі №815/91/18.

Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати можливість звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі, і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Такі висновки сформульовані Верховним Судом у справі №240/12017/19.

Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. При цьому поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).

Згідно з частиною 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Однак, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.

Так, у вказаному рішенні прийшов до висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України Про оплату праці необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття заробітна плата і оплата праці, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям грошова винагорода, одноразова грошова допомога при звільненні та оплата праці і заробітна плата, які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язана із захистом Вітчизни. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20 грудня 1991 року № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Отож, до усіх виплат, право на отримання яких має працівник відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (посадовий оклад, оклад за військовим званням, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати), також належить і виплата надбавки та премії, які, відповідно, є складовою заробітної плати.

Конституційний Суд України при тлумаченні норми ст. 233 КЗпП України виходить з того, що право на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку. Таким чином, у цій статті КЗпП України встановлена додаткова гарантія для осіб, що звертаються до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.

Отже, строки звернення до суду із позовом про нарахування та виплату грошового забезпечення та його складових частин до 19 липня 2022 року не застосовувалися.

Апеляційний суд звертає увагу, що предметом даного спору є визнання протиправними дії відповідача щодо неправильного нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2014 до 12.12.2023.

Підставою даного спору є неправильний, на думку позивача, обрахунок та неповна виплата індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2014 до 12.12.2023.

До суду з позовною заявою позивач звернувся 20.03.2024.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів висновує, що вимоги позивача про виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 19.07.2022 підлягають поновленню, відтак суд першої інстанції неправомірно повернув позовну заяву в тій частині.

Щодо позовних вимог за період з 19.07.2022 по 12.12.2023, то колегія суддів зазначає, що Законом України № 2352-IX від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон № 2352-IX) внесені зміни до норм КЗпП України.

Зокрема, частини 1 і 2 ст. 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч. 1).

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч. 2).

Закон № 2352-IX набрав чинності 19 липня 2022 року.

Апелянт зазначає, що про порушення своїх прав він дізнався із відповіді від 15.03.2024, в якій відповідач відмовив позивачу нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення з 01.01.2014 по 12.12.2023 із встановленням базового місяця - січень 2008 та березень 2018 років.

Колегія суддів приймає доводи апелянта, що позивачем не було одержано письмового повідомлення про те, які базові місяці були застосовані при розрахунку індексації грошового забезпечення заявника, а отже позивач не мав підстав для сумнівів у добросовісності відповідача при здійсненні розрахунку.

Зважаючи на викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до переконання, що висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Враховуючи наведене, ухвала суду першої інстанції про повернення адміністративного позову прийнята з порушенням вимог КАС України, а тому підлягає скасуванню.

Апеляційний суд також наголошує на дотриманні судом ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположним свобод, яка захищає право особи на справедливий суд.

Так, розуміючи важливість дотримання оптимального балансу між забезпеченням реалізації права особи на доступ до правосуддя та принципом правової визначеності, Європейський Суд з прав людини (далі ЄСПЛ) сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції», «Ільхан проти Туреччини», «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» тощо).

Одним із визначальних критеріїв для прийняття судом рішення про поновлення чи непоновлення строку є досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, з обов`язковим врахуванням того, що одним з основних елементів принципу верховенства права є принцип правової визначеності. При цьому дотримання строків однаковою мірою стосується всіх учасників судового спору, які мають абсолютне право на справедливий розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

Згідно ч.3 ст.312 КАС України у випадку скасування судом апеляційної інстанції ухвали про повернення позовної заяви, справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

З огляду на викладене, слід передати справу за позовом ОСОБА_1 до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

Керуючись ст. ст. 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року про повернення позовної заяви у справі №460/3003/24 скасувати та передати справу (заяву) на розгляд суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. І. Шинкар