Постанова

від 06.09.2024 по справі 140/6069/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/6069/24 пров. № А/857/19570/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Качмара В.Я., Кузьмича С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 року про повернення позовної заяви в частині позовних вимог, головуючий суддя Дмитрук В.В., постановлена у м. Луцьк, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Луцький слідчий ізолятор» про визнання протиправним наказу, визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

В червні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державної установи «Луцький слідчий ізолятор», в якому просив: 1) визнати протиправним наказ №44/ ОС-23 від 16.08.2023 року «Про звільнення» в частині визначення підстави звільнення; 2) зобов`язати внести зміни в наказ №44/ОС-23 від 16.08.2023 року «Про звільнення» та вказати підставу звільнення пункт 2 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію»; 3) визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» №168 від 28.02.2022 року у розмірі 30 000 грн щомісячно, за період з 24.02.2022 року по 31.05.2022 року; 4) зобов`язати нарахувати та виплатити додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» №168 від 28.02.2022 у розмірі 30 000 грн щомісячно за період з 24.02.2022 року по 31.05.2022 року, з урахуванням раніше виплачених сум; 5) визнати протиправною бездіяльність щодо не застосування при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 16.08.2023 року включно січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця); 6) зобов`язати провести перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 16.08.2023 включно із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця); 7) визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно особистого користування; 8) зобов`язати провести виплату грошової компенсації за неотримане речове майно особистого користування.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 року позовну заяву залишено без руху та встановлено 10-денний строк на усунення недоліків з моменту отримання зазначеної ухвали, шляхом подання до суду: 1) відомостей щодо наявності електронного кабінету в учасників справи; 2) заяви, яка міститиме підстави для визнання поважними причин пропуску строку на звернення до суду, а також долучені докази на підтвердження таких обставин, зокрема: а) про поновлення місячного строку звернення до адміністративного суду щодо заявлених позовних вимог 1-2; б) про поновлення тримісячного строку звернення до адміністративного суду щодо заявлених позовних вимог за період з 19.07.2022 року по 16.08.2023 року (позовні вимоги 7-8, частково 5-6).

24.06.2024 року на адресу суду надійшла заява представника позивача про усунення недоліків, яка містила відомості щодо електронного кабінету учасників справи та підстави для поновлення строку на звернення до суду з позовними вимогами 1 та 2, а саме: - наказ державної установи «Луцький слідчий ізолятор» №44/ОС-23 від 16.08.2023 року до відома позивача доведений не був, його копію позивач не отримував; - питання правомірності наказу в частині підстав звільнення позивача було порушено адвокатом у запиті від 14.05.2024 року (копія надана до позову), зокрема адвокат просив повідомити, на якій підставі ОСОБА_1 було звільнено з Державної кримінально-виконавчої служби України, повідомити, чи було ДУ «Луцький слідчий ізолятор» при визначенні підстави звільнення ОСОБА_1 враховано, ту обставину, що Постановою ВЛК від 18.08.2023 року щодо ступеня придатності до служби в ДКВС України ОСОБА_1 визнано непридатним до служби в ДКВС України, діагноз і постанова ВЛК про причинили зв`язок захворювань, травм захворювання ТАК, пов`язане з проходженням служби в ДКВС України; - відповідь на запит датована 20.05.2024 року - лист №СІ/1940/8 від 20.05.2024 року, який жодних обґрунтувань, чому позивача звільнено не за станом здоров`я (через хворобу) за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції (п. 2 ч. 1 ст. 77 ЗУ «Про Національну поліцію») не містив; - позивач подав позов до суду 10.06.2024 року, тобто не пропустивши строк у один місяць після отримання листа №СІ/1940/8 від 20.05.2024 року, яким позивачу де-факто було відмовлено у відновленні його порушеного права.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи «Луцький слідчий ізолятор» про визнання протиправним наказу, визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, - повернуто позивачу в частині наступних позовних вимог: - визнати протиправним наказ №44/ ОС-23 від 16.08.2023 року «Про звільнення» в частині визначення підстави звільнення (позовна вимога 1); - зобов`язати внести зміни в наказ №44/ОС-23 від 16.08.2023 року «Про звільнення» та вказати підставу звільнення пункт 2 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (позовна вимога 2); - визнати протиправною бездіяльність щодо не застосування при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення за період з 19.07.2022 року по 16.08.2023 року включно січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) (позовна вимога 5 в частині); - зобов`язати провести перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) індексації грошового забезпечення за період з 19.07.2022 року по 16.08.2023 року включно із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) (позовна вимога 6 в частині); - визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно особистого користування (позовна вимога 7); - зобов`язати провести виплату грошової компенсації за неотримане речове майно особистого користування (позовна вимога 8).

Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржена ухвала винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповністю досліджені обставини справи, просить зазначену ухвалу скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тими ж доводами, що зазначались ним у клопотанні про поновлення строку, а висновки суду щодо його безпідставності є помилковими.

На підставі ч. 2 статті 312 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Приймаючи оскаржену ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивача не змінюють моменту, з якого він повинен був дізнатися про порушення прав, свобод та інтересів. Вказана дата свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду. Матеріали справи не містять жодних доказів вжиття позивачем дев`яти місяців активних заходів з метою з`ясування та перевірки обсягу його порушених прав, як і доказів вчинення дій з метою своєчасного оскарження наказу відповідача та що ці дії були пов`язані із готуванням до звернення до суду із підтвердженням відповідними доказами.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, законодавством регламентовано шестимісячний строк звернення особи до суду за захистом її прав, свобод та законних інтересів, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на суд.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відтак, на переконання колегії суддів, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Також колегія суддів наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 року №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись». Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Так, надаючи оцінку доводам щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд апеляційної інстанції виходить з того, що даний спір щодо пов`язаний з недотриманням відповідачем законодавства про працю.

Законом України від 01.07.2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Після 19 липня 2022 року строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями, а про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник одним місяцем, з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, слід дійти висновку про поширення дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 року №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22.

Як слідує з матеріалів справи, зі змістом оскарженого наказу від 16.08.2023 року позивач був ознайомлений та особисто отримав копію такого наказу 29.08.2023 року рекомендованим листом, про що він зазначав у рапорті від 30.08.2023 року.

Відтак безпідставними є покликання апелянта про те, що лист №СІ/1940/8 від 20.05.2024 року не розпочинає перебіг місячного строку звернення до суду з позовними вимогами 1 та 2.

При цьому, із змісту оскарженого наказу від 16.08.2023 року позивачу було відомо про підстави його звільнення.

Також суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи скаржника про те, що позивач тривалий час перебував за кордоном, оскільки із відповіді ЦОСІ ДМС України видно, що таке перебування не було постійним, однак перебуваючи на території України позивачем не вчинялось жодних дій, спрямованих на захист порушених прав.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що як досудове врегулювання спору так і подання самого адміністративного позову вчинялось представником позивача, а не самим позивачем, тому перебування позивача за кордоном не впливає на поважність пропуску строку звернення до суду із даним позовом.

При цьому, до суду за захистом своїх прав позивач звернувся через свого представника лише 10 червня 2024 року, тобто з пропуском строку, передбаченого чинним законодавством України.

За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.

Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики і таке інше. Не реалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача.

Позивачем не надано жодних належних доказів наявності об`єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Крім того, аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський Суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Враховуючи те, що поважних та об`єктивних причин пропуску строку звернення до суду з позовом позивачем не зазначено та в ході судового розгляду справи таких не встановлено, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду попередньої інстанції про необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 123 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення з додержанням норм права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 року про повернення позовної заяви в частині позовних вимог у справі №140/6069/24 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.

Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді В. Я. Качмар С. М. Кузьмич