Рішення

від 29.08.2024 по справі 904/1955/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.08.2024м. ДніпроСправа № 904/1955/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчук В.О. за участю секретаря судового засідання Анділахай В.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу:

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім ЗМЗ" (Закарпатська обл., Рахівський р-н, смт Ясіня)

до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (Дніпропетровська обл., м. Дніпро)

про стягнення штрафних санкцій

Представники:

від позивача: Гончарова Я.М.;

від відповідача: Кириченко Є.В.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім ЗМЗ" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" про стягнення штрафних санкцій (пені) в розмірі 7857,23грн. Судові витрати по сплаті судового збору та на професійну правничу допомогу просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про закупівлю №23300 від 07.09.2023 в частині своєчасної та повної оплати за поставлений товар. Позивач зазначає, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.2024 у справі №904/6392/23 з відповідача на користь позивача стягнуто основний борг у сумі 618679,00грн та пеню за період з 31.10.2023 по 01.12.2023 у розмірі 1979,77грн. У зв`язку з оплатою відповідачем заборгованості лише 09.04.2024, позивач заявляє до стягнення з відповідача пеню за період з 04.12.2023 по 08.04.2024 у розмірі 7857,23грн.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників за наявними в матеріалах справи документами. Зобов`язано відповідача протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати відзив на позовну заяву.

22.05.2024 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, а також у випадку, якщо суд дійде висновків про задоволення позовних вимог, просить зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 70%.

В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що стягнення пені за порушення зобов`язань за договором про закупівлю №23300 від 07.09.2023 вже було предметом розгляду у справі №904/6392/23. Також, розмір пені не відповідає критеріям розумності та справедливості у зв`язку з чим, підлягає зменшенню.

24.05.2024 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він просить задовольнити позовні вимоги.

В своїх поясненнях на заперечення відповідача зазначає, що період стягнення пені, не врахований в рішенні суду у справі №904/6392/23, у зв`язку з чим вважає, що розрахунок пені, зазначений у позовній заяві є вірним, а розмір, який підлягає стягненню відповідає чинному законодавству.

10.06.2024 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про долучення доказів, в якому він просить долучити до матеріалів справи договір №03-01/24 про надання правничої допомоги від 03.01.2024, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім ЗМЗ" та адвокатським об`єднанням "Діалог". Також позивач зазначає, що всі інші докази щодо понесення витрат на правничу допомогу позивачем будуть надані пізніше у зв`язку з тим, що акт всіх виконаних робіт між сторонами буде складений та підписаний після винесення судом рішення по справі.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.06.2024 вирішено перейти від спрощеного позовного провадження до розгляду справи №904/1955/24 за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 25.07.2024.

01.07.2024 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

В своїх запереченнях додатково зазначає, що відповідач добровільно виконав рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.2024 у справі №904/6392/23.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2024 призначено підготовче засідання на 01.08.2024.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 01.08.2024 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 15.08.2024.

У судовому засіданні 15.08.2024 оголошено перерву до 29.08.2023.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

У судовому засіданні 29.08.2024 проголошені вступна та резолютивна частини рішення суду.

Під час розгляду справи судом досліджені докази, наявні в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-

УСТАНОВИВ:

Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 75 Господарського процесуального кодексу України).

Так, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.2024 у справі №904/6392/23 встановлено наступне.

07.09.2023 між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім ЗМЗ", як постачальником, та відповідачем - Приватним акціонерним товариством "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод", як замовником, було укладено договір №23300 від 07.09.2023 про закупівлю (далі договір).

Пунктом 1.1 договору встановлено, що постачальник зобов`язується поставити (передати) у власність замовника товар найменування, марка й кількість якого вказується в специфікації (додаток №1), яка є невід`ємною частиною договору, на умовах, що викладені у цьому договорі.

Найменування (асортимент) товару: запасні частини до шатунно-поршньової групи тепловозів ЧМЕЗ та 2ТЕ116 (пункт 1.2 договору).

Кількість товару: згідно специфікації (пункт 1.3 договору).

Згідно з пунктом 1.4 договору ціна товару, що поставляється за договором, вказана в специфікації.

Відповідно до пункту 3.1 договору загальна сума (ціна) договору складає: 4664596,80грн, в т.ч. ПДВ - 20% 777432,80грн.

Ціна цього договору може бути змінена за взаємною згодою сторін шляхом укладання додаткової угоди (пункт 3.2 договору).

Пунктом 4.1 договору визначено, що розрахунки провадяться у безготівковій формі на рахунок постачальника, вказаний в договорі, в національній валюті України - гривні.

Замовник здійснює оплату поставленого товару з відтермінуванням 30 календарних днів з дати поставки товару та на підставі отриманого від постачальника оригіналу рахунку, але не раніше реєстрації податкової накладної, при умові своєчасного надання постачальником належним чином оформлених рахунку - фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, документів щодо якості на товар. У документах, а саме: рахунку-фактурі, видатковій накладній, товарно-транспортній накладній, податковій накладній зазначається код товару згідно УКТ ЗЕД (пункт 4.2 договору).

Відповідно до пункту 5.1 договору поставка товару здійснюється партіями, не пізніше 5 календарних днів з дати отримання постачальником письмової заявки замовника (за допомогою факсимільного зв`язку, телеграмою, або шляхом передачі на е-mail пошту постачальника, яка зазначена в розділі 15 договору). Кількість та асортимент партії товару визначається в заявці замовника.

Пунктом 6.1.1 договору визначено, що замовник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари.

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2023, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (пункт 10.1 договору).

Також, сторонами було підписано специфікацію від 07.09.2023 (додаток №1 до договору) на загальну суму 4664596,80грн, з урахуванням ПДВ.

На виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 618679,68грн (з урахуванням ПДВ), що підтверджується видатковою накладною №РН-0000051 від 28.09.2023 (а.с. 19 том 1).

Позивачем було оформлено відповідний рахунок №СФ-0000051 від 28.09.2023 на суму 618679,68грн.

В подальшому позивач звернувся до відповідача з претензією №3110/04 від 31.10.2023 на суму 618679,68грн, якою просить у 7-ми денний строк з моменту отримання претензії сплатити заборгованість.

Позивач стверджує, що 28.09.2023 здійснив поставку товару за договором відповідачу на загальну суму 618679,68грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2023 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім ЗМЗ" 618679,00грн - заборгованості, 1979,77грн - пені та 9309,88грн - витрат на сплату судового збору.

Позивач просить стягнути пеню за період з 04.12.2024 по 08.04.2024, що не охоплений рішенням суду по дату фактичного погашення заборгованості, що і стало причиною звернення до суду.

Предметом розгляду у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача пені за прострочення виконання зобов`язання з оплати за поставлений товар.

Предметом доказування у даній справі є докази оплати, наявність/відсутність заборгованості, наявність/відсутність підстав для застосування відповідальності за порушення зобов`язань за договором.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (стаття 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 174, 193 Господарського кодексу України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань, які повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частина сьома статті 179 Господарського кодексу України).

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина перша статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини першої та другої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов`язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 598, статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням.

З аналізу наведених норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.2024 у справі №904/6392/24, яке набрало законної сили, було встановлено факт наявності основної заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 618679,00грн.

Враховуючи викладене, а також наявність несвоєчасної оплати відповідачем поставленого товару, у позивача виникло право на стягнення пені.

Згідно з частиною першою статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

За частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.5 Договору визначено, що у разі порушення строків оплати замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,01% від вартості несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня

Так, позивачем за порушення строків оплати за поставку товару нараховано до стягнення з відповідача пені у загальному розмірі 7857,23грн за загальний період з 04.12.2023 по 08.04.2024.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (частина шоста статті 232 Господарського Кодексу України).

З наявного в матеріалах справи розрахунку вбачається, що позивач нараховує пеню за загальний період з 04.12.2023 по 08.04.2024.

Як вказано вище, відповідно до частини шостої статті 232 Господарського Кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Перевіркою здійсненого розрахунку позивача (а.с. 3, 4 том 1), судом порушень не встановлено.

З огляду на викладене, правомірними є позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 7857,23грн за загальний період з 04.12.2023 по 08.04.2024.

Щодо заяви відповідача про зменшення розміру пені, суд зазначає наступне.

В обґрунтування заяви про зменшення відповідач зазначає, що сума заборгованості сплачена ним добровільно та в повному обсязі, крім того позивач не надав доказів понесення збитків, а зменшення розміру пені збереже баланс інтересів сторін.

Дослідивши заявлену відповідачем заяву, суд не вбачає підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Отже, в момент підписання договору про закупівлю №23300 від 07.09.2023 відповідач погодився з тим, що за неналежне виконання умов договору на нього буде покладено відповідальність відповідно до умов договору.

Частина перша статті 625 Цивільного кодексу України вказує, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частина друга статті 218 Господарського кодексу України зазначає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Господарський кодекс України у імперативному порядку встановлює, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами (частина перша статті 229 Господарського кодексу України).

Тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов`язання за будь-яких обставин.

Виконання умов договору не ставиться в залежність від виконання будь-яких зобов`язань з боку контрагентів боржника, наявності коштів на рахунках та інше.

Частина третя статті 551 Цивільного кодексу України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов`язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зі змісту вищезазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, який оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав, за яких можливе таке зменшення.

В чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку.

Таким чином, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з майнового стану сторін, які беруть участь у зобов`язанні; інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання; негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, під винятковістю слід розуміти такі обставини, які дозволяють суду при обов`язковому застосуванні штрафних санкцій, передбачених договором або законом, їх зменшити, а не в будь-якому випадку, в разі подання стороною у справі клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

Також, слід зауважити, що штрафні санкції за своєю природою є засобами стимулювання боржника належним чином виконати свій обов`язок, а не покласти на нього додатковий, тому слід розуміти, що передбачені законом санкції будуть застосовані в разі порушення зобов`язань, а їх зменшення скоріше є виключенням.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач фактично обґрунтовує свою заяву стосовно наявності підстав для зменшення неустойки добровільним виконанням рішення суду, відсутністю доказів понесення позивачем збитків та балансом інтересів сторін .

Між тим, суд звертає увагу, що:

- відповідач не навів суду жодного аргументу та не надав жодного пояснення з приводу причин неналежного виконання умов спірного договору;

- сторони знаходяться в рівних економічних умовах та штрафні санкції є співрозмірними порівняно з допущеним відповідачем порушенням та його наслідками;

- відсутність будь-яких об`єктивних поважних причин невиконання відповідачем зобов`язань за договором;

- інфляційні процеси в Україні - зростання загального рівня цін і зниження купівельної спроможності гривні за період прострочення.

Зазначене питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вказане, суд не вбачає підстав для зменшення розміру пені у даній справі.

Отже, законними й обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у сумі 7857,23грн.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Стосовно інших доводів позивача і відповідача суд зазначає наступне.

Враховуючи положення частини першої статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи позивача і відповідача та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень позивача і відповідача судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує наступне.

Згідно з частиною другою статті 123 Господарського процесуального кодексу України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ст. 4 Закону України "Про судовий збір").

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2024 року становить 3028,00грн.

Згідно із частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті (в тому числі позовної заяви), в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

При зверненні з позовом до суду через систему «Електронний суд», позивач сплатив судовий збір в розмірі 3028,00грн згідно з платіжною інструкцією №98 від 11.04.2024, замість 2422,40грн. Таким чином, при зверненні з позовом до суду позивач надмірно сплатив судовий збір в розмірі 605,60грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідне клопотання позивачем до суду подано не було. Тому суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що надмірно сплачений судовий збір в розмірі 605,60грн підлягає поверненню з державного бюджету України, для чого позивачу необхідно звернутися до суду з відповідним клопотанням.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача і стягненню на користь позивача підлягають 2422,40грн витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім ЗМЗ" до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" про стягнення штрафних санкцій (пені) в розмірі 7857,23грн задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (49038, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Академіка Белелюбського, буд. 7, ідентифікаційний код 00659101) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім ЗМЗ" (90630, Закарпатська обл., Рахівський район, смт Ясіня, вул. Миру, буд. 18, офіс 1-14, ідентифікаційний код 44651359) 7857,23грн пені та 2422,40грн витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 09.09.2024.

Суддя В.О. Татарчук