Постанова

від 27.08.2024 по справі 464/5988/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 464/5988/23 Головуючий у 1 інстанції: Горбань О.Ю.

Провадження № 22-ц/811/19/24 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Шандри М.М.

суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.

секретаря: Чижа Л.В.

за участю: представника ОСОБА_1

ОСОБА_2 , представника ПрАТ «Концерн Хлібпром» -

Пашука А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Концерн Хлібпром» про визнання недійсною третейської угоди у вигляді третейського застереження,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Концерн Хлібпром» про визнання недійсною третейської угоди у вигляді третейського застереження.

Просив суд визнати недійсною третейську угоду у вигляді третейського застереження передбаченими пунктами 6.1, 6.2, 6.3, 6.4 договору безпроцентної позики від 02.03.2023.

Позов обгрунтований тим, що позивачем не підписувався регламент третейського суду і з ним він не ознайомлювався, коштів відповідно до договору позики не отримував. Вказує, що договір підписаний позивачем 02.03.2023, а вже наступного дня позивач звільнений 03.03.2023, що вказує на те, що вказаний договір не спрямований на вільне волевиявлення сторін. Вважає, що договір безпроцентної позики є неукладеним, а відтак і третейська угода у вигляді третейського застереження є також неукладеною.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 22 листопада 2023 року позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Концерн Хлібпром" про визнання недійсною третейської угоди у вигляді третейського застереження залишено без задоволення.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі посилаються на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що статтею 1046Цивільного кодексуУкраїни передбачено,що договірпозики єукладеним змоменту переданнягрошей абоінших речей,визначених родовими ознаками.Отже,покликання судупершої інстанціїна туобставину,що пункт7.7.договору безпроцентноїпозики від02.03.2023підтверджує передачугрошей суперечитьвимогам визначенимстаттею 1046ЦК України. Окрім того,згідно зправовою позицієюВерховного СудуУкраїни,викладеною упостанові від15грудня 2015року усправі №21-4266а-15,договір неє первиннимобліковим документомдля цілейбухгалтерського обліку,а свідчитьлише пронамір виконаннядій (операцій)в майбутньому,а непро їхфактичне виконання,в тойчас,як первиннідокументи складаютьсялише зафактом наданняпослуг. Отже,укладення договорубезпроцентної позики02.03.2023між фізичноюта юридичноюособою,яким євідповідач -приватне акціонернетовариство «КонцернХлібпром»,не засвідчуєфакт передачігрошей.Зазначене невраховано судомпершої інстанціїпри винесеніоскаржуваного рішення. Вважає, що видатковий касовий ордер від 02.03.2023 не підтверджує факт передачі грошових коштів, оскільки від не відповідає вимогам законодавства, зокрема ст. 1087 ЦК України та вимогам визначеними постановою Правління Національного банку України №148 від 29.12.2017. Наголошує, що відсутність узгодженого сторонами додатку - Регламенту третейського суду, а вказівка на такий додаток прямо передбачена законом, засвідчує про неукладеність договору, а отже про його недійсність.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

24.01.2024 представник ПрАТ «Концерн Хлібпром» - Пашук А.В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду без змін.

У судовому засіданні апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу задовольнити, покликаючись на доводи, викладені у скарзі. Представник ПрАТ«Концерн Хлібпром»-Пашук А.В.просив рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, з підстав, викладених у відзиві на скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Згідно із ч.1 ст.367ЦПКУкраїни суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із 1 ст.89ЦПКУкраїни суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст.263ЦПКУкраїни судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, наякі сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами,якібули досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно зі ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Приписами ст.217 Цивільного кодексу України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (окремих частин договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (окремих частин договорів) недійсними і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (окрема частина договору).

Згідно з ч. 1ст. 21 ЦПК Українисторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про третейські суди» до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 5 Закону України «Про третейські суди» встановлено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.

Частинами першою, четвертою, шостою, дев`ятою статті 12 Закону України «Про третейські суди» передбачено, що третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами або міститься у проспекті цінних паперів (рішенні про емісію цінних паперів), що передбачає призначення адміністратора за випуском облігацій, чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв`язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує. Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.

Якщо третейська угода укладена у вигляді третейського застереження, то вона вважається невід`ємною частиною угоди (ч.1 ст. 13 Закону України «Про третейські суди»).

Третейське застереження є власним волевиявленням сторін договору і не може розцінюватися як встановлення обмеження їх прав. Наявність дійсного третейського застереження та обов`язковість звернення до третейського суду за наявності волі на розгляд справи третейським судом, не є обмеженням прав позивача, гарантованих ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 55 Конституції України. Проте, ухилення від виконання положень пункту договору про розгляд спору в третейському суді, має розглядатися як дії, що суперечать самій ідеї Закону України «Про третейські суди», яка полягає у гарантуванні у такому випадку учасникам господарських відносин права розраховувати на швидкий та ефективний спосіб вирішення господарського спору альтернативним шляхом (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 12.08.2019 у справі №876/7/19).

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів такого виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судом встановлено, що 02.03.2023 між ОСОБА_1 та ПАТ «Концерн Хлібпром»укладено договір безпроцентної позики. Відповідно до пунктів 2.1 договору позики позикодавець передав позичальнику безпроцентну грошову позику у сумі 416 000 грн до 31.03.2023.

За умовами пунктів 6.1, 6.2, 6.3, 6.4 вказаного договору сторони домовились, що всі спори і розбіжності, що можуть виникнути між сторонами із умов цього договору, або в зв`язку з ним (при його укладенні, виконанні, зміні, розірванні, припиненні, визнанні неукладеними, визнанні недійсними і т.ін.) підлягають вирішенню Постійно діючим третейським судом при Асоціації «Всеукраїнська інвестиційна асоціація», якщо попередньо не досягнуто згоди шляхом переговорів. Сторони прийшли до взаємної згоди про те, що третейський розгляд здійснюється Третейським судом, в складі одного третейського судді, який призначається в порядку, передбаченому Регламентом Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Всеукраїнська інвестиційна асоціація». Сторони визнають обов`язковість рішення обраного Третейського суду відповідно до ст.50 Закону України «Про третейські суди». Протокол засідання Третейського суду не ведеться. Сторони зобов`язуються сумлінно виконувати обов`язки і вимоги Третейського суду з метою об`єктивного розгляду спору. Рішення Третейського суду для сторін є остаточним і підлягає виконанню. Договір підписаний сторонами та скріплений печаткою відповідача без зауважень та виправлень (а.с.7).

Крім цього, відповідно до п.7.7 Договору, такий набирає чинності в день підписання сторонами.

Згідно з п.6.1. договору від 02.03.2023, сторони домовились, що спори і розбіжності між сторонами вирішуються третейським судом при Асоціації «Всеукраїнська інвестиційна асоціація».

Регламент Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Всеукраїнська інвестиційна асоціація» знаходиться у вільному доступі в мережі інтернет на сайті (http://arbitr.net.ua).

З матеріалів справи вбачається, що третейська угода викладена у договорі безпроцентної позики від 02.03.2023, підписаний позивачем (а.с.7).

Встановлено, що сторони добровільно уклали договір безпроцентної позики і погодились на усі його умови.

Колегія суддів звертає увагу на те, що такий спосіб вирішення можливих спорів був обраний сторонами третейської угоди свідомо і добровільно та відповідно до положень закону, при цьому, сторони договору підтвердили, що вони ознайомленні з регламентом Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Всеукраїнська інвестиційна асоціація» та добре розуміють положення цього регламенту.

За таких обставин, безпосередньо у третейській угоді сторони визначили та погодились на застосування вказаного регламенту, що свідчить про ознайомлення сторін з останнім та безпосередню обізнаність з його змістом.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 липня 2022 року у справі № 914/1928/21 зазначено, що: «Третейська угода була складовою частиною укладеного сторонами Договору, а, укладаючи та підписуючи цей договір з наведеною у ньому третейською угодою, в якій містилася вказівка на Регламент ПДТС, Господарство тим самим підтвердило свою обізнаність і згоду як із зазначеною угодою, так і з відповідним регламентом як невід`ємною її частиною, котрою він був у силу наведеної прямої вказівки закону. Протилежного позивачем у судах попередніх інстанцій не обґрунтовано і не доведено».

Викладене в договорі третейське застереження не суперечить Конституції України та іншим нормам законодавства та не свідчить про обмеження права сторони на судовий захист.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить, що звернення фізичних та/або юридичних осіб до третейського суду є правомірним, якщо відмова від послуг державного суду відбулася за вільним волевиявленням сторін спору (рішення у справі «Девір проти Бельгії» від 27.02.1980).

Таким чином, позивач ані під час розгляду справи місцевим судом, ані під час апеляційного провадження у справі не довів тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, та які є необхідними для визнання третейського застереження недійсним.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків про недоведеність позивачем заявлених вимог та відсутність правових підстав для задоволення позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено: 06.09.2024

Головуючий

Судді