Рішення

від 09.09.2024 по справі 904/2643/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.09.2024м. ДніпроСправа № 904/2643/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ, в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Дніпро

до Приватного акціонерного товариства "ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про стягнення штрафних санкцій в розмірі 282 289,01 грн.

Без виклику (повідомлення) учасників справи

РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Акціонерне товариство "Українська залізниця", в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" штрафні санкції в розмірі 282 289,01 грн., які складаються з:

43 048,37 грн. - 3% річних,

239 240,64 грн. - інфляційних втрат.

Ухвалою від 24.06.2024 позовну заяву залишено без руху.

26.06.2024 через "Електронний суд" від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою від 27.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

01.07.2024 від відповідача через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву.

05.07.2024 від позивача через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив.

09.07.2024 від відповідача через систему «Електронний суд» надійшли заперечення на відповідь на відзив та заява про застосування строків позовної давності.

Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.

Суд бере до уваги, що за змістом ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, розумні строки розгляду справи судом.

Наведені конституційні засади означають серед іншого неприпустимість таких дій суду щодо строку розгляду справи, що не мають об`єктивного та розумного обґрунтування.

Згідно ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави; суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі; розумність строків розгляду справи судом є одним з основних засад (принципів) господарського судочинства.

Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

При цьому, розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Розумним, зокрема вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).

Слід також відзначити, що з практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.

Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті статті 6 Конвенції, у зв`язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, у зв`язку з поведінкою заявників.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Враховуючи викладене, зважаючи на перебування судді Назаренко Н.Г. з 26.08.2024 по 06.09.2024 у відпустці, 09.09.2024 здійснено розгляд справи по суті в межах розумного строку.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.

Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним виконанням відповідачем рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/2428/22 від 10.01.2023.

Позивач стверджує, що відповідно до висновків Верховного Суду (постанова від 20.02.2020 у справі № 910/313/19, постанова від 16.01.2020 у справі № 910/5827/19) витрати і збитки, не передбачені договором перевезення і Статутом залізниць України, підлягають відшкодуванню.

З приводу строків позовної давності позивач звертає увагу, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 по справі № 127/15672/16-ц та від 24.04.2024 по справі № 657/1024/16-ц (пункт 96) виснувано, що Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Отже, строк позовної давності у даному спорі становить не один рік, як помилково стверджує відповідач, а три роки.

Тобто, якщо період нарахування 3% річних та інфляційних втрат у даному спорі розпочинається з березня 2022 року, то трирічний строк позовної давності спливає у березні 2025 року.

У свою чергу позов AT Українська залізниця по цій справі був поданий 18.06.2024, тобто в межах трирічного строку.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.

Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог зазначаючи, що пунктом 2.14. роз`яснень Президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 N 04-5/601 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" передбачено, що за змістом ч. 2 ст. 924 ЦК України, ст. 314 ГК України, ст. 105 Статуту залізниць України сторони несуть обмежену матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених Статутом та окремими договорами.

Тому у вирішенні спору, пов`язаного з невиконанням або неналежним виконанням залізницею, вантажовідправником, вантажоодержувачем обов`язків, що виникли у зв`язку з перевезенням вантажів, слід враховувати, що вони несуть відповідальність лише в межах, передбачених Статутом, а у встановлених ним випадках - угодою сторін. Вимоги щодо відшкодування збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням договору перевезення у розмірі більшому, ніж це передбачено Статутом, задоволенню не підлягають.

Також на думку відповідача, встановлені граничні межі відповідальності перевізника за договором перевезення з залізниці, в якому не підлягають стягненню інфляційні втрати, річні відсотки та інші збитки, які також не нараховуються і на визнані залізницею в претензійному порядку суми до часу їх фактичного перерахування заявнику.

Приватне акціонерне товариство "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" просить застосувати строки позовної давності.

Стверджуючи, що з урахуванням умов пункту 7.3 Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних, за період з моменту їх нарахування (березень-червень 2022 року) по 18.06.2023 є такими, що пред`явлені зі спливом строку позовної давності.

Також, відповідач просить зменшити 3 % річних та інфляційні втрати.

ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, обставинами, які входять до предмету доказування у даній справі є правомірність нарахування штрафних санкцій.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Положеннями частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанова Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/3055/18).

Суд враховує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке є в силу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2023 у справі №904/2428/22, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 29.06.2023 Позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" 1 185 624,72 грн. - плати за користування вагонами, 17 784,37 грн. -судового збору.

Господарським судом Дніпропетровської області у справі №904/2428/22 25.07.2023 видано наказ про примусове виконання рішення суду.

В зв`язку із простроченням виконання грошового зобов`язання, яке встановлене рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2023 по справі № 904/2428/22, Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Відповідача 3% річних у розмірі 43 048,37 грн. та інфляційних втрат у розмірі 239 240,64 грн. за загальний період прострочення виконання зобов`язання з 25.03.2022 по 11.07.2023.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Відносини, що виникли між сторонами у справі є господарськими, тому, згідно зі ст.4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 ГК України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 307 ГК України, положення якої кореспондуються із положеннями статті 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з ч. 5 ст. 307 ГК України, яка кореспондуються з положеннями ч. 2 ст. 908 та ст. 920 ЦК України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов`язання.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Відповідач позов заперечує з викладених у відзиві підстав.

За приписами ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 ГПК України, за якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.

Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Христов проти України", № 24465/04, від 19.02.2009, "Пономарьов проти України", № 3236/03, від 03.04.2008).

Згідно з пунктом 4 Правил користування вагонами і контейнерами відомості плати за користування вагонами, контейнерами складаються на вагони, контейнери, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів, контейнерів у пунктах навантаження та вивантаження та на під`їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами, контейнерами.

У разі непогодження даних, зазначених у відомості, представник вантажовласника зобов`язаний підписати відомість із зауваженнями.

Відповідно до пункту 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів облік витрачених коштів здійснюється на підставі перевізних документів, накопичувальних карток (додаток 3), відомостей плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, які можуть бути оформлені в електронному вигляді (з накладенням електронного цифрового підпису).

Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику.

Беручи до уваги факти, встановлені у справі № 904/2428/22/22, рішення, яке набрало законної сили, відповідач підписав відомості плати за користування вагонами ф. ГУ-46 №№ 23039064, 23039073, 24039077, 28039088, 02049100, 07049110, 12049120, 17049131, 22049143, 27049159, 02059171, 07059184, 12059200, 17059222, 23059235, 27059246, 01069254, 07069265, 11069275, 23039063, 23039072, 24039076, 28039087, 02049099, 07049109, 12049119, 17049130, 22049142, 27049157, 02059170, 07059183, 12059199, 17059221, 23059236, 27059245, 01069255, 07069263, 11069274, 23039065, 23039074, 24039075, 28039086, 02049098, 07049108, 12049118, 17049129, 22049141, 27049158, 02059169, 07059182, 12059198, 17059220, 23059237, 27059244, 01069256, 07069264, 11069273 з запереченнями.

Вказане унеможливило списання залізницею плати за користування вагонами за відомостям плати за користування вагонами. При цьому, з огляду на умови пункту 2.1.7 Договору обов`язок підписати означені накопичувальні картки та відомості плати у Відповідача виник після двох робочих днів від дня надання послуг, що підтверджується одним із документів передбачених п. 1.4 Договору.

З огляду на законодавчо встановлений порядок оплати спірних у даній справі послуг (автоматичне списання з рахунку відповідача), оплата за надані залізницею послуги здійснюється негайно в день підписання (оформлення) накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами, відомості плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу. При цьому, відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню з дня, наступного за днем оформлення накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами, відомості плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу.

Отже, виходячи з положень чинного законодавства, Договору та інших доказів, у відповідача виник обов`язок внести плату за користування вагонами і збору за зберігання вантажу з моменту надання таких послуг та фіксації їх надання у відповідних документах (відомостях плати, накопичувальних картках) , рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій лише підтверджено, що обов`язок сплатити послуги виникає за результатами їх надання/споживання. Незгода Відповідача з обсягами таких послуг, їх вартістю не спростовує сам факт їх надання/споживання безпосередньо в спірний період.

Припис частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України застосовується судом за наявності порушення боржником грошового зобов`язання. В розумінні чинного законодавства, грошовим зобов`язанням вважається зобов`язання, змістом якого є сплата боржником грошей. Грошові зобов`язання можуть бути частиною інших оплатних зобов`язань (наприклад, обов`язок покупця сплатити гроші за придбаний товар, обов`язок наймача оплатити користування майном тощо), а можуть мати самостійний характер (відносини позики, кредиту, банківського вкладу тощо). Правила зазначеної статті розповсюджуються на будь-які грошові зобов`язання, а також незалежно від того, чи передбачена сплата грошей в готівковій чи в безготівковій формі.

Крім того, суд звертає увагу, що стаття 625 ЦКУ не застосувається лише у певних спорах, а саме:

- у трудових правовідносинах (роботодавець не є кредитором перед працівником, затримка виплат за роботу передбачена іншим законодавством) (пост. ВП ВС від 17.01.2019 року у справі № 296/1390/18);

- у правовідносинах де гроші є товаром (обмін валют, купівлі-продажу монет, повернення грошей на зберіганні, передачі грошей перевізником тощо)

- до зобов`язань, які підлягають виконанню у натуральній формі (пост. ОП КЦС ВС від 06.03.2019 року у справі № 757/44680/15).

Таким чином, заявлені позивачем вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, обґрунтовані нормою статті 625 Цивільного кодексу України, що підлягає застосуванню у разі порушення грошового зобов`язання, в частині стягнення вказаних нарахувань та підлягають задоволенню.

При цьому, вартість наданих позивачем послуг не є збитками чи штрафними санкціями, тому суд не приймає заперечення відповідача, викладені у відзиві на позов.

Стягнення позивачем індексу інфляції та річних з простроченої суми, є компенсацією від знецінення грошових коштів, несвоєчасно сплачених відповідачем за надані позивачем послуги.

Щодо нарахування 3% річних.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Заявлені позивачем до стягнення 43 048,37 грн 3% річних нараховані за загальний період з 25.03.2022 по 11.07.2023.

Відповідач надав контррозрахунок, згідно якого 3% річних повинні нараховуватись з 19.06.2023 по 30.06.2023, розмір 3% річних складає 1 169,38 грн.

Суд перевірив розрахунки позивача та відповідача та зазначає, що задоволенню підлягають 3% річних у розмірі, визначеному позивачем, а саме 43 048,37 грн.

Щодо інфляційних втрат суд зазначає таке.

Здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат, суд враховує таке.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати розмірі 239 240,64 грн. за загальний період прострочення виконання зобов`язання з 25.03.2022 по 11.07.2023..

Відповідач зазначив, що, враховуючи період прострочки 19.06.2023-30.06.2023 (прострочення менше півмісяця), правові підстави нарахування індексу інфляції на думку відповідача відсутні.

При перевірці наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат, судом помилок не виявлено, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в розмірі 239 240,64 грн.

Щодо строків позовної давності.

У рішеннях від 20.09.2011 (справа ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії), від 22.10.1996 (справа Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства) вказано, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Позовна давність, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (частина 1 статті 258 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 7.3 договору строк позовної давності за вимогами Перевізника до Замовників, що випливають з правовідносин Сторін за Договором становись один рік.

Суд зазначає, що вимоги про стягнення грошових коштів передбачених ст. 625 ЦК України не є додатковими вимогами, в розумінні ст. 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу строку позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення строку позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливо до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову (постанова ВП ВС від 08.11.2019 № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).

Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, нараховані позивачем до стягнення інфляційні втрати та 3% річних від простроченої суми заборгованості відповідають вимогам чинного законодавства та заявлені правомірно.

Щодо зменшення 3 % річних та інфляційних втрат

Вирішуючи спір про наявність підстав для звільнення від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, в період дії форс-мажорних обставин (військова агресія російської федерації проти України), слід враховувати таке.

За змістом положень статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 617 Цивільного кодексу України визначено підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, а саме: особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Водночас згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.

За змістом наведеної норми закону нараховані 3 % річних та інфляційні втрати на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки вони є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними коштами, що належать до сплати кредиторові.

З правового аналізу положень статей 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України випливає, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, передбаченої статтею 625 цього Кодексу.

При цьому статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок дії непереборної сили, тоді як норми статті 625 ЦК України, які визначають відповідальність за порушення саме грошового зобов`язання незалежно від наявності чи відсутності вини боржника, є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Враховуючи викладене, можна дійти висновку, що порушення відповідачем умов договору щодо поставки товару є підставою для нарахування визначених статтею 625 ЦК України платежів, а наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним коштами. Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 09.11.2016 у справі № 3-1195гс16 (№ 9/5014/969/2012(5/65/2011) (див. постанову ВСУ від 12.04.2017 у справі № 913/869/14).

Крім того, суд зазначає, що саме з вини відповідача позивач не зміг вчасно стягнути плату за користування вагонами.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача 43 048,37 грн. 3% річних, 239 240,64 грн. інфляційних втрат.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.

З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Акціонерного товариства "Українська залізниця", в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Приватного акціонерного товариства "ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" про стягнення штрафних санкцій в розмірі 282 289,01 грн. задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" (50079, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, ідентифікаційний код 00191023) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (49038, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, буд. 108, ідентифікаційний код 40081237) 3 % річних у розмірі 43 048,37 грн, інфляційні втрати в розмірі 239 240,64 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 4 234,34 грн., про що видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 09.09.2024.

Суддя Н.Г. Назаренко